..стаття надіслана нашим односельцем, він вважає її важливою, і хоче донести свою думку іншим. Про мову…
Дані матеріали не поширюють, більше того приховують сучасні російські просвітники, ще й деруться на барикади, кидаючись бульбашками.
Ці відомості просто перевертають нашу початкову, середню школи, вищі інституції. А саме головне сталу свідомість сучасників.
Чому всі слов’яни розуміють інші слов’янські мови (в т.ч. українці, білоруси) і тільки одні росіяни слов’янських мов не розуміють.
Російську мову з великим натягом можна назвати “російською” і тим більше “слов’янською”.
Росія – неслов’янська держава. До слов’янських народностей можна віднести тільки Смоленськ, Курськ, Брянськ – території давніх кривичів. Інші землі – фінські, де ніколи слов’яни не жили: чудь, мурома, мордва, перм, в’ятичі та інші. Самі головні топоніми історичної Московії всі фінські: Москва, Муром, Рязань (Ерзя), Вологда, Кострома, Суздаль, Тула і т.д. Про актуальних на сьогодні бурятів взагалі можна тільки мовчати, бо це чистокровні монголоїди, в яких десь грає Талейран з Чингізом.
Ось вам і встановлені гасла щодо “братнього” народу, брати всі в паспорті, як казав міліціянт. Як то мовити бажане за дійсне. Як ординця можна зліпити з осілим слов’янином – господарником, який як західників так і східняків розглядав, як торгових партнерів, бо трудар – виробник. А йому на “оселедця” століттями ліплять якусь імперську корону або “любі друзі” з Речі Посполитої на кілок саджають. Одні “добродії” навколо. Можливо все таки доцільніше ще вчора стати Великою Нацією – мізками і працею, а не шукати провідника. І як би не хотілося тим, чи тим, наші пращури сіяли бурячок по руслу Дніпра, так і надалі буде. І бурячок ростиме незалежно від прізвищ на олімпі і геоорієнтацій. А тут, як не східне ярмо, так західне тулять, хоч відлітай. Та й летіти зарано ще, соромно перед нащадками. Це все штучно, з насиллям. А все, що штучно – згине. Все інше демагогія, декларація, химери, ілюзія, які галасують не менше ІІІ (трьох) століть.
Ці території були за декілька віків завойовані колоністами-ободритами Рюрика, які припливли з Лаби (Ельби), однак кількість колоністів (які побудували біля Ладоги – Новгород) було в цих краях дуже мало.
В деяких містах-фортецях, заснованих ободритами-русинами і норманами ( Данці та шведи), жила мала кількість колоніальних правителів з дружиною – сітка цих фортець-колоній і називалась “Руссю”. А 90-95 % населення краю були неслов’янськими туземцями, які підпорядковувалися цим більш цивілізованим окупантам. Мовою колоній був слов’янський койне – тобто мова для спілкування між народами з різними діалектами і мовами.
Поступово за багато віків місцеве населення туземне, перейняло цей койне. За різними даними цей процес зайняв близько 250 років.
До речі, характерне “окання” населення центральної Росії сьогодні помилково вважають “старослов’янським”, хоча це – чисто фінський діалект, який відображає не завершення слов´янизації краю. Для довідки: лапті – це фінський атрибут, слов’яни носили тільки шкіряне взуття.
В “духовно” наповнені часи Золотої Орди Московія на ІІІ століття поринає в тюркську мову…Аж до правління І.Грозного (близько 1589 р.)
В Середньовічній Московії існувало одночасно декілька мов. Біляслов´янський койне – мова князівської знаті. Народні мови туземців – фінські.
Болгарська мова – як мова православних текстів і релігійних культів.
Вся ця вікова суміш мовлення в кінці і стала основою нинішньої російської мови, яка співпадає в лексиці тільки на 30-40 % з іншими слов’янськими мовами.
В української і білоруської мови це співпадання 70-80 %. Так хто “телячий” язык?
Сучасна російська мова – це народна мова Росії (зовсім не слов’янська, а слов´яно – фінський койне з більшим тюркським і монгольським впливами) і болгарська (давньоболгарська), вона ж “церковнослов’янська”.
Сучасна літературна російська мова – це абсолютно – штучне кабінетне творіння, як “есперанто”.
Нинішня російська мова більш схожа на болгарську і сербську мову, чим на українську і білоруську.
В Росії своїх корінних слов’ян не було (крім українців в Суздалі в ХІІ столітті).
Мордва Рязані, Москви, Тули, Костроми, В’ятки, Мурома і інших фінських земель пізнавала слов’янську мову від болгарської мови – не маючи своєї місцевої слов’янської, з болгарських книг.
Наполовину балтське місцеве населення Білорусі і наполовину сарматське в Україні – мало народні слов’янські говори, які не дозволили впровадиться болгарській лексиці з православних книг, підміняючи свою місцеву слов’янську лексику.
До ХVІІІ століття мова Московії не вважалася ніким у світі російською мовою, а називалася мовою московітів, московитською.
Російською мовою до цього часу (ХVІІІ століття) називалася тільки і саме українська мова.
Чому “русский язык”, а у нас російська мова. Бо ми, українці є Росами.
Мова Московії – московська мова – не визнавалася до цього часу європейськими лінгвістами як слов’янська мова, а відносилася до фінських говорів.
Але сьогодні заради імперських амбіцій завоювання слов’янських країн Московія надала своїй мові “слов’янського статусу”.
Росія так стала називатися офіційно тільки за Петра І, який вважав “Московія” название мракобесное и темное. Петро І добивався у Європі, щоб самих московітів вважали слов’янами з Росії, а не з Московії.
До цього польські, чеські лінгвісти і засновники слов’янських граматик чітко розмежовували російську мову (українську) і московитську, а саму московитську мову не відносили до слов’янських мов.
Московитська мова – це фінська і тюркська лексики. Не було в усному мовленні слов’янізмів – це є критерій. Тому і розмовна мова Московії не вважалася слов’янською, ні навіть біляслов´янською: селяни Московії говорили на своїх фінських говорах.
Чудовим прикладом є Іван Сусанін Костромського повіту, який не знав російської мови, бо був мордвин і платив товкмачу за переклад з фінсько костромської на російську на “государев язык”, коли подавав дарунки цариці.
Дивно, але сьогодні абсолютно мордовська Кострома вважається в Росії “еталоном руськості і слов’янства”.
Московська церква віщала болгарською мовою, якою писалися і державні папери Московії. А Європа – латинською.
Мелетій Смотрицький, білоруський просвітник, який працював у Вільно та Києві, автор створеної у 1619 році “Граматіки славянскія правильне синтагма”, задовго до Ломоносова створив основи мови русинів. Зрозуміло абсолютно, що російською мовою автор вважав нинішню українську мову (вірніше ту русинську мову, яка в його час була спільною для українців і білорусів).
Помилкою є те, що кирилицю вважають “слов’янським алфавітом”. Це трохи змінений грецький алфавіт, а греки – не є слов’яни. Та і більшість слов’янських народів пишуть на латиниці, а не на кирилиці. Так як це алфавіт церковнослов’янських, тобто болгарських книг, це болгарський алфавіт, а не свій російський, український, білоруський. Хоча це на розумові здібності ніяк не впливає, але все таки.
У 1795 р. після окупації Великого Князівства Литовського (ВКЛ) цар указом заборонив у 1839 р. білоруську мову, а у 1863 р. і українську мову.
Тобто, наші пращури вже жили у Європі разом з поляками, чехами, словаками, а нам сучасники європейські запровадили візовий режим. Можна навіть цим апелювати, що ми десь місцями не повністю дикі. А мордва нехай рубає чудь і підключає монголоїдів з кавказькими доісторичними персами, як на процесі осяяному імперською царською короною.
Доволі рушійні є матеріали стосовно кирилиці, тобто культ Кирила і Мефодія, які до Русі відношення не мали, бо померли задовго до прийняття Києвом християнства. І ніякої Московії і тим більше Росії в їх часи не існувало на просторах Великої Мордовії з столицею Ерзя – Рязані та Великої Пермії – держав за Кирила і Мефодія. Вони були найняті Візантією для місії в Моравію (Чехію). Але це окрема праця.
Тому РПЦ Москви, російські дослідники, ідеологи так активно і роздувають культ Кирила і Мефодія, щоб приховати протиріччя.
Звичайно автор, складаючи матеріали, що вище, завжди ставить під сумнів свої розвідки, бо це є дослід, віхи до сучасного буття, адже історія – це брехня, в яку приходиться вірити, за століття переписувалася тими, хто вмів писати. І дані матеріали не є однозначними, але мають місце усвідомлення наближені до істини. Тому шлях пізнання є процесом безперервним допоки не відійдеш поза межі об’єктивної реальності.
В руслі реалій сьогодення висновок один – нас слов’ян – українців – трударів, землеробів – скотарів, фундаторів розквіту, атакують для загарбання не російські бандити (“російським” треба ще бути, бо справжні, могутні Роси з річки Рось), як озвучується з владного олімпу, а дикі племена мордви і чуді з монголоїдами та персами. А це вже епохальні виклики.
І допоки втричі зростатиме хвилювання у європейських розумників, то московіти поставлять Кремля посеред Європи. Дивно, а чому б і ні, нехай далі хвилюються.
P.s. Східні і західні народи і народності не є ворогами Великого українця, якщо розглядати у межах їх адміністративно – територіальних одиниць.
І якщо східні просвітники, розумові кола не припинять сплячку і не включать мізки (із негайною зміною князівської раті), то їхні народності з надбаннями відійдуть у небуття до реліктів минулих епох, які бігали з луками.
Нехай співають у піснях:
Не можу я любити небо українське,
бо ближче все ж до серця борівське.
Андрій Жук
27 травня 2015 р.