З прохеанням звертається Світлана Михайлівна Жук розмістити її новий вірш на сайті. Виконуємо..

         Долаймо зло

(2015 рік)

 

Цей рік тяжкий, хоч і не високосний,

Земля в диму, у полум’ї пожеж,

В лісах злодюги вирізали сосни,

Байдужість влади вже не має меж.

Бо де ж оті обіцяні реформи?

На роздоріжжі ми, як і були.

Де ті життєві європейські норми?

Все просимо, щоб нам допомогли.

Країна у корупції вже тоне,

Жирують тільки грошові мішки,

Одні пакують золоті батони,

А в інших у кишенях мідяки.

Горять торф’яники, страждає все від суші –

Городина, дерева, квітники,

Московія прийшла по наші душі,

Вбивають мирний люд бойовики.

Навезли всюди танки, буки, гради

І шлють конвої смерті раз у раз,

Їх прадіди вмирали у блокаду,

А внуки їх блокують весь Донбас.

В тилу продажні прокурори й судді,

Їх сторожує олігархів клан,

Змагаються вони у словоблудді,

Ще й розвели земельний дерибан.

Панове мільйонери й мільярдери,

Чекають допомоги вояки!

Рятують їх лиш наші волонтери,

До них ведуть дороги та стежки.

У Мінську безкінечні йдуть домови,

Та з ким там домовлятися про мир?

Даремні з хижим ворогом розмови,

Москва – це дикий і жорстокий звір.

І ми повинні добре пам’ятати,

Що нам не можна вірити катам,

Вони не раз ще будуть нападати,

І шкодити на кожнім кроці нам.

Сидять у тюрмах справжні патріоти,

Їм нація завжди понад усе,

За це вмирали батальйони й роти,

А хто за них вину тепер несе?

 

 

Ми ждемо миру, а не перемир’я,

Щоб вийшов з тюрем український цвіт,

До кого є любов, і є довір’я,

Хто Україну збереже від бід.

А перемир’я нам не допоможе,

Стоїть, мов на цепу, ординська рать,

Тоді лиш Україна переможе,

Як зможем справжній мир завоювать.

Цей рік тяжкий, і жити нам непросто,

Та підкорити нас ми не дамо,

Долаймо зло! Бо діти нам не простять,

Якщо ми їм залишимо ярмо!

 

(30 жовтня 2015 року)