Дід Василь, або Сога Василь Дмитрович, народився 1928.08.28. в с.Салтанівка,і зараз живе у с.Борова. Вірші діда Василя на форумі вже були на огляд викладені..
..тепер є збірка в архіві та відео, де Василь Дмитрович читає свої твори..
..є ліричні, є політичні, є історичні – вірші варті перегляду. Нижче трохи творів.. .
..трохи віршів:
РАЙ
Пильніше гляньте, ви на землю
Прислухайтесь, як шумить гай
Земля і сонце над землею
Та зорі ясні, мабуть рай
То рай землі!
Сади, берізки, обіч дороги за селом
А там вздовж шляху, глянь, тополі
На землю клоняться чолом
В долині, щось хлюпоче річка
Все щось співає від нудьги
А понад річкою, мов килим
Зелені в травах береги
Кущаті шепчуть верболози
Свій шепіт слухає комиш
Диркач у комишах диркоче
Отак, все думаєш, й не спиш
Дивуєшся землі красою
Зелена верба зажурилась
Гіллям на землю нахилилась
Немов дівчина із косою
А вранці сонечко засвітить
І все виблискує росою
У небо глянь, безмежна даль
Та лиш прожитих років жаль.
(20/01/86)
БДЖОЛА
Ота малесенька бджола
А скільки робить вона діла
Так чемно, чисто і уміло
Свій труд людині віддала
Лише приглянься рідний сину
Берем у бджіл ми, мед вощину
Хороша, дружня в бджіл сім`я
Рій славить рід свій і ім`я
Мабудь в них свята є і будні
Бува заводяться в них трутні
Що мед їдять та крильми трусять
Пока їм крила не відкусять
І у людей також свята і будні
Між живуть ледачі й трутні
Вони не сіють і не косять
Їдять та п`ють,а їм підносять
А щоб повчити їх косити
Потрібно “Крила” відкусити.
/07.03.93/
Весна
Прийшла весна, і навкруги, усе зелене
Та серденько болить, дуже болить, воно у мене
Сади вишень і яблуневії квітують
Співають, тьохка солов’ї, та люди співу їх не чують.
Не чують люди солов’я, красу не бачуть
В душі їх тяжкая журба, вони не плачуть
Посів їх сум, немов туман, і давить серце в грудях
Та мабуть легше помирать, ніж все те бачить в людях.
Країно, рідная земля, усе буття твоє в тривозі
Обсіли зрадники кругом, вивозять все, на всі дороги
То дочки, матінко, й сини твої учені, молодії
Продали честь свою і Вас, якої ждать вам, ще надії?
Розповідаю, діти, вам, ви ще малі, щоб знати ката
Пізнайте зрадників своїх, сестру і брата
Що матір зрадили свою, бабусю з дідом
За шмат гнилої ковбаси, жувачку з СНІДОМ.
Щоб пісню цю, по всій землі співали, шанували
Щоб зрадників на цій землі і усім світі взнали
Не чують люди солов’я, красу не бачуть,
В душі їх тяжкая журба, вони не плачуть.
Посів їх сум, немов туман, і давить серце в грудях
Та мабуть легше помирать, ніж те все бачить в людях
Україно, рідная земля, усе буття твоє з журбою
Продали зрадники тебе, повічно буть тобі рабою.
01_03_1994р.
Кусочок життя
Кусочок той, малесенький життя
В цій пісні він, для діток рідних, милий
За маму їх стареньку, й татуся
За все прожите, й стежку до могили
Кусочок той, малесенький землі
Росла там груша, соловї співали
Бабуся рідна, з стареньким дідусем
Онуків бавили, земельку обробляли
Як сніг з землі, приходила весна
Пригріло сонечко, теплом дихнуло
Старих, щороку жде, все жде земля
Та щастя, їх стареньких, позабуло
Втікли роки, не вернуться назад
Змужніли вже, діток їх, рідні внуки
Стареньким, тяжко, землю оброблять
Таке життя, їх навіщають муки
Кусочок той, малесенький землі
Зацвіла груша, співа на ній, пташина
Одного із стареньких, вже нема
Так й заросте, до грядочки стежина
Втікли роки, не вернуться назад
Пройшло й життя, лишили сили
Лиш, тяжкий спогад, житого буття
Лишись один, то світ буде не милий
Кусочок той, малесенький землі
Який він рідний, серцю дуже милий!
Топчи старий, стажину другу вже
Стежину ту, до рідної могили.
Кусочок той, малесенький землі
До неї, не знайти вже, внуків сліду
Ніхто, не навістить тебе, старий
Такий кінець, лий сльози, старий діду!
Та, не соромся, легше стане, плач
Лише дивись, нехай ніхто, не бачить!
Топчи стежину, Господу молись
Господь поможе, все він, все він бачить!
Таке життя, на рідній цій, землі
Хоч тяжко нам, ми землю обробляєм
Коли кому, прийде його кінець?
Цього лише, єдиного не знаєм
Як сніг з землі, приходить знов весна
І ясне сонечко, теплом усих ласкає
Старих, щороку, жде все, жде земля
Та сили у старих, уже немає!
22 січня 1995 року.
Добра не ждіть
Українонько, тебе вже не впізнати
Не чути радісних пісень, Україно мати.
Все чути сум, та плач, і люте зло.
Зріклось від тебе все, воно втікло.
А землі, пліднії твої
Що день, прикрашують могили.
То відбудова йде, цвинтарів, кладовищ
Щоб націю твою, усю похоронили.
То хто живий погляньте ви туди!
Глянь, світом всим, керують лиш жиди.
Берись за розум, Україно Мати!
Збережи дочок та синів, їх треба шанувати!
Як осінь настає, то жовкне листячко,
Вітрець зрива, воно летить додолу.
Україно, нащо синів ти віддала в Анголу?
Щоб не змогли землі своєї боронити,
Нехай вмирають там, нема де хоронити.
Дивись пильніш сюди, керують всім жиди
Хто хоче правду знати
Продали вже тебе, Україно Мати.
Добра не ждіть, його не наздогнати.
11 лютого 1996р.
—————————————————
Свою журбу, в словах
Я мушу передати,
Нехай читає люд,
Він правду мусить знати.
Хоч ці пісні,
Пробуджують у сні,
Мене переживуть,
Лишаться на землі.
Оберег
Оберегом людини
Скрізь травиця росте
Для людини бур’ян все
Все для нього пусте
Подорожник листатий
По стежинах спориш
У житті те не бачиш
Все ти топчеш, біжиш
Лопухи під тинами
Молочай, кропива
Все людський оберег
Від болячок трава
За штани почіплялись
Дрібнота, реп’яшки
Череда тебе просить
Не ламай, припаси
Живучи, ти на світі
То природу пізнай
То дари для людини
Це, Господній є Рай
Білокора береза,
Кучерява верба,
В гаю, липа розлога,
Полонила журба.
Живучи, те не бачить,
Відпочинь, не спіши,
Роздивися навколо,
Сам себе не сміши.
А людина на світі,
Знай! Лютіша ніж звір.
В Раю Божім живем всі,
В силу Бога повір.
А життя у людини,
Промайне, наче тінь.
Проживеш його марно,
Без ніяких сумлінь.
Роздивися навколо,
Та про себе подбай.
Ти ногами все топчеш,
Дар Господній, весь Рай.
Ти билиночка в світі,
Зупинись, не спіши!
Щоб впізнали всі Бога
То вірша напиши.
Розкажи людям правду,
В цих словах поможи.
Хто круг себе не бачить,
Йому в рот положи.
Божа сила, між нами,
Дерева, бур’яни,
Кропива, під тинами.
Залінилися ми.
Залінились, нам мало!
Все залишиш, щоб знав!
Живучи в світі Божім
Ти його не впізнав!
Не завидуй багатим,
Для них – мало весь світ.
Всі хтять керувати,
Та не можуть як слід.
Ти, довірся природі,
В Божі сили віддайсь.
Бур’яни всі, травиця,
То Господнє, то Рай.
27.01.2006
* * *
Живу я на Україні, волочу ногами,
Пишу слова, щоб всі знали,
Як жить з ворогами.
* * *
В парламенті, на Україні,
Високих постів люди,
Не поділять гілки влади,
Б’ють, друг друга в груди.
Нема коли їм думати,
Що скажуть їм люди,
Без сорому, на світ увесь,
Не зроблять те й діти,
Показали себе людям,
Що вони бандити!
А що люди? Скажу я вам,
Чи хваліть – чи лайте,
«Кожен щиро себе хвалить»,
Його обирайте!
Покрило всю Україну
Димом від капрону,
Україно, в цім тумані
В них нема закону!
За людей ніхто не дбає,
Творить лише шкоду.
Отравляють отрутами,
Рідний край, природу!
28 –VIII- 2007 р.
Сога В. Д
МАТИ
Земля України, вся її природа
Лани, діброви, все воно твоє
Вітерець над річкою шепоче з очеретом
То знай, що в тебе рідна мати є!
Що є село, і кручені дороги
Де з малечку закопаний твій пуп
Стара хатина, батьківські пороги
Все манить, що ти родивсь і виріс тут
І кожен з нас повинен теє знати
Що рідная земля, то рідна мати
І до кінця життя, це мусиш шанувати
Де вік прожили предки всі твої
Сади вишневі, ріки, луг, гаї
Де батько мати, в цій землі зариті
Всі шанувались тут
На рідній цій землі
Де батькові батьки, твої діди зариті
Святою українською земелькою покриті
Те місце не впізнать, всюди руїна
Від першого, до сьомого коліна
Сумує лиш душа, за пам`ять свого роду
Шануйте землю всю її природу
Ліси, діброви, ріки і гаї
Тай слухайте – “Співають солов`ї!”
13-02-2009 року