Стрітення

Стрі́тення Госпо́днє (Стрітення Господа Нашого Ісуса Христа, лат. Praesentatio Jesu in Templo) — 2 лютого за григоріанським календарем та 15 лютого за юліанським — одне з найбільших християнських свят, яке відзначається на 40-й день після Різдва.

Історія свята

Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали з кінця V століття. Відзначають його в пам’ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження. Закон описаний у Старому Заповіті постановляв, що жінка яка народила хлопчика 40 днів, а дівчинки 80 днів, була ритуально нечистою. Після проходження цього часу для очищення кожна мати мала принести до святині однорічне ягня на цілопальну жертву, як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки, та голуба чи горлицю – як жертву очищення від гріхів. Коли ж жінка буде бідна, і неспроможна придбати ягня, то принесе вона лише дві горлиці. Після цього жінка вважалась очищеною (Лев. 12:1-8). Згідно з цим Законом, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, також кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом. Та вона, все-таки в покорі, виконує припис Закону і також приносить у жертву дві горлиці (Лк. 2:23-24).
Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником і від Духа Святого був звіщений, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить Ісуса Христа. Те й здійснилося — Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде «на служіння спасіння людей».
І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля! (Лк. 2:27-32)
Другою особою, що зустріла Ісуса в храмі була пророчиця Анна, про що також свідчить Євангеліє від Луки:
Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старости, проживши з мужем сім років від свого дівоцтва, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав. (Лк. 2:35-38)
Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Назарету в Галилею (Лк. 2:39).
[ред.]Побутові традиції

У дохристиянських звичаях цей час Стрітення (Стрічення) здавна сприймається, як зустріч зими з весною. Казали, що «в цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє».
Селяни спостерігали цього дня чимало хліборобських прикмет:
ясна і тиха погода віщує добрий урожай і роїння бджіл;
вітер — погана ознака;
відлига — чекай пізньої весни;
як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то жди ще стужі (як нап’ється півень води, то набереться господар біди).
У цей день ворожили, виставляючи тарілку з зерном на ніч надвір (якщо ранком роса — врожай, нема роси — погана ознака).
У церквах цього дня святять воду і свічки. Такі свічки називають стрітенськими, або у у інших звичаях «громичними», бо їх ставили перед образами під час грози, щоби захистити людей і худобу від блискавки.
Коли приходять із церкви в день Стрітення, запалюють «громичну» свічку — «щоби весняна повінь не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громиця».
Освячену цього дня у церкві воду використовували проти «пристріту». Нею кропили тварин і людей у найвідповідальніші моменти життя.
[ред.]Народні вірування

Освячення вогню трансформувалося з прийняттям християнства у освячення свічок, які називали громничними. Освячували їх у церкві після освячення води, там же запалювали і несли до хати.
Протягом року зберігали такі свічки на покуті, або ж вплітали у дідухи. Такі свічки, за повір’ями, мають виняткову силу і оберігають оселю бурі, зливи чи смерчу, ниву — від буреламу чи граду, а членів родини — від «злого ока» та хвороб. Коли приходять із церкви в день Стрітення, запалюють «громичну» свічку — «щоби весняна повінь не пошкодила посіви і щоби мороз дерева не побив». Від «громичної» свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й «Громиця».
Запалювали громничну свічку у таких випадках:
коли над оселею гуляє страшна негода
коли виникали труднощі при пологах
коли у селі пожежа, або катаклізм
коли людину схопить «чорна хвороба» (епілепсія)
як людина помирала, запалювали свічку, аби спокійніше перейти їй у світ інший.
Також у цей день святять воду. Стрітенську воду збирали з бурульок і додавали до звичайної води, за повір’ями — така вода цілюща і лікує від багатьох напастей:
лікує рани і внутрішні захворювання
рятує від «злого ока», відьми, вовкулака, від «пристріту»
нею кропили вояків перед боєм та чумаків перед походом
пасічники окроплювали нею вулики на початку сезону
а господарі окроплювали худобу під час першого вигону на пасовисько
окроплювали стайні та обори від відьом, щоб «не виссали з корови молока»


ДЖЕРЕЛО

ДОДАТКОВО займ онлайн без отказа

Comments are closed.