випадкова археологія 117

..трішки монеток і кулонів, що знайдено в полях, на старій дорозі між Слобідкою і Снітинкою. Є фібули черняхівська культура 100-500 рік, лунніца, дінарій Комода..

+ опис:

Лунница оберег.

В старые добрые времена люди поклонялись всему, что они не могли понять и объяснить. Любое природное явление, любая стихия становилась «божественной» для древних людей. Ну не знали они откуда и почему гром возникает, вот и считали, что таким образом на них боги гневаются. Но, помимо всего этого языческого фольклора, наши предки были весьма наблюдательными. Они, конечно, интерпретировали всё по-своему, ввиду своей необразованности, но, тем не менее, умели находить взаимосвязь между разными природными явлениями. Например, древние люди успели заметить, как влияет активность луны на воду. Мы говорим о приливах и отливах. Конечно, всё это было тут же «обожествлено», но, тем не менее, древние люди связь уловили. Именно из древности берёт своё начало традиция изображать на оберегах разные знаки, которые символизировали то или иное явление в природе. Некоторые обереги и вовсе имели особую форму. Древние люди верили, что подобным образом они смогут защититься от всяких невзгод.

В этой статье мы поговорим об одном очень интересном и очень древнем обереге, который называется лунница. Даже если вы никогда его в глаза не видели, то легко можете по одному только названию догадаться, что этот оберег напрямую связан с луной. Так и есть, этот оберег своей формой напоминает молодой месяц, который носился в перевёрнутом состоянии. Данный оберег был распространён во многих культурах народов мира. Самые древние экземпляры, которые были обнаружены при археологических раскопках, относятся к античной эпохе. Большинство из них было изготовлено из драгоценных металлов. Лунница славян в большинстве случаев, напротив изготавливалась из более доступных и дешёвых металлов. Конечно, существовали и исключения, но они касались представителей высших сословий, которым не пристало носить что-то дешёвое. В целом, лунница славян, благодаря многогранной и богатой культуре наших предков, приобрела некоторые черты, которые отличали её от аналогов других народов.

Лунница — значение.

Оберег лунница имеет серповидную форму, который напоминает собой перевёрнутый молодой месяц. Само название оберега происходит от его связи с небесным светилом, который являлся Лунница серьги из серебра.ответственным за женское плодородие. Данную тему мы раскроем более детально чуть позже, а пока мы отметим, что данный оберег являлся очень значимым в древней славянской культуре. Носили лунницу наши прекрасные славянские женщины вплоть до двенадцатого века. Его даже вышивали на одежде, чтобы добавить ей защитные свойства.

Лунницу было принято носить на всеобщее обозрение, поэтому его визуальному оформлению уделялось много времени. На славянские лунницы было принято наносить разные символы. Некоторые из них не носили никакого срытого смысла и использовались исключительно в эстетических целях. Однако, существовали и те символы, у которых было очень глубокое, сакральное значение.

Неоднократно нашими археологами, при раскопках были найдены лунницы, на которых изображены косые линии. Такие линии в первую очередь в старину обозначали неразрывную связь небес и земли. Вторым значением этих линий был дождь. Именно дождь проливаясь с небес, увлажнял землю и делал её податливой для последующего возделывания. Соответственно, такая земля становилась плодородной и позволяла людям получить богатый урожай. Таким образом, дождь выступал у древних славян в качестве символа плодородия, и немудрено, что женщина, желавшая зачать дитя, носила бы лунницу именно с такой символикой. Известно так же, что на лунницу наносились точки, которые называли ещё «зёрнами». Они символизировали дни в лунном месяце, даже количество «зёрен» было равно количеству этих дней. Автор думает, что пояснять связь лунного календаря и оберега, посвященному этому небесному светилу не стоит.

В эпоху двоеверия, когда язычество предков и православное христианство тесно переплеталось в сознании славянских народов, была распространена традиция изображать на луннице крест. Подобный оберег считался самым сильным, так, как по верованию наших предков имел двойную защиту. Помимо всего этого, традиционно на лунницу наносилось изображение трёх треугольников. Эти треугольники символизировали постоянное развитие и цикличность жизни, самого бытия. Треугольники располагались следующим образом: два более мелких изображения наносилось у самих «рогов» оберега, а третий, самый крупный, изображался аккурат посередине.

Существует различия и в форме самого оберега. Лунница конечно, при любом раскладе остаётся серповидной, но, вот количество «рогов» может быть разным. По этому признаку отмечают два типа оберегов: лунница с тремя «рогами», и так называемая двухрогая лунница. Даже ширина «рожек» является отличительным признаком этого оберега. Например, лунница с широкими «рогами» берёт своё начало ещё в античной эпохе. Чаще всего на подобных оберегах изображали растительные орнаменты. Лунницы с более узкими «рогами» появились значительно позднее, приблизительно в конце двенадцатого века, и на них изображали византийские мотивы. Здесь речь идёт уже о христианской эпохе лунницы.

Различия существовали и в методе изготовления самого оберега. Известно два основных метода изготовления лунниц: выплавка и штамповка. При использовании первого метода, для начала оберег отливался в особых формах, и только после подвергался более детальной обработке. В частности, на оберегах, изготовленных таким методом, символы и знаки являлись выдолбленными во внутреннюю сторону. Позднее с развитием технологий, распространился метод штамповки, который позволял получать уже цельный и готовый оберег, со всеми изображениями на нём.

Лунница оберег — значение для женщин.

obereg-lunnica-na-slavyankeНаши предки имели отличное от других представление о многих вещах, например, об институте семьи. Главой семьи неизменно всегда считался мужчина, в обязанности которого входила защита и добыча провианта. Женщине была уготована более сакральная участь. Она в первую очередь являлась опорой для своего супруга, его духовным соратником в каждой трудности. Женщина являлась хранительницей домашнего очага, и здесь подразумевается не просто огонь, горящий в очаге, а сама атмосфера внутри семьи. Именно в выстраивании правильных и тёплых взаимоотношений между домочадцами, заключалась основная задача каждой женщины. Если муж был главой, так сказать крышей дома, то жена была тем фундаментом, на котором стоял весь дом. Женщина была символом самой жизни, её начала. К воспитанию своих дочерей древние славяне подходили крайне ответственно, ведь каждой их них в будущем предстояло стать чьей — то женой и матерью.

Ранее, мы уже говорили о том, что лунница являлась олицетворением молодого месяца. Лунная энергия, как и само светило, издревле считалась женской, покровительствующей именно женщинам. Данный оберег было принято преподносить девочкам в их первый день рождения. Таким образом, наши предки верили, что оберег защитит их дочерей от всяких невзгод и позволит им вырасти мудрыми, степенными и смиренными женщинами.

Женский оберег лунница считался оберегом, которому покровительствует сама богиня Макошь. Немудрено, что данный оберег было принято дарить и тем женщинам, которые в течении долгих лет безуспешно пытались забеременеть, и уже окончательно отчаялись. Наши предки верили, что сама богиня плодородия Макошь через лунницу может направить женщину на правильный путь, передать ей свою благодать. Древние славяне верили, что лунница может унять любую боль и страх, поселившийся в душе бездетной женщины, развеять сомнения, и наполнить её надеждой и верой. Таким образом, избавляясь от негативного груза, женский организм начинал функционировать на новых ресурсах, что приводило к желанной беременности. Это своего рода психологический аутотренинг из древности, ведь сегодня, мы с вами знаем насколько важно именно психологическое здоровье женщины в подобных вопросах.

Лунница — фото.

Для наших читателей, мы приведём в пример несколько изображений оберега лунница.

1) На первом фото изображён оберег лунница с двумя «рогами». Здесь же присутствует символика косых линий, которые как мы ранее уже говорили, символизирует плодородный дождь.

2) На втором фото изображена лунница эпохи славянского двоеверия. Здесь мы видим, что крест стал не просто символом оберега, но и окончанием его третьего, среднего «рога».

3) На третьем фото изображён трёхрогий оберег лунница. Здесь присутствует изображение пресловутых «зёрен», которые складываются в своего рода пирамиду, чей пик направлен вверх. Данное изображение символизирует неразрывное взаимодействие небес и земли.

джерело

Одно из наиболее ярких явлений на археологической карте Европы позднеримского времени — черняховская культура. Ее отличительной чертой, наряду со специфической гончарной керамикой, есть так же и характерный ювелирный комплекс. Несмотря на единообразие производства черняховских ювелиров и тысячные серии однотипных вещей, во многих из них угадываются этнографические черты различных носителей древностей черняховской культуры. Среди них – изделия, украшенные зерненной кольцевой гарнитурой. Зернь – это мелкие шарики, диаметром от 0,4 см, которые напаивались на орнамент, создавая игру светотени. Часто использовался прием, так называемой, псевдозерни – мелкой рубки колец проволоки, которая создавала эффект «шариков». В римское время наиболее распространенным этот прием был у носителей культуры Поянешти-Выртешкой, любовидзкой фазы культуры вельбаркской [1, с. 45], а также на памятниках позднеримского времени самбийско-натангийской культуры (или культуры Доллькайм-Коврово) [2, с. 128].


Рис. 1. Фибулы с высоким приемником А.-210-211:
1-8 — фибулы городницкой серии, 9-15 — фибулы днепровской серии, 16-17 — фибулы Лепесовской серии

В черняховской культуре достаточно много изделий с использованием накладных зерненных колец. Это фибулы трех модификаций: 1) близкие к Альмгрен/167 (далее – А-167) (прогнутые подвязные арбалетные фибулы по Амброзу, или различные варианты фибул серии Б (фасетированных) по Гороховскому); 2) с высоким приемником, форм А.VII-210, 211, 216; 3) двупластинчастые фибулы. Относительно происхождения этих типов и попадания их в черняховскую культуру существуют различные точки зрения. Рассмотрим их в порядке хронологии.
Фибулы с высоким приемником A.VII-210-211. Наиболее полная библиография дана в работах Е. Л. Гороховского, О. В. Гопкало [3, с. 103-112] и О. А. Хомяковой [2, с. 128-131]. Особо дискуссионным есть вопрос их происхождения. Н. Оберг связывал ареал первоначального появления фибул этого типа с Восточной Пруссией [4, S. 13-14]. Того же мнения придерживались О. Альмгрен и А. К. Амброз [5, S. 96; 6, с. 67-6]. В начале 90-х гг. ХХ в. появляется мнение о разнородности фибул с высоким приемником и выделении двух их групп — «юго-восточной» и «северо-восточной» [7, с. 51]. М. Мончыньська, анализируя фибулы с высоким приемником из клада в Лубянах, приходит к выводу об их провинциально-римском происхождении и первоначальном распространении в дакийской и сарматской среде. С сарматами и даками они и попадают в более северные регионы Европы [8, с. 90]. В специальной статье, посвященной фибулам A.VII, Е. Л. Гороховский и О. В. Гопкало выделяют пять серий фибул данного типа, из которых четыре украшены зернеными кольцами — это фибулы городницкой, днепровской и лепесовской серии, а так же «чудовищно развитые» [3, с. 117-120]. Происхождение этих модификаций фибул исследователи связывают как с пришлым вельбаркским, так и с местным, Черняховским населением [3, с. 123-124]. О. А. Хомякова, анализируя фибулы с кольцевым декором из материалов самбийско-натангийской группы, присоединяется к высказанному ранее мнению [9, с. 348; 7, с. 49], что этот тип украшения застежек в Черняховской культуре генетически связан с вельбаркскими образцами [2 с. 135]. Следует отметить, что и Е. Л. Гороховский с О. В. Гопкало, и О. А. Хомякова указывали на отсутствие связи фибул этого типа с сарматами [3, с. 122; 2, с. 129]. К основным отличительным чертам фибул северозападного типа относят: сильно профилированную, приближенную к «S»-видной форму, декоративные кнопки на головке и окончаниях пружины и иглоприемника. Основной особенностью северо-западных изделий является нижняя тетива, проходящая под спинкой фибулы [2, с. 129]. Именно эти признаки характерны для большинства фибул, близких к A.VII-211, из материалов черняховской культуры.
Фибулы с высоким приемником Альмгрен VII городницкой серии (рис. 1: 1-9). Они происходят из комплексов Токи/п. 51, Ружичанка/п. 24, Городницы, культурного слоя Петрикивцев и пшеворского жилища 1 поселения Незвиська (рис. 2). Эти фибулы характеризуются дуговидной спинкой треугольного, многогранного и полукруглого сечения. Головка, как правило, украшена выступом в виде «грибовидной» шишечки. Черняховские фибулы совмещают в себе как признаки фибул А.VII-210 – двойная тетива, так и A.VII-211 – «S»-видный профиль и зерненные кольца на корпусе и головке, наличие кнопки. Экземпляры с двумя тетивами имеют «S»-видной формы парные зерненные кольца. Скорее всего, такое сочетание признаков и отсутствие прямых аналогий в северных регионах Европы можно объяснить контактами представителей различных этнических, в частности, и различных германских групп, что отразилось в появлении новых типов ювелирных изделий.

джерело

Дінарій Комода

..серед знахідок є монетка, подібні до якої у різному стані збереження, знаходили і раніше в різних місцях  , що вказує на її поширенність. Фото знахідок з інтернетів:

..і стислий опис: Денарій Коммода. Аверс M COMM ANT P FEL AVG BRIT ( Марк Коммод Антонін Пій Август Британський)- Бюст Коммода у лавровому вінку повернутий вправо.Реверс- LIB AVG VI P M TR P XI IMP VII COS V P P ( LIB AVG VI -Ліберальність(щедрсть) Августа в шостий раз, P M- Верховний понтифік,TR P XI- Народний трибун в 11 раз,IMP VII-Імператор в 7 раз,COS V-крнсул в 5 раз,P P – батько вітчизни).Лібералітас(Щедрість) стоїть повернена вліво , в правій руці пристрій для розподілення грошей , в лівій ріг достатку. Цей тип монет карбувавася на честь 6- ої роздачі грошей Коммодом для громадян Риму.

..і трішки історії про імператора з монетки.

Луцій Елій Аврелій Коммод (лат. Lucius Aelius Aurelius Commodus; 31 серпня 161, Ланувіо — 31 грудня 192, Рим) — римський імператор, останній представник династії Антонінів, названий на честь співправителя батька, Луція Вера Коммода. Почесні титули: Caesar (з 12 жовтня 166), Germanicus (з 172), Sarmaticus (з 175), Pater patriae (з 177), Pius (з 183), Britannicus (з 184), Felix (з 185), Hercules Romanus invictus (з 191).

Ранні роки (161—180)

Коммод народився 31 серпня 161 року в Лавунії, біля Риму, разом із братом близнюком Антоніном.[1] Він був сином панівного імператора Марка Аврелія та його кузини Фаустіни. Кажуть, що коли вона була вагітна, то побачила уві сні, що народила двох змій, одна з яких була особливо люта. Коли Коммоду було чотири роки, Антонін помер. Після його смерті, батько намагався навчити Коммода своїм принципам та правилам інших великих правителів. Він найняв учителів грецької та латинської грамоти, ораторського мистецтва, та ніхто з них не приніс Коммоду користі.[2] З дитинства він відрізнявся жахливою поведінкою, був безчесний, жорстокий та розпутний. Ознаки цього він почав проявляти коли йому було лише дванадцять. Одного разу, коли його мили в занадто теплій воді, він велів кинути лазника до печі.[1] Усіх тих, хто сміявся над ним, він наказував кидати диким звірам, одному товстуну він розпоров живіт так, що у нього вивались усі нутрощі; глузував над тими, кого сам покалічив.[3] Ще у 166 році Коммод і його молодший брат Вер були названі Цезарями.[1] Останній помер через 3 роки, що залишило Коммода єдиним живим сином Марка Аврелія.[4] Відомо, що у 172 році, Коммод був у Карнунті, де перебував Марк Аврелій під час Маркоманських воєн. Ймовірно там, 15 жовтня 172 року він переміг в одній із битв на чолі армії. 20 січня 175 року він був зачислений до колегії жерців, що стало початком його публічної кар’єри. У 176 році, він відправився з батьком до Сирії та Єгипту, і з ним повернувся до Риму. Після цього, незважаючи на його невеликий вік (йому було лише 15 років), був призначений консулом, що зробило його наймолодшим консулом за весь період Римської історії на той час.

Співправління з батьком

Марк Аврелій був першим імператором після Веспасіана, який мав законних біологічних синів. З них усіх вижив лише Коммод, тому Марк Аврелій твердо вирішив, що він повинен стати його спадкоємцем. 27 листопада 176, Марк Аврелій Коммоду подарував звання «імператор», а в 177 році звання «Августус», що означало такий же статус сина, як і його особистий та офіційний поділ влади.

23 грудня того ж року, два співправителя відсвяткували спільний тріумф, і Коммоду була надана влада трибуна. Влітку 178 року Коммод одружився з Брутією Криспіною. Шлюб був спрямований на те, щоб пов’язати найдавніших римських військовиків з імператорською родиною. Як придане, вона передала велику кількість маєтків, які дали Коммоду контроль над значно частиною території Луканії. 178 році він супроводжував батька до Дунайського фронту, де у 180 році Марк Аврелій помер, залишивши 18-річного Коммода самостійним імператором.

Одноосібна влада (180—192)

Після початку своєї імператорської влади Коммод узявся за державні справи. Найперше, що він зробив це зменшив вагу денарія від 96 грам у римський фунт 105 (3.85 грам до 3,35 грам). Він також зменшив срібну очищеність від 79 % до 76 % — срібла, вага знизилася з 2,57 грамів до 2,34 грама.

У той час як період правління Марка Аврелія ознаменувався майже безперервними війнами, то відповідний період Коммода був порівняно спокійним у військовому сенсі, але відзначений політичною боротьбою і своєю примхливістю. На думку Діона Касія, тодішнього спостерігача періоду його правління, відзначений перехід «з царства золота [Марка Аврелія] до однієї з заліза та іржі [Коммода]»[5] — всім відомий вислів, яке призвело деяких істориків, зокрема, Едуарда Гіббона, називати Коммодове правління як початок занепаду Римської імперії.

Незважаючи на його популярність, і враховуючи важливість свого царювання, роки правління Коммода мало висвітлені. Основні зі збережених літературних джерел — це «Римська історія» Діона Кассія (де про правління Коммода збереглися тільки фрагменти і абревіатури), Геродіана «Августова історія» (більше, як твір літератури, а не історії, з елементами фантастики у біографії Коммода).

Коммод залишився в Дунайській армії до укладення мирного договору з придунайськими племенами. Потім він повернувся в Рим і відсвяткував тріумф на честь завершення війни у 180 році. На відміну від попередніх імператорів Траяна, Адріана, Антоніна Пія і Марка Аврелія, він, здається, був мало зацікавлений у господарських справах. Незадоволення таким станом справ призвело до цілої серії змов і спроб переворотів.

Зовнішня та внутрішня політика

Відмовився від експансіоністської політики в інших областях імперії. Уклав мир з даками і сарматами. Під час його правління відбувалися заворушення в провінціях (Британії, Німеччини, Дакії), але їх вдалося приборкати за допомогою армії. Створив африканський флот.

Популістські заходи перших років зробили Коммода шанованим у народі, але незабаром стало ясно, що його правління поклало край так званій епосі «п’яти добрих імператорів». Він практично не займався державними справами, віддаючи перевагу розвазі nf розпусті. Усі роки його імператорства супроводжувалися спустошенням казни і величезними розкраданнями.

Змова 182 року

На початку свого царювання Коммод, у віці 18 років, успадкувавши від батька багато радників, зокрема Тиберія Клавдія Помпеяна(другий чоловік сестри Коммода Люсилли), його тестя Гайя Брутіуса і Ауфідія Вікторина, який був префектом Рима. Він також мав чотири сестри, які разом із своїми чоловіками були йому потенційними суперниками. Люсилла, була на десять років старша за нього і займала ранг Августи як вдова першого чоловіка, Люція Віра.

Перша криза правління прийшла на 182 рік, коли Люсилла влаштували змову проти свого брата. Її мотив, нібито заздрість імператриці Кріспіні. Її чоловік, Тиберій Клавдій Помпеян, не брав участь, але двоє чоловіків, нібито, були її коханцями, Маркус Квадрат (консул 167, який також був її двоюрідним братом) і Аппій Клавдій Квінтіан, намагався вбити Коммода, коли той увійшов в театр. Вони влаштували  напад, але були захоплені охоронцями імператора та були страчені. Люсилла була заслана на острів Капрі, а потім вбита. Тиберій Клавдій Помпеян пішов з суспільного життя.

Через всілякі змови та небезпеки, Коммод, провів більшу частину свого часу за межами Риму, в основному в родинних маєтках. Будучи фізично сильним, найбільше Коммод цікавився спортом: брав участь у скачках, перегонах на колісницях, у боях зі звірами і чоловіки, здебільшого приватних, але і від випадку до випадку в громадських місцях.

Коммод 180—192 рр.

За роки свого правління Коммод завжди звертав увагу на унікальність свого статусу як джерела Божественної сили, щедрості та фізичної доблесті. Велика кількість статуй по всій імперії були створені для зображення його в образі Геракла, зміцнюючи авторитет його як напівбога, фізичного гіганта, захисника і борця проти звірів і людей. Крім того, Коммод вважав, що він, як Геракл, може стати одним із представників Верховного Бога Римського пантеону.

У 191 році місто Рим було сильно пошкоджено в результаті пожежі, яка вирувала декілька днів, протягом яких багато громадських будівель храм Вести і частини імператорського палацу були зруйновані. Можливо, бачачи це як слушну можливість, на початку 192 року Коммод оголосив себе новим Ромулом, ритуально заново заснував Рим, перейменував місто-колонію Люсія на Аннію Коммодіану. Всі місяці в році були перейменовані (зараз дванадцять) імена: Луцій, Елій, Аврелій, Коммод, Август, Геркулеус, Романус, Ексуператоріус, Амазоніус, Нескорений, Фелікс, Пій. Легіони були перейменовані на Коммодіане, флот, який імпортував зерно з Африки, названий Александрія Коммодіана Тогата. Сенату та всьому римському народу було дано ім’я Коммодіанус.[6]

Таким чином, він явив себе, як джерело імперії, римського життя і релігії. Він також спонукав зробити себе головою Колосса Нерона, поруч з Колізеєм встановив свій портрет, під яким було поміщено бронзового лева біля його ніг, щоб зробити його схожим на Геракла і додав напис, що «тільки лівша є винищувачем для завоювання дванадцять разів тисячу чоловіків».

Вбивство 192 року

У листопаді 192 року Коммод провів Плебейські ігри, в яких він стріляв щоранку сотні тварин із стріл і списів, і бився, як гладіатор, кожен день, вигравши всі бої.

1 січня 193 р. Коммод збирався відсвяткувати свій вступ на посаду консула і хотів прямо на церемонії з’явитися в гладіаторському вбранні. Але цим планам не судилося здійснитися. Новий префект Квінт Емілій Років, коханка імператора Марція і керуючий двором вольновідпущенник Еклект прийняли рішення позбавитися від неадекватного імператора. Міський префект Пертінакс приєднався до змови в обмін на обіцянку зробити його імператором. Марція напоїла Коммода отруєним вином. Отрута не дала очікуваного ефекту, і тоді імператора задушив раб, атлет Нарцис, з яким Коммод займався боротьбою. Це сталося якраз напередодні планованого імператором свята, 31 грудня.

Сенат схвалив цей вчинок, негайно оголосивши Коммода «ворогом вітчизни». Розлючені сенатори і натовп зажадали тягнути його тіло гаком і скинути в Тибр, а ім’я стерти з усіх споруд. Але Пертінакс не дозволив це зробити. Тіло в таємниці від всіх було поховано в усипальниці Адріана. Імператор Септимій Север, що утвердився незабаром, на зло сенату і для отримання підтримки сім’ї Марка Авреліязарахував Коммода до богів, ухвалив рішення — святкувати його день народження, кинув Нарциса на поживу левам.

З поваленням Коммода закінчився період політичної стабільності.

Характер та фізична підготовка

Кассій, як свідок, описував Коммода як «від природи не злий, а, навпаки, як простодушний, як і будь-яка людина, яка коли-небудь жила. Його велика простота, однак, разом з боягузтвом, зробив його рабом своїх товаришів, і саме через них він спочатку, через незнання, пропустив краще життя, а потім це все привело в хтиві і жорстокі звички, які незабаром стала другою натурою»[7]

Його спосіб життя та політична діяльність знаменують відмінність Коммода та його батька. Цілком імовірно, що він був вихований в атмосфері аскетизму, який він відкинув повністю тоді, коли став одноосібним правителем.

Зміна імені

Ставши одноосібним правителем, Коммод додав до свого ім’я Антонін, імовірно, в честь свого діда, Антоніна Пія. У жовтні 180 року він змінив його від Луціуса до Марка, імовірно, в честь свого батька. Пізніше він прийняв титул Фелікса в 185 році. У 191 році він відновив Луціус і додав Елій, мабуть, пов’язуючи себе з Адріаном.

Пізніше в тому ж році він викинув Антоніна і взяв інше Луцій Елій Аврелій Коммод, а з серпня — Геркулес Романус Ексуператоріус Амазоніус Фелікс Пій (порядок деякі з цих назв розрізняється в різних джерелах). Ексуператоріус (вищий) була данина Юпітеру, і Амазоніус поєднали його знову з Геркулесом[8].

Коммод і Геракл

Коммод надзвичайно пишався своєю фізичною силою. Історик Геродіан, його сучасник, описав Коммода як надзвичайно красивого чоловіка[9]. Він наказував, що його статуї повинні були зроблені, подібно до Геракла (одяг, як у Геракла з левовою шкурою). Він думав про себе, як про реінкарнацію Геракла, часто наслідуючи подвигам легендарного героя, з’являючись на арені в боротьбі з найрізноманітнішими дикими тваринами. За словами Гіббона, Коммод вбивав в один день 100 левів. Кассій зазначав, що сенатори фактично насміхались з цього. В іншому випадку Коммод вбив трьох слонів на арені. Нарешті, Коммод вбив жирафа, який вважався дивним і безпорадним звіром. Він був шульгою і дуже пишався цим фактом[10]. Кассій писав, що Коммод був майстерним лучником, міг стріляти в голови страусів на повному скаку, і вбити пантеру.

Коммод як гладіатор

Коммод також мав пристрасть до гладіаторських боїв. Часто він виходив на арену, беручи участь у боях. Ходили чутки, що він був насправді не сином Марка Аврелія, а якогось гладіатора[11].

На арені Коммод завжди вигравав, оскільки його опоненти підставлялися імператору. Таким чином, ці громадські бої не закінчувалися смертю. [12].

У культурі

Коммод зображений у фільмі «Гладіатор», дія якого розгортається в 180 році. Сюжет фільму — художня вигадка, яка зовсім не відображає історичну дійсність. Фільм розповідає історію помсти римського полководця Максимуса, несправедливо скривдженого імператором Коммодом. За сюжетом фільму опальний Максимус стає гладіатором і у фіналі перемагає імператора на арені Колізею.

  микрозаймы

Comments are closed.