Хутір Тарасенки. джерело..

..про хутір чув, легенду про джерело читав, вирішив відвідати особисто. В затишному місці знайов все.
..стаття нижче написана гарно, тож просто її перетягнув.


Далеко не на кожній карті можна віднайти позначку з назвою цього хутора. Однак легендам про його дивовижне минуле, чудодійну силу тамтешнього цілющого джерела можуть позаздрити мешканці багатьох великих сіл і міст. От тільки перспектива цього хутора нерадісна – він може незабаром зникнути з карти Київщини, як зникають щороку в Україні десятки й сотні таких поселень.

З часів козаччини для українців традиційною була хуторська система поселень. Подорослішавши, діти заможніх селян зводили свої домівки за кілька кільметрів від батьківської хати. За часів колективізації хутори почали об’єднувати в села, і вони поступово стали зникати.

ЛЕГЕНДА ПРО ЗАПОРОЖЦЯ ТАРАСА

1651 року після тяжкого бою під Берестечком, що на Волині, де українська армія під проводом Богдана Хмельницького зазнала несподіваної поразки від поляків, гурт козаків повертався додому, на Запорізьку Січ. Порубані й посічені в боях із ворогом, виснажені тривалою дорогою, донедавна дужі парубки, проминувши Фастів, влаштували черговий перепочинок у дрімучому лісі. Знесилені прилягли на галявині, де бив потужний струмінь сповненої прохолоди води. Хлопці спрагло припали до джерела, а потім міцно заснули. Прокинулися аж третього дня. І, на диво, ран від ворожих куль і списів не ніби й не було. Заспішили в дорогу. Лише один із козаків не осідлав свого коня, прийняв рішення на Січ не повертатися… Звали цього козака Тарас.

До самого Хмельницького дійшла чутка про чудодійне зцілення його лицарів. Небагато часу минуло, як завітав він зі своїм чималим супроводом до густого фастівського лісу й був здивований: на невеликій галявині стояла гарна хата, чисто побілена й квітами розмальована, поряд тішили око пасіка, копиці сіна, повно живності й кілька голосистих діточок на подвір’ї.

Радо зустрічав дорогих гостей на своєму хуторі колишній козак Тарас зі своєю дружиною, яка була з місцевих. За вказівкою гетьмана знайшли священика, посвятили джерело цілющої води й поставили біля нього великого дубового хреста.

ЧАПАЄВА, А НИНІ ЛІСОВА

Багато з тих пір змінилося в житті та побуті хуторян. Джерело своїм нешироким, але швидкоплинним руслом розділяє хутор навпіл. Уздовж нього і сформувалась єдина на хуторі вулиця. За радянських часів її назвали чомусь на честь Чапаєва, а тепер перейменували на Лісову.

Ліс тут скрізь, з якого б боку не діставався: Кощіївки, Вишняків, Снітинки, Півнів чи Офірної. Із одного боку – дубові гаї, з іншого – соснові бори, а переважно – різнолистові. Чи не всі лісові стежки із цих лісів обов’язково виведуть до джерела.

Коли з’явилася ікона Божої Матері на дубовому хресті, старожили не пам’ятають. Як і те, скільки хрестів уже змінилося біля джерела. Останній встановили кілька років тому працівники Дорогинського відділення Фастівського лісництва. Вони й облаштували територію навколо цього святого місця – довгий стіл із лавками, вирізьблений із дерева образ козака Мамая як уособлення духу вольності й гідності українців. На спеціальній підставці – чашка для перехожого, аби він міг напитися цілющої води.
Щодня сюди прямують десятки, а то й сотні людей – із близьких і далеких сіл, довколишніх дач та й самого Києва.

Ринва (так називають хуторяни джерело святої води) – своєрідний духовний і адміністративний центр хутора. Віддавна тут відзначають Різдво, Пасху, Трійцю, інші свята. Тут гуртуються на збори громади.

джерело

кредит онлайн

Comments are closed.