Кадрова чехардА

Кадрова чехарда на Київщині: коли голови РДА Київщини почнуть звітувати
..це як продовження “звільнення Д.Вороніна” і тієї ситуації з неоголошенням місцевих перевиборів.

Кадрові зміни голів райдержадміністрацій Київщини продовжують носити суто хаотичний характер. Після незрозумілих звільнень кількох очільників РДА, а також неоднозначних призначень в Яготині та Переяславі, складається стійке враження, що все це робиться тільки задля задоволення чиїхось власних інтересів

Яскравий приклад – нещодавнє звільнення голови Фастівської РДА Дмитра Вороніна. І справа тут не в тому, що він себе якось проявив на посаді, чи є ефективним управлінцем. Навпаки, абсолютно незрозуміло, чим він займався. Спочатку протягом його головування у Бориспольському районі він хоча б періодично піарився: висаджував квітки, робив якісь заяви. Але там можна було собі це дозволити – цей район є одним з найбагатших в області. Бюджет дозволяв робити хоча б видимість роботи. Щоправда, і тоді нікому не було зрозуміло, що робить в кріслі голови РДА бізнесмен з неоднозначним минулим. Даний персонаж свого часу очолював «Партію відродження села» і не мав жодних політичних перспектив (як і його партія не мала жодного відношення до відродження села), але після Майдану вчасно опинився в обоймі президента. Його навіть іноді називали «смотрящим» за президентським «Рошеном» в Бориспільському районі. Після переводу до Фастова Воронін взагалі зник з ефіру.

Аналогічна неадекватна ситуація спостерігається в ще низці районів – Таращанський, Ставищенський, Володарський є вакантними. Причому, Таращанський таким є вже більше року – конкурси постійно зриваються. У Ставищенському районі зняли Олександра Тертичного абсолютно незрозуміло за які гріхи. Хоча при цьому, також особливо незрозуміло, що він там робив і чим займався.

Чому так відбувається? Тут є кілька причин. По-перше, голови РДА не практикують звіти перед громадою. По-друге, немає практики звітів перед відставкою, в яких керівники районів принаймні могли б похвалитися своїми успіхами, або навпаки – поплакатись про невдачі. Ну і третє, протягом своєї діяльності більшість голів РДА вперто не бажають інформувати жителів районів про свою роботу. Яскравим прикладом є Сквирська чи Макарівська РДА, сайти яких абсолютно неінформативні.

У чому причини такого наплювацького відношення представників президента на місцях до своєї роботи? Справа в тому, що Київщина – область вотчин. Фактично голови РДА в таких районах – не більше ніж місцеблюстителі, які лише виконують представницькі функції. А часто – ігнорують і це. Хоча по суті, вони є звичайними «весільними генералами». Іншими словами, ці люди просто займають кабінети, щоб там не було інших.

У районах, де є гроші, їх посада автоматично стає політичною за рахунок бюджету – вони починають гратися в політику: готуються до виборів, займаються піаром. Яскравий приклад – голова Києво-Святошинської РДА Мирослава Смірнова, яка завісила своїми зображеннями білборди та видає звіт про свою роботу у вигляді глянцевого журналу. Але нюанс – реальні зміни все рівно цими персонажами не проводяться. Максимально, що виходить – «косметичні» купівлі машин, роздача подарунків, хоча дозволити навіть таке собі можуть тільки голови найбагатших районів. Таким, наприклад, як Ставищенська, Поліська, чи Іванівська РДА про такі щедроти залишається тільки мріяти.

Насправді ж, якщо мати наміри, руки з правильного місця та голову на плечах, голови РДА мають чимало ресурсів і можливостей, реалізувавши які, вони могли би значно покращити життя мешканців своїх районів. Але їм не до цього.

У історії незалежної України відомим є так званий «ефект Кірпи». Георгій Кірпа став першим і водночас останнім міністром, який показав, як можна зробити з залізничної галузі прибуткову систему. Тоді було побудовано транспортні розв’язки, вокзали тощо. Залізничний транспорт став надприбутковим і хоча цілком імовірно, що сам Кірпа не забував і про себе, але за його успіхами цих недоліків не помічалося. Утім, усі ці позитивні зміни виявилися нікому непотрібним, а система бажала залишатися такою, як є: з корупцією, відкатами і дерибанами. Для Кірпи уся його ефективність завершилася пущеною кулею в скроню.

Хотілося б вірити, що в Україні (і на Київщині зокрема) все ж таки відбудуться зміни підходів роботи до чиновників на місцях. Хоча і зрозуміло, що без постійного тиску з боку громадськості цього досягнути неможливо. І тут виникає інше питання: а де те саме громадянське суспільство, яке мало б контролювати «слуг народу»? У випадку з Київською областю, на жаль, доводиться констатувати майже повну відсутність активного прошарку населення, готового відстоювати власні інтереси. Авжеж, певні паростки є (особливо в містах та пристоличних населених пунктах), але здебільшого страх наразі переважає над бажанням досягнути справедливості. І це залишається головною причиною того, що голови РДА та інші дрібні чинуші спокійно продовжують вільготно бити байдики в своїх теплих насиджених кріслах…

Антон Болбочан, «Моя Київщина»

п.с.: щось у нас голови району протухли… микрокредит

Comments are closed.