Мельник Андрій Атанасович

Мельник Андрій Атанасович – опис історичної осіб що причетні до події, яка відбулась 18.11.1918 року, і отримала назву Мотовилівський бій.

Мельник Андрій Атанасович[ред.ред. код]

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Андрій Атанасович Мельник
Андрій Атанасович Мельник

Андрій Мельник

Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 2-й Голова ОУН Flag of OUN(640х480).jpg
23 травня 1938 — 1 листопада 1964
Попередник: Євген Коновалець
Наступник: Олег Штуль-Жданович
Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg 3-й крайовий комендант УВО
1923 — 1924
Попередник: Петро Бакович
Наступник: Ярослав Індишевський
Партія: УВО (19201929)
ОУН (19291 листопада1964)
Рід занять: політик[1] і офіцер[1]
Народження: 12 грудня 1890
Воля Якубова,Дрогобицький повіт,Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Смерть: 1 листопада 1964 (73 роки)
Клерво, Люксембург Люксембург
Національність: українець
Віросповідання: УГКЦ
Батько: Атанас Мельник
Мати: Марія Коваль
Дружина: Софія Федак
Військова служба
Роки служби: 19181964
Приналежність: Армія УНР
Рід військ: Січові Стрільці
Звання: OF-1a USR Oberleutnant.svg Поручник(обер-лейтенант)
11 УНР 30-03-1920 Полковник.svg Полковник
Битви: Перша світова війна

Антигетьманське повстання

Радянсько-українська війна

Нагороди:
«Воєнний хрест» (УНР)
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Андрі́й Атанасович Ме́льник (* 12 грудня 1890, Воля Якубова, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — † 1 листопада 1964, Клерво, Люксембург) — полковник арміїУНР, військовий і політичний діяч, один з найближчих соратників Євгена Коновальця. Організатор формації Січових Стрільців у Києві, один з організаторів УВО. З 1938 — голова Проводу ОУН; в’язень німецькихконцтаборів. З 1945 — в еміграції.

Життєпис[ред.ред. код]

Поручник УСС Андрій Мельник, 1914

В Легіоні УСС[ред.ред. код]

У 1914—1916 роках Мельник командував сотнею Легіону Українських Січових Стрільців на австрійсько-російському фронті. Сотня Мельника відзначилась під час боїв на Маківці, під Заваловом і над Стрипою. В період боїв на Лисоні 4 вересня 1916 року потрапив у російський полон. Мельник разом з Михайлом Матчаком, Василем Кучабським, Іваном Андрухом та іншими полоненими галичанами були відправлені у табір для військовополонених у селі Дубовці під Царицином (тепер Волгоград, Росія).

Участь у Визвольних змаганнях[ред.ред. код]

6 січня 1917 група українських старшин, серед яких Мельник, Михайло Матчак, Роман Сушко та інші організували втечу з полону і незабаром добралися до Києва. У січні 1918 року став одним з організаторівКуреня січових стрільців. З січня 1918 року був призначений начальником штабу куреня, з березня, після сформування полку Січових Стрільців, начальник штабу полку. Після падіння Української Центральної Ради перебував у Києві та Білій Церкві. Під час повстання проти влади гетьмана Павла Скоропадського — заступник командира Осадного Корпусу, а з січня 1919 року — виконуючий обов’язки командира корпусу.

З 19 грудня 1918 Мельнику було присвоєно військове звання отаман Армії Української Народної Республіки. У листопаді 1918 року Мельник, очолюючи штаб Окремого Загону Січових Стрільців, розробив план і брав участь у Мотовилівському бою 1918 року. У березні-червні 1919 — начальник Штабу Дієвої Армії, у липні-серпні 1919 року — помічник коменданта групи Січових Стрільців. У кінці 1919 року був інтернований польськими військами у Рівному.

У 19201921 — інспектор військових місій УНР у Празі.

Участь в УВО та громадському житті Галичини[ред.ред. код]

У 1922 повернувся в Галичину, де став співзасновником УВО, а згодом крайовим комендантом. У квітні 1924 Мельник був заарештований польською поліцією і засуджений до 4-річного ув’язнення. Після звільнення продовжував займатися громадсько-політичною діяльністю. У 19321938 — член правління видавничої спілки «Діло», у 19331938 — голова Головної Ради Католицької Акції Української Молоді «Орли», член Товариства українських комбатантів «Молода Громада». У 1934 — член сеньйорату УВО та голова Сенату ОУН.

Голова ОУН[ред.ред. код]

Після загибелі Євгена Коновальця 23 травня 1938 став головою Проводу Українських Націоналістів. 26 серпня 1939 року в Римі відбувся ІІ Великий збір Українських націоналістів, що ухвалив політичну програму Організації українських націоналістів, проголошено український націоналізм ідеологією ОУН, встановлено потребу розбудови устрою Української держави на засадах націократії, головою ОУН надалі обрано А.Мельника.

На початку 1940-го, відколи в організації відбувся конфлікт між ветеранами I СВ і I-х визвольних з однієї сторони та їх суперниками (цивільними, переважно колишніми зеками[2]) з іншої, від ОУН відокремились«бандерівці»: стався розкол котрий супроводжувався взаємним фізичним знищенням опонентів. Окремі дослідники вказували близько 4 тис. загиблих «мельниківців» та зо кілька тисяч вбитих членів ОУН (б) в часи цього протистояння[3]. У роки німецької окупації України Мельник послідовно відстоював ідею створення української незалежної держави, за що потрапив під арешт, з 26 лютого 1944 був ув’язнений вконцтаборі Заксенгаузен. Після звільнення у 1945 жив у Німеччині та Люксембурзі. У 1947 на Третьому Великому Зборі Українських Націоналістів Мельник обраний довічним головою ПУН.

Діяльність з об’єднання української еміграції[ред.ред. код]

Післявоєнний період свого життя присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. У 1957 висунув ідею створення світового конгресу українців і союзу українців, реалізовану в 1967 зі створеннямСвітового Конгресу Вільних Українців.

25 вересня 1960 року нагороджений Воєнним хрестом.

Помер у Клерво (Велике герцогство Люксембург), похований у місті Люксембург на цвинтарі Боневуа. 31 жовтня 1965 на кладовищі Боневуа (фр. Bonnevoie) відкрито й освячено пам’ятник на могилі А.Мельника.

Вшанування пам’яті[ред.ред. код]

Могила Андрія Мельника на цвинтарі Боневуа в Люксембурзі

Іменем Андрія Мельника були названі вулиці у декількох містах України, зокрема у Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську та Рівному.

У відділі історії музею «Дрогобиччина» створено «Меморіальну кімнату Андрія Мельника», яка присвячена життю та діяльності Голови Проводу (від особистих речей до тематичної літератури).

У літературі[ред.ред. код]

Андрій Мельник є одним з героїв роману «Країна Ірредента» Романа Іваничука.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • А. Блануца. Мельник Андрій // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.437 ISBN 978-966-611-818-2
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Дрогобиччина — земля Івана Франка. Голова Редакційної колегії Лука Луців. — Наукове товариство ім. Шевченка. Український архів. Том XXV. — Ню Йорк-Париж — Сидней — Торонто, 1973. — 854 с.
  • Життя і смерть полковника Коновальця. — Історична бібліотека. Ч. 8. Серія «Сини України». — Львів : Червона калина, 1993. — 328 с.
  • Лазарович М. Легіон Українських січових стрільців: формування, ідея, боротьба. — Тернопіль : Джура, 2005. — 592 с.
  • Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920—1939 роки. Видання третє, доповнене. — К. : Українська видавнича спілка, 2007.
  • Науменко К. Царицинська доба Євгена Коновальця // Український визвольний рух. — Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. — Львів, 2006. — Збірник 8. — C. 11—24.
  • Початки УВО в Галичині — ІІ. Статті й матеріали до діяння Української Військової Організації. Збірник. — Ч. 2. / Зібрав, упорядкував і зредагував Зиновій Книш. — Торонто : Срібна сурма, 1963.
  • Українські січові стрільці 1914—1920. / За ред. Б. Гнатевича. — Репринт. відтворення з вид. 1935 р. — Львів : Слово, 1991. — 160 с.

́

Посилання[ред.ред. код]

кредит на карту

Comments are closed.