Млинок. 12.09.2018

..є за м.Фастів у лісі, від с.Веприк веде до нього частково асфальтована дорога, невеличкий хутір Млинок. Він схований у лісі, має велике плесо ставка, дорога фактично закінчується на дамбі. Є знаки що вказують на місцевість як архіологічну пам’ятку.


..вдалині р.Ірпінь і с.Дідівщина

..ротонда

..інфо з інших джерел:

Млинок

Недалеко від Фастова, за 10 км на північний захід знаходиться хутір Млинок. Історія хутору бере початок  з неолітичного поселення X – XII століття до нашої ери. Укріплення городища відносяться до середньоскіфських часів. Вони складаються із рову глибиною 2 м., шириною 10 м. та валу висотою 4.5 м та шириною 25 м. Протяжність укріплень близько 1.5 км, вони займають територію діаметром 600-800 м по обидва берега р. Ірпінь. Загальна площа городища сягає близько 40 га.

                                                            Став на річці Ірпінь

          Каплиця Нерукотворного образу Ісуса Христа та Феодорівської ікони Божої Матері

Текст та фото Маленкова Ростислава


Хутір Млинок

Є на нашій Фастівщині чимало стародавніх історичних місць, але не всі про них щось знають. ХІІ-Х тисячоліттям до нашої ери датується сучасними археологами історичний вік поселення первісних людей, розкопаного на хуторі Млинок Веприцької сільської ради (на відстані 3 км від с.Веприк і недалеко від околиць с.Дідовщина). Тобто 14000-12000 років тому назад у період завершення доби пізнього палеоліту (кам’яного віку) нашими прапредками було облюбоване і заселене це місце, коли скрізь на території нашого краю ще були безлюдні хащі. Поселилися тоді тут ті первісні мисливці та збирачі природних дарів, які змогли відвоювати своє право на життя у той важкий для людини первісний історичний час. Те місце, де вони поселились, де невеличка річка Кирша впадає у багатоводну річку Ірпінь, сьогодні є одним із найстародавніших поселень на теренах Фастівського району, але чомусь незаслужено обділене увагою фастівчан. Лише одна табличка на в’їзді до хутора нагадує людям, до якого старовинного місця вони приїхали.

Вали і рови навколо хутора Млинок довгий час цікавили дослідників. У 1974 році, нарешті, археологічна експедиція Інституту археології під керівництвом М.Кучери розпочала їх дослідження. Цікаво, що дослідження, які тривали до 1985 року, підтвердили наявність залишків не одного, а двох історичних поселень на території хутора. Окрім залишків поселення стародавніх первісних людей ХІІ-Х тисячоліття до нашої ери було виявлено і археологічні залишки на цьому ж місці одного з найбільших на Київщині скіфських городищ VI-V століть до нової ери. Овальні валові укріплення скіфського періоду навколо чималої території хутора яскраво свідчили, що це зручне місце з невідомою нам назвою на берегах річки Кирші продовжувало своє життя і у той історичний час. Рів глибиною 2 метри і шириною 10 метрів та вал шириною до 25 метрів і висотою до 5 метрів на чималій площі близько 40 гектарів діаметром 500х800 метрів по обидва береги Ірпеня яскраво свідчать, що це поселення не було звичайним селищем, а мало важливе адміністративно-військове значення серед місцевих скіфських племен того часу. Подібних за розмірами скіфських городищ археологи більше не знайшли на теренах області. Відгороджене від нападів войовничих кочівників високим земляним валом укріплення з прокопаним вздовж нього глибоким ровом, по якому пустили течію річки Кирші, було обкладене навколо частоколом з загострених колод з кількома накидними фортечними дерев’яними мостами. Останні, при наближенні ворогів, прибиралися і взяти штурмом таку фортецю було неможливо. Але все ж це поселення також завойовувалося, бо не один раз у майбутній історії ця територія обезлюднювалася.

Вже значно пізніше, в післякозацьку добу, чоловік на ім’я Дем’ян Цукренко звів тут водяного млина. Так як з ним біля млина на хуторі поселилися кілька його братів, то решта людей назвали цей хутір Дем’янцями. Винахідлива і роботяща родина мірошника Цукренка розросталася на хуторі та ставала все заможнішою, обслуговуючи навколишні села. Млин Цукренків був відомий далеко за межі тодішньої Веприківської волості Васильківського повіту Київської губернії. Заможним поселенням був і небагатолюдний хутір Дем’янці, допоки не прийшла радянська влада та розпочала затяту війну з куркулями, серед яких були і Цукренки.

Одні Цукренки були розкуркулені, інші мусили пристосуватися до нової влади, треті – полишили це місце. Натомість з’являлися нові поселенці, які пережили загони бунтівних отаманів Богатиренка, Голубенка, Гайового, суцільну колективізацію 1928-30-х років, голодоморні 1932-33 роки і жахливі 1937-38 роки у цьому краї. Не забажала нова влада зберігати і народну назву хутора, який став офіційно не Дем’янцями, а Млинком. За новим розподілом його віднесли спочатку до Дідівщинської сільради, а вже після війни перепідпорядкували Веприківській сільраді.

Цікаві події відбувались на хуторі під час радянсько-німецької війни. Німці, коли 12 липня 1941 року захопили Дідівщину, на хуторі не стали залишати будь-якої своєї залоги через його малочисельність. Місцевому населенню було доведено, що якщо воно не буде робити свої хати прихистком для різноманітних втікачів і партизан, то може спокійно вести своє господарське життя. Тому всіх випадкових «лісових гостей» місцеві люди просили, як правило, не робити їх хутір заручником у своїй боротьбі, бо відразу б могли бути покарані присланим каральним загоном. Лишився наприкінці війни у пам’яті місцевих мешканців і незрозумілий інцидент зі скинутою з радянського літака бомбою на хутір, який до того ніхто не бомбив (згодом командування військ Червоної Армії, яка звільняла терени краю від німців, пояснило його випадковістю і технічною несправністю літакового обладнання). Тому, як бачимо, мешканці Млинка у період війни були «майже вільними», неначе історичні вали знову уберегли їх від завойовників.

Нині ці вали і рови навколо стародавнього городища збереглись лише у півтора кілометра, але потрібного нагляду за ними немає і прямо на них впритул наблизилися дачні забудови сучасних заможних киян та фастівчан. Єдине, що зусиллями місцевих дачників споруджено при в’їзді до хутора оригінальну браму з деревини, а в його центрі на березі річкового водоймища споруджена капличка Нерукотворного Убрусу Ісуса Христа та Феодорівської Ікони Божої Матері УПЦ Київського Патріархату (настоятель о.Михайло Куц). Гарно виглядає це нове місце на хуторі, а ось старовинні рови і вали не дуже. Хоча, що цікаво, це неупорядковане як слід важливе археологічне місце занесене до Державного реєстру пам’яток національного значення України. Тобто, Фастівщина має таке історико-культурне місце загальнодержавної ваги, але необхідного бережливого ставлення до своєї культурної спадщини не виявляє. Сумний факт, бо цей стародавній хутір пережив багато історичних епох і про історію нашого Фастівського краю міг би нам розповісти багато чого цікавого.

Comments are closed.