свято апостолів Петра і Павла

Чому апостоли Петро і Павло називаються первоверховными

За свідченням слова Божого, апостоли займають особливе місце в Церкві – «кожен повинен розуміти нас, як служителів Христових і домобудівників таємниць Божиїх» (1 Кор. 4,1).

Зодягнені рівною силою зверху і однаковою владою розрішати гріхи, всі апостоли сядуть на дванадцяти престолах біля Сина Людського (Мф. 19,28).

Хоча деякі апостоли і відрізнені в Писанні і переданні, наприклад Петро, Павло, Іоанн, Яков та інші, жоден з них не був головним і таким, що навіть перевершує честю останніх.

Але оскільки в Діяннях апостольських переважно повіствуєтся про праці апостолів Петра і Павла, то Церква і святі отці, благоговіючи при імені кожного з апостолів, цих двох називають первоверховними.

Церква прославляє апостола Петра як першого з числа апостолів, який сповідав Ісуса Христа Сином Бога Живаго; Павла ж, як найбільш з діяльних і зарахованого до вищих з апостолів Духом Святим (2 Кор. II, 5); одного – за твердість, іншого – за світлу мудрість.

Називаючи двох апостолів верховними, по першості порядку і праць. Церква вселяє, що голова їм є один тільки Ісус Христос, а всі апостоли – служителі Його (Кол. 1,18).

Святий апостол Петро, до покликання свого Симон, старший брат апостола Андрія Первозванного, був рибак. Він був одружений, мав дітей. По словами св. Іоанна Золотоустого, це була людина полум’яна, некнижна, проста, бідна і богобоязлива. Він був приведений до Господа своїм братом Андрієм, і при першому ж погляді на простого рибака Господь ппередрік йому ім’я Кифа, по-сирски, або по-грецьки – Петро, тобто камінь. Після обрання Петра в число апостолів Господь відвідав його убогий будинок і зцілив тещу від лихоманки (Мк. 1,29-31).

У числі трьох учнів Своїх Господь удостоїв Петра бути свідком Своєї Божественної слави на Фаворі, Своєї Божественної сили при воскресінні дочки ІаЇра (Мк. 5, 37) і Свого приниження в саду Гефсиманськом.

Петро гіркими сльозами розкаяння омив своє зречення від Христа, і першим з апостолів увійшов до труни Спасителя після воскресіння Його, і першим з апостолів удостоївся побачити Воскреслого.

Апостол Петро був видатним проповідником. Сила його слова була стільки велика, що він обертав до Христа по три, по п’ять тисяч чоловік. По слову апостола Петра, викривані в злочині падали мертвими (Діян. 5, 5. 10), мертві воскресали (Діян. 9, 40), хворі зцілялися (Діян. 9, 3-34) навіть від дотику до них однієї тіні апостола (Діян. 5, 15).

Але у нього не було першості влади. Всі церковні справи вирішувалися загальним голосом апостолів і пресвітерів зі всією Церквою.

Апостол Павло, кажучи про апостолів, шанобливими стовпами,ставить на першому місці Якова, а потім Петра та Іоана (Гал. 2,9), себе ж зараховує до них (2 Кор. 11,5) і порівнює з Петром. Собор посилає Петра на справу служіння так само, як і інших учнів Христових.

Апостол Петро зробив п’ять подорожей, проповідуючи Євангеліє і багато обертаючи до Господа. Останню подорож закінчив в Римі, де з великою старанністю благовіствував віру Христову, примножуючи число учеників. У Римі апостол Петро викрив обман Симона волхва, який видавав себе за Христа, обернув до Христа двох жінок, улюблених Нероном.

За велінням Нерона 29 червня 67 року апостол Петро був розіпнутий. Він просив мучителів розіпнути себе головою вниз, бажаючи цим показати відмінність між своїми стражданнями і стражданнями свого Божественного Вчителя.

Чудова історія навернення святого апостола Павла, який до того носив ім’я Савл.

Савл, вихований в законі юдейському, ненавидів і терзав Церкву Христову, і навіть випросив у синедріона владу усюди знаходити і переслідувати християн. «Савл терзав церкву, входячи в доми і тягнучи чоловіків і жінок, віддавав в темницю» (Діян. 8, 3). Одного разу «А Савл, ще дихаючи погрозави та вбивством на учеників Господа, прийшов до первосвященика і випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого знайде з послідовників цього вчення, чоловіків та жінок, звязавши, приводити до Єрусалима. Коли ж він ішов і наближався до Дамаска, враз осяяло його світло з неба. Він упав не землю і почув голос, який говорив йому: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене? Він сказав: «Хто Ти, Господи?» Господь же сказав: «Я – Ісус, Якого ти гониш. Тяжко тобі йти проти рожна». Він із трепетом і жахом сказав: «Господи, що повелиш мені робити?» І Господь сказав йому: «Встань, і йди до міста; і сказано тобі буде, що тобі треба робити». Люди ж, які йшли за ним, стояли здивовані, бо чули голос, а нікого не бачили. Савл підвівся із землі і відкритими очима своїми нікого не бачив. І повели його, взявши за руку, і привели в Дамаск. І три дні він не бачив, і не їв, і не пив». ” (Діян. 9,1-9).

Наполегливий гонитель християнства стає невтомним проповідником Євангелія. Життя, вчинки, слова, послання Павла – все свідчить про нього, як про вибраного сосуда благодаті Божої. Ні скорбота, ні тіснота, ні гоніння, ні голод, ні нагота, ні небезпеки, ні меч, ні смерть не могли ослабити в серці Павла любові до Бога.

Він здійснював безперестанні подорожі в різні країни для проповіді Євангелія юдеям і особливо язичникам. Ці подорожі супроводжувалися надзвичайною могутністю проповіді, чудесами, невсипущою працею, невичерпним терпінням і високою святістю життя. Праці апостольського служіння Павла були безприкладні. Він сам про себе говорив: більш за всіх них потрудився (1 Кор. 15, 10). За свої праці апостол зазнав незліченну скорботу. У 67 році 29 червня в один час з апостолом Петром він прийняв мученицьку кончину в Римі. Як римський громадянин він був обезголовлений мечем.

взято тут

СВЯТО АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА
Після закінчення Петрового посту – 12.07 в народі святкували Петра й Павла або просто “Петра”. До свята прибирали садибу, підбілювали та підфарбовували хату, вішали чисті рушники. До церковної служби йшли з квітами й віночками, окрасою яких були червоні маки. Ритуальною стравою були так звані мандрики. Випікали ці коржики із пшеничного тіста, зібраних під час Петрівки сколотин та перевареної сироватки, а також додавали сир та яйця. Назву пиріжків у народі пов’язували з легендою про мандрування світом Апостолів Петра й Павла у яких зозуля вкрала одного “мандрика” і за це її Бог покарав – саме о цій порі вона перестає кувати. Ще люди з цього приводу казали, що зозуля “мандриком подавилася”, але якщо її кування чути було й після Петра, то це вважали на нещастя.

До свята Петра господині намагалися зробити перші зажинки ячменю з нового врожаю і потім освятити в церкві обрядовий хліб хоча б і зерно ще було не зовсім доспіле.

В Карпатах та Прикарпатті пастухи влаштовували свято на вигонах та полонинах: пекли мандрики, веселились, змагались, танцювали. Проводили обряд “копання Петра”, коли викопували в землі по периметру квадратну канаву (куди, сівши, можна було опустити ноги), а всередині на траві накривали “стіл” з наїдками. Співали пісень:

А на Петра вода тепла,
Лиш би ся купати,
Ой на Петра личко біле,
Лиш би цілувати! (За В. Скуратівським)

В деяких регіонах молодь влаштовувала ритуальні гойдалки в лісі чи гаю:

Ой у лісі на кленку, на кленку,
Там повісив той Андрій гойдалку…
(За В. Борисенко)

Хоча основний леймотив свята становив початок жнив до яких в Україні приступали після Івана Купала. Та й означені святі за народною уявою були перш за все хліборобами:

Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить…
(За О. Воропаєм)

У жнива казали, що святі апостоли спостерігали за людьми, а потім, порадившись з Богом, ” парували” людей: ледачій дівці – роботящого хлопця, а роботящій – лежня, бо якщо навпаки, то ледарі з голоду помруть. А ще люди вірили, що святий Петро носить ключі від раю і має силу впускати туди благочестивих людей (хто батька і матір шанує, щосуботи купається і поважає святу п’ятницю).

Християнська церква в цей день вшановує святих первоверховних Апостолів Петра й Павла. Це свято було встановлене ще в апостольські часи, а з ІV ст. набуло повсюдного поширення. На честь святих, починаючи з часів Константина Великого будувалося багато храмів та називалися поселення (Петропавлівка, Петропавловська тощо).

Відомості про святих містяться в Євангелії та Діяннях святих Апостолів. Апостол Петро (попереднє ім’я Симон) син Іони з Віфсаїди, був одружений, мав дітей, займався рибальством і був старшим братом Андрія Первозванного, який і привів його до Господа. Тоді ж він був названий символічним ім’ям Петро, що грецькою означає – камінь (сирійською його звали Кифа – тобто скеля). Згодом Господь звернувся до Апостола зі словами: “Блаженний ти, Симоне, сину Іонин, бо не тіло і кров тобі оце явили, але мій небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую я Церкву Свою, – і сили пекельні не переможуть її”.

Свдченням того, що Господь уподобив собі Петра було те, що Христос відвідав його дім і зцілив близьких удостоїв Апостола бути свідком Святої Божественної слави на горі Фавор і страждань в Гефсиманському саду. Незважаючи на свою любов до Ісуса Христа, Апостол Петро через свою людську слабкість тричі відрікався від Божественного Учителя. Але згодом гірко розкаявся в цьому, був прощений і, саме йому першому серед учнів Господь явився після свого воскресіння.

Після зішестя Святого Духа на апостолів Петро палко проповідував у храмах віру в Ісуса Христа, Божою благодаттю зцілював немічних і калік. Побував з проповідями в Єрусалимі, Самарії, Лідді, Йоппії, Кесарії, Антіохії, інших містах Малої Азії. Кілька разів його садовили до в’язниці, але Ангел Господній чудесним чином звільняв Апостола. І врешті решт той прибув до Риму де викрив волхва Симона й навернув до християнства двох дружин Нерона. Останній наказав стратити Петра 29 червня 67 р., розіп’явши на хресті вниз головою (про це попросив сам Апостол, щоб підкреслити різницю своїх мук і страждань Божественного Учителя). Похований Апостол Петро був у Римі святим Климентом, а над його гробницею згодом було збудовано чудесний храм.

Апостол Павло, який спершу мав ім’я Савло, походив з м. Тарса (Кілікія) і мав права римського громадянина, які наслідував від своїх заможних предків. Спочатку він був у секті фарисеїв і чинив гоніння на християн. Одного разу він відправився до Домаска, щоб знайти там християн, ув’язнити їх і відіслати до Єрусалима на суд. Опівдні в дорозі його й супутників несподівано осяяло світло з неба. Він упав на землю і почув небесний голос: “Савле, савле, чому ти мене переслідуєш?” На що Савло сказав: “Хто ти, Господи?” Й почув відповідь: “Я Ісус, що його ти переслідуєш. Встань же та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити.” Здивованого й осліпленого Савла привели в Дамаск де після зустрічі з учнем Христа Ананієм він прозрів, а той сказав: “Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю його зрозумів і щоб бачив ти Проведника, і почув голос із уст Його. Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми…”

Після навернення Павла у християнство, й сповнення Святим Духом інші Апостоли з недовірою поставилися до нього і спілкувалися через посередника – Апостола Варнаву, з яким Павло згодом здійснював апостольські труди в Антіохії, Македонії, Афінах, Солуні, Корінфі та Ефесі. Проповідуючи слово Боже, Апостол Павло зцілював важко хворих, але й зазнав переслідувань та нападів. Кілька разів він був чудесним образом врятований Господом (після побиття камінням та потоплення корабля) та провів два роки в ув’язненні в Кесарії. Потім цар Агріппа відправив Павла до Рима на суд Кесаря де згодом Апостола засудили на смерть і стратили усікновенням голови (через рік після смерті Апостола Петра).

Вшановуючи святих Церква прославляє Апостолів як первоверховних первосвятителів: Петра – як першого серед Апостолів, а Павла – що більше від інших потрудився.

Люди після загальної урочистої церковної відправи зверталися до Апостолів із своїми особистими сокровенними помислами: “Моли Бога за мене (за нас), святий угодниче Божий (ім’я святого), бо я щиро звертаюсь до тебе, скорого помічника й молитвенника за душу мою (за душі наші)”. Особливо годилося звертатися з такою молитвою до такого святого (святої) чиє ім’я носиш. Тому це свято вважалось іменинами всіх Петрів і Павлів, яких вітали, а ті відповідно пригощали близьких та рідних. А по всіх храмах лунали слова святого Тропаря: “Між апостолами первопрестольні й усього світу навчителі. Владику всіх моліте спокій світові дарувати й душам нашим велику милість”.

Наступного дня – 13.07 святкували “Собор 12-ти апостолів”. Власне “собором” називали зібрання віруючих для молитовного прославлення Апостолів (від грецької – посланців) обраних Ісусом Христом для проповіді слова Божого. Хоча, окрім вшановуваних цього дня 12-ти обранців Божих, Церква також називає апостолами інших 70 учнів і послідовників Ісуса Христа.

В народі вказане свято ще називали “Полупетра” або “Петрового батька” і вважали “наполовину” меншим від попереднього. Намагалися не виконувати польові роботи та вшановували пастухів і тварин. Казали: “На Полупетра щаслива дітвора” бо не треба було гнати худобу “на пашу”. Інколи варили борщ у трьох горщиках та різали трьох півників, що нагадувало (символізувало) про трикратне зречення святим Петром Ісуса Христа.
взято тут микрозаймы

Comments are closed.