Сьогодні 200 років з Дня народження М.Вербицького, автора гімну України. Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862–1863 рр. — але без відповідних наукових арґументів. Текст Павла Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. Ймовірно, це надихнуло о. Михайла (або йому було замовлено перемишльською «Громадою») написати патріотичну пісню. Хоча, не виключено, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Після опублікування в часописі «Мета» пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.

 

Верби́цький Миха́йло Миха́йлович (* 4 березня 1815, с. Явірник Руський — † 7 грудня 1870, с. Млини) — український композитор, хоровий диригент, священик УГКЦ, громадський діяч, автор гімну України«Ще не вмерла Україна».

Біографія[ред. • ред. код]

Народився на Надсянні у родині греко-католицького священика.

Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько. Ним і його молодшим братом Володиславом заопікувався їх далекий родич — перемишльський владика Іван Снігурський — один із найяскравіших діячівУГКЦ.

1828 — Іван Снігурський заснував при перемишльській кафедрі УКГЦ хор, згодом музичну школу, в яких співав і навчався Михайло.

На Пасху наступного 1829 року хор Перемишльської єпархії з великим успіхом дебютував в урочистому богослуженні, де Вербицький разом із Іваном Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, І. Снігурський запросив із Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке. У Нанке Вербицький отримав ґрунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції. Вчителями також були, зокрема, чехи Вінцентій Серсаві, Францішек Лоренц.^[1]

Важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар Перемиського хору, в якому були твори віденських класиків Й. Гайдна, В. А. Моцарта, музика композиторів «золотої доби» української музики — М. Березовського та Д. Бортнянського.

Духовні концерти Дмитра Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Тоді в церквах панувало одноголосся (самолівка) та простеньке двоголосся (єрусалимка), а творчість Дмитра Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся.

Згодом вступив до Львівської духовної семінарії. Михайла двічі виключали з семінарії через «веселі пісні, гру на гітарі, просипання ранкових молитв». Втретє облишив навчання через перший шлюб та необхідність утримувати сім’ю.^[1]

Заняття музикою не перервалися: молодий семінарист керував хором навчального закладу, опанував гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу зберіглося створене ним «Поученіє Хітари», яке стало першим таким посібником в Україні.

У 2-й половині 1840-х років звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію для мішаного хору (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції.

Коли наприкінці 1840-х років у Галичині налагодилося активне театральне життя, Вербицький одразу заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П’єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австро-німецької. Музика у цих п’єсах відігравала дуже важливу роль, вносячи у вистави яскравий емоційний елемент, також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п’єси завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність. Він написав музику до понад 20 вистав. У цей час створив музику до вистав «Верховинці» Юзефа Коженьовського, «Жовнір-чарівник» (за Квіткою-Основ’яненком), «Козак і охотник» Івана Анталовича-Вітошинського, «Проциха» Рудольфа Моха та ін.

Але політичні події повернулися так, що 1848–1849 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом кількох років Вербицький не писав музики до п’єс.

Складні життєві обставини відтягнули його висвячення на священика, тому щойно 1850 року отримав ієрейські свячення. Кілька років Вербицькому доводилося переїздити з однієї сільської парохії на іншу. 1856 року він осів у селі Млини (тоді Ярославського повіту), де прожив решту свого життя.

1860-ті роки — з відкриттям у Львові театру «Руська Бесіда» композитор знову звернувся до жанру співогри. Для цього театру Вербицький написав побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п’єс композитора, згодом «Сільські пленіпотенти», «Простачку», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана» та ін.

Гімн України[ред. • ред. код]

Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна» залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862–1863 рр. — але без відповідних наукових арґументів. Текст Павла Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. Ймовірно, це надихнуло о. Михайла (або йому було замовлено перемишльською «Громадою») написати патріотичну пісню. Хоча, не виключено, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Після опублікування в часописі «Мета» пісня «Ще не вмерла Україна» набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини.

Останні роки життя[ред. • ред. код]

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були священики-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. Помер у селі Млинах (тепер на території Підкарпатського воєводстваПольщі).

Родина[ред. • ред. код]

Був двічі одруженим, двічі овдовів: вперше – через рік після одруження, друга дружина померла передчасно. Мав синів: Івана – в першому шлюбі, Андрія – в другому.^[1]

Вшанування[ред. • ред. код]

12 квітня 2005 за участю Президента України Віктора Ющенка посвячено пантеон над могилою о. Вербицького в с. Млини (Польща), будівництво якого ініційовано та здійснено під керівництвом Степана Лукашика.

У червні 2013 завершився Всеукраїнський конкурс на найкращу концептуальну ідею пам’ятника Михайлові Вербицькому, що був оголошений Львівським регіональним суспільно-культурним товариством «Надсяння». На конкурс надійшов 21 проект. Перемогу здобув проект творчого колективу скульпторів Андрія та Володимира Сухорських і архітектора Володимира Стасюка.^[2] Пам’ятник встановлять у львівському сквері на розі вулиць Бандери, Вербицького і Чупринки.

27 лютого 2015 депутати Тернопільської міської ради прийняли рішення про присвоєння комунальній установі — тернопільській музичній школі № 2 імені Михайла Вербицького^[3].

 

джерело микрозаймы