опис по Водохрещі..

фото з власного архіву

..трохи тексту з першоджерела про звичаї і тд у контексті наближення Водохрещі. Від Юрій Юрченко, з Храму Успіння Пресвятої Богородиці.

Останнім часом став досить поширеним москальський звичай – купання в хрещенській ополонці після освячення в ній води.

В старій Україні наші благочестиві предки не робили цього. Пращури мали велику побожність, шанували святиню – освячену воду, до того ж мали цноту – роздягатися привселюдно, та ще й на таке свято, вважали за ганьбу та зневагу Господнього дня.

Тепер же чимало людей не мають а ні побожности, а ні цноти, а священики мовчать ніби води в рот набрали. А чого? Треба знати свої побожні, правдиві християнські звичаї.

Освячена на Водохреща вода зветься “Велика Святиня”. То ж і ставитися до неї слід належним чином. Не варто ганьбити святого празника. Хто ж маючи правдиву пошану до Господа, у святиню – освячену воду, полізе напідпитку чи голяка, чи з реготом і криком, чи заради розваги і пустощів?
Розумний і благочестивий, навряд. Хіба лиш той, що має хибне розуміння того нащо освячується водичка і як її використовувати.

Далі подається, на згадку забудькам, фрагмент з книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу.

Тут нагадується про правильне ставлення до свята Богоявлення і святої води. Опущені лише деякі забобони.
«Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!»

__________________
БОГОЯВЛЕННЯ ГОСПОДНЄ. ВОДОХРЕЩА.

Опівночі перед Водохрищами вода в ріках, як вірили селяни, хвилюється. Були колись такі відважні любителі таємного, що ходили вночі на річку спостерігати це явище, але… ріки в цей час, звичайно, покриті льодом, і що там під кригою робиться — невідомо. Та все ж набрана з річки опівночі перед Водохрищами вода — цілюща; вона зберігалась у «знаючих» селян за образами на випадок поранення або тяжкої хвороби.

Ще за тиждень перед Водохрищами колись парубоча громада, а пізніше окремі господарі — «спеціалісти» прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над ополонкою і обливали буряковим квасом, щоб був червоний. Біля хреста будували — теж з льоду — престол. Все це оздоблювали аркою з ялинових або соснових гілок — «царські врата».

Ранком у церкві відбувається Богослуження. По Богослуженні весь народ іде процесією на річку до хреста. Попереду несуть дерев’яний церковний хрест і хоругви, хор співає «Голос Господній…», за хором іде священик, приклавши золотий хрест до чола, а за священиком — народ. До річки на Водохрища йдуть усі: старі, молоді і діти. Кожен несе з собою пляшку або глечик на воду. Хлопці ще несуть з собою голубів, а мисливці — рушниці, заладовані клейтухом. На колишній Гетьманщині, де ще козацька традиція не згасла зовсім, парубки та молоді чоловіки їхали до річки на конях, заломивши по-козацькому сиві шапки.

На річці, біля хреста весь похід зупиняється і стає на льоду великим барвистим колом, що здалека яскраво вимальовується на тлі білого снігового покривала.

Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час хор голосно співає: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи…» У свою чергу мисливці стріляють із рушниць, а хлопці випускають з рук голубів, які хмарою літають над «Йорданню».

Коли вже воду освячено, люди підходять до ополонки і набирають у свій посуд води. Всі, хто приїхав на «Йордань» кіньми — чи то верхи, чи то саньми — набирають відрами з ополонки воду і напувають своїх коней — «щоб хвороби не боялися та міцніші були».

Після водосвяття всі люди повертаються до своїх хат…

Поки мати або старша дочка подасть на стіл обідати, батько бере з-за образу Божої Матері пучок сухих васильків, мочить їх у свяченій воді і кропить все в хаті та в господарстві; потім бере ще крейду і пише хрести на образах, сволоці, дверях і миснику. Управившися з цим, батько сідає за стіл, а за ним і вся родина. Перед їжею п’ють свячену воду. микрозаймы

Comments are closed.