..дослідження місцевого історика, археолога і краєзнавця, мешканця с.М.Солтанівка, Стеценко Андрія Миколайовича на ниві архівній: перегляд і збір свідчень в архіві м.Васильків з сесій сільської ради за період сорокових років. Маючи час і бажання, а також можливість доступу до записів, було створено цю історично-інформаційну довідку, яку планують продовжувати. Попередній історичний матеріал ТУТ та ТУТ.
подробиці далі..
З приходом німців у Малу Салтанівку в селі була створена управа. Старостою німці призначили Трифона Крупу, також була створена поліція. Всіх жителів села німці змусили працювати у так званому громадському господарстві. На весні 1942 року німці почали забирати молодь до Німеччини. За складеними списками людей викликали до управи та переправляли на «біржу праці» до Василькова, а потім до Німеччини. За час окупації німці вивезли до Німеччини більше ста чоловік.
7 листопада 1943 року було визволено Малу Салтанівку
Сховане від німців колгоспне добро відразу було передано артілі. Селяни передали колгоспу десять корів, восьмеро коней, деякий сільськогосподарський реманент. Про самовіддану працю малосалтанівців на трудовому фронті в роки війни районна газета «Радянське життя» повідомляла: «станом на 15 вересня 1944 року колгосп імені Куйбишева виконав план на 106 відсотків. Колгосп зайняв п’яте місце в осінній сівбі. Малосалтанівці також дбали про розвиток тваринництва. Вже на літо 1944 року на свинофермі відгодовувалось понад 50 свиней. За ними доглядала досвідчена свинарка, учасниця Всесоюзної сільськогосподарської виставки 1940 року, Горпина Кіндратівна Бишовець. Наполегливою працею малосалтанівці допомагали прискоренню розгрому німецько-фашистських загарбників. Жителі села вносили в фонд Радянської армії свої власні збереження. Жителька села Велика Салтанівка Мотрона Ничипорівна Штепа віддала в фонд оборони дві золоті обручки та 500 карбованців . За роки Великої Вітчизняної війни загинуло 115 жителів Малої Салтанівки, але були й ті хто вижив у цій страшній битві. Багато воїнів тяжко пораненими та хворими вертались в рідне село та на рідну землю. Це пізніше вони стануть «Ветеранами», їх почнуть поважать. В після военні роки такого не було як казали «всі воювали». Навіть день Перемоги 9 Травня не завжди був святковим. З 1947 року це свято було визнано звичайним робочим днем, тому не проводилось ніяких святкувань і парадів. У 1965 році день 9 травня було відновлено в правах і він став загально державним святом.
.Багато жителів села які під час війни перебували на фронтах проявили хоробрість і відвагу. За
героїзм проявлений в розгромі німецько-фашистських військ багато жителів Малої Салтанівки
було нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу.
Орден Вітчизняної війни 2 ступеня
Бишов Петро Лукич
Орден красної зірки
Волошин Мусій Мефодійович
Волинець Олександр Пилипович
Дубчак Іван Оникіевич
Желепа Семен Терешкович
Ківеров Олександр Дмитріевич
Рябчун Ігнат Семенович
Собченко Микола Макарович
Собченко Петро Йосипович
Гільченко Петро Степанович
Орден Слави 2 ступеня
Березовський Іван Харитонович
Орден Слави 3 ступеня
Бабенко Микола Михайлович
Ківеров Олександр Дмитрович
Пасічніченко Михайло Логвинович
Чужа Микола Федорович
Петруньок Петро Іванович
Медаллю За відвагу
Вовченко Василь Іванович
Дубчак Іван Оникіевич
Доценко Прокіп Мусіевич
Косяк Марко Данилович
Корніенко Микола Савович
Кущ Микола Мартинович
Левченко Віталій Олександрович
Щербаченко Олексій Панфілович
Чужа Василь Якович
Петруньок Петро Іванович
Цвіркун Антон Іванович
Кузьменко Василь Логвинович
Чужа Олександр Федорович
Медаллю За бойові заслуги
Васильченко Андрій Степанович
Власенко Павло Іванович
Гніп Прокіп Прохорович
Желепа Семен Терешкович
Криштоп Іван Омельянович
Талалаенко Олександр Григорович
Пасічніченко Михайло Логвінович
Петруньок Іван Іванович
Цвіркун Антон Іванович
Саме ці хоробрі люди в важкі повоєнні роки відбудовували колгосп, піднімали з руїн село.
9 травня 1945 року в селі відбувся мітинг. Виступаючі закликали ще тісніше згуртуватись навколо комуністичної партії та прикласти всі зусилля, щоб ще швидше відбудувати свій колгосп.
В цьому ж році 11-та сесія райради відмітила, що колгосп імені Куйбишева виконує державний план розвитку народного господарства і має вже 6 тваринницьких ферм.
У березні 1946 року сесія Верховної ради прийняла закон про 5-ти річний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 роки. Довідавшись про прийнятий післявоєнний п’ятирічний план трудівники села брали підвищені зобов’язання, щоб виконати його достроково. Боротьба за виконання плану була дуже тяжкою. До труднощів завданих війною додалися труднощі завдані небувалою за останні 50 років засухою. Це був най посушливіший рік який не пам’ятали навіть старики хлібороби. Багато хто знає про голодомор 1933-1934 років, та мало хто памятає про голодовку в 1946-47 роках. Мій батько Стеценко Микола Ничипорович який в той час проживав в селі Мало Половецьке, і якому було тоді 7-8 років розповідав як вони з дітьми пухли з голоду. Щоб якось вижить їли якісь корінці, збирали на полі старий горох, колоски і варили їх з лободою. Спасло ще й те, що колгосп варив якусь баланду і один раз на день по тарілочці її давали малим дітям та старикам інвалідам. Пенсіонерів тоді не було і пенсії ніхто колгоспникам не платив, тому і працювали в колгоспах майже до самої смерті. В памяті батька залишилось як він з сліпою бабою Мартою ходив за цим супом. А ми ще нарікаємо на труднощі життя. Це я навів як приклад, а таких прикладів міг би навести дуже багато. В ті роки виживав кожен хто як міг. Труднощі тяжко відбилися на господарствах колгоспників салтанівців. Знизилася трудова дисципліна, колгосп відстав у посівній, в збиральних кампаніях та в розрахунках з державою. З часом завдяки наполегливій та успішній праці було подолано наслідки засухи. Маючи добре розвинуте рибне господарство колгосп в 1946 році одержав від рибництва прибуток 330 тисяч карбованців.
Після війни в селі працював акушерсько- фельдшерський пункт. Акушерським пунктом завідувала Юсупова Ханіфа Ханхамідовна. В 1947 році акушерка отримувала саму високу зарплату в селі, вона складала 475 карбованців, санітарка 310 карбованців. Для прикладу голова сільської ради і бухгалтер отримували по 360 карбованців, секретар 285. Сільське населення в цей час жило дуже бідно. Велику увагу сільська рада приділяла навчанню в школі. В1947 році на початку року, в школі було 12 класів і навчалось 379 учнів, на кінець року 457. Школа отоплювалась дров’яними печами, їх було сім. Електричного освітлення не було, використовувались керосинові лампи. Керівництво сільської ради виділяло кошти на закупівлю дров та керосину для школи. Кубометр дров коштував 9 карбованців 50 копійок, літер керосину 2 карбованці. Не у всіх учителів було житло. Сільська рада за свій кошт винаймала житло для вчителів, та оплачувала дрова та керосин. Загалом на оренду житла на одного вчителя, освітлення та опалення сільська рада витрачала 1033 карбованців на рік. В 1947 році для школи було куплено наочного приладдя на 500 карбованців, колгосп виділив 1000 карбованців на закупівлю нових книг. Крім цих витрат сільська рада витрачала гроші ще на зарплату вчителям 14 тисяч 930 карбованців, на навчання 350 карбованців, придбання майна 1600 карбованців, придбання медикаментів 400 карбованців, невеликий ремонт 500 карбованців. З документів які збереглися видно, що сесії в сільській раді збирались тільки по мірі необхідності, стенограми сесій велися поспіхом на папері який попадався під руку. На сесіях обговорювали тільки нагальні питання, як посівна, прополка, збирання врожаю.
З 1948 року сесії в сільській раді почали проводитись кожні десять днів. На них збирались, правління колгоспу, голова сільської ради та сільські активісти. Перше засідання відбулося 10 січня, на ньому бухгалтер колгоспу Симоненко доповів про використання фінансів у 1947 році, та голова сільської ради Щербаченко обговорив питання що до охорони села та колгоспного майна. В ті неспокійні після воєнні роки окрім охорони колгоспного майна, кожен сільський куток мав свою нічну сторожу. Займались цим в основному сільські пенсіонери, або люди близькі до цього віку. Сторожували Гриценко Федір та Кулеба Мотря Петрівна. Дільничим міліціонером був уповноважений РвВС товариш Хлюпа. Частим гостем на сесіях була директор Малосалтанівської школи Мушта. В ті роки гостро стояло питання відвідування школи та успішності в навчанні. Багато сімей через свою бідність не мало змоги своїм дітям купувати необхідний одяг та взуття. На початку лютого на одній із сесій постало питання про будівництво хати читальні. З усіх засобів зв’язку в селі на той час був телефон у сільській раді. Газети виписувала тільки школа та сільська рада. Отож хата читальня повинна стати тим місцем, де жителі села мали змогу отримати останню інформацію і провести своє дозвілля. Працювала в селі також лазня, якою завідувала фельдшер Юсупова.
Пятирічний план був успішно виконаний. Колгоспне господарство було не тільки повністю відбудовано, а й досягло значних успіхів в своєму розвиткові. Підвищувався врожай зернових та овочевих культур, зростала механізація праці в колгоспі. Підвищувалась продуктивність праці , а собівартість зменшувалась. Збільшувались прибутки колгоспу, підвищувалась оплата колгоспного трудодня. Вже на 1950 рік прибутки колгоспу становили 210 831 карбованець. Партійна організація та правління колгоспу постійно дбали про міцні кадри. Рішенням партійної організації кращих колгоспників було направлено на відповідальні ділянки роботи. Бригадиром овочевої бригади було поставлено Вовк Устину Олексіївну. Ланковою комсомольсько молодіжної бригади – комсомолку Якименко Євгенію. Кращу колгоспницю Мельник Настю було направлено дояркою. Бригадиром рільничої бригади – комуніста Щербаченко Леоніда. ……..
Далі буде.
краєзнавець Стеценко Андрій Миколайович
2017.05.08