Введення у храм Пресвятої Богородиці

Введення у храм Пресвятої Богородиці – одне з найбільш вшановуваних в Україні Дванадесятих свят (4 грудня (21 листопада за ст. ст.)). Коли виповнилося Марії три роки[1], її батьки, Йоаким та Анна, привели дівчинку до Єрусалимського храму[2], де Вона смиренно несла послух упродовж дванадцяти літ. Саме в апокрифах про Введення Пресвятої Богородиці до храму натрапляємо на докладні описи зовнішнього вигляду Марії у час здійснення її покликання служити Господу. Дівчинка прислуговувала священикам (“ієреям”) і була завжди покірною, привітною, сором’язливою, негнівливою та ввічливою. Ангели приносили Їй манну небесну, а первосвященик Захарія – освячену воду[3]. “Світила, як зірка вночі, була як місяць між хмарами, як ружа між терном, як лілія розквітла… була тиха, мудра, розумна, смиренна, люб’язна, слухняна та іншими цнотами прикрашена, вороже ставилася до гріхів, переповнена любов’ю”[4].

У “Євангелії” Псевдо-Матфея, одному з найповніших джерел відомостей про Божу Матір, розповідається про те, що трирічна Марія, коли прийшла до Єрусалимського храму, сама піднялася на 15 сходинок і поклала пожертву на вівтар. Священики побачили маленьку дівчинку і порадили Йоакиму та Анні до семи років ростити Марію, і лише після цього привести її до Єрусалиму. Так і зробили батьки. Забрали її додому, щоб вчити “чесним звичаям”: “щоб зберігала чистоту, щоб цінувала приязнь добрих людей. Наповнювали її чистота, терпіння, щоб могла зберігати любов до всемогутнього Бога і любити свого ближнього…, щоб віру мала, у слові правду, щоб шанувала старших, а також молодих, над бідними щоб зглянулася, їм допомогу давала. Також її вчили святого закону, щоб жила згідно з наукою святих пророків”. Діва Марія, слухаючи настанови своїх батьків, “була милостиво послушна, любила і берегла всі настанови свого батька, поради милої матері. Вона завжди своє серце мала в Службі Божій”[5].

Діва Марія вирізнялася з-поміж інших вихованок, наголошується в апокрифах: знала напам’ять Святе Письмо, книги Пророків, їжу віддавала бідним, а сама харчувалася лише зісланим з Неба. Разом з дівчатами “жидівських єпископів, великих панів” Марія в храмі ткала полотно, пурпур (за те і названа вона була Царицею[6]), оздоблювала його перлами та бісером, покривала вівтарні та інші прикраси церковні, вишивала дуже гарно золотом та шовком[7]. Працювала Марія з дев’ятої до третьої години, а весь вільний час присвячувала молитві, наголошується в апокрифах. Можливо, через те, у народі на відзначення цього дня жінки стараються присвятити свій час ретельному прибиранню оселі, вишиванню та іншим “жіночим” справам, аби бути подібними до Діви Марії.

Відобразилася ця подія і в народних легендах, набула притаманної для відповідних теренів інтерпретації. Згадується в українських легендах не лише церква, в якій Діву Марію виховував “старий старичок Йосиф”[8], а й школа (синагога), до якої трилітню юдейську дівчинку привели батьки. Там вона мала змогу вивчати Закон Божий. Марія постійно перебувала в тій частині школи, до якої ніхто не мав дозволу приходити, окрім “старого раввина, і то тільки три рази в рік”[9]. Марія мала 6-7 років, коли її “в храмі заперли”, йдеться в легенді, записаній на Житомирщині[10]. Акцентування на трилітньому чи шестилітньому віці дівчинки – прагнення підкреслити юність Марії та особливість Її подвигу.

У румунській народній легенді згадується ангел, який приходив до Марії в храмі і змащував Її губи миром. Це й була її небесна їжа[11].

У духовних піснях мотив Введення Пречистої до храму Божого є однією зі складових сюжету Різдва Богородиці:

Три літа імущу,

До храму введена,

На престолъ зложена,

Богу поручена[12].

Сюжет апокрифу Введення Пресвятої Богородиці до храму відобразився у відповідній іконографії[13]. Серед постатей, зображених на іконі початку XVII ст. зі с. Малнова, бачимо св. Йоакима та Анну, що привели Марію до храму, на сходах дівчинку вітає первосвященик Захарія; позаду зображено дівчат у віночках, що прийшли разом із Богоотцями[14]. Це ж зображення бачимо на іконі з церкви св. Димитрія у Львові (1720 р.). Богородиця піднімається до храму по сходах. На верхній сходинці стоїть священик і зсилає на дівчинку благословення. Серед людей, які прийшли провести Марію, стоять Її батьки[15]. Аналогічне зображення цієї події бачимо в західному малярстві. На полотні Ніколаса Діпре (1500 р.) Марія піднімається по сходах до храму, біля відчинених дверей якого чекає священик. Батьки Марії, Йоаким та Анна, стоять поблизу і помахом руки прощаються з дочкою[16].

В апокрифічних творах про Введення Пресвятої Богородиці підкреслюється, передусім, незвичність, богообраність Марії. В описі усіх подробиць цієї події реалізується особливий статус Божої Матері як героя цих творів. Навіть з-поміж дівчат Діва Марія займала особливе місце.

Введення (“Введіння”, “Видіння”, “Воданнє” або Третя пречиста) у народі – початок відліку зимового циклу свят, час активного приготування до Різдва та Нового року. Тому й замовлювально-заклинальний характер усіх зимових свят відобразився і у цьому дні. За народною етіологією “Видіння” стається тоді, коли Господь відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, а “Введіння”, коли “вводиться літо в зиму”. “Скільки на Введіння води, стільки на Юрія трави”або “Як Введіння мостить мостки, а Микола забиває гвіздки, то люта зима буде” – спостерігали за погодою у цей день. А ще вважали, що саме з 4 грудня по-справжньому “відпочиває” земля, і рухати її не можна аж до Благовіщення.

Жінки намагалися до Введення обов’язково закінчити тіпати, терти льон та коноплі, щоб було з чого до свят напрясти та наткати полотна. Не завершити цю справу означало знеславитися, а ще “накликати бурю на ниву”. Цього особливо боялися дівчата, що мріяли про одруження. Третя пречиста – початок зимових ворожінь, магічних обрядодій. Щоб оберегти хату від нечисті, посипали обійстя маком, обкурювали худобу зіллям, дьогтем чи крейдою малювали на дверях хрестики. Особливе ставлення у цей день до худоби. На Поділлі навіть киселицю варили спеціально для корів і щедро їх годували, щоб “сметана була густа”. На Бойківщині (Старосамбірський р-н) Введення Божої Матері називали “першою колядою” – різдвяний піст триває, починають співати колядки[17].

З різдвяно-новорічними обрядодіями споріднює цей день ще один звичай – впускати до хати першого полазника – людину, від якої безпосередньо залежить щастя родини. Вірили, якщо до хати вперше у цей день зайде молодий чоловік та ще й з грошима – весь рік щаститиме, у хаті всі будуть здорові та багаті. Не бажано було впускати перших відвідувачів – жінок, старих та немічних людей. Остерігалися на Введення ходити по хатах та позичати що-небудь, аби не наврочити злого. Щоб випередити таких небажаних гостей, господарі намагалися вдосвіта привести до хати свого “полазника” – коня, вола (згодом перелік збільшився – теличку, вівцю)[18].

Дослідження розуміння християнських свят у народі – шлях до пізнання явища “народного християнства”, що глибоко вкоренилося у релігійному світогляді українців. Введення Пресвятої Богородиці до храму – подія, вшанування якої стало знаковим в українській культурі. Тому, прославляючи у молитвах Діву Марію, пам’ятаймо про справжні витоки церковного святкування цього дня.

Ірина Кметь

[1] В апокрифічному “Першоєвангелії Якова” вказано дволітній вік Богородиці на час Введення у храм. Згаданий твір, відомий ще у часи Орігена, не будучи визнаний канонічним, водночас не увійшов до переліку заборонених книг. Під назвою “Яковлева повість” апокриф вже з XII ст. поширювався на руських землях (див.: Иисус Христос в документах истории / [сост., статья и комент. Б. Деревенского]. – Санкт-Петербург : Алетейя, 1998. – С. 204 – 206, 210).

[2] У “Першоєвангелії Якова” згадується, що Марія була залишена на третій сходинці жертівника. У “Євангелії Псевдо-Матфея” ця подія змальовується по-іншому: “Вона піднялася бігом на п’ятнадцять сходинок, не повертаючись назад і не кличучи своїх батьків, як це звичайно роблять діти” (порівн.: Иисус Христос в документах истории / [сост., статья и комент. Б. Деревенского]. – Санкт-Петербург : Алетейя, 1998. – С. 211, 235).

[3] Апокрифи і лєґенди з українських рукописів / [зібр., упор. і пояснив др. І. Франко]. – Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2006 – . – (репринт видання). – Т II. Апокрифи новозавітні. А. Апокрифічні євангелія : Репринт видання 1899 року. – 2006. – С. 73, 151.

[4] Rozmyślanie o Żywocie Pana Jezusa z rękopisu greckokatolickiej kapituły Przemyskiej / [wyd. Aleksander Brückner]. – Kraków, 1907. – S. 30.

[5] Ibid. – S. 27 – 28.

[6] Кирпичников А. Сказания о житии Девы Марии и их выражение в средневековом искусстве / А. Кирпичников // Журнал Министерства Народного Просвещения. – Санкт-Петербург, 1883. – Ч. ССХХVIII. – С. 32.

[7] Rozmyślanie o Żywocie Pana Jezusa…. – Kraków, 1907. – S. 28.

[8] Белова О. Библейские сюжеты в восточнославянских легендах / Ольга Белова // Восточнославянский этнолингвистический сборник : Исследования и материалы. – Москва : Индрик, 2001. – С. 142.

[9] Труды этнографическо-статистической экспедиции в западно-русский край, снаряженной императорским русским географическим обществом. Материалы и изследования собранные П. П. Чубинским. – Санкт-Петербург, 1872. – Т. I. – С. 159.

[10] “Народная Библия”: Восточнославянские этиологические легенды / [cост. и комм. О. В. Беловой]. – Москва : Индрик, 2004. – С. 310.

[11] Чебан С. Румынские легенды о Богородице / С. Чебан // Этнографические обозрения. – 1911. – № 3 – 4. – С. 10.

[12] Гнатюк В. Етнографічні матеріали з Угорської Русі. Угроруські духовні вірші. – Нови Сад, 1985. – С. 196.

[13] Овсійчук В. Оповідь про ікону / В. Овсійчук, Д. Крвавич. – Львів : Інститут народознавства НАН України, 2000. – С. 176.

[14] Свєнціцька В. Спадщина віків: Українське малярство XIV – XVIII ст. у музейних колекціях Львова / В. Свєнціцька, О. Сидор. – Львів : Каменяр, 1990. – С. 67. (ікона поч. XVII ст. з с. Малнова).

[15] Овсійчук В. Українське малярство X – VIII ст. / Володимир Овсійчук. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1996. – С. 295; 402.

[16] Luwr : Malarstwo europejskie / [tłumacz. i redakcja K. Maleszko]. – Warszawa : Arkady, 1998. – S. 25.

[17] Кутельмах К. Введення // Мала енциклопедія українського народознавства. – Львів, 2007. – с. 73-74.

[18] Ще з дохристиянських часів ці тварини були уособленням чоловічої сили, відповідно в магічних обрядодіях позитивно впливали на життя людини. (див. Глушко М. Генезис тваринного запрягу в Україні. Культурно-історична проблема. – Львів, 2003. – С. 72 – 98.)

джерело

..минулий опис займы онлайн без залога

Comments are closed.