випадкова археологія 118

..пару фібул, Київська культура, знайдено у лісі Мотовилівського куща. Фото і опис далі..

..про подібні знахідки є опис на теренах інтернетів та академічні наукові труди:

ФІБУЛА З ВИЇМЧАСТИМИ ЕМАЛЯМИ З ВЕЛИКОЇ СНІТИНКИ

Б.В. Магомедов


© Б.В. Магомедов, 2003
“Археологія”, №2, 2003 р.

Фібули з хрещатим завершенням виступають етнографічною ознакою окремого племені у складі слов’ян київській культури. На межі III-IV ст. унаслідок зміни населення деякі прикраси потрапляють на черняхівські пам’ятки.

Під час дослідження у 1988-1989 рр. поселення черняхівської культури біля с. Велика Снітинка (пункт 2) у Фастівському р-ні Київської обл.1 нам передали рідкісну бронзову фібулу2, знайдену на лівому березі річки Снітка (притока Унави-Ірпеня-Дніпра), навпроти дослідженої ділянки поселення з майстернями по виготовленню гребенів з оленячого рогу. Місце знахідки – сусіднє ремісниче поселення Велика Снітинка 3, що розташоване в західній частині села, на садибах на вул. Некрасова (куток «Сахалін»). Під час спорудження тут городнього паркану селяни натрапили на давню яму зі скупченням оленячих рогів – склад сировинного матеріалу. На цій самій пам’ятці було знайдено залізний наконечник списа завдовжки до 40 см, що, на жаль, не зберігся. У закладеному нами розвідковому шурфі (40 м2) культурний шар сягав 1 м. Крім черняхівської кераміки виявлено напівкулясте ткацьке грузило, обрізки рогових виробів, шматок бронзового дроту, який призначався на заклепки для скріплення гребенів3.

Фібула з Великої Снітинки належить до кола речей з виїмчастими емалями (інакше «варварські емалі»), за типологією Г.Ф. Корзухіної, до типу ажурних трикутних фібул, підтип III.2 – із хрещатим кінцем4. Її розмір 135 Ч 57 мм (рис. 1, 2). Виріб відлито з бронзи; в отворах на виступах широкого кінця збереглися залізні оксиди від осі втраченого пружинного апарату. Голка пружини пристьобувалась до масивного гачка з тильного боку. Чотири плоскі щитки мали на лицьовому боці гнізда, заповнені кольоровою емаллю: центральний трикутний щиток – із прозорого зеленого скла, два трикутні в широкій частині та ромбоподібні на кінцевому хресті – із глухого червоного скла. Вважається, що за сировину для емалей в подібних речах правили імпортні скляні намистини. Можливо, для емалевих вставок признача­лися (або скоріше імітували їх) слабо заглиблені круглі гнізда на бокових променях хреста. Мають вигляд гнізд глибокі півкруглі заглиблення в основах парних трикутників, але насправді тут мали бути наскрізні отвори подібно до екземпляру з Черняхова (рис. 3, 1), що добре видно на тильному боці виробу. Такі самі ливарні дефекти залишилися подекуди в інших ділянках наскрізних прорізів виробу.

Крім трикутних та деяких інших типів фібул до речей кола варварських емалей належать також підвіски, ланцюги, браслети, шпора та ін. Найпоширеніші вони були в Середньому Подніпров’ї (особливо на півдні Київщини) та в Прибалтиці і меншою мірою в північних частинах басейнів Дніпра та Волги5. У наш час установлено, що середньодніпровські знахідки пов’язані з ранньослов’янським населенням київської культури6. Емалі з’являються тут у II ст. н. е.; час побутування трикутних фібул обмежується серединою III – початком IV ст.7.

Для черняхівської культури речі кола варварських емалей не характерні. З розкопок досі відома лише пара Т-подібних (перекладчастих) фібул, поєднаних залізним ланцюжком (Компанійці, пох. 2)8. Проте цілу серію таких речей випадково було знайдено в різний час у районі відомих з часів В.В. Хвойки черняхівських пам’яток Черняхів та Ромашки. Це трикутні, підковоподібні та Т-подібні фібули, різні підвіски. Зокрема, з обох пунктів походять подібні до великоснітинської знахідки фібули підтипу III.2 – трикутні з хрещатим кінцем (Черняхів – 3 екз., Ромашки – 1 екз.); решту аналогічних речей було знайдено на поселенні київської культури Нові Безрадичі, поблизу с. Пекарі під Каневом, а також пару фібул у скарбі поблизу м. Борзна в Чернігівський обл.9 (рис. 3).

Фібули підтипу III.2 можна поділити на два варіанти. Для першого (типологічно і, мабуть, хронологічно більш раннього) притаманний «простий» хрест на вузькому кінці та кільцеві елементи – на широкому (Черняхів, 13/3; Ромашки, Борзна) (рис. 3, 1-3). Для другого варіанта характерний «складний» хрест (хрестоподібне оформлення променів) на вузькому кінці та прорізний зигзаг – на широкому кінці (Черняхів, 13/1 та, імовірно, 13/210, Нові Безрадичі, Пекарі) (рис. 3, 4-6). Екземпляр з Великої Снітинки належить до першого варіанта («простий» хрест та напівкільцеві елементи), але має вже ознаку другого (прорізний зигзаг).

Як відомо, у римську добу у багатьох народів Європи художньо оформлені фібули різних типів (як правило, пара однакових екземплярів) становили елемент парадного вбрання шляхетних жінок – представниць сімей родоплемінної верхівки. Деякі типи цих прикрас набувають характеру етнографічного визначника, притаманного певним народам, як, наприклад, двощиткові фібули у готів та гепідів другої половини IV-VI ст.

Не можна не звернути увагу, що з дев’яти відомих нам фібул підтипу III.2 всі, крім пари з Борзни, сконцентровані у вузькому регіоні Київського Подніпров’я між Ірпенем та Россю (рис. 1). Ця територія майже збігається з межею поширення західних пам’яток Середньодніпровської групи київської культури, яких на правому березі Дніпра налічується зараз близько 40: Білгородка, Глеваха, Ходосівка, Нові Безрадичі, Хлепча, Мотовилівська Слобідка, Обухів 2, 3 та 7, Григорівка та ін.11. На нашу думку, емалеві фібули з хрещатим завершенням виступають етнографічною ознакою місцевого населення, швидше за все, окремого племені у складі великого масиву споріднених племен (венедів-слов’ян?), що відповідало київській культурі. Самі прикраси належали жінкам з родовитих сімей – імовірно, із клану племінних володарів. Не виключено, що геометричний декор трикутних фібул разом з кольорами емалевих вставок несли певний геральдичний зміст на зразок сар­матських родових тамг або, пізніше, тризубів київських князів. До парадного гарнітуру місцевих аристократок входили й інші емалеві прикраси, поширені в той час на Середньому Подніпров’ї наприклад, підвіски-лунниці.

Населення північних та центральних регіонів черняхівської культури пов’язують переважно з германцями-готами, що мігрували з ареалу вельбарської культури (північно-східна Польща, Волинь)12. Появу в чужинському середовищі не притаманних йому речей навряд чи можна пояснити через мирні стосунки з місцевими мешканцями. Історія відносин черняхівських та київських племен пройшла кілька етапів13. Найраніші черняхівські пам’ятки з’являються на півдні Київського Подніпров’я, тобто на південно-західних кордонах київської культури, у другій треті – другій половині ІІІ ст. (Завадівка, Журавка, Ромашки, Рижівка). До східних сусідів починає надходити потік черняхівських ремісничих виробів та імпортів з Причорномор’я. Проте близько рубежу III-IV ст. селища київської культури зникають із лісостепових районів Київського Подніпров’я під тиском черняхівської (тобто готської) експансії. На цій території виникають черняхівські поселення, інколи на місці київських пунктів (Глеваха, Обухів). Тоді ж на черняхівських пам’ятках з’являються вироби з емалями, треба гадати, нерідко разом із полоненими жінками. Частина київського населення знаходить притулок серед споріднених племен басейну Десни. Цим можна пояснити наявність фібул із хрещатим завершенням у Борзнянському скарбі.

Певним підтвердженням наших міркувань є подібне розміщення іншої групи речей з емалями. Ідеться про підвіску-лунницю з вельбарського могильника Дитиничі на Ровенщині, германська належність якого сумнівів не викликає14. Найближчі аналогії до цієї підвіски, тобто варіант лунниць з додатковими елементами на верхньому та нижньому краях корпусу, мають таку саму географію поширення, що й фібули з хрещатим завершенням: Черняхів, с. Хрещатик Черкаського р-ну, Черкаський р-н, Канівський р-н; с. Вишеньки в нижній течії Десни15.

Отже, розглянуті прикраси з емалями допомагають відновити один з епізодів гото-слов’янських відносин пізньоримського часу.

 


Ілюстрації

Рис. 1. Карта знахідок трикутних фібул підтипу ІІІ.2: 1 – Велика Снітинка; 2Нові Безрадичі; 3 – Черняхів; 4 – Ромашки; 5 – Пекарі; 6 – Борзна

Рис. 2. Фібула з Великої Снітинки

Рис. 3. Фібула підтипу ІІІ.2: 1-3 – перший варіант; 4-6 – другий варіант; 1 – Черняхів, 13/3; 2 – Ромашки; 3 – Борзна; 4 – Черняхів, 13/1; 5 – Нові Безрадичі; 6 – Черняхів, 13/2 (за: Корзухіна Г.Ф. Предметы… – Табл. 1, 2; 5, 6, 7; 6, 3, 7)


Примітки

1 Магомедов Б.В. Велика Снітинка 2 – поселення гребінників III-IV ст. н. е. // Стародавнє виробництво на території України. – Київ, 1992. – С. 94-116.
2 Користуємося нагодою висловити за це щиру подяку краєзнавцю з Фастова пану О.Ф. Кирилюку.
3 Аналогічні знахідки походять із пункту 2: Магомедов Б.В. Зазн. праця. – Рис. 7, 13, 14, 24, 25; 13, 7.
4 Корзухина Г.Ф. Предметы убора с выемчатыми эмалями V – первой половины VI в. н. э. в Среднем Поднепровье // САИ. – 1978. – Вып. Е1-43. – С. 24.
5 Корзухина Г.Ф. Указ. соч. – Карта.
6 Даниленко В.М. Пізньозарубінецькі пам’ятки київського типу // Археологія. – 1976. – Вип. 19. – C. 84-87; Гороховский Е.Л. Хронология украшений с выемчатой эмалью Среднего Поднепровья // Материалы по хронологии археологических памятников Украины. – Киев, 1982. – С. 125-139; Терпиловский Р.В., Абашина Н.С. Памятники киевской культуры (Свод археологических источников). – Киев, 1992. – С. 68-70.
7 Гороховский Е.Л. Хронология ювелирных изделий первой половины I тыс. н. э. Лесостепного Поднепровья и Южного Побужья: Автореф. дис. … канд. ист. наук. – Киев, 1988. – С. 17-18.
8 Махно Є.В. Типи поховань та планування Компанiївського могильника // Середнi вiки на Українi. – К., 1971. – Т. I. – Рис. 4.
9 Корзухина Г.Ф. Указ. соч. – С. 24, табл. 1, 1, 2; 5, 6, 7; 6, 2, 3, 7. Для позначення фібул з Черняхова ми користуємося нумерацією цього видання.
10 У фібули Черняхів 13/2 втрачений вузький кінець, проте вона дуже подібна до екземпляру з Нових Безрадичів.
11 Терпиловский Р.В., Абашина Н.С. Указ. соч. – С. 99-119.
12 Магомедов Б. Черняховская культура. Проблема этноса. – Lublin, 2001. – С. 15.
13 Магомедов Б. Указ. соч. – С. 126; Terpilovskij R., Magomedov B. Bevцlkerung der цstlichen Ukraine in der Rцmerzeit. Ьber die Kontakten der Cernjachov- und Kiever Kultur // Eurasia Antiqua (у друку).
14 Смішко М.Ю., Свєшніков І.К. Могильник III-IV ст. н. е. у с. Дитиничі Ровенської області // МДАПВ. – 1961. – Вип. 3. Рис. 4, 10.
15 Корзухина Г.Ф. Указ. соч. – Табл. 8, 7; 9, 1, 3, 4; 13, 2; 23, 3.


Б.В. Магомедов

ФИБУЛА С ВЫЕМЧАТЫМИ ЭМАЛЯМИ ИЗ ВЕЛИКОЙ СНИТИНКИ

Ажурная треугольная фибула с крестчатым завершением (подтип III.2 по Г.Ф. Корзухиной, середина III – начало IV в.) обнаружена на поселении черняховской культуры. Судя по узкой локализации таких находок, они были этнографическим украшением знатных женщин отдельного племени (венедов-славян?), входившего в Среднеднепровскую группу киевской культуры. На рубеже III и IV вв. такие поселения исчезают под давлением черняховской (т. е. готской) экспансии. Тогда же на черняховских памятниках появляются отдельные изделия с эмалями, иногда вместе с их владелицами. Часть киевского населения находит пристанище среди родственных племен бассейна Десны. Этим объясняется наличие рассмотренных фибул в Борзнянском кладе.

 

 


B.V. Magomedov

THE FIBULA WITH EMARGINATE ENAMEL FROM THE VELYKA SNYTINKA

Open-worked three-cornered fibula with cross-shaped end (subtype III. 2 by G.F. Korzukhina, the middle of the 3rd -the beginning of 4th century AD) is found on the site of Chernyahkov culture. Judging by the narrow localization of the such finds, they were an ethnographical adornment, which the noble women of separate tribe (venedi the Slav) had. The tribe was a part of the Middle Dnieper cluster of Kyiv culture. About the boundary of the 3rd and 4th centuries the settlements of this population vanished under the pressure of Chernyakov culture (that is Gothic) expansion. In the same time the separate wares with enamel appeared on the sites of Chernyakhov culture, sometimes together with their holders. A part of population of Kyiv culture found a haven among the kindred tribes of Desna river basin. This fact explains the fibulas under review being in the Borznyanskiy treasure trove.

Одержано 25.09.2002

джерело


..іноді трапляються знахідки у гарному стані, як на фото..

Київська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Положення на 300 рік

Положення на 375 рік

Ки́ївська культу́ра — археологічна культура, що існувала з рубежу IIIII ст. до 2-ї половини V ст. на території північно-східної України і сусідніх Білорусі та Росії. Вперше, на основі знайдених поблизу Києвастарожитностей, виокремлена Валентином Даниленком наприкінці 50-х — на початку 60-х років.

Джерела виникнення

Більшість дослідників вважають, що київська культура сформувалася на основі зарубинецьких старожитностей. Деякі вчені вважають, що київські пам’ятки генетично пов’язані з черняхівською культурою. Виникла вона на основі пізньозарубинецьких пам’яток і згодом стала підґрунтям для формування ранньосередньовічних слов’янських культур: колочинської та пеньківської. Тому більшість дослідників вважає носіїв київської культури безпосередніми предками ранньоісторичних слов’ян.

Опис

Залишки київської археологічної культури

Схема культур та їх зв’язків з утворенням слов’янських народів

Поділяється на кілька культурно-хронологічних типів з яких в межах України наявні середньодніпровський, деснянський і східнолівобережний локальні варіанти.

Поселення київської культури переважно розташовані на ділянках перших надзаплавних терас, однак відомі й селища на високому корінному березі. Площа селищ, зазвичай, не перевищує 0.5 га. Поселення нерідко зводилися «гніздами» — на відстані 0.5-1 км одне від одного. Житла київської культури представлені переважно напівземлянками (10-17 м). Конструкція стін зрубна або стовпова. Для Подесення, наприклад, характерні напівземлянки з центральним опорним стовпом покрівлі і відкритим вогнищем біля нього (Роїще, Лавриків Ліс, Улянівка та інші.).

На Середньому Дніпрі у житлах, крім вогнищ, виявлено глинобитні печі (Глеваха, Обухів). На деяких поселеннях відкрито залишки наземних будов з глиняною обмазкою стін (Обухів). За межами жител знайдено, очевидно, літні вогнища, споруджені на кам’яній вимостці або вимостці з черепків, господарські споруди.

Населення культивувало просо і жито, рідше пшеницю та ячмінь. Розвивалося й приселищне скотарство: на поселеннях виявлено кістки домашніх тварин. У стаді була велика рогата худоба, свині, кози, вівці, розводили коней. Допоміжними промислами у господарстві були полювання та рибальство. Важливу роль відносили ремеслам. Досить розвинуте було залізоробне і ковальське виробництво. Рештки сиродутного металургійного горна виявлено у Василькові. На інших поселеннях траплялися також залізні шлаки. З набору готових залізних виробів можна зробити висновок про те, що місцеві ковалі досягли певного рівня майстерності.

Знахідки зброї визначалися наконечниками стріл та списів.

Для кінця II—III ст. характерні контакти із балтськими племенами лісової зони. У 2-й половині III—IV ст. встановлюються зв’язки з черняхівською культурою.

Господарство

Топографія селищ київської культури, речовий інвентар характерні для осілого землеробського способу життя. Уламок залізного наральника виявлено у селищі Улянівка. Залізні серпи знайдено на селищах Бортничі, Обухів, Роїще. Круглі кам’яні ротаційні жорна виявлено в Роїщі та Улянівці. У господарських приміщеннях зустрічаються уламки великих корчаг, в яких збереглися зерно та інші сільськогосподарські продукти (Нові Безрадичі, Обухів, Роїще, Хлепча). Населення культивувало просо і жито, рідше пшеницю та ячмінь. Розвивалося й приселищне скотарство: на поселеннях виявлено кістки домашніх тварин. У стаді була велика рогата худоба, свині, вівці, кози, розводили також і коней. Допоміжними промислами у господарстві були полювання та рибна ловля.

Ювелірна справа

Ювелірна справа київських майстрів була на досить високому рівні розвитку. Про це свідчать бронзові та залізні фібули, поясні пряжки, браслети, підвіски. Привертають увагу ювелірні вироби з емаллю, також пов’язані з комплексами пам’яток культури київського типу. Їх, очевидно, слід розглядати у зв’язку з серією своєрідних подніпровських виїмчастих емалей. Ці вироби вписуються за типологією у відомі в Середньому Подніпров’ї. Речові скарби з бронзи й заліза пов’язують із загальноєвропейськими типами речей римського часу. Це підв’язані і так звані воїнські фібули, поясні пряжки, браслет з потовщеними кінцями і дротяні браслети. Відомі палицеподібні шпильки й вічкоподібні підвіски.

Джерела та література

Comments are closed.