На початок 1917 року селяни Російської імперії вже володіли (або орендували землю, загальна площа якої в чотири рази перевищувала володіння інших) зокрема "настирливих громадян" частка котрих у 1911 р. становила вже понад 20%. 89% засіяної орної землі зосереджувалося в селянських руках. Крах старого режиму в лютому 1917 р. спричинив до насильного захоплення селянами великих маєтків. В хуторі Борова все змінилося. Торгівці вели завзятіше торгівлю, селяни стали безпощадно рубати ліс без всяких на це дозволів. Було націоналізовано володіння дач і будинків у Антонова, Манохи, Станкевичів, Старикової і Брискмана. Лісопильний завод переданий в Південно-Західних залізниць, завод стали називати "ЮЗ". 8 листопада 1917 року, одразу ж після здобуття влади більшовиками, було оголошено декрет про землю. Він відбивав селянські вимоги оприлюднені есерами, тож його прийняття було свідомим тактичним маневром більшовиків, котрі прагнули заручитися підтримкою селян. Установчі збори (згодом розігнані більшовиками одразу після скликання в січні 1918 р) водночас стверджувалося, що найсправедливішою "розв'язкою" було передання всієї землі, включно державою, у володіння всіх, хто працює на ній, і що форми земельного володіння мають вільно визначатися на місцях. У цей час на передній план знову висунулися сільські громади більшовики дозволили їм займатися перерозділом панської та іншої землі, вважаючи, мабуть, що їхні функції можна обмежити тільки цим заняттям, а всі інші питання адміністрування на селі візьмуть на себе Ради. На ділі ж саме громади зосередили у своїх руках майже все керівництво місцевими справами. Виходячи з ленінських постанов більшовики в травні 1918 року дійшли висновку: початкова стадія союзу із селянством в цілому закінчилося ,й тепер можна всерйоз приступити до соціальних перетворень. При цьому він уважав: якщо кількасот тисяч дворян могли управляти Росією то це ж саме можуть зробити кількасот тисяч комуністів. З огляду на все це комуністичні лідери наполягали на розгортанні в селах класової боротьби (якої фактично не існувало). Так у своєму зверненні до ВЦВК (травень 1918 р) Свердлов заявив: "ми повинні як найсерйозніше поставити перед собою проблему поділу села на класи, створення в ньому двох протилежних і ворожих таборів підмовляючи найбідніших прошарки населення проти куркульських елементів, розпочавши таку ж саму класову боротьбу, як і в містах, лише тоді ми посягнемо в селах того, чого ми добилися в містах". (цит. за газ."3намя труда" від 16 травня1918 р).М. Подвойський так описує становище в країні:"Центральна частина РСФРР майже повністю оточена селянськими повстаннями, від Махна на Дніпр до Антонова на Волзі"Великі повстання відбулися і в нашій місцевості. Ось документи які це засвідчують: "Сводка о бандитських и контреволюционных выступлениях с 18 июня по 31 декабря 1920 года. В первых числах октября в лесу при деревне Звонкой Бутаивской волости появилась банда во главе атамана Железняка численостью до 600 человек вооружённых двумя орудиями, 12 пулеметами, и винтовками" (Архив №3 оп. №28 стр.41)Методи боротьби Леніна проти повстанців із граничною відвертістю висловлені в його записці до одного з провідних комісарів Червоної Армії (цитуємо за Л. Троїцьким)."Чудовий план. Скінчить його з Дзержинським. Під маскою "зелених" (ми звалимо це на них пізніше) ми просунемося вперед на 10-20 верст і вішатимемо куркулів, священиків і панів. Нагорода 100 тис. крб. за кожного повішеного". Для більш успішної боротьби з повстанцями було створено "Тройки". "Приказ № 8 Штаба уездного совещания Белая Церковь.Ввиду участившигся случаев, производящих налёты на селисполкомы и органы по заготовке хлеба, леса, уничтожающих советские органы на местах, убиващих мирных граждан, советских и партийных работников, чем не только терроризируют мирное население, но в корне подрывают успешную работу советской власти и безнаказанно скрываются..."Немедленно создать в волостях "Тройки". 1920 г. Архив №1 оп. № 167 ст. 96."Из донесення начальника Киевского осведомительного отдела о большевицском подполье в Васильковском уезде 15.09.1918г. В Васильковском уезде, разделенном железной дорогой на две части: северо-восточную и юго-восточную, наблюдается разнообразие в питании революционной агитации. В первой имеется более стойкая подпольная работа, революционная агитация, а во второй признаки явного восстания и буйного протестеста. Начальник отдела."Більшовики не припускали навіть думки про передання в Україні політичної влади. Тому знаходячись в підпіллі вони чинили опір. Ось документ: "Донесение начальника особого огдела штаба гетьмана начальнику штаба о подгоговке железнодорожной катастрофы крестьянами д. Сорочий Брод Киевского уезда 7 ноября 1918 года. По полученннм сведениям катастрофа, происшедшая на линии в промежутке Фастов - Мотовиловка, есть деяние вполне обдуманное и заранее подготолленное крестьянами деревни Сорочий Брод. По тем же сведениям, крестьяне этой деревни почти все большевистски настроены. Начальник отдела."У військовому відношенні український уряд був слабкий. Військовий міністр С. Петлюра керував великими селянськими повстаннями проти гетьманату, але пісня перемоги селяни повернулися додому й держава залишилася майже беззахисною. Маючи невеликий вибір Петлюра був змушений надати повноваження та гроші будь-кому, хто спроможеться зібрати військо. Однак виявилось, що отамани-командири новостворених військ не піддавалися контролю й нерідко ставали самостійними місцевими військовими ватажками, які не підкорялися верховній владі й навіть чинили погроми серед мирного населення. Отже Україна виявилася не готовою до відсічі нового наступу з Півночі, і 5 лютого 1919 року II-гий уряд був знову змушений виїхати з Києва. Ось події, які відбувалися того часу:"Станция Фастов эвакуируется, Брусилов тоже. Вокруг Фастова собрано 3000 галичан, несколько украинских отрядов. В боевом отношении они. бессильны...Бывшие там полки рассыпались, солдаты разбежались, захватив с собой винтовки и пулеметы... Фастов служит войсковым распределительным пунктом... Настроение населення в пользу Советской власти."Из донесення о партизанском движении в петлюровском тылу 19.02.1919г."4-й артполк виставить в деревню Мотовиловка. Передвинуть 5-й полк к 4-му. В Фастове стоит два броневика. Штаб 4-го полка выбрался из Фастова, 4 паровоза отправлены из Фастова, больше паророзов нет. В Мотовиловке имеется продовольствия на 3 дня. У солдат патронов по 15 штук. Из донесення."Ленін прагнув будь що залучити Україну до створюваної ним системи, бо радянська влада конче потребувала життєво необхідного їй українського промислового, сільськогосподарського, людського потенціалу, природних багатств.20 січня 1922 року у звітне Київської повітової військової наради по боротьбі з повстанцями зазначалось: "За останні два місяці в Київському повіві ліквідовано такі банди з їх отаманами на чолі:
Банда отамана Ґонти- знищена. Отаман Гонта поранений і взятий в полон;
Банда отамана Яблучка - знищена; 
Банда отамана Голубенка - знищена; 
Банда отамана Брабра - ліквідована;
Банда отамана Голокопитова - ліквідована;
Норшевська банда в кількості 14 чоловік - добровільно здалась;
Банда Орлека - Хвостенка - Смутнена - ліквідована".Григор'ев і Махно не були звісно єдиними українськими "бунтівниками" .Наприклад батько Зелений очолював велике повстання на Київщині. Було також багато інших. Ось як характеризує це становище Всеукраїнська конференція КП/б/У:"При всём наличии основных кадров восстания характерним, типичным для всех районов является:

1. Полный распад социальных связей, в отдельности города и деревни, превращающей село в самостоятельное, самоснабжающееся, в себе замыкающееся феодального: типа "государство". Восстания экономически возглавляются или националистическими элементами украинской интелегенции или анархистско-левоэссеровскими отбросами рабочего города.
2. В силу политической перенаселённости села и значительного участия в восстаниях его беднейших элементов, лозунги восстания во всех районах носят исключительно "советский" характер. (Григорьев - "За самастоятеяьную Советскую власть", Зелёный - "За самостійну вільну Україну", Махно - "За вольные советы".) (Д.П. "Крушение антисоветского подполья в СССР стр. 371).

Більш детальніший аналіз цього явища пропонує роман Б. Пастернака "Доктор Живаго": "Селяни повстали, без кінця відбуваються повстання. Ви скажете, що вони неперебірливо борються як з червоними, так і з білими, хто не був при владі, що вони просто виступають проти будь-якої офіційної влади, бо не знають, чого хочуть. Дозвольте мені не погодитися. Селянин дуже добре знає чого, краще ніж ви чи я, але він хоче чогось цілком відмінного. Коли розпочалася революція, вона пробудила його і він тоді вирішив, що це було здійснення його мрій, його давніх мрій - жити анархічно на своїй власній землі працею своїх рук, цілком незалежно й не відчувати себе зобов'язаним нікому, ні в чому. Але замість цього він побачив, що лише проміняв старе гноблення царської держави на нове, куди жорстокіше ярмо революційної наддержави. Тож чи слід дивуватися, що села неспокійні, що вони не можуть вгамуватися...

Ось перелік контрреволюційних організацій, які діяли в. 20-22 роках в нашій місцевоcті:

	"Козача рада Правобережної України" - 1922 р.
	"ЦУПКОМ" - 1921 1932р.
	"Тютюновський рейд"-1921-1922р.
	"Центральний повстанческий комитет"-1922р.
	"Комітет визволення рідного краю м. Житомир".
	"УНРпдовська контррозвідка м. Київ - Гаї - Чміль Андрій - Боярка".

Партизанська боротьба в Україні точилася ще довгий час. В Київському обласному архіві є акт датований 17/ ІХ 1926р.,в якому викладено факт нападу бунтівників на завод Барабаша. І все ж загалом громадянська війна була тільки змаганням між двома, добре озброєними, але непопулярними в народі, відносно невеликими групами - більшовиками та білими. На мою думку, вона не заслуговує на ту підвищену увагу, якою користується, адже це - звичайна війна між організованими арміями під керівництвом вищого командування, між урядами суперниками, бійка за володіння ключовими позиціями в державно - політичному житті. Прискорена колективізація та її краху в січні-березні 1930р.По закінчені громадянської війни в 1924 році в селі Борова організовано Борівський райвиконком, куди входили села: Кощїївка, Чорногородка, Яблунівка, Дзвонкове, Плисецьке, Салтанівка, Велика та Казенна Мотовилівки. Головою райвиконкому був Лазар Зинов'єв.Тим часом організовувались щедро субсидовані колективні господарства. Певну кількість колишніх великих маєтностей було перетворено на державні підприємства-радгоспи. В 1924 році в Борові організовано СОЗ "Вільний хуторок", 14 господарств, в якому було виділено 60 га землі, в тому числі і декілька гектарів Малосалтанівської. Селянинові, якому вдалося уникнути розкуркулення судилася інша доля. У його житті мали відбутися корінні зміни і то не з власної волі. За словами Сталіна підхопленими радянськими засобами масової інформації, розпочатий курс на колективізацію був "революцією, здійсненою згори" (хоча, як запевнялося , "безпосередньо підтримуваною знизу "селянами).(Тут більшовики ні в чому не відрізнилися від німців, котрі в своїх інтересах боролися за ресурси України). 2 лютого 1919 року Москва дала реквізувати (без відшкодування) в українських селян хліб - понад норму споживання, визначену в 286 пудів на душу населення. В березні 1919 року Ленін заявив (у праці Успіхи і труднощі Радянської влади"), що більшовикам для їхнього виживання необхідно добути додатково 50 млн. пудів хліба. Наслідком такої ленінської політики стали 93 селянських повстання в Україні у квітні, та 29 у першій половині травня 1919 року. Між 1-19 червня відбулися 63 повстання. Загалом у період між квітнем і липнем вибухнуло близько 300 повстань, і замість запланованих 2 млн.З17 т зерна більшовики спромоглися зібрати в 1919 році лише 423 тис. Наступ білої денікінської армії в серпні 1919 року змусив більшовиків знову покинути східну частину України (на Правобережжі тоді існувала Українська Народна Республіка). 2 жовтня 1919року Москва віддала розпорядження про розпуск українського радянського уряду.Третя радянська окупація України завершилася на початку березня 1920 р. Тимчасове захоплення поляками в травні 1920 р більшої частини українських земель (включаючи Київ) стало останньою великою перервою в пануванні тут більшовиків. Регулярні українські бойові частини остаточно були розбиті червоними в листопаді 1920 року. Рештки перейшли в Польщу, де їх інтернували. Таким чином у 1918-1920 рр. в Україні один за одним існували три радянських уряди й кожний із них з'являвся одразу після вторгнення Червоної армії. Перших два втекли під натиском іноземних окупаційних військ (котрі конкурували між собою у прагненні запровадити контроль над Україною), але це відбувалося не раніше, ніж радянська влада доводила свою цілковиту нездатність добитися підтримки з боку місцевого населення.
Наслідки подій у 1918-1921 рр. можна порівняти з результатами Тридцятилітньої війни в Німеччині. Під час першої світової війни мільйони царських підданих - так само як і кожної іншої великої європейської держави - пішли на фронт, з якого селянська більшість повернулася додому з метою захоплення панської землі і знищення великих землевласників як класу. Значні зміни сталися в демографічній і соціально - політичній ситуаціях. Велика кількість людей загинула або емігрувала, мільйони переїжджали з місця на місце.А тим часом господарство країни попросту розвалилося. Заможніших селян або шляхом конфіскації майна, або знищували фізично. В останній момент Ленін прислухався до голосу розуму, до голосу селянина, що промовляв скрізь дула морських гармат" Кронштадта, кулеметів Махна та Антонова. 16 березня 1921 року на з'їзді РКПб визнав, що радянський режим прямує до загибелі. З огляду на це вождь більшовиків погодився тимчасово відмовитися від спроби перевести село на соціалістичні рейки, прагнучи водночас використати передишку для зміцнення політичної влади своєї партії. Так було проголошено нову економічну політику (неп). На фоні цих подій в Борові було організовано С034 "Вільний хуторок" з 14 господарств, якому було виділено 60га землі, і в тому числі декілька гектарів Малосалтанівської, за яку постійну йшла боротьба між созовцями та малосалтанівськими селянами. Відбудова промисловості була частиною непу. Лісопильний завод переданий в управління Південно-західних залізниць проводив лісорозробку проводячи узкоколійку протяжністю 16км.Щодено із станції Мотовилівка відправляли 10-20вагонів лісоматеріалу та дров для м. Києва. Заготовку проводив "Железком". В Мотовилівці стояло два вагони-контора і гуртожиток. На лісозаготівлі присилали робітників з міста Києва, а в основному роботу виконувало місцеве населення за плату. Платили сіллю, бо гроші в той час не цінилися, а "железком" мав свої вагони, посилав їх в Одесу і звідтіля привозив сіль, якою розплачувався за роботу, бо сіль ніде було купити ні виміняти. В 1924році в хуторі Борова організовано Борівський райвиконком, куди входили села: Кощїївка, Салтанівка, Чорногордка, Яблунівка, Дзвонкове, Плисецьке, Мотовилівка. Райвиконком розміщався в будинку Політаєва - приміщення дерев'яне, де тепер приміщення школи. Головою райвиконкому був Зіновієв. В 1924 році уповноваженими Казено-Мотовилівскої сільради був на хуторі Борова, комсомолець Риковцев Олександр Захарович. Ось копія документу:"Борівський Районий виконавчий Комітет Рад робітничо-селянських депутатів 
"Посвідчення" 
Предявник цього Риковцев Олександр Захарович є дійсно голова Борівської сільради Білоцерківської округи Борівського району Білоцерківської на Київщині округи на Київщині. 13/1-1925 року Дійсно до 25 лютого 1925 року, №254Голова Райвиконкому /Лазар/
Секретар /Новицький/ В архівах області збереглися документи про роботу профсоюзної організації ст. Мотовилівка. Цікавий звіт про профроботу.Количество человек обединенных в союзе - 55;
Имеют образование среднее - 2;
Низшее - 51;
Малограмотные - 2.
Профсоюз имеет связи с культкомисией лесопильного завода, клуба - нет, лекцый - нет, библиотек - нет.
Газет - колективной подпиской получаем екземпляр "Пролетарская Правда". Облдерархив стр761 № 144.
"Ведомость о состоянии Мотовиловского участка Окрздрава на 4 -1923Статистика населення сіл на той період у Мотовилівському кущі.

Мотовиловский участок Ксаверовского района 

	Салтановки - 809 душ,
	Плисецкой - 500 душ,
	Каз. Мотовиловка - 2396 душ,
	Олененовка - 1814 душ,
	В-Мотовиловка - 2148 душ,
	Мот. Слободка - 1032 души,
	Перево - 303 души,
	Порадовка - 704 души,
	Руликов - 850 душ.

Зав. участком Симиренко Софья Александровна

Облдержархив стр. 411, № 183, лист 131.