1756 рік – перша згадка про Борову.

Хутір Борова, який розташований на землях с.Мотовилівка, знаходиться у власності Києво – Братського монастиря та адміністративно належить до села Плесецьке (!).

21 липня 1756 року “в хуторе Боровомъ, принадлежавшемъ к селу Плесецкому” було розпочато будівництво церкви, яке було завершено в серпні 1765 року. Необхідність будівництва цього храму була викликана дальністю розташування хутора від свого села (тобто Плесецького). Освячення нового храму відбулося у вересні 1765 року, після того як “постройки освидътельствованы были … эклесіархомъ Паисіемъ”, що прибув з Києво – Братського монастиря.
У 1766 році на хуторі Борова
є один монастирський двір, в якому служників з родинами
– 11 чоловиків (5 з них робочого віку)
– 7 жінок (3 з них робочого віку)
– 45 голів худоби (6 волів, 2 коней, 3 биків, 3 корів, 2 телят,
30 свиней)
– млин на одне коло, що дає річного прибутку 30 чтв.
– гуральня на 6 казанів, з продукцією 800 відер.
Посполитих дворів – 21, з них бездвірних хат – 16,
мешканів – всього 101, з них 146 чоловіків
(19 робочого віку), 55 жінок (22 робочого віку).
Земель вони не мають, худоби мають 10 коней, 5 биків,
10 коров, 10 телят, 9 свиней, 6 кіз.
Чимало (26.8%) населення живуть з ремесла: серед мешканців є двоє ткачів; кравців, ковалів, гончарів, чоботарів – по одному.
Панщини роблять по чотири дні на тиждень з хати,
консистенцію (?) платять за нормою.
За дослідженнями українського історика Сергія Шамрая, коли в 1766 р. в Боровій з`являється 21 двір посполитих, в сусідній Мотовилівці на таке саме приблизно число дворів меншає протягом 1756 -1766 рр.
За Описом Київського намісництва 1781 року “въ СѣЛЕ Боровой” було 10 хат та вказано, що дві особи мають духовне звання. В метричній книзі 1784 р. згадується “житель Боровской монах Кондрат”, мабуть, разом зі священником вони і є тими вищезгаданими двома особами духовного звання.
За Описом Київського намісництва 1787 року в селі (!) Борова (“въ с. Боровъ”) проживало 82 душі “казенних людей”, тобто державних селян.
За викладеними в онлайн доступ архівними документами, –
на 1780 рік і до кінця 18-го ст. Борова була селом; тобто повноцінним населеним пунктом, в якому була своя церква та велися метричні книги та сповідні розписи. В Центральному державному історичному архіві в Києві зберігаються метричні книги “Киевской епархіи, верхнекіевской протопопіи села Боровой церкви живоначальныя Троицы” за 1780 – 1784 роки. З цих книг дізнаємося, що священником Борівської церкви був ієрей Іоан Попченко, його дружину звали Домнікія; 8 січня 1780 р. в сім’ї народився син Григорій,18 травня 1782 р. – донька Елена (імена подаються як в оригіналі), а 3 листопада 1784 р. священник Іван Попченко в Троїцькій церкві с. Борова обвінчав двох своїх доньок, Марфу – “венчаны житель хабѣновский Самѣйло дяк жителя Борового съ дочерью Марфою первымъ бракомъ” та Харитину – “венчаны житель киевоподольскій Стефанъ Алексѣевъ обежчикъ жителя Борового священника Іоана Попченка съ дочерью Харитиною первымъ бракомъ”.
Разом з нечисленними місцевими жителями, Борівську церкву відвідували також поодинокі мешканці Малої Солтанівки та Плесецького. Імена та прізвища людей, жителів с.Борова, які згадуються в метричних книгах 1780 -1784 рр., подані мовою оригіналу: Карп Вепр, Іосиф Вепр, Андрей Гончар, Роман винокурный мастер, мельник Кондрат Чадій (Чадь), його дружина Параскева, смотритель Роман Завойский, Демьян Чупира, Евтух Воловик, Парфен Саенко, його дружина Анна та донька Христина, Наум Лептюх, Петро Лептюх, Кузьма Лептюх з дружиною Варварою та сином Кондратом, Максим Швец, його дружина Наталья, Никита Ткач, Герасим Ткач, його дружина Ксенія, Григорий Цицик, Карп Бондаренко, Прокоп Ковтун,
його дружина Параскева, Андрей Шуст, Герасим Костюченко, Яким Ярошенко, Тишко Свинарь, Прокоп Свинарь, Иван Булига, його дружина Марфа, Ефросинія Перехрест, Евдокия Призиха та її син Кузьма Призенко, Мартин Винокур, його донька Наталья, Григорий Проскура, вдова Матрона Гончар та її донька Евдонія, Татьяна Близнюк, Ерофей (Ярош) Ященко, його дружина Пелагея, вдова Васса Порохнюк, Яков Щербаненко, Павел Шандиба, Евгенія Щербань, Григорий Крамар, Іван Курдюченко, Михайло Гриша, його дружина Меланія, Марко Козак, Тишко Кудь, Іван Кудь та його син Тимофей.
В Державному архіві Київської області зберігається ревізія села Борова за 1795 р., в якій містяться також посилання на попередню ревізію 1782 р.
Шапка ревізії: “1795 года ноября дня … Киевскаго наместничества и уезда волости Плисецкой села Боровой войт Матвѣй Степанов сын Корненѣенко после состоявшегося 1795 года июня 23 числа Ея императорскаго величества и в народе публикованного указа с ведома господина экономии директора далъ сию сказку о положенныхъ в нижеписанномъ ведомства казенномъ села Боровой по последней 1782 года ревизии въ подушномъ окладе людяхъ бывшихъ за монастырями съ показанием истого числа разными случаями убылых и после ревизии въновъ рожденных и погиблых истино … безъ всякой утайки а буди впредъ кемъ обличен явлюсь или по свидетельству найдется а что кого либо утаилъ то повиненъ по каженному по указамъ штрафу безъ всякаго милосердичества.”
У 1786 р. маєтності монастирів було відібрано до державної казни, тобто борівські селяни перейшли з розряду монастирських в розряд державних селян, що і відображено в заголовку ревізії 1795 р. – “по последней 1782 года ревизии … людях бывших за монастырями” та на 1795 рік – “о положенных в … ведомства казенном села Боровой … людях…”
Прізвища мешканців с.Борова за Ревізією 1782 р., мовою оригіналу:
Кощевский, Ковтун, Щербань/Щербаненко, Чадий/Чадиенко, Якубенко, Курдюк/Курдюченко, Кардонец, Жаран, Сведаренко, Шандиба, Крамар, Чередниченко, Булига, Ященко, Богдаренко, Лептюх/Лептюшенко, Швец/Шевченко, Куковда, Галка, Шуст, Вепренко, Киблач, Приз/Призиха/Призенко (пояснення для всіх прізвищ на прикладі цього прізвища – на той період прізвища ще не набули сталого вигляду, а в деяких ще не було їх взагалі, сформувались пізніше з по-батькові або з імені діда. Приз – батько, голова родини, Призиха – його дружина або вдова, Призенко – син), Костюченко, Телипка, Миргородский, Шидловский, Козачковский.
Всього за ревізією 1782 р. в Боровій проживала 161 особа, з них 82 чоловіків та 79 жінок; між ревізіями померло 22 особи (11 чоловіків та 11 жінок), “бежало” – 92 (51 та 41 відповідно). переміщено в інші населені пункти 47 осіб (20 чоловіків та 27 жінок).
Родина Шевченків (батьки, двоє синів та дві доньки) 1793 р. була переміщена з Борової до Мотовилівки, але, схоже, що це переміщення мало номінальний характер і заключалося в перепідпорядкуванні до іншої громади, бо надалі в метричних записах Мотовилівки вони записувалися як “жители боровские”. Нащадки цих Шевченків, а точніше – Афанасія Максимова (1770 р.н.) та Павла Максимова (1774 р.н.), а на початок 1840-х рр. в Боровій проживало вже близько сорока їхніх нащадків, якраз і є пращурами нинішніх Шевченків в Боровій.
Щодо зазначеного в Вікіпедії Василя Шевченка. В Ревізії Казенної Мотовилівки. В ревізії с.Казенна Мотовилівка за 1816 р. записаний Федір Данилов Шевченко, 37 років з дружиною Уляною та сином Василем, 5 років, з приміткою “был в бегах, возвратился в 1812 г.” Можливо, Федір Данілов є двоюрідним братом Афанасія та Павла Шевченків, а може й просто вони мають однакове прізвище, та на 1841-й рік Василь Шевченко, його батько, дружина, дві доньки та син десяти років також проживають в Боровій.

Джерело

Comments are closed.