Одна скромна мешканка Борової попросила опублікувати свій вірш на сайті borova.org

 

Часто чую, що треба втікати,
За кордоном десь долі шукати:

Там пристойні дороги й зарплати,
Й хабарів там не треба давати.
Що Вкраїна — погана країна,
І навіщо така Батьківщина.
І ніяка вона нам не мати —

Бо нічого не може нам дати.
У людей таких хочу спитати:

Хіба немічну кидають матір?
Коли хвора вона і недужа.

То до неї тобі вже байдуже?
Ця країна — твоя Батьківщина.
Хоч скотилася майже до дна,
Хоч обшарпана, хвора і бідна.

Та вона в нас з тобою одна.
Батьківщина — не уряд чи влада,

Президенти, прем’єри чи Рада.
Не тарифи і навіть не ціни,

Хоч вони й до небес вже злетіли.
Батьківщина — це мама і тато,

Це — подвір’я і батьківська хата,
У дворі біля хати криниця,

У якій найсмачніша водиця,
В спориші ледь помітна стежина,

Де ходив, коли був ще дитина,
В білім цвіті за хатою вишня,

Й соловейка заливчаста пісня.
Батьківщина — це росяні ранки,

Захід сонця і тихі світанки.
Це — пшениця і маки у полі,

Голос жайвора в неба роздоллі,
Ліс на обрії, сиві тополі,

Коси вербів над річкою долі,
Рідна, хоч і споганена, мова,

Пісня бабці, з дитинства знайома,
Старе фото в альбомі, й могили,

Що діди наші тут залишили.
Їхня пам’ять у пам’яті нашій,

Їхні мрії й надії на краще.
То куди і чого виїжджати?

І кому все оце залишати?
…Собі в душу заглянь на часину:

Що для тебе то є — БАТЬКІВЩИНА?

 

Івенко Ніна заём