Железная дорога


Постройка железной дороги
Железная дорога
Фото

Постройка железной дороги
К оглавлению

Після реформи 1861 року в Росії розпочався інтенсивний розвиток економіки, який супроводився активною розбудовою залізниць. Ось що згадується про побудову залізниці в “Путеводителе по югозападной дороге” 1894 року. “Сооружение КиевоБрестской железной дороги высочайше утвержденным в 1866 г. положением комитета министров было представлено товариществу “ДеВриер и Ко” простым подрядным способом. Товарищество приняло на себя постройку и снабжение всеми необходимыми принадлежностями железной дороги от Киева до Балты, длиною 428 верст с ветвями от Казатина к Бердичеву в 27 верст и от Жмеринки к Волочиску 167 верст всего 622 версты с земляным полотном и мостами под две пути на участок от Жмеринки до Балты. Общая подрядная сумма контрактом определена в 14083370 рублей ЗО коп., метал 2367696 рублей кредитных, что составляет на версту пути 21484 руб. 60 коп., метал и 37403 руб. 34 коп.,кредитными”.

Києво-Брестська залізниця (так звалася спочатку сучасна південно-західна залізниця) розпочалося будуватися на Київщині через Фастів – Козятин – Бердичів – Брест, довжиною 804 версти. Перша черга була Київ – Жмеринка, яка збудована в 1866-1870 рр. Залізнична магістраль планувалася з Києва на Фастів через пункти Пост-Волинський, Жуляни (село сучасної станції Жуляни), лівіше кілометрів 7-8 Боярка (теж село), Васильків, село Велика Мотовилівка, а потім на Фастів. Але так залізниця не пішла, прийшлося практично змінити ті станції, які були в плані. Це тому, що не було води ні в селі Жуляни, ні у селі Боярці, Василькові, а тому залізниця пішла правіше відносно плану, зате на всіх полустанках знайшлося близько до поверхні вода, яка так потрібна була паровозам. Для побудови залізниці було задіяне три дивізії солдат, багато штрафників, полонених турків. На роботах було зайнято 24ЗЗ тисячі чоловік. Керували будівельними роботами іноземні підрядчики. Станція Мотовилівка побудована в 1868 році. З побудовою залізниці потрібно було будувати різні служби, майстерні, заводи, які повинні були забезпечувати матеріально роботу залізниці. З 1867 року засновано головні залізничні майстерні в Києві. А на це все потрібні були робітники. Резервом робочої сили, були селяни найближчих сіл біля Києва. Першим машиністом був борівчанин Антон Дашківський.


Г.П.Светлицкий “Дорога к станции”

Після побудови залізниці в хуторі Боровій стихійно організовується дачна місцевість. Тут осідають в першу чергу торгівці різними товарами. Прості селяни і робітники спочатку не хлинули, бо засобів для життя в хуторі було мало, земля майже вся під лісом. В лісі комерсанти будують дачні будинки, організовують парк, з’являються магазини. Починає діяти корчма в якій можна все купити, все продати або закласти в залог. Корчма стояла на теперішній Васильківській вулиці, де тепер корпус школи. З’являються магазини по продажу кефіру та кумису.

Ось що пишеться у “Иллюстрированному путеводителю” який виданий 1899 роком. “Мотовиловка, тоже служащая для киевлян дачным местом будучи более удалена от Киева, Мотовиловка представляет менее удобств сравнительно с Бояркой, но зато жизнь в Мотовиловке гораздо спокойнее, а дачи дешевле: большой сосновый лес служит местом для прогулок, а замечательный пруд образуемый речкой Стугной для купания. Крупным недостатком является, отсутствие хорошей воды для питья”. В хуторі населення поділяється за соціальним станом на знатних, багатих, високих чиновників, з бувших військових чинів, адміралів, полковників з одного боку, та селян з другого боку. В 1872 році в хуторі Боровій було 17 господарств. Після того, як відійшов до громади ставок, його орендували 17 господарств та Якуня з хутора Тарасенки, що на Унаві. Ці господарства сплачували певну суму державі, а рибу ділили на 18 господарств. В 1900 році був виданий “Список населенных мест Киевской Губернии” – ось, що там пишуть про поселення Борову: “Боровая при Казенной Мотовиловке. В нем дворов 56, обоего пола 237 человек, из них мужчин 1З6, женщин 138. Главное занятие жителей хлеборобство, кроме того, крестьяне отправляются на заработки в Киев, где служат дворниками лакеями и прочими, и на железной дороге. Расстояние до уездного города 44 версты. Железнодорожная станция носит название “Мотовиловка”. Телеграфная станция находится в х. Боровой, почтовая (казенная) в г. Василькове, почтовая (земская) в В. Мотовиловке. В хуторе числится земли 275 десятин, хозяйство ведется по трехпольной системе. В хуторе имеется 1 водная станция, 1 слесарная мастерская, приемный покой – фельдшерский (Конфидельский), аптека”.

Железная дорога
К оглавлению

Після побудови залізниці і станції Мотовилівки змінилося становище, люди які раніше жили в захолусті опинилися на станції, де відкритий шлях до Києва і до Фастова, села В.Мотовилівка і Казенна Мотовилівка порівняно зі Станцією Мотовилівкою стали незручними. Але селяни не бажали пересиляться, тому, що землі які виділяли для побудови були малопридатні, а польові землі не давали, тому селяни вважали, що краще жити в селі ніж поселятися в лісі. Зовсім по іншому віднеслася високопоставлена інтелігенція. Вона нахлинула захоплювати ділянки для побудови жилих і дачних будинків. Вся польова земля, яку можна було використовувати для хліборобства належала поміщикам Тарнавському, Стариковій, заможним людям Станкевичам. Землі які знаходилися під лісом, сіножатями та малопридатними схилами й чагарниками були державні, але у відомстві громади.


художник Г.П.Светлицкий “Дачники”

Ось як наділяли:

“Приговор сельского схода с. Мотовиловки 1874 года 7-го дня, ми ниже подписавшиеся Киевской губернии, Васильковского уезда, 1-го мирового участка Васильковской волости с. Мотовиловки приговорили Шевченку Михаилу на огород одну десятину из оставшихся запасных кусков земли, которые под кустарниками рядом с Николаем Манохой, о чем и подписываемся”.”Приговор Казенно Мотовиловского сельского схода 1894 года 23 января Казенно Мотовиловский сход, Ксаверовской волости 1-го участка Васильковского уезда, созванный сельским старостой Григорием Манохой в числе 158 лиц из 303 в обществе домохозяев имеющих право голоса на сельском сходе слушали: просьбу односельца крестьянина Дениса Михайличенко о наделе ему в хуторе Боровой 0,55 десятин из вакантной запасной земли, находящейся на плане под № 41 в числе общественного выгона, по слушании вышеизложенной просьбы, признавая таковую заслуживающую уважения просимый участок земли в хуторе Боровой в вечное и потомственное пользование с правом выкупу таковой в казне. На сходе находились в оригинале и 158 перечислено в копии. Заверено Ксаверовской волостью”.Як бачимо землю наділяла громада, але землю потрібно було ще викупити у держави. Зразу ж після побудови залізниці територія біля залізничної станції стала заселятися. В кінці 19го на початку 20го ст. територія біля станції Мотовилівка стала іменуватися офіційно хутором Боровою. В 1896 році вхуторі Борові організовується добровільне пожежне товариство, яке має свій устав: (1896 г. І.П № 1039)

“Разрешить поименованным в докладе лицам учредить в Мотовиловке Васильковского уезда вольнопожарное общество и предоставленный ими проект устава. Киевское губернское правление”. В хуторі Боровій, яка часто іменується Мотовилівка по назві залізничної станції, чи можливо по назві села, до якого відноситься цей хутір, улаштовується парк, будується літній клуб зі сценою. Землі навколо хутора Борової належали поміщикам Тарнавській Берті, землею розпоряджався в основному її чоловік Тарнавський Яків. На початку 20-го ст. землі переходили від одного власника до іншого: землевласниками були Лясоцька, Калішевський. Ось оголошення яке було поміщено в газеті “Киевлянин”: “Под Киевом ст. Мотовиловка Ю. Зап. ж.д. экстренно продается первоклассная усадьба в районе дач, 10,5 десятин, сад 12 десятин пахотной земли, постройки, полное хозяйство, лес река. Обращаться: Мотовиловка, Садчикову.”Влітку відкривається багато магазинів, вечорами організовуються театральні вистави та танцювальні вечори, на які приїжджають з м. Василькова офіцери з військових частин. На дачі приїжджають в основному заможні прошарки населення.В архівах зберігся документ про діяльність літнього клуба:15.01.1911 № 40.
В строительное отделение Киевского губернского правления.
“В течении лета 1910 г. в Мотовиловском театре было 4 любительских спектакля, доход с которых был пожертвованный в общество вспомоществования учащимся Мотовиловского 4х классного городского училища Министерства народного просвещения. Заведующий Васильковским лесничеством.
№ 229
“Федор Якович Николаев ходатайствует о разрешении строить в летнем театре при ст. Мотовиловка, Васильковского уезда кинематограф с карбидным освещением проекционного фонаря”.Означенное ходатайство Ф. Я. Николаева оставить без последствий. Губернский инженер”.В хуторі Борові організовується продаж кефіру і кумису, які в той час по рекомендації медицинських світил, вважалося панацеєю від всіх хвороб і забезпечувало довге життя. Для цієї справи спеціально приїжджали татари з кобилами, наймали випас для них і забезпечували відпочиваючих кумисом. Цей магазин знаходився там де тепер будинок культури. Територія понад залізницею від теперішньої станції Півні шириною до кілометра а в деяких місцях і більше тягнулися аж до Фастівської вулиці, була вкрита великим бором. На полі від теперішньої станції Білки побудовано лісопильний завод, який борівчани знають, як тартак Барабаша. № 334 1908 г.
“Разрешить потомственному гражданину Александру Павловичу Гдешинскому устроить, по этому проекту, на заарендованном им у крестьянина Ярмоленко участок земли при с. Казенной Мотовиловке в урочище “Тарбанка” Васильковского уезда лесопильный завод и мукомольную мельницу с паровым двигателем…”Протокол строительного отделения Киевской губернии 1908 г. Киевской губернии 20 сентября № 258Діловий лісоматеріал відправляли вагонами на різні потреби, а дров’яна деревина йшла на топку паровозів залізниці, частину дубового лісоматеріалу відправляли на Васильківській шкірозавод, де використовували його для дублення шкіри.


Светлицкий Г. «Поезд на станции» 1916

Основними транспортними засобами для доставки лісоматеріалу з лісосіки були коні та воли навколишніх селян. Приблизно в 1910 році в хуторі Борова, поселяється адмірал Балтійського флоту Ратник Ксаверій Савельович. Він придбав собі зарощу деревами та кущами малопридатну територію для хліборобства. Він будує на ній двоповерховий будинок, який нагадує в середині корабельні каюти. Свою будову Ратник називає, мабуть з іронією, “Детенец”.
Ставши інженером кораблебудівником, спочатку працював у м. Миколаєві, а потім у Санкт-Петербурзі. А коли Балтійський судно-будівельний завод переходить у державну власність, Ратник К. С. стає його начальником. За весь час Ратник за своїми проектами побудував кораблі: “Двенадцать апостолов” 8433 т, “Три святителя” 1ЗЗ18 т. Царський уряд посилав його у Францію, Америку з самими, відповідальними дорученнями. Він збракував у Франції виготовленні для Росії недоброякісні пароплави, Ратник не схвалив копіювання американських фортифікаційних берегових споруд і верфі в Росії, а натомість будувати в залежності від розположення берегових ліній на місцевості.

Фото
К оглавлению