7 липня – Івана Хрестителя. Далі опис..
Іван Хреститель — найбільший святий після Діви Марії. Про нього Ісус Христос казав: «Серед народжених жонами не поставав пророк, більший від Івана Хрестителя» (Лк.7:28). Іван Хреститель прославляється Церквою, як «янгол, і апостол, і мученик, і пророк, і свічар, і друг Христів, і пророків печатка, і заступник старої та нової благодаті, і серед народжених пречесніший, і світлого Слова глас».
Різдво Івана Хрестителя, яке Церква східного обряду відзначає 7 липня, – це найбільший з усіх празників св. Івана Хрестителя. Як празник його зачаття, так і цей празник уже був знаний у IV ст.. Науки на цей празник маємо від свв. Івана Золотоустого, Амвросія і Августина. Цей останній у своїй проповіді цього дня каже: «Сьогодні святкуємо день різдва св. Івана. Це – честь, якої не має ні один святий. У всьому християнському світі е назначений і почитаний тільки день Різдва Господа і св. Івана». Св. Августин не згадує тут про празник Різдва Божої Матері, бо в тому часі цього свята ще не було. На християнському Заході празник Різдва св. Івана Предтечі находиться в найдавнішому календарі північноафриканської Церкви з V ст.
За старозавітнім вченням, перед приходом Месії повинен явитись його попередник – предтеча, яким, у відповідності з пророцтвом Малахії (Мал. 4:5), вважається пророк Ілля.
В християнстві вчення про провісника Спасителя-Месії – Ісуса Христа – пов’язане з образом пророка Івана Хрестителя, який відновив і продовжив служіння св. Іллі. Як оповідає Євангеліє, Сам Ісус назвав Івана “Ілля він, що має прийти” (Мт. 11:14).
Коли Івану виповнилось 30 років, він почав проповідувати в Іудейській пустелі, а далі – в околицях ріки Йордан. Він суворо викривав пороки і вади тогочасного суспільства і закликав людей до щирого покаяння і навернення, сповіщаючи про швидке пришестя Месії. Його зовнішній вигляд також відповідав описам вигляду пророка Іллі: він носив одяг з верблюжого волосу, підперезаний шкіряним ременем, а їжею йому служили сарана і дикий мед (Мк. 1:10-16).
Проповідь Івана була – у владі і дарах Святого Духа – настільки сильною і переконливою, що скоро навколо нього стали збиратись учні, які заснували общину його послідовників. Зовнішнім знаком покаяння і духовного оновлення Іван вибрав добре відомий тодішнім іудеям старозавітній обряд хрещення – омиття у воді і занурення у неї (звідси і його ім’я – Хреститель).
Прийняти хрещення від нього прийшов і Ісус з Назарету, про місію і чесноти Якого, як Месії, сповіщав у своїй проповіді Іван (Мт. 3:14-15). Тим самим Іван Предтеча, котрий виконував роль своєрідного з’єднувального “містка” поміж Старим і Новим Завітами, проклав шлях служінню і вченню Ісуса Христа, а затим – діяльності заснованої Ним новозавітньої Вселенської Церкви Сходу і Заходу. Тобто, у такий спосіб шлях до входження у лоно вибраного Божого народу та, відповідно, Господнього благословення і спасіння був відкритий і для представників усіх багаточисельних язичницьких етносів і племен. Щоб таким чином, урешті-решт, змогла отримати “спасіння” певна – знана лише Богом – “повна кількість язичників”, починаючи від Близького Сходу “та аж до краю землі” , разом з якими й “весь Ізраїль спасеться” (Рим. 11:11,25,26; Діян. 1:8).
У свято Різдва Івана Хрестителя – за заступництвом цього святого Господнього Предтечі – просімо у всемогутнього й премилосердного Бога, щоб Він обдарував усіх нас тими необхідними ласками, які потребуємо для очищення, освячення і спасіння наших безсмертних душ.
У т. ч., “щоб усі” учні й послідовники Христа “були єдине” (Ін. 17:21), а у різних християнських громадах і спільнотах неодмінно пильнували й належно дбали про постійне відродження, віднову і зростання їхніх членів у дарах і плодах духовних. Аби вони, зокрема, наочно й переконливо проявлялися в їхній “проповіді Євангелія всьому творінню” та свідченні ними Божої любові, величі і слави. Тобто, як наголошував Сам Ісус, цих – правдиво й активно“віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм, покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові” (Мк. 16:15,17,18).
А також, щоби Господь потужно відродив і наділив Свою Христову Церкву цим благословенним і благодатним духом, силою та практично-послідовним служінням свв. пророків Іллі та Івана Хрестителя. Аби неспростовно й успішно викривати і протистояти в суспільстві всілякому ідолопоклонству, збоченню й беззаконню, агресії, нетерпимості й ворожнечі, будь-якій несправедливості і неправді. Та “щоб навернути серця батьків до дітей [та дітей – до батьків], і непокірних – до мудрості праведників, щоб приготувати Господеві народ звершений” (Лк. 1:17). Цього разу – вже для грядущого Другого, у всій Його славі і силі, – тріумфального пришестя на землю Царя царів і Верховного Праведного Судді Ісуса Христа та, відповідно,“перед настанням дня Господнього, великого і страшного” (Мал. 4:5).
“і туде: всякий, хто [вчасно й у щирому покаянні] прикличе ім’я Господнє, спасеться”. Бо тоді Ісус Своїм Святим Духом увійде до його серця й житиме там. Й саме у Церкві Божій і“буде спасіння, як сказав Господь” (Іоїл 2:32). Амінь.
7 липня – свято Івана Купала чи Івана Хрестителя?
Язичницький зміст та обряди
У слов’янських народів з часів язичництва на початку липня (в кінці червня) був день літнього сонцестояння. В цей день відзначали свято сонця, плодів та врожаю. За народними уявленнями, цього дня сонце має особливу життєдайну силу, а після сходу сонця вода набуває чудодійних властивостей, оскільки воно в цій воді викупалося. Тому вважається, що надзвичайно корисно викупатися вночі перед Купалом або рано-вранці в річці або навіть у росі — це додає здоров’я та краси.
Також цього дня люди розводили вогнище, яке було символом сонця. Його розкладали на березі річок чи озер, через нього стрибали спочатку хлопці, потім дівчата, а згодом парами: хлопець і дівчина, взявшись за руки. Вважалось за необхідне тричі перестрибнути через вогонь, щоб очиститися. А та пара, що стрибала через вогнище і не розірвала руки, буде назажди пов’язана.
Згодом це свято почали пов’язувати з ім’ям язичницького бога Купала, який був богом земельних плодів. Відтоді головними атрибутами свята стали Купало й Марена. Згідно із слов’янським міфом, Марена – зимове божество, що морить землю стужею, а людину хворобою і голодом. Купало — символ родючості та достатку. До цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудала — Купала з вербової гілки, яку прикрашали квітами та стрічками, а Марена — опудало із соломи, одягнене у жіночу сорочку. Потім навколо цих опудал водили хороводи та співали купальські пісні.
У Рівному на Івана Купала сплетуть найбільший живий вінок
Досхочу натанцювавшись навколо «Купала» й «Марени», молодь урочисто їх спалювала чи топила. Після цього дівчата тікали від хлопців, щоб ворожити. Плели віночки, до яких прилаштовували свчки та пускали на воду. Згідно з народним повір’ям, якщо вінок пливе добре й гарно горить свічка, то дівчина вийде заміж, а якщо він крутиться на місці,— то ще дівуватиме, а як потоне — заміж не вийде взагалі. Якщо ж вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то значить, що туди дівчина заміж піде. А хлопці, чудово знають, що цієї ночі дівчата на судженого ворожитимуть, а часто підстерігали кожен свій вінок, щоб власноруч «провістити долю» коханій. Найбільш завзяті закохані парубки навіть готували заздалегідь човни, щоб у разі потреби потрібний вінок наздоганяти. А вже наступного дня найприємніше — це похвалитися перед коханою здобутим вінком.
Рівняни шукатимуть цвіт папороті у Надслучанській Швейцарії
Існує легенда, що цієї чарівної ночі рівно опівночі розпускається вогненна квітка папороті. Вважається, що той, хто цю квітку побачить, знайде старовинний скарб, а той, хто її зірве, почне розуміти мову тварин і птахів. Старі люди кажуть, що зірвати цю квітку майже неможливо — таке нетривале її життя, але якщо вже це вдасться, то слід підкинути її в повітря — вона впаде прямо на те місце, де закопаний скарб. Можливо, ця легенда виникла тому, що ніхто ніколи не бачив квітку папороті, а це зумовило наділення рослини загадковими властивостями.
У Пляшевій на Івана Купала відтворять волинське містечко Литовського князівства
Християнське сприйняття свята
Після прийняття християнства 7 липня православні християни почали відзначати Різдво пророка Івана Хрестителя — найбільшого святого після Діви Марії. Це про нього Ісус Христос сказав: “серед народжених жонами не поставав (пророк) більший від Івана Хрестителя”. Серед інших святих Іван Хреститель має найбільшу пошану – протягом церковного року на його честь святкується аж шість дат. Серед них – празник Зачаття, Різдва, Усікновення Голови, Перше і Друге Знайдення Голови, Третє Знайдення Голови і Собор Івана Хрестителя після Богоявлення. Різдво святого Івана Хрестителя – найбільше з усіх свят на його честь.
З III століття свято Різдва Іоанна Предтечі вже широко відзначалось як східними, так і західними християнами – його називали “світлим торжеством” і “десницею Сонця правди”. На початку IV століття свято було введене у християнський календар.
10 духовних святинь Рівненщини
Проповіді на цей празник знаходять у святих Івана Золотоустого, Амвросія і Августина.
Іван Предтеча був посланцем Бога, щоб сповістити людям про прихід і живу присутність Месії на землі. Коли Іоанну виповнилось тридцять років, він почав проповідувати в Іудейській пустелі, а далі в околицях ріки Йордан. Він суворо викривав пороки суспільства і закликав до покаяння, сповіщаючи про швидке пришестя Месії.
Рівняни зустріли мощі святого Меркурія Бригинського
Проповідь Іоанна була настільки сильною, що скоро навколо нього стали збиратись учні, які заснували общину його послідовників. Зовнішнім знаком покаяння і духовного оновлення Іоанн вибрав хрещення – омиття у воді і занурення у неї (звідси й ім’я – Хреститель).
Прийняти хрещення прийшов і Ісус, про чесноти якого як Месії сповіщав у своїй проповіді Іоанн (Матвія 3:14-15). Цей святий навчав, проповідував, хрестив, викривав гріхи, відстоював справедливість. Його життя – це безперервна жертва. За Христа і христову науку святий відважно приймає мученицьку смерть. За наказом Ірода Антипи Іванові Хрестителю відтяли голову.
Духовні ювілеї Рівненщини-2013
Народ, не до кінця розуміючи релігійну суть свята, та і зважаючи на поєднання язичницьких та християнських елементів в українській культурі, почав називати день Івана Хрестителя днем Івана-травника, Івана-чаклуна. Згодом до цієї назви додали ще слово “Купала” на честь язичницького бога, якого шанували в ці дні.
Церква довгий час намагалася розвінчати міфи про свято Івана Купала і пояснити, що ця назва немає відношення до християнського календаря. Тому не варто посилково називати свято Різдва Івана Хрестителя святом Івана Купала. Краще в ці дні просити свято Івана, щоб надавав сили та мудрості бути прикладом християнського служіння, яким колись був він.