Здається, ще трохи і подібну зажурливу, народом складену пісню можна буде почути від мешканців Борової. Саме таке враження виникло у кореспондента «Вести-Прес» після останніх відвідин славетного своєю історією та природою селища. У місцевому повітрі, незважаючи на перед святковий новорічний настрій, невловимо царював дух журби, занедбаності, безвиході. Але власні емоції — власними емоціями, а от громадської думки ніколи цуратися не треба. Тим більше, що привів до Борової тривожний дзвіночок — напередодні у райцентрі відбувся ще один суд за участі голови селищної ради Федора Воробея. І пішли ми «у народ», пішли запитати у людей: чи все в порядку у селищі або ж таки — ні?

А от із самим головою поспілкуватися так і не вдалось. Три дні телефон редакції після набору номера пана Воробея, відомого редакції, сумно повідомляв: «На жаль, абонент не може відповісти на ваш дзвінок». Втім, так саме не вдалось нам зв’язатися із Федором Володимировичем і за його службовим номером, вказаним на сайті сільради. Не вийшло порозмовляти із головою і наживо: 30 грудня двері його
кабінету у сільраді, принаймні, для нас були зачинені. Виходу не було: диктофон в руки — і до людей!

З людьми розмовляли майже вибірково, але вразила далеко не містична одностайність їх думок про нинішнього голову сільради і про його діяльність. Здивувало наступне: всі ті, з ким спілкувались, якимось інтелігентним чином підбирали належні слова, намагаючись не скочуватися на «підпарканний» чи то «мітингувальний» стиль. Ось, наприклад, пенсіонерка Марія Тихонівна Єлисєєва, яка вже майже 40 років мешкає у селищі, стримано, втім, твердо заявила:

— Ця людина — не на своєму місці! Ми знаємо Федора Володимировича з того моменту, ще коли кімнату йому в гуртожитку при станції залізничній надали, як він приїхав до Борової. Приємна була людина, проста, ввічлива, без, як кажуть, поганих звичок. А от прийшов до влади, наче підмінили! Та і як прийшов? Суцільні обіцянки, обіцянки, обіцянки… Гаразд, навіть, після першого його терміну головування ще раз повірили: ну може, дійсно, не вийшло у людини відразу. Але вже після другого терміну, коли,
нічого фактично у житті селища не змінилось, він на наступних виборах змінив тактику. Пішов по дворах, переписував
прізвища, обіцяв гори золоті кожному. В основному, обіцяв земельні ділянки із фонду залізниці, і, в основному, старим людям.
Але де ж там земля у станції?! І хто б йому її дав? Це просто сором, «виїжджати» на такій темі, як бажання пенсіонерів мати ще трохи землі! Ще й зметикнув: запоручився підтримкою людей віруючих, ну, тих, хтодо церкви не ходить, сидять по хатах — молельнях. Ходив до них на службу, до їхнього керівництва. Так і ще раз пройшов. Про сміття, якого в Боровій за його головування стало щось занадто багато, взагалі соромно. Скільки просимо, поставте біля школи ще контейнери, тож діти у смітті виховуються! Поставив два, але — де?! Біля їдальні. Ну треба ж якийсь господарський розум мати! А в мене особисто ще така серйозна претензія до Воробея. Він не спілкується з тими, хто його вибрав. Просто ігнорує. Або, коли вже діватися нікуди,
не обійти, очі ховає. І обіцяє, обіцяє: «Цю проблему ми швидко вирішимо». Так не можна: голова завжди повинний мати господарський, менеджерський хист. В нього цього немає! Тільки порожні обіцянки, і я б сказала, якась порожня манія
величі.

А от ще одна мешканка селища Валентина Степанівна Нехотіна у своїх думках визначила сучасні проблеми Борової ось так:

— Скажу відверто, із головуванням Воробея Борова отримала три основні проблеми: занедбані дороги, погане світлопостачання
і постійні, щомісячні перебої із водою. Скільки йому вже про воду, наприклад, казати ще, я не знаю! Все він киває на Комунгосп, але ж ми, прості мешканці, там були! Там вже починають сміятися: розбирайтесь із вашим головою самі, мовляв, ми з нашого боку виконуємо все належне. Ходили до нього і в приймальню, і телефонували, і просто на вулиці ловили. Результату ніякого. Ну а те, що наші вулиці у темряві постійно? Це порядок? Стільки ж людей у Київ їздить на роботу, зі станції, зі зміни ходить і увечері, і вночі! Тут злочинність сама виникне, запрошувати не треба, як мовиться. Щоб довго не казати, визначу: це просто не господар, так свою хату не тримають. Не менш суворо висловився на адресу голови і голова вуличного комітету вулиці Миру (до речі, центральної місцевої) Олександр Шмонов:

— Та Воробей просто нічого не робить! Окрім вигляду, що щось робить. В нас ось на вулиці — наша школа-красуня. І от діти постійно серед цього сміття! Невже важко організувати, де завгодно ще контейнерів, ти ж по цій вулиці кожен день ходиш їздиш? Немає контейнерів? Брехня. Ось біля станції стоять два. Прямо біля полотна. Щоб люди дивились із поїздів і думали про Борову та про нас все, що завгодно, тільки не приємне. «Любувалися» сучасною Боровою, одним словом. Соромно мало б бути. Ні, він до таких понять, здається, навіть клепки не має.

Гаразд, це звичайні мешканці, а що ж тоді їх місцеві обранці думають? Ті, хто більш досвідчений у стилі господарювання пана Воробея, розділяючи із ним обов’язок перед громадою? Чи все ж таки не розділяючи? Депутат Боровської сільради Людмила Каленченко впевнена:

— Наш голова — людина авторитарна та неврівноважена. Такий не може бути очільником. Вже просто набридли його словоблудства, обі-цянки, брехня. Це наче біда якась у завжди процвітаючу Борову прийшла із смертю нашого попереднього голови, справжнього господаря Юрія Марковича Янковського та обранням Воробея. Юрій Маркович і справу робив, і людей слухав. Он школу після пожежі у 2001 році, яку відродив! Та всі разом відродили! І кошти знайшли, і всією громадою там трудились. А ставок наш улюблений, як тоді вичистили! І парк селищний був чистенький, завжди прибраний. Мовчу вже про дороги. Тож треба мати розуміння: ти — господар, якого вибрала громада! Так і дбай про громаду! В першу чергу, про дітей та сивих людей. А тепер цього і близько немає. На сесіях — монологи голови про «світле майбутнє», аж заслухаєшся! На ділі — Борова занедбана вкрай вже. Раніше до нас такі люди в гості, на свята приїжджали. Скільки Фонд Медведчука допомагав, скільки депутати Верховної Ради, та і район не обходив ніколи стороною. А тепер соромно навіть когось запрошувати. Немає у людини цільного бачення, і все тут! До того ж ці постійні хитрощі. Рішення сесій не мають вже такого значення, як мали б бути. Воробей одноособово приймає рішення у фінансових справах громади, у інших. Ви питаєте, як це відбувається детально? Адуже просто. Ось приклад. Кому, як не голові дбати про надходження до місцевого бюджету? Але він же, що робить, він свариться із головними, як воно має бути, своїми у цьому помічниками — місцевими підприємцями! Прилюдно називає їх «ворами»! А ці постійні суди? Здається, він на них більше часу, ніж у Боровій…

А може, дійсно, у всьому винуваті підприємці, бувають такі конфлікти: «влада» – «бізнес», коли «коса на камінь»? Втім, голова місцевої Спілки підприємців, теж депутат сільської ради Вадим Черняк тільки посміхнувся при зустрічі:

— Тут, в іншому справа. І цей «інший», на жаль, очолює сільраду. Підприємці тут, на місці, прекрасно розуміють: де живеш, там і допомагай! Без нас жодне свято у селищі не проходило, чимало і в соціальній сфері брали участь. Це ж село, тут все настільки пов’язане одне з одним! У пана ж Воробея такого бачення немає. Цей стиль мав би піти у «нікуди» ще з радянськими часами. Люди кажуть, багато обіцяє. Я вам заявляю, багато бреше! Брати від імені громади гроші на начебто корисні справи, і так бездарно їх розтринькувати. Ну от детально: ремонтували дороги, на це пішло 280 тисяч гривень. Звідки взялась немісцева фірма-підрядник — перше питання. Друге — як підприємець і депутат скажу: серед районних постійних підрядників ціни дешевше. При цьому промовчимо про робочі місця, і гроші, які б залишилися у місцевому обороті! Третє. Коли вже взяв, то віддай. Прийди до депутатів, прийди до громади. Ну от так, пожалійся, якесь рішення шукали б. Ні! Це обов’язково до позиву в суд справу затримувати? Так якби одну! Це вже стає несмішним, в мене ось ціла папка заяв від наших підприємців! Там не повернув — з 2008 року! — 27 тисяч гривень за паркан на цвинтарі. Гроші, повірте, в селі не малі. Там ще 4 тисячі не повернув. Там просто прийшов в магазин, взяв два сучасних телевізора і «забувся». І при цьому цих же людей на сесії обізвати «ворами»! Психологічний типаж? Ну от такий випадок: 8 березня, потрібні, звичайно, квіти, посилає свого помічника, по кожному кіоску та прилавку по квіточці збирати. Це масштаб мислення голови сільради?! А таке: Воробей не хоче зареєструвати, наприклад, нашу Спілку підприємців з квітня минулого року. Якісь «хиби» знаходить, а от того, що наш Устав —
практично «калька» із Уставу обласної Спілки, зареєстрованого «в області», він «не розуміє». Впевнений, він боїться! Нас, громадської думки. Він — партизан, але ж війни немає! Треба будувати, і будувати разом! Смішно, коли він каже, що «ми — групка». Нас, тих, хто не сприймає цей і авторитарний, і водночас «партизанський» стиль керівництва, із 30 депутатів сільради аж 19! Це, за його визначенням, «групка»! Я от не знаю, якими будуть рішення прокуратури, але такого голову Борова терпіти вже не в змозі! Будемо щось робити…

Після зустрічі із паном Черняком проїхались трохи Боровою. Дійсно, навіть, на перший, не прискіпливий погляд, «веселого» мало. Вигляд — виглядом, а от знову таки — громадська думка… Тут не гріх якось і районній владі взяти участь у вирішенні явного конфлікту, і судам варто, мабуть, інформувати громаду, що там насправді в тих справах та коли ж вони вже закінчаться? Адже Борова — найбільше із селищ району, його доля, його сучасний соціально-економічний стан небайдужі всім здравомислячим мешканцям Фастівщини. І як ви тепер розумієте, в першу чергу, громаді самої Борової.

Роман Зінов’єв

джерело: №28 (445) вiд 5 січня 2012 року випуск “Веста Прес” займ на карту онлайн