Тайкури. Гоща. атракції

..3.06.2018 маючи нагоду вихідного дня і територіальне розміщення біля м.Рівне, галопом проскакав по місцевим “достопримечательностям” – атракціям, що завжди оминив за браком часу, але знав про їх існування. Після відвідин с.Самостріли, було хутко переміщено себе до с.Тайкури на оглядини недорозваленної будівлі, що в свій час була гарним костелом але на трасі вказівник каже що то “замок”. Традиційно є брук на шляхах, місцина приваблює ландшавтом і нагальним станом, а от сама споруда в сильно сумному стані і потерпає.

Є текст від автора, де яскраво і гарно описано про споруду. Дорога від об’їздної м.Ріне до с.Тейкурів гарна асфальтована, а длі на гору йде брук в поля.. Ставок що перед костьолом зазначено на багатьох мапах, але в наявності там …футбольне поле. де пасуться корови і коні. Криниця поруч стіни є, але..

добірка власних фото..


ставок-стадіон-вигон


..мур по периметру


..вхід в мурі, він єдиний, брами або великих воріт ніде не видно.


..подвір’я заросло, фото робиться з вистоти зросту


..”вхід” до костьолу


стеля


стіни


завалене у підвалля сходи


..сходи на кафедру в товщі стіни


..ті арочні стельові конструкції потроху здають, волога і тд руйнує їх, і цегла обвалюється на долівку


..мсце де була кафедра


черговий спуск у підвал


ворота. внутрішня сторона


..ліворуч воріт черговий спуск у підвал і у стіні гвинтовий підйом по деревяним сходам вгору. Перші цегляні і фрагментарно верхні деревяні щаблі ще є..


праві від входу завалені спуски у підвал


ніші для засувів.


провалений дах “тамбуру”


ворота. ззовні


..стіна периметру, яка тут є ще й підпорою


..чиї імена на стінах?


..ковані воротні завіси в старих рамах


..одна з уцілілих воротніх створок


..гвинтова драбина. фргмент


..цегляні сходи


стежка на вихід


вихід

..нижче той текст:

Тайкури

Сидів я удома. Сидіти було нудно, інтернет обрид, та й взагалі пролежні, чи навіть просидні, на дупі почали з’являтися. Тому я вирішив піти у Тайкури. То не матюк, то таке село під Рівним, знамените рештками старовинного костелу та руїнами замку. Усе-таки соромно, п’ять років прожити зовсім поруч і так жодного разу туди не навідатись. Тому взуваю кеди та іду виправляти ситуацію. Ага, саме ІДУ, хоча можна було б і автобусом проїхатись. Але я вирішив, що то неспортивно, та й взагалі – автобус то для лохів. Гугл-мапа оптимістично показувала відстань пішого маршруту від зупинки автовокзалу (а мені треба було заодно туди заскочити) усього 12 з копійками кілометрів та дві з половиною години часу чалапання дорогою. А оскільки для скаженого собаки дванадцять кілометрів – то не гак, то іду втоптувати своїми конверами тайкурівський брук, а заодно ще й колоденський та порозівський асфальт. Нє, ну а шо? – погода гарна, плеєр грає вуха, ще й здорові ноги кількістю дві штуки є. Тож гайда.

Як я зазначав раніше, до Тайкурів я дістався без пригод та блукань. Знайти костьол, точніше його рештки, також було неймовірно легко, бо пройти повз нього просто неможливо. Ідіть собі прямо по дорозі та впретеся просто у нього. Ну а виглядати костьол буде приблизно так.

Походивши навколо та пофотографувавши дзвіницю із різних ракурсів помічаю поруч у мурі пролом та лізу ним до подвір’я.

Хоча “подвір’я” – то надто гучно сказано. Просто заросла бур’яном ділянка лісу, яку чомусь обмурували парканом. та ще незрозуміло чого із того муру стирчать залишки костьолу. Фотографувати мури нецікаво, а знімати костьол не виходить, бо аж надто усе заросло деревами і сама споруда банально ніяк не хоче уміщатися в об’єктив. Тому суну подобою стежки всередину.

Костьол зсередини радує клаптями неба над головою та доволі непогано вцілілими стінами.


Всередині натрапляю на трійко дітей – Настю, Ваню та Владіка. Зі мною одразу ж знайомляться та тягнуть показувати костьол в деталях. Чесно, на кращих екскурсоводів годі було й сподіватися. Наприклад, сам би я ніколи не здогадався, що тут є підземелля, більш того, що до нього можна потрапити. Нє, ну як я міг додуматись, що тією малою дірою в підлозі можна дістатись до здоровенного підвалу? Хай навіть уся голова після того стала в землі, але воно того вартувало.

Розміри підземелля можете уявити самостійно – на голову нічого не давить, тільки трохи темно та різне сміття під ногами плутається впереміш із чиїмось прадавніми ребрами. Ось, доречі і мої малі екскурсоводи. Ваня та Владік

А поки вилазимо з-під землі та ліземо нагору. Виявляється, тут можна аж на дах залізти! Звісно, якщо не боїшся лізти і в тобі небагато ваги, аби обвалити залишки старезних сходів. Бо стрьоматися справді є з чого. Отакі вони, сходи, якщо дивитися на них знизу (ага, до першої “сходинки” потрібно іще по стіні долізти)…

Пару фотографій із другого поверху. Світлина внутрішня…

… та світлина зовнішня, десь під тим проваллям я заходив до костьолу.

Другий поверх – то не межа, лізти можна (тільки дуже-дуже обережно) аж на самий дах.
Ага, страшенно високо. Серце калатало а руки-ноги трусились з переляку, причому не стільки за себе, як за малих. Хоча й видно, що вони тудою не вперше, і навіть не вдесяте лазять.


Ще пару інтер’єрних фотографій


Тим часом акумулятори у фотоапараті здихають, тож доводиться постійно міняти їх місцями й одразу ж виключати після кожного кадру, аби продовжити фотосесію на пару десятків знімків. Ех, довірився дурному інтернету, думав що тут нічого особливо цікавого немає, тож і заряджати батарею на повну немає потреби. Кінчаємо із костьолом (до речі на ньому висить блюзнірська табличка Пам’ятка архітектури, охороняється державою).

Ох, а ось нарешті і “замок”. Жалюгідний, але інших немає. Вірніше є ще один такий самий уламок стіни цього ж замку за сотню метрів. Дивно, що цього разу без табличок “пам’ятник архітектури”

Далі стало вже зовсім темніти, ще й усіляке шаманство із акумуляторами перестало давати результати, тому німецькі могили лишаємо в спокої та вибираємось до цивілізації їсти морозиво і тікати додому. А тікати мені знову довелося пішки, бо останнього автобуса на дев’ять годин я звично прогавив. Що ж, іще дванадцять кілометрів в зворотньому напрямку під гучний концерт цвіркунів та у компанії апельсинової скибки місяця.

Текст та фото Вадима Постернака                                   posterrr

..потім проїхали ще трішки, і потрапили до палацу “Валевских”. Занедбана і сплюндрована архітектурна спадщина, котра є в показчиках цікавих місць для відвідин, але…


гарна і красномовна табличка..


..кахельний соцарт


гаражі?


ще гаражі?

..далі трохи тексту від автора:

 

 

Спадщина. Гоща. Садиба Валевських/Наследие. Гоща. Усадьба Валевских.

нагадую, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки …/напоминаю, там где это возможно, по клику смотрим большие картинки…

Гоща знаходиться на Рівненщині поруч із трасою Київ-Чоп. В поселенні знаходиться цікавий палац Валевських з парком в стилі швейцарських шале. Гоща вперше згадується у 1152 році. В литовську добу землю навколо було подарено Мурзі-Кирдей-Хану. У XIV ст. він звів замок, обнесений з усіх боків муром і валами, рештки яких ще можна було побачити в північній частині на початку ХХ ст. У XIV–XVII ст. поселенням володіли нащадки Кирдеїв Гостцькі (Госьцькі, Гойські), завдяки яким, очевидно, з`явилася назва “Гоща”.
—————
Гоща находится в Ровенской рядом с трассой Киев-Чоп. В поселке находится интересный дворец Валевских с парком в стиле швейцарских шале. Гоща впервые упоминается в 1152 году. В литовскую эпоху землю вокруг было подарена Мурзе-Кирдей-Хану. В XIV в. он возвел замок, обнесенный со всех сторон стеной и валами, остатки которых еще можно было увидеть в северной части в начале ХХ в. В XIV-XVII вв. поселением владели потомки Кирдеев Гостцьки (Госьцьки, Гойские), благодаря которым, очевидно, появилось название “Гоща”.

В 1495р. Богдан Гойський добився у великого литовського князя Олександра Ягеллона привілею на запровадження в Гощі чотирьох ярмарків на рік, а у XVI ст. Гоща отримала Магдебурзьке право. За деякими свідченнями, тут, в школі, в 1600-х роках навчався майбутній московський самодержець Лжедмитрій I. З 1640 року Гоща переходить у власність українського шляхтича Адама Кисіля. На його кошти був збудований діючий нині Свято-Михайлівський храм.
—————
В 1495г. Богдан Гойский добился у великого литовского князя Александра Ягеллона привилегии на устройство в Гоще четырех ярмарок в год, а в XVI в. Гоща получила Магдебургское право. По некоторым свидетельствам, здесь, в школе, в 1600-х годах учился будущий московский самодержец Лжедмитрий I. С 1640 Гоща переходит в собственность украинского шляхтича Адама Киселя. На его средства был построен действующий ныне Свято-Михайловский храм.

В 1775 р. Гощею володіли Ленкевичі, а в XIX ст. власниками були Валевські. Валевські мали одну з найбільших вівчарень на Волині (близько 3 тис. овець), а також стайні на 300 коней. Наприкінці XVIII століття Ленкевичами був закладений парк, що згодом став окрасою міста і був віднесений до десятки найцікавіших парків України.
————
В 1775 году Гощей владели Ленкевичи, а в XIX в. владельцами были Валевски. Валевски имели одну из крупнейших овчарень на Волыни (около 3 тыс. овец), а также конюшни на 300 лошадей. В конце XVIII века Ленкевичами был заложен парк, который впоследствии стал украшением города и был отнесен в десятку самых интересных парков Украины.

Палац поміщиків Валевских, яким в 1840-х роках належав маєток в Гощі – унікальний для України. Він витриманий в стилі шале – альпійського будиночка з фахверковим фасадом і мансардним поверхом.
Шале оточене найбільшим в області периферійним парком площею близько 7 га, що починається безпосередньо біля ганку садибного будинку. Парк заріс і здичавів, але не втратив своєї привабливості, а старі ясени і каштани (всього близько 30 видів дерев і чагарників), що обступили застаріле шале, лише підкреслюють своєрідну красу і неповторність минулої епохи.
—————
Дворец помещиков Валевских, которым в 1840-х годах принадлежало имение в Гоще – уникальный для Украины. Он выдержан в стиле шале – альпийского домика с фахверковым фасадом и мансардным этажом.
Шале окружено крупнейшим в области периферийным парком площадью около 7 га, начинающимся непосредственно у крыльца усадебного дома. Парк зарос и одичал, но не потерял своей привлекательности, а старые ясени и каштаны (всего около 30 видов деревьев и кустарников), обступившие обветшалое шале, лишь подчёркивают своеобразную прелесть и неповторимость ушедшей эпохи.

На жаль, в радянський час його південний фасад (і, частково, північний) обклали звичайною облицювальною плиткою, що перетворило маєток на ординарний будиночок соціалістичної епохи.
Хоча, добре,  що хоч не зруйнували.  Донедавна тут розміщувалась районна бібліотека. Але нині будівля пустує. Є певні ознаки реставрації, проте, судячи з усього, коштів на неї поки немає.
“Садиба Валевських” знаходиться за адресою: Україна, Гоща, вул. Садова.
—————
К сожалению, в советское время его южный фасад (и, частично, северный) обложили обычной облицовочной плиткой, что превратило имение в ординарный домик социалистической эпохи.
Хотя, хорошо, что хоть не разрушили. До недавнего времени здесь располагалась районная библиотека. Но сейчас здание пустует. Есть определенные признаки реставрации, однако, судя по всему, средств на нее пока нет.
“Усадьба Валевских” находится по адресу: Украина, Гоща, ул. Садовая.

Погляд на останок з архіву польских Кресів/Взгляд на последок из архива польских Кресов

Джерела/источники:
andy-travelua
goscha.glo.ua
kolokray.com
kresy.pl

..в нас є наші атракції. на теренах Мотовилівсьбкого куща, і вони теж мають історичне коріння і спогади про людей, тому варто їх зберегти. взять деньги в долг на карту

Comments are closed.