по рідній землі з чистим серцем

..книга Андрія Омель’яновича Мороза, яку він надав як автор, для розміщення на сайті borova.org. Бажаючі ознайомитись із творчіст’ю, можуть скачати її собі, для подальшого читання ТУТ. Приблизно 20 мб.

Саму книгу було видано обмеженим накладом за кошти автора.


Історико-краєзнавча розвідка
Автор тексту Андрій Мороз
Редактор Елла Вуколова
Вступне слово Наталки Поклад
Художнє оформлення та комп’ютерна
верстка Легкого Василя

Автором видання зібрані унікальні матеріали, які висвітлюють сторінки історії Фастівщини і пов’язаних із цим краєм історичних подій через брак грунтовних розвідок досі ще мало знаних у світі та і в Україні.
Читачі помандрують у славні козацькі часи, і, обвіяні буйним вітром минулого, повернуться у наш час, помилуються мальовничими українським краєвидами та архівними світлинами і, окрилені словом пана Андрія, пригорнуться душею до рідної землі.
Видання багато ілюстроване і розраховане на фахівців, що вивчають історію рідного краю, та широке коло читачів.
ПЕРЕДМОВА

Андрій Мороз – родом із неспокійної Фастівщини, що неподалік від столиці, з села Королівка. 50 літ на виробництві. У вільний час – вечірня школа, технікум, винахідництво, будівництво, громадські справи співголови «Просвіти» на підприємстві і в українознавчому клубі «Спадщина» при Київському будинку вчених.
На Мороза Андрія, як на особистість, дуже вплинуло близьке знайомство з непересічною людиною, лауреатом Шевченківської премії, етнографом, скульптором Іваном Макаровичем Гончаром. «В той час, – пише про себе Андрій, – робота була простою – довести, що корінний народ має право і святий обов’язок жити і користуватися мовою і звичаями своїх предків».
Неспокійний, діяльний ентузіаст Андрій був серед тих, хто творив нову Україну.
А ще – в нього пульсувало слово. Воно відкривало його романтичній небайдужій душі неозоре небо, прояснювало криваві складки часу, виокремлювало із натовпу тих, що знають Істину і мають сміливість та наснагу до неї йти. Статті до редакцій газет, журналів, радіо, листи до відомих людей, нотатки цікавих мандрівок, спогади, роздуми, оповіді про рідний край, історичні події та видатних людей – і то так жваво, легко, з живодайною ноткою гумору, – і за роки склалась гарна перша книжка, а нині вже й друга: своєрідний буквар для українця, невеличка краєзнавча енциклопедія, літопис душі й часу, що висвітлив найдовшу, найважчу для людини дорогу – дорогу до себе.
Прекрасні розповіді про його батька, про матір, про дитинство; та найбільш вражаючою, як на мене, є розповідь про голод, про трагедію українського народу, яка ще й досі, на превеликий жаль, не всіма до кінця усвідомлена.
Нині Андрій Мороз закінчив працювати на виробництві й повернувся з Києва до рідної йому Фастівщини.
Незважаючи на вікові негаразди, він з тією ж молодечою енергією гойдає українську колиску. За його ініціативи та безпосередньої участі в тім краї постало і втілено в життя вісім проектів культурологічно-пізнавального характеру: пам’ятні знаки, плити, хрести загиблим героям, жертвам, церквам.
Хочеться щиро побажати Андрієві Морозу наснаги, творчого успіху і міцного здоров’я на многії та благії літа. А ще – залишатись таким, як був.

Село й завод, усе єдино:
Кохана, рідная земля,
Козацький край, моя Вкраїно, –
З тобою завжди буду я.

Наталка Поклад

..уривок з книги.

МОТОВИЛІВКА

Гарна пора року – літо. Особливо його закінчення. Хтось кудись їде, хтось звідкись приїхав, всі сповнені емоцій…
І мені вдома не сидиться. Беру валізу і йду на пошуки, якщо не пригод, то хоча б гарного кавуна. Іти далеко не треба. На узбіччі дороги стоїть невеличкий автопричеп, а біля нього «загоряють» смугасті, розкішні херсонські ягоди і гостра на слово продавчиня.
– Дня доброго! Кавуни продаєте?
– Ні. Екскурсоводом працюю.
– ?
– Ну ось, подивіться, їде, зупиняється… А думаєте, щось купить?
– Слухайте, скажіть, будь ласка, а де тут Мотовилівка?
– Почалось… Шановний, а яку Вам Мотовилівку треба? Велику, Червону, станцію Мотовилівка, Мотовилівську Слобідку? Та у нас всі приїжджі Борову Мотовилівкою називають…
– Ого! Багато живете. То це зараз, а що було раніше?
– Була Мотовилівка Панська, Мотовилівка Казенна, Каменево… Багато чого було…
Чоловік помічає щось на карті, записує, дякує…
Мотовилівка, то що ти є? Давнє поселення? Фортеця?
Тут була Мотовилівська козацька сотня, в різний час були сотні Івана Виговського, Дем’яна Децика, Семена Палія.
Та для більшості свідомих українців в Україні сущих і за її межами, в Бразилії, Австралії, Канаді Мотовилівка, її околиці є символом непереможності українського духу, її мілітарної сили – це також подвиг січових стрільців 18 листопада 1918 року.
Для росіян Мотовилівка (Мотовіловка) – це також перемога, яка
41
Мотовилівка. Художник Василь Легкий.
була здобута тут набагато раніше.
Як відомо, після Переяславської угоди, а потім Андрусівського договору українська козацька держава як суб’єкт міжнародного права перестає існувати. Формальними господарями на її землі стають Московія і Річ Посполита. Кордон між ними на Фастівщині пройшов від Митниці по річці Стугна до Борівського Зміїного валу. Біла Церква, Фастів, Мотовилівка залишились у поляків; Київ, Васильків відійшли до Московії.
Мотовилівська фортеця виконувала дуже важливу стратегічну роль – контролювала шляхи постачання харчів до Фастова, Білої Церкви з Полісся. І це дуже не подобалося Київському воєводі Микиті Львову. За його наказом вночі 18 листопада 1665 року московські війська знищили гарнізон та мешканців Мотовилівки, а фортецю спалили. Мотовилівці дісталася нещаслива доля гетьманської столиці Батурина, тільки на 43 роки раніше.
Для поляків Мотовилівка (Мотовідловка) – не тільки давня польська історія, а й родинне гніздо досить дієвих і освічених шляхтичів Аксаків-Руліковських. Їх представник Едвард Руліковський (1825 – 1900 рр.), почесний декан Білоцерківської гімназії, був талановитий історик-краєзнавець, археолог, етнограф. Його твори про наш край, Київщину, написані польською мовою, були високо оцінені не тільки польською спільнотою, а й видатними українцями того часу М. І. Костомаровим,
42
Листівка. Кінець ХIХ ст.
В. Б. Антоновичем, М. П. Драгомановим.
Для більшості нинішніх жителів Мотовилівка є батьківщиною, де вони мешкають, працюють, сумують і радіють тому, що мають. Але є ще частка тих, для кого Мотовилівка – tегга incognita. Материк невідомий, древній Гуляник, в який нині входять селище Борова, хутір Хлібча, села Велика Салтанівка, Мала Салтанівка, Велика Мотовилівка, Червона Мотовилівка, Мотовилівська Слобідка, Порадівка, Оленівка, Плесецьке. Цей «материк» рухається в просторі і часі, чекає своїх дослідників і поетів, які ще прийдуть і скажуть про нього своє раніш незнане слово. І вони з’являються.
Так, цього року в Борівській селищній бібліотеці для широкого загалу зробив розлогу доповідь голова Фастівської громадської організації «Просвіта» Едуард Монзолевський.
Його доповідь стосувалася маловідомих сторінок життя тих мотовилівців і борівчан, для яких українська справа, суверенітет були невід’ємною частиною життя, а їх десятки, сотні. Селяни, робітники, службовці, воїни і отамани УНР, підпільники, репресовані і реабілітовані. Варто згадати Овсія Гончара, Миколу Діденка, Ольгу Косовську.
Як відомо з історичних джерел, Великомотовилівське поселення є одним з найдревніших на Фастівщині. Задовго до поселенців Івана Мотовила (1560 р.) тут у різні часи жив український православний люд, і у всі часи у великомотовилівців була своя церква. Чи то селянська хата під соломою і з хрестом, чи розкішний одно-, чи трьохбанний храм. Завжди вони були з Богом і своїм духовним пастирем. Та стало43
ся так, що в 1962 році тодішня безбожна влада зруйнувала їх останню красиву дерев’яну всіма шановану церкву.
Тож звернувся до депутатського корпусу села благочинний Михайло Данилів з проханням дозволити на місці загиблої святині поставити монумент – пам’ятний хрест і меморіальну дошку. І такий дозвіл був отриманий. І збулось задумане.
На миле всім свято Маковія, через 48 літ, з великими букетами квітів зібрались великомотовилівці на місці, де була їхня церква Різдва Пресвятої Богородиці. І приїхало 6 отців святих, і провели вони службу Божу, і освятили Хрест святий і дошку пам’ятну, і все зілля принесене. І то дуже гарно було.
Небесне світило все нижче і нижче спускалось до обрію, спадала літня спека, всі задоволені і піднесені з вірою і надією розходились по домівках.
Щасти вам, Мотовилівці!

Серпень 2010 року.

Comments are closed.