До Томашівської сільської ради входять 2 населених пункти с. Томашівка та с. Ярошівка. Село Томашівка Фастівського району Київської області – центр сільської ради, розташоване в мальовничому куточку на горбистому лівому березі річки Ірпінь за 18 км на північ від міста Фастова та за 70 км на захід від м.Києва, за 2 км від Томашівки проходить шосе, яке зв’язує Фастів з трасою Київ-Житомир.

Село Томашівка було засноване в другій половині 17 ст. і назване на честь керівника загону повстанців Томаша, який загинув в цих місцях в битві зі шляхтичами.

Землі, на яких виникла Томашівка, належали вже в 1580-х рр. Київському православному митрополиту Онисифору Петровичу Дівочому, який отримував із лісових угідь, що знаходилися тут, половину всього того, що вироблялося – з рубки лісу, полювання звіра, виловлювання риби, бджільництва.

В 1596 році ці землі належали вже Києво-Печерській Лаврі, про що свідчить королівська грамота Никифору Туру, Києво-Печерському архімандриту. Потім королівським декретом це помістя перейшло до уніатських митрополитів – Михайла Рогози і його наступників Іпатія Поцея, Вільямина Рутковського, Рафаїла Корсака і Антонія Селяви. Весь цей час землі Томашівки залишались незаселеними.

При Семенові Палієві із помість уніатських митрополитів були вигнані орендатори, і селяни платили податки вже самому Палієві. Свій край, де знаходилась і Томашівка, називав звільненою Україною.

З 1714 по 1795 рік, за виключенням декількох років, коли Томашівку приєднав до себе Романівський староста Штецький, вона знову належала уніатським митрополитам.

Томашівка з 1730 і по 1742 рік була приєднана до Романівського староства. Центром цього староства було с.Романівка на р.Унава. Романівським старостою був тоді Київський каштелян Казимир Штецький. В 1810 році помістя в Томашівці було продано дворянину польського походження Яну Непомуцкому Хоєцькому, нащадки якого і володіли нею 117 років, аж до революції.

Спочатку Томашівка складала єдине помістя з Дідівщиною, де була резиденція Хоєцького, але 8 серпня 1825 року його сини розділили спадок, і Томашівка дісталась Петру Хоєцькому. Через 7 років Петро придбав у свого брата Фелікса Дідівщину, куди переніс із Томашівки свою резиденцію. Спадкоємцем Петра, який отримав і Дідівщину і Томашівку, став його син Еварист, який заснував цукровий завод у Дідівщині. Його син Сигізмунд був останнім володарем Томашівки із роду Хоєцьких. На початку 20 ст. Сигізмунд Хоєцький побудував новий палац у Томашівці , за проектом архітектора Валеріана Івановича Куликовського . Палац був побудований в 1910 році в цегляному стилі , своїм виглядом він був схожий на замок з його головною башнею, донжоном і вікном-еркером, що характеризували замкову архітектуру.

На рубежі 19-20 століть село Томашівка нараховувало 140 дворів і 793 жителі.

У селі знаходилася школа грамоти, в якій навчалися близько 30 дітей, було побудовано млин та кузню.

У листопаді 1917 року в Томашівці організували сільський ревком, який розділив між селянами поміщицьку землю, худобу, інвентар. Вальців млин, рибний став, панський маєток з парком були залишені для громадського користування. У маєтку відкрили хату-читальню, при якій працювали два драматичні гуртки по 30 осіб у кожному, співочий гурток, в якому займалися 70 осіб, та музичний гурток, що налічував 75 осіб.

У 1929 році була створена сільськогосподарська артіль ім. 10-річчя ЛКСМУ; в 1930 році – артіль ім. С.М.Будьонного. У 1958 році ці дві артілі об’єдналися в одну. До них приєднався також колгосп сусіднього села Ярошівка.

У липні 1941 року німецько-фашистські війська окупували село. Приміщення школи перетворили на житло німця Краузе та поліцейську дільницю із 50 осіб. Дуже жорстоким був Краузе у ставленні до селян. На роботу в поле виходили всі. За найменші дрібниці селян били нагайкою. За роботу їм не платили нічого. А все, що родило на полях, вивозили до Німеччини. Жителі села різними способами перешкоджали вивезенню хліба, виводили з ладу техніку, сповіщали партизанів про час відправки з Фастова хліба.

Понад 200 томашівців пішли у партизанські загони, серед них: А.Т.Родина, М.Ф.Родина, Ф.В.Василенко, В.Ф.Нижник, Ф.І.Корнев та інші.

На початку 1942 року професор П.М.Буйко встановив зв’язок з Фастівським підпіллям: вів підготовку партизанських груп, збирав зброю. Сотні молодих людей, яких фашисти гнали до Німеччини, одержали із рук професора фальшиві довідки про хворобу. У червні 1943 р. гестапо розкрило діяльність П.М.Буйка, але він уник арешту. 13 жовтня 1943 року під час надання допомоги партизанам у с. Ярошівка П.М.Буйко був схоплений фашистами. Після дводенних катувань скаліченого професора-партизана разом із трьома іншими партизанами облили бензином і спалили в хаті над р. Ірпінь. Указом Президії Верховної ради СРСР від 07.08.1944 р. П.М.Буйку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 8 травня 1965 р. біля школи, яка носить його ім’я, було відкрито пам’ятник лікарю-партизану.

У вересні 1943 р. партизани заарештували та розстріляли весь томашівський гарнізон поліції. 19 жовтня 1943 року село було звільнено від окупантів.

Понад 100 томашівців загинули на фронті. Багато односельців нагороджені орденами та медалями.

У селі Томашівка є водяний млин, який й досі працює. Збудований у 1904 році.