Дума про Мотовилівку

Ну от і прийшов дивний час. Іще не зима, і вже не осінь: пожовкле листя злетіло з дерев, вкрило ковдрою холодну землю з щирою надією , що вона напровесні знов оживе квітучою зеленню, обдарує всіх нас своїми щедрими дарами.

Так думав я, так думаємо ми, так думали січові стрільці 95 літ тому, коли їхали з Білої Церкви до Фастова і далі до свого безсмертного подвигу в Мотовилівку. Їх було менше п’яти сотень, вони йшли на вірну смерть, вони були впевнені, що переможуть, якщо і загинуть. Повстане вільна Україна, почувши про їх загибель, скине ненависне їй федеративне ярмо, яке їй накинули без її згоди.

І сталося диво – стрільці в меншості перемогли більшість. В їхню честь у наших краях поставили меморіальні хрести, дошки, а 18 листопада 2008 року в селищі Борова був освячений чудовий пам’ятник січовим стрільцям роботи скульптора Михайла Дмитріва.

Все тоді відбувалося досить пишно, і нині багато людей, тих, хто пам’ятає про цю подію, знову прийшли, приїхали в центр Борової. У декого з учасників цього дійства склалося враження, що ніхто нічого не готував, не писав ніякого сценарію, все відбувалося само собою. Повернулися легендарні січові стрільці і стали на варті біля своєї святині. Отці святі Юрій і Леонід провели службу Божу на вшанування пам’яті полеглих героїв, які загинули за нас, за нашу Україну. Хор місцевого Будинку культури разом з усіма виконав Гімн України. Палкі щирі слова говорили господарі селища, гості з Києва, Фастова, Боярки, Великої Мотовилівки. То були голова селищної ради Анатолій Франчук, голова районного відділу партії “Свобода” Юрій Горбинко, поетеса Світлана Жук, голова обласної організації спілки української молоді (СУМ), історик Павло Подобед, керівник клубу військово-історичної реконструкції Владислав Кучеренко, голова фастівської міської організації Товариства “Просвіта” Едуард Мондзолевський. А дзвінкоголосі хористки селищного Будинку культури в перервах між виступами виконували стрілецькі пісні.
Приємним подарунком для борівчан і великомотовилівців стало озвучення думи, яку склали воїни УНР у 1919 році, – “Думи про Мотовилівку”. Її виконав Тарас Компайніченко з Боярки – неперевершений музикознавець, кобзар-бандурист, людина, яку хочеться бачити і слухати щодня. Він продовжив свій виступ біля символічної стрілецької могили між станціями “Мотовилівка” і “Корчі”. Туди разом з ним прийшли майже всі, хто був у Боровій.

Стрільці, як годиться військовим, весь час стояли на варті, а по закінченні виконали триразову сальву (залп) з рушниць на вшанування своїх побратимів.
На узліссі розпалили багаття, щоб зігрітися, розклали свій нехитрий “фуршет” і те, чим пригощала селищна Борівська рада. А чого ще щирій українській душі треба?

Взаєморозуміння, єдності, бо мати-Україна у всіх нас одна.

Андрій МОРОЗ, смт Борова
джерело получить займ на карту

Comments are closed.