(або що чекає Борову перед 2 червня)
Одне із найбільших селищ на Фастівщині – це Борова. Хоча, яке б воно велике не було, мешканці селища достатньо добре знають один одного, пов’язані спогадами спільного дитинства і навчання, родинними зв’язками тощо. Сховати у ньому від очей людей свою поведінку, релігійні чи політичні уподобання важко. Тому, коли починається якась виборча кампанія, то борівчани вже добре знають, хто чим дихає і чого від конкретних кандидатів можна чекати.
Вибори селищного голови 2 червня, як я бачу, нічим не будуть відрізнятися від попередніх. Ті ж команди, ті ж клани, все, що треба – між собою вже все вирішено і передомовлено. Кандидатури попроходили відсів не у людей, а у відповідних кабінетах, тому й чекай потім таких же дерибанщиків, як нинішні. Як на мене, поки третя сила не вималюється – прогресу у Боровій не буде. Про незаангажованість, відсутність лобістських зв’язків між родичами, кумами і сватами, непідмащування сельодочкою чи гривнями за виписану довідку – лишається тільки мріяти. Про передвиборчу агітацію й говорити не хочеться. Коли сьогодні агітують за одних, завтра – за інших, післязавтра – за третіх, то що це за позиція? Куди поділися чесність, відповідальність за попередні вчинки і слова, принциповість? Політична проституція та зрадництво стали якимось трендом української політики і нашого суспільства. І це не високопарні слова. Візьмемо для відповідної довідки енциклопедію і читаємо: «Полити́ческая проститу́тка – беспринципный политический деятель, готовый поступиться честью, совестью, долгом (перед народом и отечеством) и другими высокими ценностями ради собственной выгоды». У нас у Боровій, що, таких діячів немає? Є! І чимало є!
Знаємо вже добре ми, як під час останніх виборів на них навчилися постійно заробляти деякі групи населення. Але, одна справа, коли людина чесно відпрацювала за уподобану політсилу та отримала від неї винагороду. Інша – коли депутат чи депутатка активно «працюють» на пошук грошей і кожного разу на іншого політика чи двох одночасно, організовуючи у себе вдома усі штаби на будь-який смак. Показна «активність», «драники» – як стратегічна «зброя» одурманювання кандидатів – про це у Боровій розповідають лише одні анекдоти, а від цих осіб вже давно тошнить все селище. До речі, символічно: хто їх раніше скуштував у одної пані – з фіаско-результатом не забарився. Бо її ж всі у Боровій знають і голосують за принципом «Скажи, хто твій друг – я скажу хто ти», тобто, проти тих, з ким вона. Але згадана пані не засмучується, не пропадає і, знову, відчувши гроші, невдовзі вже цілується з тим, кого хаяла ще недавно на виборах, і усміхнено запалює ялинки його коштом. Всі ці маски, театральні усмішки і заходи можуть ввести в оману приїжджих, але не борівчан. Останні добре знають, що її зміст життя – це бажання постійно перебувати біля влади і грошових мішків, які періодично можна завуальовано потрусити. Заради цих «народних» інтересів селище часто «заколочується».
Що ж нині? Судорожні хитання від думки, що тільки, за рахунок інтриг, вдалося поставити свою владу, а тут 2 червня може все зруйнуватися. Власною кандидатурою і кандидатурами свого квартету «команди молодості нашої» – шансів набрати голосів на виборах немає. Тому йде активний пошук табору прилаштування та пропонування своїх пиріжків і драників. Але ціну їм у Боровій вже знають. Як і те, що до чого вона не добирається – там завжди кучугури проблем. Можна згадати і школу, і фонди, і вибори, нинішню показну любов і турботу до селищного клубу, через яку з нього пішли найкращі кадри. Ще трішки і його будуть обходити стороною всі борівчани. Бо примітивні самопіарні шоу згаданого «пенсіонера-генератора ідей» (спеціаліста дуже далекого «вчорашнього дня») потрібні тільки їй і дарма вона думає, що борівчани нічого не бачать і не чують. Вони просто мовчки роблять свої висновки і, повірте, ще скажуть про це своє слово.
Що ж до самих виборів. Часто чую, що нинішні люди заслуговують продажну владу, бо самі продажні. Так, їх мовчазна «толерантність» за українським принципом «моя хата скраю» дають можливість більш активним продажним громадянам здійснювати заплановане, подавати власні інтереси за загальнонародні, диктувати своє бачення та й ще видавати це як «турботу» за ближнім. Тому й смішно чути, як відремонтований чиновником за посадовим обов’язком і за бюджетний кошт шматок дороги препідноситься як його благодійницька заслуга і турбота про людей.
Якже ж розібратися людям у цій плутанині, у чиновницькій та депутатській «відданості», у тому, хто ж для них більше чого зробив, у всіх брудних ігрищах, де «все продається та купляється»? По-перше – перестати самим все вимірювати грошима! Бо гроші – це не стабільна одиниця, а постійними цінностями є повага людей і жертовна праця для них. По-друге – потрібно промоніторити всю нашу соцсферу, визначити ступінь вирішення державою найгостріших реальних проблем людей та ті стратегічні пріоритети і засоби вирішення цих проблем громадою, на які її слід організувати для спільної праці. Люди не повинні жити за залишковим принципом «моя хата з краю». Потрібно навчитися відчувати себе важливою повноправною частинкою громади і бути тим громадським барометром, який ефективно контролюватиме будь-яку владу. У тому числі, і у Боровій.
Н.Лободна