Пішов у засвіти Горкуценко О.В.

Напевно, ніхто не заперечить, що талант не купиш ні за які гроші. Бо це особливий дар – дар від Всевишнього. Взяти хоча б стародавнє хліборобське ремесло. Скільки існує світ, людина, прагнучи вирощувати хліб насущний, вдосконалювала це непросте ремесло, що є вінцем хліборобської праці.
Ніякі хитромудрі чиновницькі директиви чи вказівки зверху неспроможні забезпечити те, щоб із крихітного зернятка виріс ваговитий золотий колос – основа хліба, що, як відомо – всьому голова. Це ж стосується й того непростого сільськогосподарського процесу, щоб рясно зацвіло поле біло-рожевим цвітом другого хліба України – картоплі.
Талант до роботи на землі-годувальниці, талант, дійсно, від Бога, мав чи не найшанованіша в селищі Борова людина – Олександр Васильович Горкуценко
Скільки себе пам’ятає чоловік, його життєвим орієнтиром були знання, без яких людині неможливо добитися визнання у будь-якій сфері, розвитку природних здібностей та уподобань. Тож і для наполегливого, здібного до наукових пошуків юнака шлях визначився безальтернативно.
Закінчивши із відзнакою Українську сільськогосподарську академію, отримав направлення на Київську дослідну станцію Інституту овочівництва і баштанництва Української академії аграрних наук. Тут була, образно кажучи, справжня кузня кадрів-науковців сільськогосподарського профілю: підкріпити значимість селекції овочевих культур у численних її видах сьогодні можна й вагомим у сучасному лексиконі поняттям “Еліта”.
З ентузіазмом, без посилання на дефіцит часу, працював у колективі досвідчених колег-науковців Олександр Васильович, спершу рядовим науковим співробітником. Згодом зійшов і на нову сходинку у службовій ієрархії – організаторські навики, глибокі професійні знання дали йому можливість очолити колектив станції, захистити кандидатську дисертацію.
Вірячи в те, що для людини немає нічого неможливого, якщо вона володіє знаннями, які небезпідставно вважаються рушійною силою в досягненні будь-якої мети, він став автором близько двадцяти винаходів, що знайшли широке застосування не лише в Україні, але й за кордоном. Крім того, написав дві книги та більше сотні наукових праць, вів курс тематичних лекцій на кафедрі овочівництва в Українському аграрному університеті, передаючи майбутнім аграріям свої знання та досвід.
Досягнення науковця відзначено орденом “Знак пошани”, медаллю “За доблесну працю”, грамотами профільних міністерств.
Що характерно для Олександра Васильовича, він ніколи не займав пасивно-споглядацьку позицію “Моя хата скраю”. Тож і небезпідставно мешканці Борової чотири рази довіряли земляку представляти їхні інтереси у Фастівській районній раді, неодноразово він був членом виконкому селищної ради.
Сьогодні у родині горе, не стало ТАТА Горкуценка Олександра Васильовича.
Тож дякуємо тобі, мій дорогий, любий, за щире твоє серце, за ласку й тепло, що ними ти мене огортав.

Константин Горкуценко

Borova

Comments are closed.