Обруч
(Те, що нас об΄єднує)
Надворі чудова пора року – літо, серпень. Лисіють потроху поля після зібраного врожаю. Спадає спека. Надходить пора навчання, підбиття підсумків, весіль і свят.
А святкуємо що? День села, День міста, День Незалежності.
Якось раніше сумнівів не виникало, чи потрібно відзначати день народження батька, матері, коханої дитини, а нині дехто засумнівався, чи варто відзначати день народження держави.
Іноді чуєш в електричках, та і політики з екранів телевізорів запевняють:
– Ну що тут відзначати? Розвалилась імперія, а ми прийшли, вкинули бюлетні в урни і на рівному місці, ні сіло, ні впало, держава з’явилася.
Ні барикад, ні крові…Чи не тому і парад відмінили на Хрещатику. Відверто кажучи, і в мене десь сумнів бере, а чому б не відзначати нашу державність з дат підписання Універсалів Української Народної Республіки чи Богдана Хмельницького?
А народилися Ми, як народ державний і самосійний не 80, не 90 чи 350 літ тому, а набагато раніше. Тоді, як на нас орди завойовників ішли із сходу, із заходу, з усіх усюд. Завойовникам завжди було тісно, їм чогось завжди бракувало – то землі, то трави, то рабів, то кріпаків, то виходу до водних шляхів, до морів і океанів.
В цій боротьбі з ними ми могли б загинути, асимілюватись як печеніги, половці, хазари, як десятки, тисячі інших племен і народів.
Нас би просто не стало, не було. Ми б зникли.
Але ми відбились, захистились, живемо, знані у світі як Русь – Україна. У тому слава нам і нашим предкам!
Відносно безкровного нашого становлення, мені весь час на думку спадає велике і красиве село на Фастівщині – Триліси.
Трилісся, ТриЛіси́, ТриЛі́си (легенда про три плетених тини), а найбільш вірогідна версія: Триліси – три ряди загнаних в землю вертикально загострених колод навколо фортеці, названих лі́сами.
За часів Богданових воєн, після Берестецької битви – рівно 360 років тому 23-го серпня (в День Прапора, в переддень нашої Незалежності) сімсот кіннотників, німецьких уланів-найманців, закованих в залізо (вони тоді використовувались, як нині танки – пробивна сила) та польська піхота атакували ці Триліси.
Захищали фортецю триліська сотня Богдана Олександренка, мешканці Триліс та селяни з навколишніх сіл з дітьми, які прийшли туди, щоб знайти прихисток.
Витримати цю навалу наші предки не могли, але що таке український козацький дух – показали.
Під стінами фортеці лягли назавжди 70 уланів разом зі своїми капітанами – Валем і Штраусом (чи не предком геніального австрійського композитора?). Смерть Штрауса була не лицарською – його доконала коса в руках хороброї трилісчанки, яка прославилась на весь світ словами з фортечного валу до польського війська перед боєм: «Не моріть своїх коней, вертайте до Кракова…України вам не бачить!». Можливо, іще що-то було із народної лексики і жестів, та літописець про це мовчить. Озвалась поетеса Ліна Костенко в ХХ столітті:
Хто йшов на нас, той повертався з гулями
У нас баби – і ті стріляють дулями…
«Берестечко»
А що вже казать про жінок з косами?
Любому ворогу буде непереливки.
В Трилісах ворог лютував немилосердно. Фортеця була геть спалена, з людей живими не залишилось жодного, «переможці» не пожаліли ні дітей, ні старих немічних.
Триліського сотника, за польськими джерелами, посадили на палю, за французькими – замучили, спаливши на багатті, підвішеним за ноги.
І так майже тисячу літ нам ця Незалежність давалася.
Звісно, двадцять літ держави кругом буде відмічено в пишних залах і на майданах, А було б ще доречно, щоб ми віддали шану тим, хто за Незалежність віддав душу і тіло, з вірою, що він не буде забутий. Це в Трилісах, в Королівці, Дідовщини, Боровій, Дорогинці…
Щоб була встановлена Патріотична премія імені «оборонців Триліс» для педагогів, дітей, митців, тих, хто того заслуговує. Це потрібно не тільки їм, як всім нам,на цій землі сущим.
23 – го серпня небайдужі люди фастівщини різної національності, віросповідання, партійної приналежності разом поклали квіти до могил захисників на території Триліської фортеці.
Андрій Мороз
краєзнавець, хорунжий фастівського козацтва.
Борова
