Поранений доброволець Юрій Слюсь вивів на папері: Це моя так душа вирішила
46-річний будівельник змусив керівництво фастівського військкомату призвати його до армії – брати не хотіли. Про свої заслуги чоловік ділитися особо не бажає, так само як і його рідні – люди дуже скромні і дуже бідні. Важкі поранення в області шиї та голови позбавили можливості розмовляти. Все що про пораненого відомо, волонтери збирали по крупицях.
«Від суми та від тюрми не зарікайся», я би ще додала – і від війни. Нам і на думку не спадало, що нас вона, підла, застане. Застане зненацька і спідтишка, мов удар ножем у спину. Ідея перекроювати кордони і зазіхати на чужу територію в 21 столітті здається абсурдною і жодним чином не причетною до нас. Однак війна з Росією – ось вона! Саме так – з Росією, до народу якої ми так щиро, так по-братньому ставились… Наївні…
Українському суспільству в найкоротший строк належало це психологічно сприйняти, осмислити і вжити невідкладних рішень. Слід було негайно мобілізувати свої ресурси, будувати армію, озброїти її. Боронити чи не боронити свою землю – це навіть не обмовлялося.
Тисячі патріотів вишикувалися в черги до воєнкоматів, готові грудьми закрити ворогу шлях до своєї Батьківщини. Стояв у тих чергах і Юрій Слюсь – 46-річний будівельник із Фастова, батько, котрий сам виховував двох дітей. Стояв не раз, бо його брати в армію не хотіли – вік. Та треба знати українську натуру – вона будь-які мури пробиває. Наполіг на своєму: зарахували таки Юрія бійцем 25 батальйону «Київська Русь». В АТО потрапив 20 серпня. Слижив гранатометником.
Підрозділ добровольця поставили під Дебальцево. Почалися воєнні будні, наповнені максимальним напруженням фізичних, моральних і нервових сил. Відчайдушні бої змінювалися коротким тривожним перепочинком. Боляче було прощатися з загиблими та проводжати поранених побратимів.
На війні, як на війні…Так сталося, що і Юрія спіткала біда. Неподалік Дебальцево за 2 ротою була закріплена територія, яку охороняв 5 блок-пост. Саме там ніс свою службу Юрій Слюсь, саме там він і отримав своє тяжке поранення. Точився тривалий обстріл ворогом з важкої дальнобійної артилерії САУ 152 мм. Стрілянина була такою несамовитою, такою запеклою, що вціліти практично не представлялося можливим. Те, що чоловік вижив – просто чудо. Однак отримав серйозні осколочні поранення в шию. Це було 14 жовтня – дата яка поділила життя Юрія Слюся навпіл: коли був здоровим та дужим і коли став безпорадним та кволим. І як буде далі – один Бог святий знає…
Отямився боєць уже на лікарняному ліжку. Зараз Юрій перебуває в Київському військовому госпіталі. У нього розірвана гортань, пробита трахея, роздроблена щелепа і немає зубів. А ще травмоване плече і дуже пошкоджена права стопа. Поранений весь у трубках, йому штучно підтримують дихання, годують через зонд. Юрій схуд на 20 кг, йому потрібне спеціальне харчування, яке коштує дуже недешево, потрібен індивідуальний догляд. Для цього постійно з ним перебуває рідна сестра. Гроші для поїздки довелося позичити – родина живе дуже сутужно. Одна порція спеціального протеїнового харчування коштувала донедавна близько 200 грн. Якщо його забракне, поранений приречений на голодування, а може і на гірше.
Спеціальне протеїнове харчування. Донедавна ось така упаковка коштувала близько 200 грн.
езважаючи на важкий стан, Юрій Слюсь не втрачає стійкості духу і ні про що не шкодує. «Це моя так душа вирішила» – написав він на аркуші, бо спілкуватися може лише через написання.
Дорогі співвітчизники, славні мої українці, давайте допоможемо герою здолати горе, виборсатися з недуги. Він все життя своїми роботящими руками будував для нас житло, в грізний час негоди поклав здоров’я, щоб путінська пошесть не поширилася на нашу країну. Він – справжній патріот. Юрій Слюс дуже хоче жити і вірить, що купить собі мопед. Пособимо ж усі гуртом йому видужати, щоб здійснити цю мрію.
Юрій Слюс. Банківська картка, Приват Банк: 5168757279405650
Н. Чумаченко
джерело
..наша односельчанка Лилия Гончарова пише про цю людину у себе на ФБ.
ось і ви тепер знаєте, що в мене є брат….
мій двоюрідний брат – герой! пишаюся своєю родиною!!!!
Вчителі Борівської ЗОШ І-ІІ ст. Фастівського району Київської області – щира Вам подяка за допомогу моєму пораненому братові. Знаю, що ви ділитеся останнім, щоб насправді “герої не вмирали”! Юра за час з 25 липня (коли він пішов боротися з “терористами”) до сьогодні виснажений окопами, пораненням, хворобою – схуд на 21 кг… Зараз активно його годуємо протеїновими сумішами (тому що годування лише через тоненьку трубочку в ніс), тому фінансова допомога стає дуже актуальною. 700 грн. від вчителів та ще жіночка зупинила мене прямо у Фастові на вулиці дала адресно 100 грн., бо прочитала в інтернеті, впізнала! Дякуємо і обіцяємо – будемо жити!