музей-садиба Козловського в Мар"янівці

..музей-садиба Козловського в Мар”янівці була відвідана. Знаходиться неподалік від с.Борова. Незабутнє враження. Мальви, вулики, садок, парк, ставок, тини..
..все є на фото, але рекомендую відвідати музей особисто – цікаві факти й прекрасна атмосфера додадуть нових відчуттів..


Козловський Іван Семенович

Біографічні відомості[ред.] Ранні рокиКозловський народився в селі Мар’янівка біля м. Біла Церква. З 7 років Іван співав у Михайлівський Златоверхий монастир, де він прожив близько десяти років. В цьому ж хорі співав і рідний брат Івана Семеновича, згодом відомий співак – Федір Козловський. У 1919 році він виїхав на гастролі до Європи з хором Кошиця, і коли прийшла звістка, що червона Росія окупувала Україну, відмовився (як і весь склад хору) повернутися на Батьківщину. Цей факт тривалий час лишався таємницею Івана Козловського, втім, імовірно, став причиною того, що Івана Козловського в майбутньому не випускали за кордон.

1917 року Іван поступив у Київський музично-драматичний інститут, а наприкінці 1918 року почав співати в Полтавському музично-драматичному театрі. Служба в Червоній армії тимчасово перервала його артистичну діяльність. Лише один раз І. Козловський за запрошенням адміністрації оперного театру замінив хворого артиста і виступив в опері Ш. Гуно «Фауст». Учасник цього спектаклю — відомий співак Платон Цесевич пророчив молодому співаку блискуче майбутнє. По закінченні служби в Червоній армії І. С. Козловський співав у спектаклях Харківського і Свердловського театрів опери , а 1926 року був прийнятий у трупу Великого театру СРСР.

[ред.] у МосквіПершою роллю Козловського на сцені Великого театру стала невелика партія Юродивого в опері «Борис Годунов» М. Мусоргського, яка, однак, принесла співакові всесоюзне визнання. Як відмічає П. Пічугин:

«…Ленський Чайковського та Юродивий Мусоргського. Важко знайти в російській оперній класиці більш несхожі, більш контрастні, навіть до певної міри чужі за своєю чисто музичною естетикою образи, а тим часом і Ленський і Юродивий – чи не рівною мірою найвищі досягнення Козловського. Про ці партії артиста багато написано і сказано, та все ж не можна ще раз не сказати про Юродивого, образу, створеному Козловським з незрівнянною силою, що став в його виконанні по-пушкінські великим вираженням “долі народної”, голосом народу, криком його страждань, судом його совісті. Все в цій сцені, що виконується Козловським з неповторною майстерністю, від першого до останнього вимовленого ним слова, від божевільної пісеньки Юродивого “Місяць їде, кошеня плаче” до знаменитого вироку “Не можна молитися за царя-Ірода” сповнено такої безодньої глибини, змісту і значення, такої правди життя (і правди мистецтва), які піднімають цю епізодичну роль на грань найвищої трагедійності … Є у світовому театрі ролі (їх небагато!), що давно злилися в нашому уявленні з тим чи іншим видатним актором. Такий Юродивий. Він назавжди залишиться в нашій пам’яті як Юродивий – Козловський».[1]
У 1954, будучи лауреатом найвищих державних нагород, Козловський залишив Великий театр. За спогадами доньки Козловського, Анни, він образився на керівництво, яке не заступилися за нього, коли вийшла стаття в центральній пресі про немислимі гонорари Козловського. Втім, Козловський продовжував виступати як концертний виконавець[2]

.
[ред.] Останні рокиЗалишивши Великий театр, Козловський продовжував активну концертну діяльність. Крім того, протягом декількох років І. С. Козловський залишався художнім керівником організованого за його ініціативою в 1938 році Державного ансамблю опери, де він здійснив ряд постановок. В рідному селі – Мар’янівці, співакові вдалося, незважаючи на численні бюрократичні перепони, створити дитячий симфонічний оркестр[2]. Іван Семенович виписав для симфонічного оркестру з Москви всі інструменти, ноти, організував навчання дітей музики. Останній виступ Івана Семеновича відбувся у Будинку Композиторів на Вечорі Пам’яті Генріха Густавовича Нейгауза в 90 році.

Іван Семенович не був щасливим в особистому житті. Розлучившись з першою дружиною, він зв’язав життя з актрисою Г.Сергєєвою (1914—2000), яка народила йому двох дочок, та під старість залишила його, так що Козловський доживав свої дні зовсім самотній… Іван Семенович — як і брат, також глибоко віруюча людина — мріяв закінчити свої дні у монастирі. Але цьому не судилося здійснитися.

[ред.] ТворчістьІван Козловський володів гарним голосом світлого сріблястого тембру, широкого діапазону з вільним верхнім регістром. Наталья Шиллер відмічала:

Тембр голосу, манера співу, акторські дані – все в молодому тоді артисті викривало ярковираженний, рідкісну індивідуальність. Голос Козловського ніколи не відрізнявся особливою міццю. Але вільне видобування звуку, вміння концентрувати його дозволяло співакові “прорізати” великі простори. Козловський може співати з будь-яким складом оркестру і з будь-яким ансамблем. Його голос звучить завжди чисто, дзвінко, без тіні напруги. Еластичність дихання, гнучкість і швидкість, неперевершена легкість у верхньому регістрі, відточена дикція – воістину бездоганний вокаліст, який з роками довів володіння голосом до вищого ступеня віртуозності…[1]

На оперній сцені І. С. Козловський проспівав понад 50 найрізноманітніших партій: від мудрого старця Берендея в опері «Снігурка» М. Римського-Корсакова до юного Ромео в «Ромео і Джульєтті» Ш. Гуно. Концертна діяльність І. С. Козловського є різноманітною. У його репертуарі — класичні шедеври Моцарта, Бетховена, Шуберта, Шумана, Лисенка, Гулака-Артемовського, Глинки, Даргомижського, Бородіна, Чайковського, Ліста, Рахманінова; вокальні твори радянських композиторів; українські й російські народні пісні та романси.

..взято тут.

..пісні, у виконанні І.Козловського..
01 Засвистали козаченьки
04 Ой, у полі криниченька
08 Реве та стогне Дніпр широкий деньги в долг

Comments are closed.