Богдан Іванович Ханенко.

Богдан Іванович Ханенко народився 23 січня 1849 року у родовому маєтку села Лотоки Суразького повіту на Чернігівщині. Він закінчив московську 1-у гімназію та юридичний факультет Московського університету. Був призначений на роботу до Петербурга, де займався адвокатською діяльністю. Тоді ж узяв шлюб з Варварою Николівною Терещенко. У той самий період захопився колекціонуванням творів мистецтва, а в дружині знайшов прихильницю цієї справи.

Навесні 1887 року на вільній ділянці подарованої Н. Терещенком землі Ханенки розпочали будувати маєток з фасадом у дусі італійських ренесансних палаццо. Нижній поверх було оброблено традиційним рустом, а верхній – значно вищий – прикрасився венеціанськими вікнами “Сансовіно”, тобто арковим отвором, в обрамленні архівольта та імпостів, що спираються на маленькі колони, приставлені до одвірка. Первісно фасад мав лише сім віконних осей, а парадний вхід з невеличким ґанком та брама в’їзду у двір розташовувалися по краях, акцентованих у рівні другого поверху парованими пілястрами.
Надзвичайним багатством оздоблення вражали інтер’єри маєтку-палацу, оформлені одразу ж під розміщення величезної колекції творів західноєвропейського, російського та східного мистецтва – картин, скульптур, меблів, ужиткових старожитностей, призначених для милування й користування господарями. І все це – найвищого ґатунку й мистецької вартості!
Колекція Ханенків поповнювалася з року в рік і за півстоліття налічувала вже 1200 художніх творів, а в бібліотеці зберігалося близько 3 тис. видань. Опис цього набутку було видано двома каталогами (1896, 1899 pp.).
Демократичні устремління в житті тогочасного суспільства, усвідомлення виховної, освітньої ролі мистецтва, потяг до історії, культури спонукали свідомішу частину громадськості до конкретної справи – створення у Києві музею старовини й мистецтв. До цієї благородної мети долучилися можновладці з адміністрації краю та міста, а також заможні меценати.
Коли 1915 році виникла загроза окупації Києва німецькими військами, подружжя Ханенків евакуював частину збірки до Москви, де здав її на зберігання у Історичний музей, а частину – до своєї петроградської квартири.
26 травня 1917 року Богдан Іванович Ханенко помер і був похований на цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря.
Варвара Николівна, зуміла повернути до Києва петроградську частину колекції, намагалася все впорядкувати й підтримувати в належному стані. Вона категорично відхилила пропозицію німецького командування вивезти 1918 році музей до Німеччини, незважаючи на вигідні умови. На другий день вступу до Києва військ Директорії, 15 грудня 1918 pоку, вона передала Українській академії наук, керованій Агатангелом Кримським, дарчі документи на будинок, колекцію та бібліотеку. Дарча містила, до речі, кілька умов, і перша з них – надання музею імені Богдана та Варвари Ханенків; передбачалася й неподільність колекції. Замість того, вже 11 лютого 1919 pоку, з новим приходом до Києва більшовицької влади, було взято на облік колекцію (“Музей ім. Б.І.Ханенка”, Терещенківська, 15 знаходиться під охороною комісаріату). А 27 квітня 1919 року був виданий декрет УСРР про націоналізацію збірки та перетворення на II Державний музей, підпорядкований Всеукраїнському комітету охорони пам’яток мистецтва й старовини. Було введено посаду політичного керівника, який заходився встановлювати більшовицькі порядки, вкрай образливі й принизливі для вчорашньої власниці, господині, дарительки. Її було поселено у двох маленьких кімнатках разом з покоївкою на третьому, антресольному поверсі, позбавлено всіх речей, крім особистих. У 1921 році було створено раду для керування роботою музею, і Варвара Николівна увійшла до її складу. А очолив музей професор Микола Омелянович Макаренко, якому вдалося повернути з Московського історичного музею лише частку з того, що там зберігалося з волі Богдана Ханенка з 1915 року. Після 1917 року чимало цінних творів було вилучено і передано без згоди Києва іншим музеям РРФСР.
7 травня 1922 року Варвара Николівна Ханенко померла, і покоївка Дуся (Євдокія Мартинівна Шерстюкова) поховала її на цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря, поруч з Богданом Івановичем. Було вже не до пам’ятників…
У 1923 році імена засновників зняли з назви музею, як таких, що “не мали заслуг перед революцією”. За весь час існування совіцької влади могили Ханенків не лише не удостоїлися надгробків чи огорожі, а навіть не доглядалися. Всупереч їхньому бажанню зберегти колекцію неподільною, нові господарі розпорядилися нею на свій розсуд: продали за кордон (США, Великоританія) через Держторг, занижуючи ціну в п’ять разів, поділили й роздали “за тематикою” іншим музеям, а те, що лишилося у маєтку, використовували для паплюження “панівної кляси” – над полотнами всесвітньовідомих майстрів розвішувалися гасла типу: “Іспанія XVII ст. Мистецтво на послугах коронованих дегенератів та церкви” тощо.
Лише у 1989 році почалися обстеження, дослідження й реставрація, виконані під керівництвом архітектора Ірини Малакової. Крім величезного обсягу суто реставраційно-консерваційних робіт, було замінено перекриття – із збереженням та реставрацією декору стель, було відтворено родинний герб Ханенків на головому фасаді, знищений новими “господарями”, знов зібрано старовинну грубу в тепер уже меморіальному кабінеті Варвари та Богдана Ханенків (колись розібрану працівниками музею але, на щастя, збережену у фондах). Ще під час спорудження прибуткового будинку по вулиці Терещенківській, 13 профіль вулиці було спрямлено, відтак маєток № 15 став настільки вищим, що довелося зробити при парадних дверях двосторонні сходи та опустити стулки воріт. При цьому нове огородження сходів не гармоніювало з архітектурою голового фасаду, а простір між стулками воріт і склепінням брами був заповнений також неоковирними ґратами. Реставратори запропонували й виконали ці деталі коректно: парадні сходи дістали огорожу у вигляді балюстради, тотожну встановленій край даху особняка, а над стулками воріт було зроблено нові ґрати, так само тотожні візерункам стулок воріт. Залам повернуто первісний декор, включно з тканинними шпалерами – за зразками первісних.
А на внутрішньому подвір’ї збереглися колишні двоповерхові цегляні служби, де й сьогодні легко впізнати за вікнами, дверима й перемичками колишні екіпажний сарай, стайню, комори, кімнати для прислуги.
30 травня 1998 року оновлений маєток зустрів перших відвідувачів теж оновленого Музею західного та східного мистецтва, якому 1999 р. було повернуто імена засновників – “Київський музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханєнків”.

Варвара Ханенко
бруківка Ханенків
Фото Богдана і Варвари Ханенко з книги “Первый олигарх”
Варвара Ханенко. Вона зробила зі свого дому музей мистецтв
ЛАМПОЧКА ХАНЕНКА (28.04.2004)
Ренесанс в Оленівці
розарій у селі Оленівка
пам’ятний знак в с.Оленівка

Comments are closed.