..стаття про нашого земляка, першого директора і засновника Борівської школи мистецтв – Станіслава Сіверського, в інтернетах..
Ця стаття не єдина, з опублікованого й досьогодні поки що залишається авторський вірш про голодомор, дещо публікувалося в газетах “Сіверщина” (на Чернігівщині) та “Кримська світлиця”(АРК) та популярними залишаються його авторський Гімн про Борову (слова і музика), музика на слова відомої поетеси – борівчанки Жук Світлани Михайлівни “Гарна жінка-українка” та “Про рушники”…

..стаття нижче..

Зі спогадів першого директора Борівської школи мистецтв Станіслава Сіверського

Про навчальний осередок з творчо-мистецьким спрямуванням тут, у селищі, яке за укладом життя нагадує містечко, я мріяв давно. Дуже хотілося, аби наші діти і молодь виховувалися з новим, естетичним поглядом на навколишній світ, який по-своєму формує кожного з нас.

Ставши ініціатором, а згодом – організатором і першим директором цього неординарного закладу, я з великим ентузіазмом взявся за справу. З огляду на чималий власний мистецько-виконавський і творчий досвід, я мав чим поділитися з майбутніми вихованцями школи.

Мріялося мені зібрати у нову школу найталановитіших дітей і вчителів. Тому пішов до обох борівських загальноосвітніх шкіл, щоб зацікавити учнів музикою, малюнком; розповідав про композиторів та художників, про видатних виконавців-співаків. І в такий спосіб навертав дитячі душі до мистецтва.

Як організатор і перший директор Борівської школи мистецтв, згадую, яка клопітка робота передувала появі нового у своїй суті закладу позашкільної освіти.

А почалося все з великої любові до дітей, і, зокрема – до моєї доні Лесі. Було їй тоді 9 років, і навчалася вона гри на фортепіано у Боярській музичній школі. Добиратися малій дитині, як і її ровесникам, було далекувато й незручно, та й небезпечно.

Для заспокоєння своєї доньки я пообіцяв, що вона навчатиметься музики тут, у Боровій. А Леся здивовано перепитала: “То де ж та школа?!”.

“Буде !” – відповів я. І того ж дня пішов до тодішнього Борівського селищного голови Юрія Олексійовича Зубаня. Розповів про дітей, які прагнуть навчатися музики, але для цього змушені їздити далеко від домівок. Знайшов я порозуміння і підтримку в обласному управлінні культури, зокрема, у головного спеціаліста Н.Д.Дем’яненко. І вже наприкінці травня 1993 року були видані документи про відкриття Борівської школи мистецтв.

Розпочинала вона свою роботу у клубі, облаштованому в колишній пекарні. Я власноруч відремонтував і настроїв фортепіано, приніс з дому баян, купив акордеон. Із цих інструментів розпочалися заняття. Малювання і вишивку викладали в класі, що “квартирував” у селищній раді, а відділ духових інструментів розмістили в одному з класів середньої школи.

Першим наказом викладачами були зараховані випускниці музичного училища імені Глієра Юлія Леонідівна Малюк (клас фортепіано) і Вікторія Іванівна Надточій (клас духових інструментів). Згодом колектив школи поповнили викладачі Євгенія Федорівна Гупалова (образотворче мистецтво), Ольга Іванівна Михайличенко (народно-прикладне мистецтво), випускниця Житомирського музичного училища Ганна Миколаївна Бойченко (клас баяна та акордеона), Юрій Олександрович Балан (завідувач господарською частиною). Окрім адміністративної роботи, я взявся за викладання сольфеджіо та хору.

Першими учнями школи мистецтв стали Леся Сіверська, Олександр Дем’яненко, Іра Міхневич, Галя Редькіна, Юля Довгань, Іра Назарук, Оля Шурмінова, Олена Мурзак. Всі вони перейшли вчитися з музичної школи міста Боярки.

Першим набором на навчання були зараховані у класи фортепіано – 24 учні; баяна і акордеона – 12; духових інструментів – 10; вишивки – 28; образотворчого мистецтва – 26. Однак під час навчального року приходили все нові й нові учні. Зараховували ми навіть старших дітей, які прагнули опанувати ази мистецтва.

А тим часом доводилося шукати кошти на придбання інструментів. Коли б не розуміння людей, які обіймали високі посади і також переймалися потребами “маленьких” шкіл, мабуть, не вдалося б зібрати хоча б дещицю з того, що хотілося мати для проведення повноцінних занять у школі. Та все ж поповнили шкільну інструментальну базу чотири фортепіано, баян, три бандури, гітара, комплект духових інструментів, двадцять блок-флейт та два магнітофони.

Наступного року педагогічно-викладацький колектив вітав у своїх лавах викладача хореографії Галину Василівну Ночнік, концертмейстера Олександра Петровича Крука, викладача духових інструментів Олександра Володимировича Кутняка.

У клас хореографії прийнято 36 учнів. Заняття проводилися у загальноосвітній школі І-ІІ ст., що у мікрорайоні Білки.

Школа розширювалася. І врешті для неї віддали приміщення дитячого садка, котре було аварійним, не придатним для використання. Та з допомогою батьків ми привели його в належний стан. Особисто я створив хореографічний клас, клас сольфеджіо та теорії музики, кабінети.

Довелося на перших порах побути і сторожем, доки не розпочались у нових приміщеннях заняття. Усе стерпів і здолав заради своєї дитини, дітей Борової, котрі прагнули навчатися музики.

Сьогодні Борівська школа мистецтв утвердилась як позашкільний заклад, набула популярності. І я радію з того, що моя мрія і мрії дітей стали реальністю. Нехай творчий шлях школи буде й надалі плідним і звитяжним.

Станіслав СІВЕРСЬКИЙ, фундатор Борівської школи мистецтв.

Про автора: Станіслав Федорович Сіверський народився у Дніпропетровську. Освіту здобув у Київському інституті культури та Одеській консерваторії, за фахом – диригент хорового колективу, викладач сольфеджіо. Поет, композитор, оранжувальник, працював концертмейстером у Київському музичному училищі імені Глієра та викладав музику у Боярській загальноосвітній школі №3.

Свої спогади про заснування школи мистецтв Станіслав Федорович надіслав редакції задовго до відзначення закладом свого 15-річчя.

С.Ф.Сіверський побажав учням школи великих успіхів, а вчителям – ще з більшою віддачею працювати з юними талантами, зацікавлювати їх до творчості та до участі у конкурсах, відкривати нові відділи народних та ритмічних інструментів. займы онлайн без залога