(Коротка історична довідка про Мотовилівський бій)
На початку ХХ століття в результаті Першої світової війни розвалились останні імперії Європи – російська і австрійська. На їх руїнах постали нові демократичні держави, серед них і Українська Народна Республіка. Очолювали її історик Михайло Грушевський, письменник Володимир Винниченко і громадсько-політичний діяч Симон Петлюра – Головний отаман військ УНР. На той час ситуація в Україні було складною, за умовою Брестського договору її окупували німці.
«Уряд УНР уважав себе незалежним господарем на Україні і не хотів виконувати німецьких бажань… Поміщики, властителі фабрик, копалень, великі торговці не хотіли примиритися з обмеженнями, які принесла для них революція…» (Р. Дашкевич). Разом з німцями вони влаштували переворот і привели до влади гетьмана Павла Скоропадського.
Нащадок древнього гетьманського роду, російський генерал, великий землевласник П. Скоропадський зробив чимало корисних справ, але допустився помилки. Під впливом свого оточення він підписав Універсал про входження України до складу Росії на правах федерації, чим призвів до всеукраїнського повстання.
Першими з Білої Церкви через Фастів на Київ вирушили січові стрільці – цвіт і краса українського війська, найдисциплінованіші вояки України. Їх було досить мало: 474 стрільці, 20 старшин та 56 майбутніх вчителів – студентів Коростишівської учительсь-кої семінарії які прибули на їх поклик. Їм всм бракувало озброєння, набоїв і коней. Все це (не без примусу) вони отримали від мадяр, які поверталися додому з війни.
Стрільцям протистояло кілька тисяч добре вишколених російських Добровольців князя Святополка-Мірського. В резерві у Святополка були кіннотники і піхота Сердюцької дивізії гетьмана.
18 листопада 1918 року рано вранці перший стрілецький потяг сотника Федора Черника зіткнувся з російськими Добровольцями в районі нинішнього полустанку «Ко-рчі». Розпочався нерівний бій, в якому за п’ять годин бою загинуло 17 стрільців, сотник Микола Загаєвич і був смертельно поранений Федір Черник. Справу ведення бою взяв на себе сотник Роман Дашкевич. Він вміло маневрував з гарматою, яка стояла на платформі вагона перед паровозом, косив шрапнеллю противника.
Пополудні надійшла підмога: 4 потяги – весь стрілецький курінь з чотирма гарма-тами. З ними були мотовилівські залізничники. Останні під прикриттям стрільців ремо-нтували пошкоджене залізничне полотно, підтримували зв’язок.
Незважаючи на меншість, стрільці впевнено витіснили противника з лісу у відкри-те поле, розгромили їх броньовики і резерви, які вислав з Василькова Святополк-Мірський. Сердюки в бій не встрявали, вони або відступали, або здавались в полон. Добровольці, втративши від 800 до 1000 вбитими, були морально зломлені і більше не вступали у відкритий бій.
Перемога під Мотовилівкою стала беззаперечною перемогою української державності над федерацією, і про це узнав весь світ.
(З матеріалів учасника бою генерал-хорунжого УНР Романа Дашкевича-Корбута та його сина академіка, доктора історичних наук Ярослава Дашкевича.)
автор: Андрій Мороз