Саенко Сысой

Саенко Сысой Григориевич.

Первый директор школы на Белках.
Первый учитель Ивана Семеновича Козловского – знаменитого и талантливого певца.

Однією з видатних постатей с. Борова. У ХХ ст був СИСОЙ ГРИГОРОВИЧ САЄНКО, перший вчитель – інспектор школи на Білках (1911-1913рр.) та перший вчитель, наставник ІВАНА СЕМЕНОВИЧА КОЗЛОВСЬКОГО, народного артиста СРСР, всесвітньо відомого тенора.

Сисой Григорович Саєнко народився у небагатій але інтелігетній сім’ї, батьки вважали за необхідне надати сину належну освіту, віддали його у духовну семінарію в Києві.

Перебуваючи на практиці у селищах Яблунівка і Щамраївка на Білоцерківщині, Сисой зустрів свою майбутню дружину Дарину, одним з перших сильних вражень-оповідав Сисой Григорович згодом – був чудовий голос Дарини, а вона співала там же у церковному хорі .

У 1905 році у них народилася дочка Євгенія, яка згодом (уже в післявоєнні роки) і купила пам’ятну хатинку у с .Борова, яке щоправда дідусь та бабуся завжди називали Мотовилівкою . Власне кажучи, першим директором однокласного училища у Боровій, ще у дореволюційні роки був Саєнко Сисой Григорович – учитель і наставник відо¬мого співака І.С.Козловського.

У школі розучувались п’єси, ставились спектаклі, в яких брали участь стар-шокласники і дехто з місцевої інтелігенції. Керівни¬ком і наставником був знову ж таки Сисой Григоро¬вич. Ця людина з пухнастими сивіючими вусами, з ла¬скавим, але твердим голосом, як ніхто умів бути суворим, а коли потрібно і лагідним. Усі його дуже любили.

До іменин Сисоя Григоровича учні готувались, як до великого свята, обговорюючи, що йому подарувати на пам’ять. Дарувати галоші чи галстук вважалося образливим. Якось хтось запропонував подарувати бюст Шевченка. Зібрали з кожного учня по 20 копійок. І раптом учень старшого класу Панасенко висловив засторогу, що якщо Сисой Григорович поставить бюст у школі, то може із-за цього втратити роботу…

Та все ж не змінили учні свого рішення. Івасик Козловський із товаришем по школі Ковальським поїхав до Фастова виконувати доручення. Повернення “ходаків” з нетер¬пінням чекав увесь клас. Захоплені, щасливі, з білим згортком, вони відігрівались біля теплої шкільної гру¬бки. Сисой Григорович сміливо поставив бюст Тараса на своєму столі в класі. Він хотів, щоб його учні з ди¬тинства навчались бути справедливими. Вони любили Шевченка, і Сисой Григорович пишався тим, що пер¬ший пробудив у них цю любов. В хуторі Борова Сисой Григорович залишив про себе хороші спогади.

Як же склалась доля учителя далі? Сисой Саєнко викладав у одній з київських шкіл, а дочку Євенію віддав учитися до жіночої гімназії на фундуклеївській поруч з колегією Павла Галагана, де та вивчала зокрема французьку мову, а історію їм викладав сам Михайло Грушевський, якого Евенія Сисоївна запам’ятала і згадувала потім, як такого, що викликав особливий інтерес серед учнів, особливо своїм зовнішнім виглядом, окулярами нагадуючи їм деякі байки.

Але недовго Сисиой Саєнко викладав у Києві – влада запропону¬вала відмовитись від служіння Богу, від сану церков¬ного, пропонуючи натомість директорську посаду у одній з київських шкіл, але Сисой Григорович не погодився. Відмова йому коштувала важких років заслання у сталінських таборах. Де він втішав навіть в’язнів – добрим словом і молитвою.

Довго зберігався в сім’ї Саєнка казанок, який пода¬рували на пам’ять Сисою Григоровичу в’язні. У 50-х роках в селищі поселилась дочка Сисоя Гри¬горовича Євгенія Сисоївна. Сисой Саєнко, коли стало питання, де купляти хату, сказав: Женя, купуй у Мотовиловці,мене там пам’ятають. І дійсно – постійно приходили учні – за порадою, за добрим словом.

Коли борівчани дізнались про це, часто заходили до неї в гості, ділились спога¬дами і з нетерпінням чекали приїзду самого Саєнка. В борову до Сисоя Григоровича приїжджав і Іван Козловський. Досі його згадують мешканці «кутка» вулиць Пушкінської і 8 Березня А також правнучка Сисоя – Оксана.

«Приїждав до дідуся Іван Козловський- на білій машині, весь у білому – з білою бородою і з якоюсь невеличкою жіночкою-секретаркою(?). всі сусіди збігалися подивитися на це диво, діти, що зацікавлено крутилися поруч, бігли до дідуся Сисоя..гукали…Той виходив «Івасик», «Ванечка»-говрив розчуленим голосом і вони ніжно, як рідні обнімалися і йшли до дідової кімнатки, поговорити, поспілкуватися…нам, дітям, було сказано їм не заважати, але видно будо що то була дуже зворушлива зустріч. Якщо згадувати про Козловського, то “З Україною, своєю Батьківщиною, був пов’язаний непорушним душевним зв’язком все своє життя, до самого кінця. Він любив Україну віддано і ніжно – синівською любов’ю. Любив її звичаї, природу, мову (часто говорив зі своєю сестрою українською). Козловський зібрав і обробив українські колядки і був унікальним виконавцем українських народних пісень…”

Останні роки життя Саєнко С.Г. доживав у Білій Церкві, у молодшої дочки Лариси Сисоївни, але обов’язково щороку подовгу гостював у дочки Євгенії Сисоївни у Боровій. У хаті по вул. 8 Березня,19,кв. 2 досі збереглися його старовинні намолені ікони Божої матері(Казанської) та Святого Миколая – написані на дереві. Ще Сисой Саєнко був аскетом, вкривався грубою ковдрою з домотканого полотна, одяг носив – теж домотканий.

Онука Сисоя Григоровича Чаплинська Лариса Фе¬дорівна згадує, що дідусь був підкреслено акуратний, у спілкуванні з людьми доброзичливий, ласкавий, мав почуття гумору, а ше любив народні пісні, дуже любив,як вдома співали. У похилому віці ходив з Білої Церкви до Києва пішки. Мандри тривали довго, бо у різних місцях на нього чекали друзі, прихильники, спілкування з якими нада¬вало Сисою Григоровичу і сил, і здоров’я.

Помер Саєнко Сисой Григорович на 93 році життя 31 березня 1971, у сані ієромонаха, похований у Білій Церкві. В хатинці по вул. 8 Березня 19, кв.2 зберігаються ікони Сисоя Саєнка, його листи та фото, старовинні меблі та вишивки Євгенії Сисоївні.

Також у цій хатині працює творча майстерня художника Василя Легкого, художник пише полотна на яких оживають краєвиди мальовничих Борівських околиць, озера та ліси, також будучи зацікавленим у традиційній культурі, митець створює колядницькі атрибути та ін.. з часом у цій старенькій хаті планується відкриття своєрідної світлиці, яка стане невеличким творчим культурним осередком у с.Борова.

Записано з розповіді правнучки Сисоя Саєнка – Мирослави Татарчук.

[nggallery id=47]