Голова села Давидів у Пустомитівському районі на Львівщині Віталій Дяків навчається у Львівському університеті на політолога. Однак зараз йому дозволили не відвідувати лекції.

Його 65-річна одночельчанка Дана Іванівна розповіла: «Ішла на вибори й думала: проголосувати за старого й жити, як жила, чи віддати голос за молодого й отримати надію на зміни? Вибрала останнє».

Відтак 21-річний Віталій Дяків став на останніх місцевих виборах наймолодшим сільським головою України. Його попередник, 50-річний Ігор Хрунь, набрав на 26 голосів менше.

Дана Іванівна розповіла також, провівши правою рукою по шиї: «Нам вже ті Хруні в горлі сидять. Ігор дев’ять років селом керував – добре нажився. Якби переміг, то, певно, за повітря плату встановив би. Тепер за місце на цвинтарі по чотири п’ять тисяч беруть. Людей, які в житті не були в Давидові, тут ховають. А як порядок зроби¬ти, обгородити, то з місцевих гроші збирають. Земельку направо й наліво розпродали. Для села щось робилося хіба перед виборами. Якби не вони, не було б ні лікарні, ні дитячого садка».

У Давидові – п’ять тисяч мешканців. Зі Львова їхати півгодини. Більшість людей працюють у місті. В селі є асфальтобетонний завод. На стовпах висять оголошення про продаж будинків. Просять від $150 до 200 тисяч – 3,5-4,6 млн. гривень – за двоповерховий. Сотка землі в Давидові коштує $1–2 тисячі, або 23-46 тисяч гривень. Жити тут, вважають, престижно.

Дана Іванівна веде в центр – показує дорогу до сільської ради. Поряд – дитячий садок. Дороги розбиті, пробираюся болотом.

Натомість Віталій Дяків розповів на другий день на новому робочому місці:

– Коли переміг на виборах, постало питання з університетом. Навчаюся в магістратурі на політолога. Порадився з деканом, ректором. Мені запропонували індивідуальний графік. Можу не відвідувати лекції, семінари, але маю складати іспити, – розповідає Віталій у своєму кабінеті. Одягнутий у темно-синій діловий костюм, худорлявий. На робочому столі два букети – червоні й жовті троянди. Збоку – купа документів у паперових папках. Із сусідньої кімнати Віталій виносить цукерки й чай. Усміхається.

– Чому вирішили балотуватися на сільського голову?

– Захотілося змін. Ще до Революції гідності моніторив роботу сільської ради. Ходив на сесії і стежив, як їх депутати відвідують. Минулої зими з активістами створили програму підтримки сільрадою поранених воїнів АТО. Бюджет обмежений. Але хоч якусь допомогу треба надавати. У травні провели опитування: проблеми мешканців Давидова. На першому місці – дороги. Є хороша центральна, а решта бажають кращого. На другому – вивіз сміття. На третьому – відсутність культурної програми. Державні свята, День села – не відбувалося нічого. Не було церковного хору. Як виявилося, люди від цього страждають. На День Конституції цього року ми провели свято для дітей «Я люблю Україну» – малі малювали, ліпили, вірші розказували. Скинулися грішми, з місцевих підприємців зібрали. Підготували подарунки для півсотні дітей. Прийшли більше 100. Бігли в магазин докуповувати. У жовтні провели День сирника. Господині пекли, скуштувати могли всі. За найкращий голосували. За дегустацію кидали в скриньку від 1 до 1000 гривень. Зібрали більше 9 тисяч гривень. Передали на потреби учасників АТО.

– Що би ми не робили, місцева влада не підтримувала, їм все було нецікаво.

– Під час передвиборної кампанії відчували серйозну конкуренцію?

– Коли родичам сказав, що буду балотуватися, мама, тато, бабусі були проти: це мафія, тобі не треба з ними зв’язуватися. Особисто мені не погрожували. У знайомих питали: що йому треба? Може, ми дамо? Намагалися тиснути на батьків. Вони працюють у газовій конторі – почалися постійні перевірки. Про мене почали ходити легенди. Казали, що знявся, бо мені чи то заплатили, чи виділили землю. Потім – ніби знявся на користь іншого депутата. Я був безпартійний. Із передвиборчого фонду витратив близько трьох тисяч гривень. Зібрав їх зі стипендій. Люди не вірили. Одні казали, що гроші дає Садовий (мер Львова. – «ГПУ»), інші – що маю спонсора із Франції. На вибори приходили люди без паспорта, дехто по кілька разів. Та мої друзі не дали фальсифікувати.

– У Давидові точиться боротьба за землю?

– Землі залишилося мало. Більше 90 відсотків роздано, продано. Тепер плануємо провести перевірку. Підняти всі рішення сесії – кому роздавали. У сільраді сформувалася «масонська ложа» – групка людей, які вирішували, кому її давати.

У Віталія дзвонить мобільний телефон. Зо три хвилини слухає людину, запрошує прийти на прийом.

– Другий день на роботі, а вже дзвінки: проблеми з сусідами, з межами, – сміється. – Є люди такого типу: мої сусіди після десятої слухають гучну музику. Вони – погані. Буває, просто кажуть: сусіди – погані, бо погані. Для мене склали список конфліктних людей, які будуть постійно скаржитися.

– Зараз які у вас стосунки з попередником?

– Після виборів він мене уникає. Пішов у відпустку. Є традиція, коли попередній голова передає печатку наступному. Він її передав через головного бухгалтера. Секретар виконкому мав передати документи новому секретареві. А він зник. Документи – розкидані. Журнал реєстрації – папірець у папці. У сільраді є комп’ютер і два ноутбуки. З ноутбука сільського голови видалили операційну систему з усіма копіями протоколів, рішень. Дев’ять років в одному кріслі – забагато. Коли людина засиджується, то створюється феодальне князівство з маленьким князьком. Колектив сільради майже весь залишився. Боялися, що всіх позвільняю. Пояснив, що чиновник повинен працювати згідно зі своїми обов’язками. Вони не повинні мати вподобань: той – симпатичний, той – ні.

– Як минув перший робочий день?

– Зібрав колектив, організував фуршет – чай, солодке. І взявся до роботи. Найперше – залишив печатку для документів діловоду. До того вона була в голови або в сейфі бухгалтера. Людина приходить у сільську раду по довідку про склад сім’ї, а голова не завжди на місці. Відсьогодні ¬довідки про склад сім’ї виписуватимуться негайно. Термін очікування не має перевищувати 30 хвилин. За місяць після виборів назбиралося багато заяв. Декілька вже протермінованих. До Нового року не вдасться налагодити особисте життя. Учора прийшов додому, повечеряв і почав розгрібати документи. В сільській раді нема списку інвалідів, сиріт, малозабезпечених. Скоро Миколая, а не знаємо, кому треба подарунки дати.

В обід Віталій іде на автобусну зупинку. Маршруткою їде в обласну раду – вирішувати земельні питання.

– Серіал продовжується, – говорить наступного дня по телефону. – Сьогодні в Давидові не вивезли сміття. Кому подякувати? Старій владі й сестрі колишнього голови Надії Іванішкіній, яка керує місцевим кар’єром. Заховали трактор на подвір’ї церкви. Окрім цього, треба знайти щітку, лопату до нього. Люди запропонували свою допомогу. Однак дороги, що ведуть на сміттєзвалище поблизу кар’єра, перекриті. Його працівники кажуть, що Хруні сказали насипати мусору, аби ніхто не їздив. Спробували влаштувати проблему мені, а насолили людям.

Усе це повідомили в останньому номері київського часопису «Газета по-українськи».