Святий Георгій. Cвятий Юрій. Святий Юр, Юрій-Змієборець, Георгій Переможець (від грец. агіос Георгіос) — святий, мученик і воїн, патрон візантійських імператорів, а пізніше і руських (українських) князів, зокрема князів Коріятовичів. Святий Георгій є однією з найвідоміших постатей в християнському світі, його історія надихала митців протягом століть.
Святий Георгій народився у III столітті в Каппадокії. Він походив із князівського роду. Його батько обіймав високу посаду в римському війську, однак незабаром його скарали на смерть за Христа, і мати з дитиною переїхала до свого маєтку в Палестину, у місто Ліди. Вона присвятила життя вихованню сина, навчила його Святому Письму. Часто розповідала про християнських мучеників і про доблесний подвиг його батька. Святий Георгій вступив на військову службу і завдяки своїм здібностям і мужності, виявлених у боях, вже в молодості одержав звання полководця і трибуна при імператорі Діоклетіані. Він стає радником, супутником, наближеним імператора. Однак, коли Діоклетіан почав гоніння на християн, Святий Георгій не вагаючись відмовився від слави, почестей і земних благ і встав на захист віри свого батька — християнства. Міцний, непоборний воїн, він зазнав тяжких мук за сповідування Христа і загинув від них. І за цей подвиг в ім’я віри Церква нарекла його Побідоносцем.
Шанування Святого Георгія почалося з V століття, йому поклонялися, як мученику і воїну. Георгій став святим патроном візантійських імператорів, а пізніше і руських князів, у яких ім’я Георгія стає улюбленим. На Русі Святий Георгій відомий з часів прийняття християнства наприкінці X століття. Він з’явився серед інших християнських святих із Візантії, де шанування його мало вже багатовікову традицію.
Саме з місця особливого шанування Святого Великомученика Георгія Побідоносцяпочалося хрещення Київської Русі. Святий Рівноапостольний князь Володимир прийняв Святе хрещення в Криму біля Корсуня (Херсонеса) у Георгіївському монастирі.
Особливо багато для утвердження шанування Святого Георгія зробив київський князь Ярослав Мудрий, який прийняв при хрещенні його ім’я. На честь свого святого заступника в 1030 р. він засновує місто Юр’їв (зараз Біла Церква), тобто Георгія місто. У 1037 р. Ярослав починає будівництво Георгіївського монастиря в Києві і зводить у ньому храм, який до наших днів не зберігся.
День освячення першого на Русі храму Святого Георгія — 8 листопада (26 жовтня за ст. ст.) 1051 р. — був відзначений установленням щорічного святкування цієї події. Він увійшов у народну пам’ять під назвою дня Юрія, або осіннього Георгія. З тих пір на колишній території Київської Русі Георгій стає ледве не першим у сонмі православних святих.
Пам’ять живих — це символ продовження життя тих, хто переступив поріг вічності.
Святий Георгій здавна став покровителем воїнів. Весь православний світ відзначає Юріїв день, як день захисника Вітчизни. Він є офіційним святом у Грузії, Болгарії, Сербії, Хорватії. Колись широко святкувався, як день Захисника Вітчизни і, взагалі, чоловічий день в Україні.
День загибелі Святого Великомученика — 23 квітня (6 травня н.с.) — відзначається Церквами східного обряду і віднесений до числа церковних свят. До Георгія звертаються з проханням про здоров’я душевне та тілесне, про родючість землі, про допомогу і заступництво у боротьбі з ворогами рідної землі. Такі численні «обов’язки», очевидно, й забезпечили святому широку славу і поклоніння багатьох народів.
Святий Георгій (Юрій) — покровитель Англії, Грузії, Каталонії, Палестини, Португалії, Іспанських королів, Львова, Візантійських імператорів, Руських князів, Москви, Грецької армії, Пласту.
Храми, присвячені Георгію, споруджуються у всіх землях Русі. З X по XIII століття георгіївські церкви услід за Києвом і Володимиром були побудовані в Новгороді, Каневі та інших містах. Під час служб в них читали уривки з Житія і чудес Святого Георгія.
Наприклад, у Львові є три храми святого Георгія. Найвідоміший з них Собор святого Юра, що знаходиться в юрисдикції Української греко-католицької церкви і розташований на площі св. Юра. Крім того є храм святого Георгія УПЦ (МП) на вулиці Короленка, а також новий храм святого Георгія УПЦ КП на вулиці Чернівецькій біля вокзалу.
А от Одеса з дня свого заснування перебуває під особливим духовним заступництвомСвятого Великомученика і Побідоносця Георгія. Його зображення присутнє на старому гербі міста. Багато видатних одеситів і градоправителів були георгіївськими кавалерами.
Однак у місті ніколи не було церкви, яка носила б ім’я Св. Великомученика. Історичну справедливість відновлено лише за наших днів. Єдиний Свято-Георгіївський храм м. Одеси розташований на території 411-ї батареї, наповнюючи Меморіальний комплекс бойової слави міста особливим духовним змістом. У дерев’яній однокупольній красуні-церкві багато молільників. Поминальні служби про полеглих воїнів «Душу свою, за други своя положивших» поєднуються з Божественною Літургією, за якою возносяться до Престолу Царя Небесного прохання про жертводавців існуючого і майбутнього храму. Настане час, і золотий купол червоно-цегельної під розшивку церкви (червоний колір — колір мученицької крові), встромиться в бездонне небо. Зажевріє ще одна молитовна лампада перед іконою Всехвального Чудотворця і Побідоносця Георгія.
Святого Юра український народ вважає покровителем домашньої худоби. Його головний Святочний день 6 травня (23.04 ст. ст.) вважається Святом розвиненої Весни, в котрім може нарід виганяти безпечно худобу на зелене пасовисько, віддаючи її під опіку Святого Юра. Півроку опісля, дня 8 листопада (26.10 ст.ст.) віддає нарід знов худобу під охорону Святого Юра, щоб її боронив перед вовками, бо худоба вступає тоді в зимовий проміжок року й виставлена на небезпеку нападу вовків.
Мотивом одних і других є шанування худоби й утіха, що її сотворив Господь. Вважаю, що ці мотиви є оригінально Українськими; та мимо того звертаю увагу, що вони мають спільні ідеї з Іранськими святами в цій порі року.
Насправді, як обидва свята Святого Юра, так і інші релігійні містерії з худобою в грудні і січні не опираються о календар Іранський, але йдуть своїм календарним порядком.
Весняне Свято Юра припадає в пору розвиненої Весни без зв’язку з Іранською астрономічною Сонячною орієнтацією. Те саме можна ствердити про Свято Юра на початку зимового проміжку. Обидва свята мають чисто господарсько – релігійні мотиви; грудневі та Різдвяні містерії з худобою не вражають також ніякою чужиною.
Класик російськомовної літератури М.С.Лєсков, описуючи побут українського села Фарбованого у XIX ст. зазначає: “Слово “русський”, в смысле малороссийский или южнорусский, тогда здесь резко противопоставлялось “московскому” или великороссийскому, северному. Московское и “русськое” – это были два разные понятия и на небе и на земле. Земные различия всякому были видимы телесными очами, а расчисления, относимые к небесам, познавались верою. По вере же великорусские дела подлежали заботам чудотворца Николая, как покровителя России, а дела южнорусские находили себе защиту и опору в попечениях особенно расположенного к малороссиянам святого Юрия или, по нынешнему произношению, св. Георгия (по-народному “Юрко”).”
В Росії склалася логічна система найпопулярнішої і найбажанішої нагороди за військові подвиги — інститут ордена Святого Великомученика і Побідоносця Георгія. Він був затверджений імператрицею Катериною II 26 листопада 1769 р. У статусі його, зокрема, говорилося: рос. “…Удостаивается же оного (ордена) единственно тот, кто не только обязанность свою исполнял во всем по присяге, чести и долгу, но сверх сего ознаменовал себя на пользу и славу российского оружия особенным отличием. Орден получал тот, кто, лично предводительствуя войском, одержит над неприятелем, в значительных силах состоящим, полную победу, последствием которой будет совершенное его уничтожение”. У статусі ордена підкреслювалося: рос. “Сей орден никогда не снимать, ибо заслугами оный приобретается”. Орден мав чотири ступені. За перші сто років існування нагороди орден lV ступеня за хоробрість в бою одержали 2239 чоловік, lll ступеня — 512, ll — 100 і l — всього 25 чоловік. Серед нагороджених найвищим, I ступенем, були такі славетні імена, як П. О. Румянцев, Г. О. Потьомкін, О. В. Суворов, М. І. Кутузов, М. Б. Барклай-де-Толлі.
Але тільки четверо за всю історію російської армії і флоту удостоїлися усіх чотирьох ступенів ордена Св. Георгія: М. І. Кутузов, М. Б. Барклай-де-Толлі, І. Ф. Паскевич, І.І. Дибич-Забалканський.
У 1807 р. Олександр Перший дав можливість і нижнім чинам прикрасити свої мундири Георгієм — при ордені Святого Георгія засновується спеціальна нагорода для нижчих чинів — рос. «Знак отличия Военного ордена». У 1856 «солдатський орден» був також розділений на чотири ступені: I і II — золоті хрести, III і IV — срібні. Кавалерами повного банта, усіх чотирьох ступенів, ставали найхоробріші та наймужніші воїни. У народі вони користувалися особливою повагою.
Орден Святого Георгія і всі пов’язані з ним нагороди було скасовано після Жовтневої революції, однак пам’ять у народі про цю шановану нагороду не зникла.
Введення в армії погонів взимку 1943, а трохи раніше орденів Олександра Невського, Суворова, Кутузова викликало у військах буквально сплеск наснаги і бойового духу. Золоті погони і ордени з іменами російських полководців нагадали воїнам Червоної Армії про ратні подвиги пращурів. Коли у тому ж 1943 р. було засновано солдатський орден Слави трьох ступенів, які почали носити на георгіївській чорно-жовтогарячій стрічці, солдати, що пройшли імперіалістичну, заговорили, що ось-ось відродиться «Єгорій» — Георгіївський Хрест.
Коли червоний прапор здійнявся над поверженим Берліном, переможців було нагороджено медаллю «За Перемогу над Німеччиною», які носили на георгіївській стрічечці.