..металевий предмет з надр борівських має характерну форму, що нагадує шпору вершника, для керування конем. Вістря притуплене, але збереглося добре, хоча кінцівки дужок поіржавіли..
..предмет знайдено в полі, можливо на старому шляху, що давно пропав і тепер відсутній навіть на мапах. За порівнянням з подібними предметами, цей унікальний формою, і можливо згодом буде точніше ідентифіковано причетність. Тож на цьому все..
..ще декілька фото і історичний нарис про інші шпори нижче..
“БИТВА ШПОР” У ЗЕЛЕНІЙ ЛИПІ НА ХОТИНЩИНІ:
СЕРЕДНЬОВІЧНІ ЛИЦАРІ ТЕРИТОРІЮ НИНІШНЬОЇ ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ ТАКОЖ НЕ ОМИНУЛИ
В історичній науці досить багато уваги приділяється вивченню давнього військового спорядження. Його дослідження дозволяє з’ясувати ряд питань з історії військової справи, економіки та торгівлі населення конкретного регіону. Особливо це важливо для епох і земель, про які не збереглися або є лише фрагментарні повідомлення в писемних джерелах. Для території Буковини таким “загадковим” періодом є XIV ст., коли землі краю після припинення існування Галицької Русі були включені до складу Молдавського князівства. Але коли це сталося і як відбувалося, достеменно невідомо. Єдиним джерелом, яке може пролити світло на цю проблему, є археологічний матеріал, зокрема, предмети озброєння та військового спорядження.
Досить значна його колекція була отримана в результаті розкопок Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю.Федьковича на середньовічному городищі в с.Зелена Липа Хотинського району Чернівецької області. Укріплення, від якого збереглася система масивних валів та глибоких ровів, розміщене в урочищі Городище (Щовб). Воно розташоване на високому мисі над Дністром на північно-східній околиці села. Важливість і унікальність пам’ятки полягає в тому, що тут добре зберігся культурний шар, який переважно датується ХIV ст. На інших пам’ятках регіону шари цього періоду знищені пізнішими перебудовами і недоступні для вивчення. Пам’ятка (в історіографії відома, як Перебиківське городище) була виявлена Борисом Тимощуком і досліджувалася ним у 1969-1970 рр. Знайдені на городищі матеріали дозволили досліднику визначити час його існування в межах другої половини ХІІІ — середини ХІV ст. Нові роботи з вивчення пам’ятки були здійснені експедицією під керівництвом Сергія Пивоварова та Любомира Михайлини в 2000-2001 рр.
Під час останніх досліджень центрального майданчика городища було виявлено рештки декількох дерев’яних споруд на кам’яному фундаменті. В їх заповненні та поряд з ними знайдено значну кількість різноманітних предметів озброєння та спорядження вершника і бойового коня. Це — наконечники арбалетних стріл і стріл від лука, уламки бойових ножів, пластини захисного панцира, фрагменти кольчуги, залізні деталі арбалетів, остроги, вудила, підкови, підпружні пряжки, деталі амуніції тощо.
Особливий інтерес серед знахідок викликають шпори (остроги), неодмінний атрибут середньовічного воїна-вершника. Загальновідомо, що шпори використовувалися як засіб рішучої дії на коня в моменти, коли була потрібна миттєва рішуча реакція тварини. З’явилися шпори на території Європи ще в античний час, а широке поширення набули в добу середньовіччя.
На городищі в Зеленій Липі за всі роки досліджень знайдено 14 шпор та їх уламків. Вони мають характерний вигин основи, шиповидний відросток в нижній частині, довгий роздвоєний на кінцівці держак (шип) для коліщатка чи зірочки, вигнуті дуги з прямокутним чи вісімкоподібними закінченнями (петлями) та двома, розташованими поряд, отворами для кріплення. Загальна довжина збережених частин шпор становить 15-11 см, найбільша відстань між дугами — 6,5-8 см, розміри петель — 1,6-2 см, діаметр отворів — 0,3-0,4 см. Елементами кріплення шпор до взуття, можливо, були невеликі залізні та бронзові пряжки з трапецієподібною рамкою, знайдені на території розкопаних споруд.
Виявлені шпори за аналогіями та нумізматичним матеріалом датуються ХІV ст. Як правило, появу такого типу шпор пов’язують із західноєвропейськими впливами. Відповідники шпорам із городища знаходяться в польських, угорських середньовічних старожитностях. Зокрема, ідентичні за формою та способом кріплення шпори були виявлені в похованні польського короля Казимира ІІІ Великого, який помер в 1370 р.
З розвитком феодального суспільства, шпори, крім свого прямого призначення, стали ще й ознакою рицарського звання і гідності, якими володіли тільки ті, хто мав право і обов’язок воювати у сідлі, на противагу воїнам нижчого походження, що складали піхоту. В Західній Європі ця ознака вершника, за своїм символічним і суспільним значенням, навіть конкурувала з мечем. Шпори (одночасно) з мечем надівалися при посвяченні в рицарі, жалувалися васалам і дарувалися в знак особливої прихильності сюзерена. І навпаки — розжалування рицаря супроводжувалося зніманням шпор. За назвами шпор називалися рицарські ордени і битви (наприклад, “Дні шпор” під Куртре в 1302 р.). Подібне культове ставлення до шпор спостерігалося і у феодальної еліти Східної Європи.
Знахідка такої великої кількості шпор на городищі, а досліджено лише 1/3 частини центрального майданчика, свідчить, що укріплення оборонялися досить численним гарнізоном, основу якого становили важкоозброєні вершники та їх зброєносці.
Археологічний матеріал з городища засвідчує сліди запеклої збройної боротьби (спалені споруди, уламки кінців кинджалів, клапті кольчуг, розкидані пластини доспіхів тощо), очевидно, укріплення було взято штурмом і більшість його оборонців загинула. Разом з ними “покарання” понесли шпори.
Показово, що всі знайдені на городищі остроги в місці кріплення до держака зірочки (коліщатка) розігнуті, а самі зірочки відсутні. Можливо, що ці елементи острог виготовлялися із дорогоцінних металів і просто були забрані переможцями-мародерами. Єдине знайдене коліщатко не знаходилося в шпорі і було виявлено в культурному шарі. Воно досить масивне, зроблене із заліза, має діаметр 3,8 см та 44 насічки.
Разом із тим західноєвропейська середньовічна історія знає подібні приклади “покарання” шпор. Вище вже згадувалася битва під бельгійським містом Куртре, яка увійшла в європейську історію під назвою “Битва шпор”. У ній ополчення фламандських міст-комун здобуло блискучу перемогу над рицарським військом французького короля Філіппа IV Красивого, чим поклали початок революційним змінам у західноєвропейській військовій справі.
Оскільки більшість дворян і патриціїв не підтримала виступ міських низів, то фламандська армія складалася майже повністю з піхотинців. Проте, попри всі сподівання, ця армія здобула перемогу над противником, тому що її вояки усвідомлювали, що їм залишалося або перемогти, або загинути. Наїжачившись проти рицарської кінноти непохитним бар’єром списів, ополчення витримало всі удари рицарів, при цьому ніхто з них не покинув лав і ніхто не брав полонених. Всі, хто розмовляв французькою мовою, були вбиті. До цього ще не було подібної битви, де переможці відмовлялися брати викуп у вибитих із сідла рицарів. Дворяни, що звикли битися з феодальними військами, виявилися безпомічними перед похмурою енергією та суворістю народної армії, і битва закінчилася повним розгромом рицарського війська. Так французький командуючий граф Роберт д’Артуа, разом із багатьма графами та знатними баронами, загинув на бойовищі.
До рук фламандців потрапило багато здобичі, чільне місце займали 700 позолочених шпор, які були зняті з ніг вбитих французьких рицарів. На знак перемоги їх було відвезено в Куртре і розвішано в церкві Нотр-Дам. Цей факт справив гнітюче враження на багатьох сучасників. Зокрема, італійський хроніст Дж. Віллані писав, що “після цього розгрому честь і слава старовинної знатності і відваги французів сильно применшились, бо цвіт світового рицарства був розбитий і принижений своїми ж підданими, самими худородними людьми на світі — ткачами, сукновалами, робітниками низьких ремесел і занять”.
Відтоді впродовж вісімдесяти років фламандці гучно відзначали 11 липня (день битви) як національне свято. Тільки у 1382 р. в битві під Розбеком французька армія під командуванням короля Карла VI жорстоко відплатила фламандцям за розгром під Куртре. Піші ополченці були нещадно перебиті королівськими рицарями. Після цього переможці вирушили до Куртре, вдерлись у місто і забрали з церкви шпори. На знак помсти французький король наказав своїм воїнам спустошити і спалити місто, покаравши городян за колишнє приниження рицарської честі та гідності.
Цікаво, що Розбекська битва хронологічно близька до часу знищення залоги і зруйнування укріплень фортеці в Зеленій Липі. Про це красномовно свідчать нумізматичні матеріали, які чітко датують археологічні комплекси 70-ми — початком 80-х років XIV ст.
Сьогодні, до повного дослідження городища, ще досить складно встановити, хто обороняв укріплення і хто міг поглумитися над атрибутом воїнської честі та гідності. Проте зі значною мірою вірогідності можна припустити, що шпори були зламані тими, хто відчував особисту ненависть до осіб, які носили ці атрибути рицарства. Скоріше, це були люди низького соціального походження, тобто селяни та міська біднота.
Письмові джерела з історії регіону в XIV ст. досить фрагментарні, а іноді й суперечливі. У них поки що не вдається відшукати згадки про події, які розгорталися на землях краю в той період. Але наявний в нашому розпорядженні археологічний матеріал засвідчує, що боротьба за межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра після занепаду Галицької Русі була набагато складнішою та кровопролитнішою, ніж це висвітлюється у традиційній зарубіжній та вітчизняній історіографіях.
Сподіваємося, що новий археологічний сезон наблизить нас до розгадки “Битви шпор” на Буковині і дозволить висвітлити ще одну “білу пляму” в історії краю.
На фото:
1. Рицарські шпори з поховання польського короля Казимира ІІІ Великого (1370 р.)
2. Шпора на нозі середньовічного рицаря (з англійських надмогильних пам’ятників XIV — XVІ ст.)
3. Шпори XIV ст., знайдені на городищі в с. Зелена Липа.
Сергій ПИВОВАРОВ, доцент, директор Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ,
Андрій ФЕДОРУК, кандидат історичних наук, викладач кафедри історії України ЧН