..з грунтів на теренах селища та навколо, було видубото таку знахідку, що має схожість на стровинний бойовий топірець – келеп.
..далі цитата: З-поміж інших видів холодної зброї виняток практичні козаки зробили лише для келепа, який належав до улюблених об’єктів козацької симпатії: говорили, що
Козак ляшка здоганяє,
келепом межи плечі наганяє…
У козацькому війську під Берестечком у вигляді холодної зброї були чекани, келепи та бойові топірці. Розкопками під Берестечком було знайдено 13 екземплярів чеканів. Бойовий топірець був зроблений на зразок робочих сокир, мав провух, уміщений в обухові та держак. Лезо широке, похилене вниз, знизу півколисто вирізане. Топірці мали більші розміри
..можливо ця знахідка має іншу назву та призначення, але здогадки лише такі..
Лезо бартки в першу чергу надається до задання власне пробивних, а не рубаних травм та й схоже найбільш на традиційний бойовий молоток-топірець. Особливо цікаві назви “келеф” і “чекан”, відомі були також і запорізьким козакам, які були запозичені ними в татар. Про те, як були поширені келепи, свідчать слова пісень: “а козак козачий звичай має, келепом по ребрах торкає”. Як у козацькому, так і у польському війську широко вживалися келепи — зброя на довгому держаку, що мала з одного кінця видовжений загнутий до низу дзьобом гострий клевець, з другого — короткий обушок-молоток. Келепи призначились в основному для пробивання панцирів.
Козацький келеп
Чекан і клевець були зброєю, що поєднує високу пробивну здатність з гарною досяжністю і невеликою вагою. У клевця широке лезо топірця замінялося вузьким відігнутим униз лезом, — клевець можна скоріше назвати бойовою киркою. Такий топірець при вазі всього 1—1,5 кг і довжині 60—80 см, пробивав будь-яку збрую і щити, тому що удар зосереджувався на дуже малій площі. Однак, клевець також мало підходив для відбивання ударів, і, природньо, неминуче намертво застрявав в усьому, що пробивав. Часто клевець і чекан поєднувалися на одному топорищі — так клевець зрівноважувався чеканом і навпаки, унаслідок чого загальна маса зростала незначно. Іноді комбінація клевця і чекана забезпечувалася ще і вістрям спрямованим вперед і зрівноважувалася для метання.
Чекан, або келеп – різновид бойового кавалерійського топірця із вузьким недовгим лезом. Чекан насаджувався на коротку рукоять і звичайно возився на передньої луці сідла або на поясі та веде своє походження від бойової піхотної сокири на довгій рукояті, що була зброєю городян з XIV ст. у їхній боротьбі з кінними лицарями. Лицарство довго зневажало зброєю городян, але військова необхідність змусила їх також прийняти такі бойові сокири. Із середини XV ст. кінні вершники стали використовувати цю зброю, але клинок лицарських чеканів насаджувався на коротке ратище. Форма деяких чеканів нагадувала довгий дзьоб птаха, і тому таку разновидність бойового топірця прозвали клевцем, оскільки клевець мав більш гостру бойову частину. Особливістю чекана була бойова площадка, що розташовувалася на зворотній лезу стороні. У Європі XV ст. заззвичай на такі площадки додатково ставили чотиригранні шипи, різноманітн фігурки і навіть монограми.
Клевець – ударна зброя на короткому ратищі, гранована і вузька бойова частина якого нагадувала дзьоб птаха із молоткоподібним обушком. Застосовувався в X – XVII ст. для враження воїнів супротивника, що мали захисне озброєння. Своє походження клевець веде від бойового молота, самої розповсюдженої зброї древніх германців, кельтів та й слов’ян. З удосконаленням доспіхів наконечник молота набув більш гостру форму. І його назвали соколиним дзьобом.
КЛЕВЕЦЬ
Поступово бойова частина клевця усе більше набувала форми пташиного дзьоба, за що цю зброю в Європі прозвали «дзьоб папуги» або просто «папуга», а в Росії «клевец». Особливістю клевця була наявністьокрім дзьоба зі зворотної сторониобушка невеликої площадки у виді молотка або чотиригранного шипа, що робило клевець ще більш небезпечнішою зброєю. У XVI ст. клевець поступово стає знаком відзнаки воєначальників Німеччини й Італії, втрачаючи бойове застосування. А за появи кавалерійських пістолетів клевець взагалі втратив своє призначення як зброї та вийшов із уживання у кінці XVII ст. Загальна довжина — 65—75 см, довжина бойової частини з молотком — 20—40 см.
