ПЕРШИЙ КРАЄЗНАВЕЦЬ КИЇВЩИНИ

Едвард Леопольд Руліковський

Ілюстрації: “Я почав із краю, в якому мешкаю, захопився пошуками історії повіту Васильківського, закутка мого родинного, з наміром у майбутньому, якщо мені час і сили дозволять, не зупиняючись на тому описі, рухатися далі, крок за кроком, із повіту в повіт переходячи. Так щоб наприкінці цього шляху, якщо я подолаю його за допомогою віднайдених джерел і виписок, скласти цілковитий образ України, — розуміючи під цією назвою лише Київську губернію”. Так писав у передмові до своєї першої книжки “Опис повіту Васильківського”, що побачила світ 1853 року у Варшаві, Едвард Руліковський — видатний польський історик і етнограф, дослідник Правобережної України.Едвард Леопольд Руліковський (творчі псевдоніми — Едвард з Порадова, Онуфрій з Порадова) народився 1825 року в селі Мотовилівці Васильківського повіту в заможній родині місцевого поміщика. Батько Едварда Юзеф був маршалком повітової шляхти та засновником костелу в Мотовилівці. Це містечко разом із навколишніми населеними пунктами перебувало у власності родини Руліковських із середини ХVIІI сторіччя, яка отримала його у спадок від відомого українського роду Аксаків.

Ця родина подарувала світові багатьох відомих людей. Дядько Едварда Людвіг Руліковський був мировим суддею та послом на сейм Королівства Польського, належав до комітету, який опікувався могилою Тадеуша Костюшки, працював у Благодійному товаристві та Архібратстві милосердя, очолював Комітет дитячих притулків. Усе життя цікавився астрономією. Астрономічні прилади, які він колекціонував, заповів Академії наук, а бібліотеку — Краківському науковому товариству. За видатні заслуги перед суспільством йому присвоїли звання почесного громадянина Кракова.Маршалком шляхти Васильківського повіту та почесним куратором Білоцерківської гімназії був і старший син Юзефа Едмунд. Едмунда й Едварда часто плутали. Зрештою, навіть рік смерті Едмунда в науковій літературі довго вважали роком смерті Едварда.Ще один син Юзефа, Вацлав, був відомим промисловцем та геральдистом. Він навчався в Київському університеті, але його виключили за належність до Союзу Польського Народу. Пізніше у своєму маєтку Городищі на Волині Вацлав розгорнув велике виробництво — фабрику з виготовлення предметів із порцеляни, фаянсу, скла та мозаїки. Продукція фабрики була широко відома в Україні та за її межами. Вацлав Руліковський одним із перших в Україні взявся прокладати залізничну колію. Однак його підприємницькі справи склалися невдало, і він переїхав до Кракова, де повністю присвятив себе науці. 1883 року Вацлава обрали членом Історичної комісії Академії наук. Разом із Зиґмунтом Люба-Раджинським Вацлав Руліковський працював над розлогим дослідженням “Князі та шляхта між Сяном, Вепром, Бугом, Прип’яттю, Дніпром, Синюхою, Дністром та північними відрогами Карпат”, перший том якого вийшов друком у Кракові 1880 року з його вступною статтею. Творча спадщина Вацлава Руліковського перебувала у Національній бібліотеці імені Оссолінських. Спираючись на його геральдичні записки, Адам Бонєцький пізніше склав свій чотиритомний гербовник. Руліковський був почесним членом Геральдично-генеалогічної академії в Пізі. Помер він 1892 року в Завадівці Сквирського повіту. Його поховали у родинній усипальниці в Мотовилівці. Син Вацлава Еразм успадкував від батька зацікавленість історією, був співробітником “Географічного словника Королівства Польського та інших країв слов’янських”.З такої родини походив Едвард Руліковський, син Юзефа та Софії з Борейок.Дитинство Едварда минуло поруч з братами Вацлавом і Антонієм у маєтку дідуся Ігнатія в Самострілах. Отримав спочатку домашню освіту, потім навчався в Парижі, в Колеж де Франс та у Сорбонні.Після повернення в Україну Едвард досліджує шляхетські архіви. Тоді він перебував під значним впливом своїх старших товаришів Михайла Грабовського, який заохотив молодого Руліковського до вивчення історії, й Костянтина Свідзінського — відомого колекціонера та любителя давнини. Результатом роботи Едварда стала його монографія “Опис Васильківського повіту з точки зору історії, звичаїв, статистики”. Це була перша комплексна краєзнавча праця на південній Київщині та одна з перших в Україні. Вона містить історію цього реґіону від часу появи тут земельної власності, хронологію зміни власників, а також безцінний етнографічний і топографічний матеріал. Руліковський увів до наукового обігу багато нових фактів і матеріалів. Зокрема, саме він вперше згадав про князів Половців-Рожиновських і навів письмові джерела, про історію цього роду, описав давні шляхи, що проходили цими землями, висловив багато спостережень щодо природних явищ. Праця Руліковського пересипана колоритними місцевими легендами (одна з них — про виникнення назви Біла Церква), які автор розглядав як етнографічне джерело із зернами правди.Робота Е. Руліковського здобула високу оцінку тогочасних науковців, зокрема Юліана Бартошевича та Вацлава Олександра Мачейовського, схвально відгукнувся про неї Йоахім Лелевель. Книжку переклали російською мовою. Лаврентій Похилевич, автор “Сказаний о населенных местностях Киевской губернии” зазначає: “Эдуард Руликовский… известен описанием уезда Васильковского, составленным на польском наречии, из которого мы заимствовали большей частью сведения о прежней судьбе Мотовиловки и некоторых других сел”. Похилевич у своїх творах часто несправедливо й не зовсім коректно критикує попередника, хоч саме праці Руліковського, а не Похилевича пізніше визнали найкращими краєзнавчими роботами про Київщину ХІХ століття.Брат Руліковського Вацлав з 1840 до 1856 року володів селом Пашківкою (нині Макарівського району), де в маєтку знайшов архів магнатів Харлінських, який містив дуже багато цінних відомостей із історії Приірпіння. Саме вони лягли в основу другої фундаментальної книжки Руліковського “Опис повіту Київського”, яка вийшла друком уже після його смерті. Збираючи матеріали для цієї книжки, автор п’ять років працював в архівах Львова, Рима та Парижа, де зав’язав контакти із Северином Гощинським.1855 року історик опублікував у “Варшавському щоденнику” життєпис генерал-майора графа Яна Стахурського — видатного військового діяча Речі Посполитої, який у XVII сторіччі був комендантом Білої Церкви, незабаром вийшла друком ще одна монографія Руліковського, присвячена історії Трипілля над Дніпром та його околиць.Фраґмент книжки “Опис повіту Київського” — “Дороги та шляхи на правому березі Дніпра” 1878 року було надруковано у збірнику “Atteneum”, наступною в збірці “Квіти та плоди” вийшла праця “Протягом кількох століть”, у якій змальовується історія Брацлавщини з XIV до XVIII століття. У “Збірці відомостей, що стосуються антропології краю”, що її видавала Антропологічна комісія Академії наук, членом якої вчений став 1879 року, було опубліковано статті “Етнографічні записки з України”, “Могила в Геленівці Васильківського повіту на Україні, досліджена в 1879 році”, “Кам’яні намистини, знайдені на правому березі басейну Дніпра”. Час від часу праці Руліковського публікували в “Хроніці відомостей з краю та закордону” (“Слово про батька Мазепи”), “Варшавському щоденнику” (“Про Мазепу”) та інших виданнях.Як член Археологічного та Статистичного товариства брав участь у з’їздах російських археологів у Києві 1874 та 1899 років, активно займався проведенням місцевих археологічних досліджень, розкопками курганів. Едвард Руліковський мав у Мотовилівці кам’яний двоповерховий будинок, а також сад, у який звозив “останки старины, чтобы предотвратить их от уничтожения”. Він об’їздив усю Київщину, побував у кожному описаному ним населеному пункті.З 1880 року Едвард Руліковський співпрацював з редакцією “Словника географічного Королівства Польського та інших країв слов’янських”, був автором багатьох статей щодо місцевостей в Україні та Білорусі.Мар’ян Дубецький, видавець книжки “Опис повіту Київського”, відзначає, що в “Словнику географічному…” “жодна з земель давньої Речі Посполитої не була так ґрунтовно опрацьована, як ці околиці України, описані Едвардом Руліковським”.До останніх днів науковець не полишав своїх досліджень. Книжка “Опис повіту Київського”, — згадував Мар’ян Дубецький, — потрапила до нього “без титульної сторінки, кількох сторінок у кінці й кількох у середині”. Видана навіть у такому вигляді через 13 років після смерті автора, вона й сьогодні — безцінне джерело для краєзнавців.У рукописі лишилася ще одна книжка — “Історія зовнішня, а також внутрішня Києва у зв’язку з загальною історією краю”, що згідно із заповітом автора, зберігається в Оссолінеумі у Львові. 1899 року Е. Руліковський передав у дар свою археологічну колекцію створеному в Києві Музеєві старожитностей та мистецтва.Останні роки свого життя дослідник провів у Києві. Й. Талько-Хринцевич залишив нам такий опис зовнішності цієї незвичайної людини: “Обличчя мав серйозне. Вся постать ніби вийнята з рами старого історичного портрета…” Помер Едвард Руліковський 21 квітня 1900 року в Солтанівці поблизу Києва. Його поховали у родинній усипальниці в Мотовилівці.Його величезна спадщина, що містила копії архівних та бібліотечних матеріалів, етнографічні колекції та кореспонденцію, зберігалась на початку ХХ сторіччя в Сан-Джуліано біля Пізи в Італії, де мешкала його племінниця та спадкоємиця, дочка Едмунда Руліковського Ельжбета Бошняцька. Згодом вона передала її до Оссолінеуму у Львові, де принаймні якась її частина зберігається досі. Наталя Яковенко згадує чотиритомний рукопис гербовника Едварда Руліковського, що став одним із джерел до складання переліку київської шляхти в її праці “Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст.”Настав час, коли спадщина несправедливо забутого польського науковця, закоханого в Україну, мусить повернутися в його рідний край. Її варто перекласти українською мовою й донести до кожної бібліотеки Київщини як безцінну краєзнавчу пам’ятку. Влада Київської області повинна взяти під опіку могилу Едварда Руліковського в Мотовилівці й залишки його маєтку, які нині занедбані: порослі бур’янами і завалені сміттям. Місце, де зароджувався краєзнавчий рух Київщини, нині відоме лише завдяки “чорним” археологам і туристам-одинакам, але воно цілком може стати в найближчому майбутньому історичним і культурним заповідником, важливим для України і для Польщі.

ПЕРШИЙ КРАЄЗНАВЕЦЬ КИЇВЩИНИ
тижневик “Слово Просвіти”
Євген БУКЕТ

..згалування на ресурсі: “Відомо, що місцевий історик поміщик Едуард Руліковський на річці Стугні в заплаві Куряче (В. Мотовилівки) на Отаманському відкопав човен з шкіряними мішками з борошном, які, як можна думати, потопилися при певних невідомих умовах. ”

Надруковані праці:
«Opis powiatu Wasilkowskiego» (1853),
«Dawne drogi і szlaki па prawym brzegu Dniepra» («Ateneum» 1878),
«Zapiski etnograficzne z Ukrainy» (1879),
«Opis powiatu Kijowskiego» (1913);
ст. і довідки про міста і села України у вид. «Słownik geograficzny Królewstwa Polskiego i innych krajów slowiańskich» (1880-1904).

..додаткова архівна інформація, про Едварда Руліковського, з Бібліотеки Університету у Варшаві.

Comments are closed.