змієві вали

..про Змієві вали що є в нашому лісі чули всі, а хтось навіть їх бачив, і як видно на додаткових матеріалах, їх збереглось дуже мало. А колись це була грандіозна земляна штучна споруда, і виконувала вона певні функціїї. Тепер залишки її є в лісі і під забудовою, а наполях її розорали..

..текст з вікіпедії:

Змі́єві вали́ — грандіозні земляні укріплення (насипи висотою 6–8 м і шириною 14–16 м), залишки яких розташовані майже по всій лісостеповій та степовій території України. Загальна довжина близько 2 000 км (для порівняння — Великий китайський мур — 6 259 км). Один з видів валів Середньої Наддніпрянщини. Як правило в науковій літературі під терміном Змієві Вали розуміють вали споруджені в ХІ-ХІІ століттях [М. П. Кучера. Змієві вали // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ;Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 365. — ISBN 966-00-0610-1.]

Нині більша частина Змієвих валів розорана, а руйнування триває.

Походження валів[ред.ред. код]

В історії дослідження Змієвих валів центральне місце займає питання їх хронології. Через крайню обмеженість джерелознавчих даних вали датувалися різними епохами в межах від раннього заліза до Київської Русі включно. Результати радіовуглецевого аналізу не внесли ясності в це питання. Залишається незрозумілим, чому Змієві вали, що служили засобом захисту протягом дев’яти століть, не використовувалися для цих цілей після VII ст. н. е., адже вони кількома півкругами оперізують Київ та прилеглі райони Київщини — територіального та політичного ядра Давньоруської держави.

Для визначення віку валів конкретні дані до останнього часу були відсутні. Використовуючи легенду про будівництво римським імператором Траяном (кінець I — початок II ст. н. е.) так званих Траянових валів у Подністров’я і Подунав’я, І. І. Фундуклей відносив їх будівництво до римського часу [206, с. 30]. Відомі твердження про будівництво середньодніпровських Змієвих і дунайських Траянових валів київським Траяном за 500 років до н. е.

Кілька разів вали Середнього Подніпров’я згадані літописом: під 1093 р — два вали на південь від низин Стугни за Треполь (сучасне с. Трипілля), під 1095 і 1149 рр.-обидва Переяславських вали, під 1151 р.- вал на південь від середньої течії Стугни на південь від Василева (сучасне м. Васильків). При цьому літопис не дає прямої відповіді на запитання про значення валів як штучних споруд. Вони згадуються при описі військових дій як проти половців, так і між давньоруськими князями, але без визначення їх конкретної ролі в цих діях: війська «проідоша вал»; «Проведений вал», «став межи валом», «прийшли до валів»; «изидоша стрілці з валу»; «ста межи валом»; «йде за вал», «прийшли до валових і не проходячи валу».

В літописі під 1223 р. йдеться про появу орд Чингіз-хана, які пройшли через половецькі володіння і, відповідно до одного з літописних списків, «придоша поблизу Русі, идеже зветься вал Половечьскій». Виходячи з цього повідомлення, Є.Ковальчик припускає, що Половецький вал знаходився десь на лівому березі Дніпра. Однак в інших літописних списках ці відомості викладені повніше: орди Чингіз-хана відтіснили половців до Дніпра; рятуючись від прибульців, до Половецькому валу «прибіжить» половецький «князь» Котян. У цьому випадку згаданий вал міг знаходитися і на Правобережжі Дніпра.

За думку дослідників, в літописних згадках мова йде про Змієві вали, які вже існували в XI–XII ст. Більшість дослідників вважає, що високі насипи великої довжини виконували роль суцільних загороджень і були ефективними засобами захисту осілого землеробного населення лісостепу, його господарства та жилих поселень від легкої кінноти степових кочовиків, зводячи нанівець їхню головну перевагу — швидкість просування та раптовість нападу. Загрозу з боку степу, підтверджує конструкція валів та загальна спрямованість їхніх ліній — вали віялом розходяться з півночі на південь та південний схід, утворюючи паралельні лінії.

Змієві вали біля села Іванковичі на Київщині

Те, що зараз виглядає як залишки невиразних земляних насипів, колись було потужним та складним укріпленням — суцільні вали висотою 10-15 метрів, шириною основи до 20 метрів, на дерев’яному каркасі, в деяких місцях у вигляді 5-6 паралельних земляних укріплень, з ровом глибиною до 2-3 метрів. Будівництво таких споруд вимагало величезної кількості людей та централізованого управління, тобто воно було можливим лише за умови існування держави, розвинутої цивілізації на цих територіях. У вітчизняній історіографії раніш довгий час вважалося, що ці укріплення були побудовані за часів Київської Русі, хоча вже тоді було багато аргументів на користь того, що були вони створені набагато раніше. Про це, зокрема, побічно свідчить і те, що вже за руських часів виникнення Змієвих валів мало вигляд легенди. Причиною таких поглядів було недостатнє дослідження історичної доби епохи великого переселення народів, та часом свідоме ігнорування свідоцтв пізньоантичних письмових джерел (Флавій Зенон, Кассіодор та ін.) про державу готів та її знищення гунською навалою 375 р. н. е.

М. Ю. Брайчевський у 1952 р. висловився проти датування Змієвих валів скіфським часом. Він зазначав, що існування таких валів в умовах общинного ладу за відсутності єдиної централізованої влади і єдиної військової організації позбавлене будь-яких підстав. Змієві вали захищали не Степ, де в скіфський період виникла рабовласницька держава, а Лісостеп. У порядку робочої гіпотези М. Ю. Брайчевський запропонував датувати Змієві вали Середнього Подніпров’я періодом черняхівської археологічної культури II–V ст. н. е. При цьому Брайчевський не заперечував існування валів давньоруського часу, однак місце розташування цих валів не вказував. Пізніше М. Ю. Брайчевський уточнив, що до епохи Київської Русі можуть ставитися вали Київщини, а до черняхівської культури — вали Поділля. П. А. Раппопорт, займаючись давньоруськими пам’ятками оборонного будівництва Київського Подніпров’я — городищами, не виявив чіткого зв’язку їх зі Змієвими валами. Пізніше дослідник під впливом ранніх робіт В. Г. Ляскоронського відніс Змієві вали до скіфського часу — ця думка здавалася більш прийнятним, ніж гіпотеза М. Ю. Брайчевського.

І. М. Самойловський відносив Змієві вали Лівобережжя до староруського часу — Переяславські вали він вважав спорудами, які захищали стародавній Переяслав. Але в призначенні Змієвого валу по лівому березі Дніпра сумнівався і допускав можливість, що він охороняв зі сходу Дніпровський водний шлях. У останньому випадку дослідник явно помилявся: оборонний рів вздовж вала знаходиться не зі сходу, а з боку Дніпра. Для правильної відповіді на запитання необхідно було більш конкретно визначити вихідні хронологічні дані. Адже одного разу споруджений вал не міг знаходитися у справному стані сотні років і функціонувати протягом усього давньоруського періоду. Наприкінці Х — першій третини XI ст. по Дніпру між Стугною на Правобережжі та Сулою на Лівобережжі проходив кордон Русі у Середньому Подніпров’ї. Вал на вказаній ділянці захищав Лівобережжя з заходу — з боку Правобережжя.

Змієвий Вал, с. Мотижин

Археологічними дослідженнями було встановлено, що Змієві вали були споруджені набагато раніше часів Київської Русі — племенами землеробів, які заселяли територію українського лісостепу та степу і мали державну організацію. Обстежуючи вали, А. С. Бугай виявив в них вугілля від згорілих колод, вік яких був визначений радіовуглецевим методом. На підставі отриманих даних А. С. Бугай датує вали II ст. до н. е.-VII ст. н. е. На опублікованої ним картосхемі валів вказані дати радіовуглецевого аналізу в місцях взяття проб вугілля. Всього відзначено 14 дат для дев’яти ліній валів в межах 150 р. до н. е.- 550 р. н. е., у тому числі дві дати — II-І ст. до н. е.., по одній — II і III ст., шість-IV в., два-V ст. і дві-VI ст. Якщо оцінювати отримані визначення об’єктивно, то вали датуються II ст. до н. е.-VI ст. н. е.. З цих даних випливає, що в протягом 130 років (150-20 рр.. до н. е..) у межиріччі Ірпеня-Тетерева існував тільки відрізок валу, залишки якого збереглися в с. Раковичі. У 20 р. до н. е.. зводиться внутрішній вал між с. Мотижин і с. Наливайківка. Через 300 років, у 280 р. н. е., на 50-кілометровому відрізку межиріччя Ірпеня — Тетерева починається будівництво зовнішнього валу, яке тривало 170 років (до 450 р.).

Ще до отримання даних про датування А. С. Бугай вважав, що Змієві вали є продуктом багатовікової історії місцевого населення. На його думку, будівництво величезних городищ скіфського часу типу Немирівського було кроком до будівництва валів для захисту цілих районів; їх зведення, розпочате в I тис. до н. е., могло продовжуватися і в I тис. н. е., “навіть за часів Аскольда і Діра “. Трохи пізніше А. С. Бугай вважав, що Змієві вали служили рубежами між окремими суспільно-політичними утвореннями, які захищали свої території від спільного ворога.

Окремі дослідники вважають, що вали були побудовані за часів, коли ця територія була заселена остготами [1].

Легенди[ред.ред. код]

За легендою їх проорав Змій, який постійно нападав на жителів Подніпров’я, аж поки Кирило Кожум’яка (за іншими версіями легенди ковалі Кузьма та Дем’ян) не поборов його і не запряг до плуга. Вивернута з проораної Змієм борозни земля й утворила величезні насипи. Дотягнувши плуг до річки (або за іншими версіями до моря), Змій від утоми та спраги випив занадто багато води й луснув, а вали люди назвали Змієвими.

Будова валів (за археологічними дослідженнями)

Топонімія[ред.ред. код]

Окремі ділянки споруди носять різні назви, характерні лише для конкретних місцевостей, — Великий вал, Маленький, Чорний, Отаманський, Половецький, Окоп, Перейма, Турецька гребля. Іноді той самий вал на одній ділянці має назву Змієвого, а в іншій частині називається Трояновим (Траяновим).

Класифікація[ред.ред. код]

В Україні прийнято виділяти 11 груп цих пам’яток:

  • Змієві вали Київщини — найбільша система укріплень на правому березі Дніпра, що складається з валів різної висоти і довжини. Загальноприйнятно Змієвими називати саме залишки валів по ріках Віта,Красна, Трубіж, Стугна і Рось, які й посьогодні збереглися в доброму стані, досягають місцями 15 м заввишки і десятків кілометрів у довжину.
  • Змієві вали Посулля — назва широкого валу, що тягнеться по правому березі ріки Сула (притока Дніпра) від її гирла до середнього плину і його відгалужень, що доходять ледь не до міста Суми.
  • Змієві вали Полтавщини — два переривчастих вали, що розташовані по правих берегах рік Ворскла і Хорол.
  • Змієві вали Харківщини — всього два могутніх редути довжиною 20 і 25 кілометрів біля Харкова і Змієва відповідно.
  • Змієві вали Поділля — назва цільного валу, що тягнеться від середнього плину ріки Південний Буг до районів центральної Черкащини і невеликої кількості менших валів цього ж району.
  • Змієві вали Волині — загальна назва великої кількості невеликих за розмірами і довжиною валів, що містяться в чотирикутнику ЛьвівЛуцькРівнеТернопіль.

Ще в середині I тисячоріччя до нашої ери Геродот писав, що для захисту від скіфів місцеве населення викопало широкий рів і побудувало вал від Таврійських гір до Меотійського моря. Вал одержав назву Кімерійського.

Докладніше: Траянові вали

Історія дослідження Змієвих валів Середнього Подніпров’я[ред.ред. код]

Вивчення Змієвих валів Середнього Подніпров’я розпочалося в першій половині XIX ст., але до недавнього часу обмежувалося описом та картографування їх залишків. Проте ця далеко не другорядна завдання до кінця не вирішена – величезна протяжність і важкодоступність валів, які перетинають поля, городи, пустирі, ліси, болота, річки, перешкоджають їх візуальному обстеженню, обмірюванню та складанню планів. В основному оглядалися порівняно невеликі ділянки валів, розташовані ближче до Києва. У поодиноких випадках дослідники XIX – початку XX в., користуючись доступними відомостями, складали зведені плани, умовно проводячи на карті лінії валів між відомими пунктами їх знаходження. Достовірність таких планів залежала від повноти та об’єктивності джерел інформації, отриманих з других рук. Коли назріла необхідність археологічного вивчення Змієвих валів, ці споруди на багатьох ділянках вже не збереглися.

Перша коротка інформація про Змієвих валах по р.Рось була опублікована в 1844 р. дійсним членом Одеського товариства історії та старожитностей Тетбу-де-Маріньї, який, судячи з тексту, особисто ці вали не оглядав.

Найбільш ранній план Змієвих валів у межиріччі Дніпра-Росі-гравюра на міді 1837 зберігається в ЦНБ АН України. На плані (Відділ картографії, інв. № 10971) частина відомих валів не показана, але вали нанесені у місцях, де вони вже не збереглися. План схематичний, географічно неточний і, очевидно, з цієї причини не був опублікований. Автор його невідомий. У 1848 р. було видано роботу І.І.Фундуклея «Огляд могил, валів та городищ Київської губернії», в якій поряд з іншими категоріями старожитностей дається опис місця розташування і зовнішнього вигляду Змієвих валів. Ці ж відомості про валах увійшли в роботу краєзнавця М. Грабовського, опубліковану польською мовою в 1850 р.

Відомості про валах Правобережжя Середнього Подніпров’я містяться і в роботах Л.Похилевича, але вони, за поодинокими винятками, повторюють дані, опубліковані І.І.Фундуклеєм.

Інтерес до Змієвих валів виявляв відомий історик М.А.Максимович. У 1869 р. в листі до голови Московського археологічного Товариства він виклав результати свого огляду Переяславських валів у межиріччі Трубежа-Супою і пропонував зняти точний план Переяславських валів. В 1873 з ініціативи Московського археологічного Товариства Центральним статистичним комітетом були зібрані анкетні дані по ряду губерній про наявні на їх території древні споруди. Ці дані, доповнені подальшими обстеженнями деяких пам’ятників і новими повідомленнями краєзнавців, були опубліковані у вигляді «Археологічних карт» окремих губерній. У них по басейнах річок в межах повітів увійшли і відомості про вали. Дані про Правобережжя Середнього Подніпров’я містяться в «Археологічній карті Київської губернії», виданій 1895 р. В.Б.Антоновичем. До «Карти» додається зведений план місця розташування усіх пам’яток, в тому числі Змієвих валів. До останніх було віднесено споруди різних типів і епох, відсутні частини для отримання суцільних ліній доповнені довільно. На плани частково вплинуло упереджена думка про концентричність Змієвих валів Київщини, помилково висловлена ще раніше. Одним з достовірних свідчень є лист архієпископа Брунона до німецького імператора Генріха II, який проїздив Київ у 1008 р. до печенігів для проповіді християнства. Він повідомляв, що Володимир Святославич з дружиною два дні супроводжував його по дорозі до печенігів до кордону своєї держави, яке він оточив (circumklausit) від бродячого (кочового) ворога (vagum hostem) дуже потужним і дуже довгим (firmissima et longissima) «Огорожею» (sepe). На жаль, в літературі немає єдиної думки про значення застосованого Бруноном латинського терміну «sepe». Його перекладають і як «засіки, завали», і як «частокіл», і як «огорожа», і як «паркан, дерев’яна огорожа». Аналогом описаної Бруноном споруди, на думку більшості дослідників, може бути тільки Зміїв вал з дерев’яною стіною вгорі.

М.А.Максимович вважав, що Володимир супроводжував Брунона до Малого (південного) Переяславського валу, який на початку XI ст. нібито був прикордонним на Лівобережжя Дніпра. У такому значенні розглядав Переяславські вали і В.Г.Ляскоронський, який намагався ототожнити їх з огорожею, яка згадується Бруноном. Це думка утвердилася в науці, оскільки і за історичними, і археологічними даними кордон Русі на Лівобережжі проходив не по Трубежу або Супою, а значно південніше – по Сулі. Згідно В.Б.Антоновичу і Н.Мовчанівській, свідоцтво Брунона відносяться до трипільської валу в гирлі Стугни на правому березі Дніпра. Є.Ковальчик дотримується аналогічної думки, хоча припускає, що за два дні Володимир та Брунон могли проїхати далі Стугни, віддалений від Києва на 40 км. Л. Добровольський, що обстежив вали по ріках Віта, Бобриця і Стугна, вважав, що обидві лінії разом з розташованими в них городищами служили для захисту Києва. Спорудження валів він відносив до староруського періоду або до «початкової пори існування Русі».

Археологічні дослідження валів[ред.ред. код]

За ініціативи дирекції Інституту археології АН УРСР і керівництва Української товариства охорони пам’яток історії та культури в 1974-1976 і 1979 рр.. були здійснені перші спроби археологічного вивчення Змієвих валів. За чотири коротких експедиційних сезони, загальною тривалістю менше 4,5 місяці, були проведені розвідки і розкопки валів на р.Здвиж в Макарівському районі, в межиріччі Стугни – Плиски у Васильківському районі, вала по лівому березі Дніпра в Київській та Черкаській областях з обстеженням городищ по лівому березі Дніпра і розвідкою валу і городищ по правому березі Сули. Підсумки роботи експедиції показали, що Змієві вали цілком перспективні для археологічних досліджень, які не можуть бути підмінені ніякими іншими методами. З огляду на посилене руйнування цих пам’яток. Інститут археології АН УРСР продовжив їх вивчення. В протягом 1980-1985 рр.. у Київській, Черкаській, Житомирській та Полтавській областях проведені розвідки і розкопки валів по ріках Бобриця, Рось, Ірпінь, в межиріччях Ірпеня – Унава, Дніпра – Тетерева, Росі – Гуйва, а також продовжені дослідження валів по лівому березі Дніпра, Сули, Стугни, у межиріччі Стугни-Ірпеня. За 18 місяців експедиційних робіт зроблено 84 розрізу валів і в 14 місцях проведені їх розкопки,

Фільмографія[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Вгору С.Пятигорський: Змієві Вали — табу в історії(рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Змієві вали 1 частина


Змієві вали 2 частина


Невідома Україна. “Змійові вали”. Фільм 14


Шукач | Железная дорога древних (часть 4). Змиевы валы

Comments are closed.