..невеличкий текст, про спогади осіб що мешкали у свій час в селищі Борова ( станція Мотовилівка ), а саме про лікаря. Ймовірно є ще люди, котрі можуть доповнити ці спогади, щоб історія мала більше інформації..

…
Що я пам’ятаю. Я знаю, що мама дружила із старенькою сусідкою, якщо не помиляюсь, Наталією, а в неї був чоловік, начебто Всеволод, якщо пам’ять не зраджує. Вони були старенькі, а я маленька, років 7-10. Мама була 1922 року народження, а вони років на 40 старші.
Може він був лікар, не знаю, але більше ніхто не підходить. Інтелігентна пара, Миргородські, Завадські чи Пісаренко (ці призвища я чула від мами, але не пам’ятаю стосовно кого вони були із сусідів). Вони жили там давно, ще до того як сюди приїхали мої батьки і почали будувати наш будинок у 1948, закінчили в 1954 і тоді переїхали в нього, мені було 3 роки.

У тім будинку жило декілька власників, а тепер живе сусідка Ніна, з якою я поговорила і вияснила, що в її домовій книзі були прописані такі люди: Дорощук Олексій, Горька Лідія, яких давно немає, і Васькін (Торба) Анатолій (який теж помер декілька років тому і там живуть його родичі, які нічого не знають), і остання в домовій книзі – покійна баба Люба (це Любов Мигринка, 1926 р. народження).
Баба Люба придбала цей будинок в кінці 1966 р. у попередніх власників (Дорощука чи Горької, судячи з домової книги). Крім неї був прописаний в ньому ще чоловік баби Люби Чупрак Іван Лукіч, 1922 р. і Ясинський Олександр, 1940 р., чоловік її дочки Віри. Останній запис був у 1976 р – Ясинський. Обох вже немає, як і самої Віри, дочки Люби. Її дочки нічого не пам’ятають.
Купила Ніна хату у баби Люби в 1998 р. Ніна теж нічого не знає про попередніх хазяїв крім Торби.
Я думаю, якщо Всеволод і був земським лікарем, то його спадкоємці продали цю хату Дорощуку чи Горькій. Схоже, що вони були нічим не помітні люди і недовго користувалися цим будинком на трьох хазяїв.
Не справдилася надія дізнатися хоча б прізвище Всеволода і у онуків баби Люби, яка виділила частину ділянки і стару хату і продала Ніні, а сама побудувала новий дім на решті дільниці, де тепер живе молодша онука Іра. Вона також наша сусідка. Якщо будинок баба Люба купила у 1966 р., а її онучка Іра народилася у 1974 р., а її сестра Ніла старша ід неї на декілька років, то все одно виходить, що будинок був куплений до їх народження. Вони не могли знати про тих, у кого його перекупили власники, які продали його їхній бабі Любі після недовгого користування.

Головне те, що ніхто з цих власників не міг бути земським лікарем по віку. Земство відмінили в 1918 році.
Міг бути лише Всеволод. Дізнатися про Всеволода можна тільки в архівах в Фастові. Таких, хто був старожилами і міг би щось чути про нього я не знайшла.
Але може і не Всеволод був тим знаменитим земським лікарем? Я поспілкувалася з Наташою з двохповерхового будинку поряд (вона жінка покійного фельдшера Діми). Вона давненько працювала в сільраді і мала справу з такими даними. Так вона сказала, що тим знаменитим земським лікарем був той, хто точно жив біля старої поліклініки, на тій же вулиці. Наташа розповіла, що той земський лікар був дійсно унікальний спеціаліст, дуже ерудований і кваліфікований, з почуттям гумору, еврей, жив до 80 чи 90 років, і жив він точно біля старої поліклініки, а не біля нас. Про наявність у нього дітей невідомо. Його ім’я та призвіще теж невідомо, але Нааша пам’ятає, що ім’я було еврейське.

І ще один хороший лікар тут був – Кравченко Ісидор Ісакович, який жив теж неподалік від старої поліклініки, напроти ветеринарного магазину Лесі. Дуже грамотний був терапевт. Інтелігентний і ерудований, цікавився всякими новинами.
Він був у 50-х чи 60-х роках головним лікарем Борівської лікарні, а може іі навіть будував? І він тоді вивів місцеву лікарню на той рівень, до якого нам тепер ще 20 років іти, і то не факт, що дійдемо. Навіть корову держала лікарня для свіжого молока хворим. Тут були спеціалісти усіх профілей, робились їми операції теж профільні, був роддом де зараз живе Янушко, коло траси і спуску до річки. Був рентген, лабораторія, де робили усі аналізи, були новітні засоби лікування, навіть піддування легень киснем у туберкульозних хворих, окремо дитяча поліклініка, де тепер ритуальні послуги, а у стаціонарі: терапія, хірургія, гінекологія, обслуговувалися 5 сел навколо, і т.ін. Він витягав з того світу безнадійних людей.
У дворі стаціонару лікарні були статуї з фонтанами. Деякі і зараз залишилися, але без фонтанів…

Його жінка Лідія Єфиміна, працювала там же стоматологом разом з Вандою Іванівною. Я його пам’ятаю. Мама з ними працювала в поліклініці і я спочатку теж працювала в цій поліклініці і спілкувалася з ним.
Але він не міг бути земським лікарем, бо земство ліквідували в 1919 р., коли йому було три роки. Може його батько був тим земським лікарем? По віку це було можливо… Мама моя була на 6 років молодша за І.І. Кравченка. Їй тоді було 40, або трохи більше, а йому 46-48. Народити його могли і в 30-35, і він міг бути не першою дитиною, або від другого шлюбу. І на той час Всеволоду могло бути 77-80 років. Але він навряд чи син Всеволода, бо прізвище не співпадає. Проте, він міг мати іншого батька, якщо у його дружини це міг бути другий шлюб. Але тоді моя мама могла б знати, що він їхній син и сказати мені, тому це навряд чи… Але він міг бути сином того земського лікаря, що жив біля старої поліклініки, це можливо. Співпадає національність, інтелігентність, розвинутість, талановитість … Втім, це тільки можливі варіанти.
Він був дуже розумним і талановитим лікарем. У них був син і дочка. Хату вони після смерті батьків продали і виїхали звідси. Тому з ними теж зв’язку немає.
До речі, Ісидор Ісакович Кравченко не меньше, а то й більш цікава і знаменита особа, яка багато корисного робила для нашого селища в свій час

Текст надано автором: Валентина Мегедь