Понад чотириста фастівських учасників антитерористичної операції мають право на отримання ­земельних ділянок. Для того, щоб реалізувати це їхнє право, потрібно більше п’ятдесяти гектарів, а, як засвідчила проведена у Фастові “земельна інвентаризація”, вільних ділянок у місті не так вже й багато.

Про це повідомив, відкривши позачергову сесію міськради, що відбулася минулої п’ятниці, міський голова Михайло ­Нетяжук. У порядку денному цієї сесії було всього лише одне питання – про внесення змін та доповнень до рішення “Про встановлення плати за землю”, ­прийнятого на початку минулого року. Необхідність його ­перегляду пояснювалася саме перспективою вирішення земельного питання для учасників АТО. Міська влада, пояснив Михайло Нетяжук, вела перемовини з кількома власниками земельних ділянок, і ось нарешті вималювався перспективний варіант: державне підприємство “Дослідне господарство “Борівське” Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України” погодилося поступитися тридцятьма гектарами, якщо фастівська влада взамін надасть йому річну пільгу на сплату земельного податку. У згаданому рішенні коефіцієнт податку за земельні ділянки дослідних господарств наукових установ і навчальних закладів сільськогосподарського про­філю був максимальним – 1 відсоток від нормативної грошової ­оцінки землі. А ДГ “Борівське” (якщо точніше, то ДГ “Дмитрівка”, яке приєднує до себе збанкрутіле “Борівське”) хоче 98-відсоткову­ знижку, що діятиме впродовж нинішнього року.

Хоч Михайло Нетяжук відразу запевнив, що для міста така пропозиція вигідна, депутати пристали на неї не відразу. Причини для сумнівів справді були. Геннадій Яков’юк нагадав про невтішний досвід, що його вже не раз мала міська рада при спробах домовитися про використання хоча б частини цих земель (якщо хтось не в курсі – це землі колишнього ДГ “Фастівське”, яке фастівчани попросту називали “розсадником”). Андрій Корецький наголошував, що для передачі ­ділянки місту потрібна не просто згода трудового колективу господарства (яка, як прозвучало на сесії, вже є), а рішення Академії аграрних наук. Ігор Кириченко пропонував, щоб учасники АТО спершу подивилися, що саме їм дадуть – бо раптом та земля, що її віддасть місту “Борівське”, ні для ­забудови, ні для садівництва не годитиметься. Станіслав Онищук, говорячи про ризики, запитував, чи не можна укласти договір, яким передбачалося б відшкодування у разі невиконання зобов’язань. А Віктор Гарвона висловився за те, щоб діяти за принципом “Вранці гроші, увечері стільці”: мовляв, слід прописати у рішенні, що податкова пільга в разі передачі господарством землі місту застосовуватиметься до нього­ не нинішнього, а наступного року.

І вони, і всі інші, хто взяв активну участь в обговоренні питання, хотіли гарантій – гарантій того, що після встановлення меншого коефіцієнта земельного податку 30 гектарів землі таки буде передано Фастову і що та земля не розчарує хлопців, які воювали. Бо інакше, кажуть, як буде в очі їм дивитися?

Втім, гарантій хотіли не тільки депутати, а й господарство, чиї землі можуть отримати наші атовці. І представник цього господарства був категоричнішим. Багато не говорив, сказав тільки, що приїхав до Фастова не для того, щоб торгуватися. Власне, майже відразу після цього обговорення, яке тривало близько години, й закінчилося. Щоправда, перед тим, як голосувати (а “за” проголосували всі), депутати таки з’ясували ціну питання. Ціну у буквальному значенні цього слова. При зміні коефіцієнта земельного податку з 1 на 0,2 господарство заплатить місту на понад мільйон гривень менше. Але тільки цього року, адже знижку встановлено лише на 2016-ий.

Голова Асоціації учасників бойових дій та учасників АТО Юрій Соловей, якого ще до голосування попросили висловити свою думку, із таким варіантом погодився. Зауваживши при тому, що після прийняття міськрадою рішення атовці оглянуть за­про­поновані ділянки, і якщо вони їм підійдуть, писатимуть лист-прохання до Академії аграрних наук. І навряд чи там від­мовлять. Бо інакше, як образно прокоментував він “Перемозі” свою впевненість, “відріжмо газ”. Себто змусимо. Досвід змушувати Академію до виконання обіцянки в атовців уже є. ­Що­правда, не у фастівських, а у білоцерківських. Тамтешні учасники АТО, із позитивною відповіддю яким Академія зволі­кала, дружно туди поїхали – і за годину, розповідає Юрій Соловей, питання було вирішено. Але визначальний знак запитання у цій справі, як на мене, все ж залишається. Чому держава, яка гарантувала учасникам антитерористичної операції право на отримання земельних ділянок (справді заслужене право!), не може просто так, без будь-яких умов, на які мусить погоджуватися міська влада, дати їм землю? Адже ці землі, про які йде мова, – не приватні, а таки державні. Які, до того ж, тривалий час не використовувалися. То чи доцільним був торг? Не з боку міської ради – з боку державного підприємства?

Людмила Урлапова
link кредит онлайн