…фрагмент творчої роботи учнів з обласного конкурсу на кращий туристсько-краєзнавчий похід, екскурсію рідним краєм.
Розділ оглядова пішохідна екскурсія
«Мандруймо Боровою разом»
Базовий Районний еколого-етнографічний центр
позашкільний заклад
Навчальний заклад Борівська ЗОШ І-ІІІст.
Керівник гуртка Чередниченко Зоя Вікторівна,
вчитель-методист вищої категорії
Бессонов Антон Олегович
Гусєва Ганна Василівна
Кватерчук Маргарита Анатоліївна
Мартинюк Анастасія Юріївна
Соломатіна Вероніка Андріївна
Сушко Надія Русланівна
Швець Оксана Олександрівна
Оглядова пішохідна екскурсія
Вступне слово
Доброго дня, шановні друзі! Вас вітає Музей історії закладів освіти смт Борова. Наша екскурсія називається «Мандруємо Боровою разом». ЇЇ мета:
– знайомити учасників з історичною і культурною спадщиною смт.Борова та його сучасним життям;
– виховувати повагу та любов до рідного селища у його мешканців та гостей, почуття національної та громадянської гідності учасників як підростаючого покоління.
Тривалість екскурсії – 1 год. 50 хв. Екскурсоводи – Сушко Надія, Кватерчук Маргарита. Діти, протягом екскурсії просимо дотримуватись наступних правил поведінки:
– уважно слухайте екскурсовода, не перебивайте його;
– якщо у вас виникають питання, підніміть руку;
– будьте чемними у поводженні один з одним, не штовхайтесь;
– уважно переходьте вулиці;
– намагайтесь рухатись лише по тротуару.
Отже, рушаймо!
Зупинка 1
Шановні друзі! Ви знаходитесь у центрі селища міського типу Борова Фастівського району.
Центральна площа і вулиця називаються Миру.
Наше селище розташоване в 50 км від столиці України Києва в напрямі Південно-Західної залізниці. Населення 7800 чол. Назва селища походить від слова «бір» – сосновий ліс. І досі прикрашають його сосни, вікові дуби, липи.
Сучасна Борова була в минулому хутором села Казенна (Червона) Мотовилівка. Перші згадки про хутір, в якому налічувалось «10 хат і проживало в них 82 казенні душі», знаходимо в «Описі Київського намісництва» за 1786 р. Отже, можна вважати, що селищу Борова 225 років. У середині ХІХ ст. царський уряд Росії розпочав будівництво Києво-Балтської залізниці (так називалась Південно-Західна залізниця). У 1868 році побудували станцію на хуторі, але дали їй назву найближчого села Мотовилівки.
З появою залізниці мальовничий хутір став дачним місцем. Комерсанти, підприємці будують у хуторі дачні будинки для здачі в оренду.
У 1909 році на центральній вулиці було 32 дачні будинки, які ховались в густому лісі. Сьогодні їх залишилось одиниці в своєму первісному вигляді. Будинки були з дерева, фронтони прикрашало красиве дерев’яне мереживо, що надавало спорудам ефектного привабливого вигляду
У центрі дачного селища був артезіанський колодязь (зруйнувано окупантами під час війни), базар, кумисний завод братів Хабібуліних, аптека, водяний млин, телеграфна станція. Серед селища протікає стародавня річка Стугна і утворює красивий ставок.
Сучасний центр набув нових рис. Ось перед вами будинок селищної ради. Борова одна з перших в районі затвердила символіку – прапор, герб. Прапор майорить на флагштоку, а поруч – пам’ятний знак. Камінь має форму смушевої шапки, виготовлений з гарного граніту. На його тлі герб селища, зліва – церква, справа – червона калина, внизу ставок, під ним жовто-блакитні лінії, що символізують залізницю. Всі зображення виготовлені з червоного граніту. Автор символіки місцевий художник, член Спілки художників України, Вуколов Володимир Іванович [Додаток1].
Зупинка 2
Переходимо вул. Миру, прямуємо до обеліску на братській могилі визволителів Борової. Спочатку могила знаходилась на околиці лісу за залізницею. Громада селища в 1965 році прийняла рішення перенести захоронення в центр і спорудити над могилою обеліск. Кошти для нього збирали серед борівчан, і в 1966 році відбулося урочисте відкриття. Приїздили родичі загиблих.
Поруч могили знаходиться гранітна плита, на якій викарбувано імена борівчан, які не повернулись з війни. У Книзі пам’яті їх представлено 226 чоловік.
На гранітну плиту занесено імена двох молодих борівчан –
Іванкова Віктора і Бойка В’ячеслава, які загинули в Афганістані [Додаток 2].
Зупинка 3
Прямуємо вулицею Франка. Праворуч будинок культури. Цю споруду борівчани будували народною будовою 45 років тому як кінотеатр імені Шевченка. Сьогодні час розставив свої акценти, і борівчани віддають перевагу домашньому відео. Тому в цьому приміщенні працює будинок культури. Хоровий колектив «Живиця» в 2010 році отримав звання «Народний», є ляльковий театр, танцювальні гуртки. Біля будинку культури в парку в 1988 році відкрито меморіал на честь партизанів Київського з’єднання. На головній стелі портрет нашого земляка льотчика-винищувача, Героя Радянського Союзу Соколова Анатолія Михайловича, а також портрети керівників та активістів партизанського руху А.Грисюка, Я.Батюка, П.Буйка, К.Гапоненка. У підніжжя стели горить вічний вогонь.
На відкритті меморіалу був присутній син Соколова А.М.
Олег Анатолійович. Разом з ветеранами він пройшов урочистим маршем по алеї, віддаючи честь і шану людям, які боролись за мирне небо над нашою країною. [Додаток 3].
Зупинка 4
Прямуємо до станції Мотовилівка. Нині тут три платформи, чотири колії, три станційні будівлі. А коли в 1868 р. прокладали Південно-Західну залізницю, то збудували двоповерховий вокзал, дерев’яне мережане покриття над пероном і дві колії. На початку ХХ ст.. були випущені листівки «Привет из Мотовиловки» для охочих відпочивати в цій мальовничій лісовій місцевості. [Додаток 4].
У Центральному історичному архіві України знайдено цікаву інформацію. Учні Мотовилівського 4-класного міського училища в 1911 році здійснили екскурсію до Москви і Санкт-Петербурга. Поїзд до цих міст відправлявся зі ст. Мотовилівка.
З пуском електропоїздів в 1955 р. на станції було прокладено ще дві колії і збудовано нові платформи.
За більш як столітню історію станція Мотовилівка стала свідком багатьох подій.
У листопаді 1918 року під Мотовилівкою між частинами українського національного війська Директорії та військовими силами гетьмана Скоропадського відбувся бій. Січові стрільці завдали нищівної поразки гетьманським силам, набагато численнішим за січовиків. [Додаток 5].
Бойовиків-стрільців було до 300 осіб, а гетьманське командування вислало батальйон офіцерів (1 тис. чол.), Сердюцький полк, одну батарею, бронепотяг і кінну сотню. Всього налічувалось до 3 тисяч чоловік.
Стрілецтво окупило перемогу смертю двох найкращих своїх старшин – сотників Федора Черника і Миколи Загаєвича та 17 стрільців.
Перемога стрілецької зброї під Мотовилівкою мала вирішальне значення для розгортання антигетьманського повстання.
На честь героїв Мотовилівського бою спочатку ентузіасти поставили в лісі хрест, а в 2008 році на станційній площі відкрито пам’ятник – білий хрест з барельєфами Черника і Загаєвича. Автор пам’ятника скульптор Дмитрів Михайло Андрійович. На одному із станційних приміщень відкрито меморіальну дошку на честь коростишівських студентів, які теж брали участь у бою. Ліворуч від пам’ятника знаходиться парк. У дачному селищі тут був літній театр, організовувались вечори, приїздили аматорські трупи, артисти київських театрів, демонстрували кінофільми.
Любив відпочивати в селищі композитор М.Скорульський в 1936 – 1937 рр. Без інструментів на веранді господарів дачі він створив балет «Лісова пісня» за твором Лесі Українки. [«Портфель екскурсовода» №20, 21]. А художник Г.Світлицький, відпочиваючи в селищі, написав більше десяти полотен: «Зійшов місяць», Світла ніч на дачі», «Чекаємо пасажира», «Літній вечір», «Марусина хатка», «Корчма», «Червневі ночі», «Музиканти».
У 50-х роках частими гостями в Боровій була оперна пара Іван Паторжинський та Марія Литвиненко-Вольгемут, виконавці ролей Карася та Одарки у відомій опері Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм». Сьогодні на території літнього парку – стадіон. В селищі існують різновікові футбольні команди, постійно проводяться турніри, матчі пам’яті на честь померлих футболістів. [Додаток 6]
Зупинка 5
Повертаємо на іншу сторону вул. Франка і наближаємось до церкви Успіння Пресвятої Богородиці.
На початку минулого століття в хуторі була лише капличка. Коли збудували приміщення для Мотовилівського 4- класного училища в 1912 році, то купили велику люстру для богослужінь і проводили ї у великій залі, так як найближчі храми знаходились на відстані 3 – 4 км у Солтанівках – Великій і Малій та в Мотовилівці – казенній Покровська, а у панській (Великій) – Богородична. Перед ІІ Світовою війною громада селища Борова приймає рішення збудувати дерев’яну церкву. Споруджували її в 1942 році під час окупації. У 90-х роках нашу церкву відвідав Філарет і подякував за благодійницьку діяльність.
Після війни в селищі функціонував дитячий будинок імені Кірова. Церква за ініціативи отця Феодора (Помазановського) закупила для дитячого будинку швейні машинки, щоб вихованці могли набувати навиків швей. Недалеко від церкви знаходяться дві історичні будівлі. На місці більшої з них було подвір’я шинку. У 1904 році цю землю купує лісопідприємець Аншель Брискман і будує собі цегляний будинок для своєї численної сім’ї.
У1923 році цю споруду використовували як зимовий клуб для населення. Приміщення всередині змінюють і будують сцену в залі для глядачів, кімнати для занять гуртків. Старожили пам’ятають виступи на цій сцені агітбригади «Синя блуза», де висвітлювали злободенні проблеми, боролись з порушниками громадського порядку.
У 1939 році тут відкрили залізничну початкову школу № 39, яку в 1956 році приєднали до середньої.
Сьогодні частину приміщення займає служба комунального господарства.
Інший двоповерховий будинок Брискман будує під магазин. На фасаді будинку він залишив для нащадків дату побудови «1910». Сьогодні статус будівлі не змінився – в ньому продуктовий магазин. [Додаток 7, 8].
Зупинка 6
Вулиця Васильківська – пров. Соколова – вул. Р. Люксембург.
Мандруємо далі селищем. До Київської дослідної станції. Київська дослідна станція Українського науково-дослідного інституту овочівництва і баштанництва УААН створена в 1939 році на базі одного з підсобних господарств в селі Оленівка. Колись це господарство належало дочці відомого цукрозаводчика і мецената Ніколи Терещенка Варварі Ханенко. Сім’я Ханенків була пристрасними колекціонерами і тонкими шанувальниками мистецтва. Не шкодуючи коштів, вони купували мистецькі шедеври як на вітчизняному антикварному ринку, так і на престижних аукціонах Європи. Зібрана ними колекція стала основою для створення в Києві Музею західного та східного мистецтва (нині музей мистецтв Богдана і Варвари Ханенко).
В Оленівці Варвара створила ткацькі майстерні, заснувала агрошколу, яка проіснувала до 1936 року. Агрошкола і стала підґрунтям для дослідної станції.
За два з половиною роки німецькі окупанти завдали значної шкоди станції, бібліотеці, яка нараховувала близько 2 тис. книг.
Після війни станція відбудовується, укомплектовується науково-технічними кадрами, створюється відділ селекції овочевих культур.
Сьогодні дослідна станція – це насінницьке господарство, де вирощують елітне і репродукційне насіння овочевих культур.
Цікава і дуже творча людина працювала на станції в 70-х роках Краєвий Іван Митрофанович, учений, селекціонер.
Перед вами будинок генерал-лейтенанта Ратника К.К. якщо подивитись на цей будинок з пташиного лету, то ви побачите корабель. Кімнати нагадують каюти, а балкон – капітанський місток. Генерал жив тут з родиною з 1906 по 1924 рік. Похований на борівському кладовищі. Усе життя Ратник присвятив кораблебудуванню. [Додаток 9, 10, 11].
Зупинка 7
Рухаємось вул. Р. Люксембург, пров. Соколова – Васильківською – Петрусенко і потрапляємо у велике шкільне містечко.
Молодий сад, трояндова алея, різнокольорові квіти, а поруч віковічні дуби, клени, липи. Як сторожа, яка нагадує про минуле колишнього хутора. У двоповерховому корпусі навчаються учні молодшої школи. Середній корпус – колишнє Мотовилівське 4-класне міське училище. З 1918 по
1920 рр. в колишній дачі Пожидаєва (де нині футбольне міні-поле), була Мотовилівська Суспільна Змішана Гімназія.
Триповерхову красуню-споруду подарували борівчанам випускники школи брати Медведчуки Віктор та Сергій, за сприяння яких вона була побудована в 2004 році. Будівельники відремонтували стару школу після пожежі в 2001 році і вона разом з новобудовою утворила чудовий архітектурний ансамбль.
Борівська ЗОШ І-ІІІ ступенів посідає одне з передових місць у Фастівському районі. Школа має 2 сучасні комп’ютерні класи, 2 спортивних і 1 кіно-концертну зали, майстерні, методичний кабінет, кабінет релаксації, їдальню, кафе, танцювальний клас. У 2007 році в школі відкрито Музей історії школи, який отримав у 2011 р. звання «Зразковий», а у 2009 році – етнографічну кімнату «Українська світлиця». [Додаток 12, 13, 14].
Оглядова екскурсія
в Музеї історії закладів
освіти смт Борова
Шановні друзі! Ви знаходитесь в Музеї закладів освіти смт Борова. Музей нараховує понад 2000 експонатів, частина яких розміщена на 32 експозиціях.
Перші два стенди присвячені історії селища.
Наша школа починалась у далекому 1908 році як Мотовилівське 4-класне міське училище. Спеціального приміщення не мала. Навчання відбувалось у дачних будинках Міхновського, пані Сегет і Старікової. Крім місцевих дітей, в училищі навчались діти з навколишніх сіл і міст: Плесецького, Снітинки, Фастова, Гребінок, Білої Церкви.
У 1912 році училище отримало нове приміщення. Його будівництво коштувало 20019 крб. 41 коп. кошти виділило Міністерство народної освіти, Київське та Васильківське земство і місцеве Товариство благоустрою селища.
Після 1917 року училище набуло статусу вищого початкового народного училища.
Вгорі над стендами галерея – директорів.
Першим директором був учитель-інспектор Портнов Платон Якович. За роботу на ниві освіти царський уряд нагородив його двома срібними медалями. А також він мав відзнаки інспектора шкіл.
У 20 роках школа стає семирічною трудовою школою, а з 1934 реорганізована в середню. 30 років школою опікувалась Південно-Західна залізниця.
У школі викладали: Радзієвська В.К. – кандидат філологічних наук, Дурицький А.М., Александрова М.Я. – заслужені вчителі країни, Продан В.О., Стратій С.Ю., Поліщук Г.М., Остапенко М.П. – нагороджені орденом «Знак Пошани», 11 вчителів мають відзнаку «Відмінник освіти України».
З 1928 року в школі працювали 50 випускників, нині – 23. З 1945 року школу закінчили 205 випускників-медалістів. Першу золоту медаль отримала Каганська Майя Яківна.
Зі стін школи вийшли 14 учительських династій.
У 1964 році до старого приміщення добудували 5 класів і спортивну залу.
З 1979 року школа носить ім’я Соколова А.М. – Героя Радянського Союзу, льотчика-винищувача.
У 1915 році в районі Білок побудували однокласну початкову школу. Першим директором школи був Саєнко Сисой Григорович – учитель видатного співака з Мар’янівки І.С.Козловського. З 30-х років школа стала дитячою колонією, а пізніше – дитячим будинком імені Кірова. У післявоєнний час директором дитбудинку був вихованець А.С.Макаренка Калабалін Семен Опанасович. Про початкову школу № 39 в центрі селища ви уже чули. Хочу додати, що директором була Терещенко Антоніна Іванівна. Сумлінну роботу її відзначили знаком «Відмінник народної освіти» та орденами «Знак Пошани», Леніна.
Серед експонатів-оригіналів у музеї зберігається атестат про закінчення 4-класного міського училища 1898 р., хрестоматія з літератури 1856 р., альманах «Весняний промінь» 1929 р., 33 том енциклопедичного словника Брокгауза та Ефрона, яким користувалися учні училища, Часослов – підручник для початкових училищ.
Органічно ввійшли в експозицію музею роботи видатних художників та випускників школи: М.Дерегуса, К.Чепіги, Л.Антоненко, М.Василенка.
Цікава експозиція творів учнів та вчителів. Серед них книги, Конфедерат І.М., Косенка В.М., Жук С.М., Стратія І.Р., Сидорової Л.Я., Онищук О.В., Тимченко О.В.
Особливої уваги заслуговує експозиція «Ми пишаємось ними», присвячена видатним випускникам. Серед них – брати Медведчуки Віктор та Сергій, доктор математичних наук Мотовиловець І.О., заступник генерального директора заводу «Авіант» Кущ В., депутат Верховної Ради, юрист Швець В.Д., професор педуніверситету ім.. Драгоманова Сидоренко П.К., доктор педнаук Міженіна Т.М., лауреат Державної премії Шевченко М.Т.
Двері музею завжди відчинені для відвідувачів, особливо, коли випускники святкують ювілейні дати.
Оглядова екскурсія в
етнографічній кімнаті
«Українська світлиця»
Запрошуємо до нашої світлиці!
Традиційна українська хата – це колиска нашого народу, де творилась його журлива й оптимістична доля, де люди переймались буденними клопотами, народжувалися і вмирали, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. Українську хату завжди прикрашали рушники, обереги, образи.
Особлива роль в інтер’єрі хати належала печі, яка знаходилась ліворуч від дверей. В печі готували їжу, сушили зерно, на печі спали.
Піч у нашій світлиці нагадує справжню. Її прикрашають горщики, баняки, хлібні форми. У кутку – кочерга, рогачі, хлібна лопата. Ліворуч від печі – мисник у формі відкритої шафочки з керамічним посудом, ковганками. По діагоналі від печі влаштували покуть. Тут знаходились ікони (образи). Їх обрамовували найкращими рушниками. Під покутем ставили стіл, лави. Ліворуч біля столу стояла скриня. Біля печі на гачку чіпляли колиску.
На лавах, діти, ви бачите предмети домашнього вжитку рубель з качалкою, праску, веретено, ківш для зерна, гребінь, гребінку. Стоїть на відпочинку прядка. У кутку – діжка, борть для меду, масничка з колотушкою, ціп, ступа, над якою схилилось коромисло. На порозі, лавах, лежанці доріжки з домотканого полотна. Стіни світлиці прикрашають картини в рушниках, сухі квіти.
Зібраний матеріал дозволив нам створити розповідь про українське народне житло, цікаве й оригінальне не тільки формою, а й внутрішнім змістом. Кожна річ, предмет у ньому, крім свого практичного значення, мав ще й свій духовний образ. Завдяки цьому хата для селянина була всім: і храмом, і рідним краєм, і батьківщиною, і матір’ю.
Прикінцеве слово
Дорогі друзі!
Ось і дійшла кінця наша екскурсія. Сподіваюсь, вона не залишила вас байдужими. Ви дізнались багато нового про селище Борова. «Обличчя» Борової представлено на гербі, пам’ятному знаку, прапорі.
Борівчани шанують історію, бережно ставляться до пам’ятників. Екскурсія дала змогу познайомитись з багатьма цікавими особистостями, які залишили помітний слід житті смт. Борова.
Приємно було побачити історичні будівлі, пам’ятки ХХ століття. Відвідавши Борівську ЗОШ І-ІІІ ступенів, Музейні кімнати, ви стали свідками наполегливої роботи учнівського та учительського колективів, які за 100-річну історію зробили багато корисних справ, утвердили цікаві традиції і сьогодні натхненно працюють, виховуючи молоде покоління незалежної України.
Дякуємо за увагу.
Використані джерела
1. Андрєєв Иллюстрированный путеводитель по Юго-Западной железной дороге – К., 1899 – 345 с.
2. Бутник – Сіверський Б. Світлицький Г.П. – К., 1958 – 71 с.
3. Істрія міст і сіл УРСР: Київська область – К., 1971
4. Історія українського війська в трьох томах т. ІІ – К., «Варта», 1995, – 193 с.
5. Київщинознавство. – К., 2001
6. Книга памяті України. Київська область, 7 – К., 2000
7. Кравченко Н.М., Чиговська Л.І., Неліна Т.В. Фастівщина. Сторінки історії – Ф., 2004, – 255 с.
8. Куценко І.В. Історія Борової – 1979 – 52-60 с.
9. Михайлов М.М. Скорульський М.А. – 1960
10. Опис Київського намісництва 70-80 рр. 18 ст. К.,1989 – 389 с.
11. Пакет нормативных документов «Межгосударственный стандарт. Туристическо-экскурсионное обслуживание. Проектирование туристических услуг» – М., 1997
12. Похилевич А. Сказания о населённых местностях Киевской губернии – К., 1864 – 474 с.