Документальних даних про перших поселенців хутора Борова нема ніяких. Є документи про наділ землі на території хутора жителям Казенної Мотовилівки за рішенням сільського сходу, за 1885 рік, але це вже тоді, коли були поселення.
Перші поселенці з'явилися на нашій території в кінці 18 ст. на початку 19 ст. Це можна стверджувати тому, що в час повстання декабристів у 1825 році вже були поселенці. Ось як про це пише поміщик Руліковський, розповідаючи про те, що за декабристами слідкували жандарми:

"Между тем как выяснилось впоследствии, то были жандармы из Киева, десятники Киевского исправника Яниковского и Васильковского Кузьмина. Скрывался один в Боровой, в маленьком казенном поселений, а другой в Марьяновке... они извещали гражданского губернатора о продвижении Муравьйова".

З покоління в покоління передається історія поселення на Борівській землі Шевченка Василя, який втікши від пана з Канівщини, самоправне перейшов річку Стугну, яку тоді охороняли гайдуки і став батрачити у литвинів. Шевченко Василь робив на байданах: рубав дерева, копав корчі, заготовляв березу. Промисел виробництво смоли, дьогтю, звалося байдан. Пізніше це слово пристало до Шевченка Василя, але трохи в зміненому стані Байда. Пізніше Василь оженився на литвинці й поселився у розвилці річки Стугни та притоку річки Білка.

Річки Білки тепер не існує, є лише місце, долина де вона текла. Одноразово майже з Шевченками, різниця у 20 років на території Борової поселився Дубрівський Макаріус. Прибув він у нашу місцевість з Поділля. В такому глухому, мало придатному місці для хліборобства, були втікачі з інших місць, які поселялися спочатку самоправно, а потім уже приймалися громадою. Потрібно зрозуміти й те, що частина втікачів, які поселялися на цій місцевості, змінювали своє прізвисько, щоб по реєстру той пан від якого втік, не забрав знову до себе. Окремі втікачі прибирали прізвище - Перехрест тобто перехрещений. Тому так багато в Червоній Мотовилівці Перехрестів. До перших поселенців належать Кирсенки, Манохи, Станкевичи походять з Мотовилівки, Скрипки з Плисецького. До 1861 року поселилися на Білках Науменки. Вони вислані з Глевахи й назначені стражниками для охорони лісу. Було правило у Глевасі, якщо у батьків багато синів, то частину з них висилали на менш заселені землі, так трапилося і з Науменками. Всі хто поселявся в Боровій, мають початок свого сімейного родового дерева.

Ось, що розповідають про Станкевичів. Станкевичі прийшли від пана з Яблунівки у Мотовилівку, там вони займалися комерцією, виготовляли свічки з лою, чинили шкіри і були завсігдаталями на базарі в Великій Мотовилівці. Станкевичі були ділові люди. Вони отримали наділи землі з Борової, потім стали ще прикупати землю. До побудови залізниці, в другій половині 19 ст. в Боровій була станція Поштова на перекладних, яка містилася на садибі Луценків по Васильківській вулиці. Ось що відомо з архівних матеріалів: " Боровская почтовая земская станция - лошадей 4, заключен контракт 1912 года. Стоимость содержания 1 лошади 175 рублей ". /Фонд 1240 ст. 2 № ЗОЗ./ Лінія поштового зв'язку йшла з м. Києва на Васильків, Велику Мотовилівку, Фастів, Устимівку, Білу Церкву. Але раніше, недалеко від річки Стугни напроти сучасної церкви була серед лісу велика галявина, яку облягав з півночі розкішний бір, а від берега річки густі зарослі дерев, кущів. На цій галявині постійно була зупинка чумаків, які їздили в Крим по сіль. Тут в борі чумаки розміщувалися табором.