Напевно, ніхто не заперечить, що талант не купиш ні за які гроші. Бо це особливий дар – дар від Всевишнього. Взяти хоча б стародавнє хліборобське ремесло. Скільки існує світ, людина, прагнучи вирощувати хліб насущний, вдосконалювала це непросте ремесло, що є вінцем хліборобської праці.
Ніякі хитромудрі чиновницькі директиви чи вказівки зверху неспроможні забезпечити те, щоб із крихітного зернятка виріс ваговитий золотий колос – основа хліба, що, як відомо – всьому голова. Це ж стосується й того непростого сільськогосподарського процесу, щоб рясно зацвіло поле біло-рожевим цвітом другого хліба України – картоплі.
Талант до роботи на землі-годувальниці, талант, дійсно, від Бога, має чи не найшанованіша в селищі Борова людина – Олександр Васильович Горкуценко.
9 лютого Олександр Васильович відзначає поважний ювілей – 70-річчя від дня народження.
Скільки себе пам’ятає чоловік, його життєвим орієнтиром були знання, без яких людині неможливо добитися визнання у будь-якій сфері, розвитку природних здібностей та уподобань. Тож і для наполегливого, здібного до наукових пошуків юнака шлях визначився безальтернативно.
Закінчивши із відзнакою Українську сільськогосподарську академію, отримав направлення на Київську дослідну станцію Інституту овочівництва і баштанництва Української академії аграрних наук. Тут була, образно кажучи, справжня кузня кадрів-науковців сільськогосподарського профілю: підкріпити значимість селекції овочевих культур у численних її видах сьогодні можна й вагомим у сучасному лексиконі поняттям “Еліта”.
З ентузіазмом, без посилання на дефіцит часу, працював у колективі досвідчених колег-науковців Олександр Васильович, спершу рядовим науковим співробітником. Згодом зійшов і на нову сходинку у службовій ієрархії – організаторські навики, глибокі професійні знання дали йому можливість очолити колектив станції, захистити кандидатську дисертацію.
Вірячи в те, що для людини немає нічого неможливого, якщо вона володіє знаннями, які небезпідставно вважаються рушійною силою в досягненні будь-якої мети, він став автором близько двадцяти винаходів, що знайшли широке застосування не лише в Україні, але й за кордоном. Крім того, написав дві книги та більше сотні наукових праць, веде курс тематичних лекцій на кафедрі овочівництва в Українському аграрному університеті, передаючи майбутнім аграріям свої знання та досвід.
Досягнення науковця відзначено орденом “Знак пошани”, медаллю “За доблесну працю”, грамотами профільних міністерств.
Що характерно для Олександра Васильовича, він ніколи не займає пасивно-споглядацьку позицію “Моя хата скраю”. Тож і небезпідставно мешканці Борової чотири рази довіряли земляку представляти їхні інтереси у Фастівській районній раді, неодноразово він був членом виконкому селищної ради.
Сьогодні у дружній, працьовитій родині Горкуценків Олександр Васильович має сімейним статус старшого брата. На жаль, немає вже брата Володимира, який багато років очолював радгосп “Фастівський”, був однодумцем, порадником. Молодший, Віктор, також успадкував родинну сільськогосподарську професію – тривалий час працював директором дослідного господарства “Фастівське”.
Знайшли свою стежину в житті два сини-орли, два красені, Сергій та Костянтин. Та завжди, за будь-яких ситуацій у довірливому, щирому сімейному колі вирішуються всі важливі питання, в яких слово і діло старійшини славного роду є мудрим, авторитетним, справедливим, добрим, чесним, як і сам Олександр Васильович.
Тож дякуємо тобі, наш дорогий, любий імениннику, за щире твоє серце, за ласку й тепло, що ними ти нас огортаєш, і від усієї душі бажаємо, щоб завжди усміхалася доля, несли тільки радість літа, хай щастя й здоров’я не зрадять ніколи й квітує душа золота. Хай легко працюється, все хай вдається і аж до ста літ хай у щасті живеться!
З любов’ю і шаною велика родина Горкуценків