Коновалець Євген Михайлович. – опис історичної осіб що причетні до події, яка відбулась 18.11.1918 року, і отримала назву Мотовилівський бій.
Євге́н (Евген[1]) Мих́айлович Конова́лець (14 червня 1891, с. Зашків, нині Жовківський район, Львівська область, Україна — 23 травня 1938, Роттердам, Нідерланди) — полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН (з 1929), один із ідеологів українського націоналізму.
Зміст
[сховати]
Життєпис[ред. • ред. код]
Народився 14 червня 1891 року в с. Зашків (нині Жовківський район, Львівська область, Україна, тоді Львівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина) у вчительській родині. Був онуком о. Михайла Коновальця (1824—4.3.1887, Зашків), який у 1858—1887 роках був парохом рідного села Евгена. Небіж парохів: Страдча — о. Ореста, Малехова — о. Володимира Коновальців.[2]
Закінчив народну школу в рідному селі.[3] У 1901—1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету.
Початок громадської діяльності[ред. • ред. код]
Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.
З 1912 року — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».
Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.
Найбільший вплив на молодого Коновальця мали один з розбудовників «Соколу» Іван Боберський, акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).
Війна і полон[ред. • ред. код]
На початку I-СВ 2 серпня 1914-го мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони (ландверу) Львова (нім. k.k. Landwehr Infanterie Regiment «Lemberg» Nr. 19). В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (міжЦарицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині.
Після Лютневої революції в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) Андрієм Мельником, Іваном Чмолою, Романом Сушком, Василем Кучабським, Михайлом Матчаком, Федем Черником розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.
Приблизно наприкінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу в столиці починає з вступу до Галицько-Буковинського комітету (ГБК) допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем згадується 28 грудня 1917 р. в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету[4].
Формація Січових Стрільців[ред. • ред. код]
У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.
У січні 1918 р. після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 р. ці частини разом з Гайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому заколоту та у боях проти більшовицьких військ (в тому числі окупаційних російських) на підступах до міста. 1—2 березня 1918 стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.
З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.
В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві[джерело?]. На початку листопада через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію СС підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою.
Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918—1919 керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Однак склав повноваження після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.
Після поразки визвольних змагань[ред. • ред. код]
Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин[джерело?] Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.
У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув’язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.
Після поразки Української революції 1917—1921 років не втратив віру в справу, якій присвятив все своє життя:
«Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба».[джерело?]
Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньої участі Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).
20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.
Еміграція[ред. • ред. код]
Із грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.
У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичнійідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця.
Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об’єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.
Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.
Загибель[ред. • ред. код]
Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов.
Про спецоперацію інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв Йосиф Джугашвілі й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. За тиждень уКремлі Судоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесено смертний вирок.
23 травня 1938 р. Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті цієї спецоперації. Вбивство Коновальця виконав Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВССРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й презентував, згідно з «легендою», Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».
23 травня 1938 р. Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелі «Атланта» вибухівку, замасковану під коробку цукерок з українським орнаментом[5] як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.
Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк.
Зовнішні відеофайли | |
---|---|
Відео з похорону Євгена Коновальця, 1938 р. |
Нагороди[ред. • ред. код]
15 липня 1968 року йому присвоїли Воєнний хрест (посмертно).
Почесні звання[ред. • ред. код]
- Почесний громадянин Борислава
- Почесний громадянин Тернополя
Вшанування пам’яті[ред. • ред. код]
Україна[ред. • ред. код]
- На честь Дня народження Євгена Коновальця на його малій Батьківщині у селі Зашків Жовківського району Львівської області проводиться національно-патріотичний фестиваль «Зашків — земля героїв»[6]. Також у Зашкові є пам’ятник Євгену Коновальцю, а в будинку, де він мешкав, відкрито музей[7].
- В ряді міст України є вулиця Коновальця. Зокрема у Києві, Білій Церкві, Львові, Івано-Франківську, Дрогобичі, Стрию, Тернополі, Луцьку, Рівному, Конотопі, Дніпрі, Полтаві та Житомирі.
- 14 жовтня 1997 — відкрили Пам’ятник Євгену Коновальцю в Моршині.
- 10 січня 2010 — відкрили Пам’ятник Євгену Коновальцю в селі Старі Кути на Прикарпатті.
- 21 жовтня 2012 — в Івано-Франківську урочисто відкрили Пам’ятник Євгену Коновальцю.
- 19 жовтня 2014 — в місті Калуші відбулося урочисте відкриття та освячення пам’ятної дошки Євгену Коновальцю.
- В селі Воля-Задеревацька на одній з білокам’яних стел на алеї борців за незалежність України знаходиться бронзовий барельєф Євгена Коновальця.
- Меморіальна бронзова дошка з його барельєфом прикрашає стіну одного з будинків у Львові.
- В Івано-Франківську меморіальна дошка з барельєфом Коновальця висить на стіні одного з будинків на вулиці, названій на його честь.
- В Києві середня школа № 263 названа на честь Євгена Коновальця.
- На його честь названо 53 курінь УПЮ ім. Євгена Коновальця.
- В Українській Повстанській Армії діяв Загін імені Коновальця.
- В ході Євромайдану на честь Євгена Коновальця була названа Перша Київська сотня ім. Євгена Коновальця Самооборони Майдану.
- 22 січня 2017 року в Києві по вулиці Січових Стрільців, 24, де у 1918 році були касарні Українських січових стрільців, відкрита меморіальна дошка. Автор композиції – скульптор Олександр Михайлицький[8].
Литва[ред. • ред. код]
- 6 грудня 2012 — у місті Каунасі на будинку по алеї Свободи (лит. Laisvės al. 34), в якому часто бував Коновалець, відкрито меморіальну дошку[9].
У літературі[ред. • ред. код]
Коновалець є одним з героїв роману «Країна Ірредента» Романа Іваничука.
Див. також[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
- Вгору↑ Дзюбан О., Дашкевич Я. Українське державотворення: Акт 30 червня 1941 року. — Львів : ЛА «Піраміда», 2001. — 556 с. — С. 5., [1], [2], Евген Коновалець в десяту річницю смерти.
- Вгору↑ Blazejowskyj Dmytro. Historical Šematism of the Archeparchy of L’viv (1832—1944). — Kyiv : Publishing house «KM Akademia», 2004. — 570 s. — P. 205—206. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
- Вгору↑ І. Н. Короткий життєпис полковника Е. Коновальця // Свобода. — 1938. — 1 черв. — С. 2.
- Вгору↑ ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп. 1. — Спр. 106. — Арк. 5; ЦДАВОВ України, м. Київ. — Ф. 1105. — Оп.1. — Спр.71. — Арк. 72.)
- Вгору↑ «розробка» цілого спецвідділу НКСВ
- Вгору↑ Сторінка фестивалю
- Вгору↑ Історико-меморіальний музей Євгена Коновальця
- Вгору↑ Меморіальну дошку Євгену Коновальцю відкрили в Києві. ФОТО, ВІДЕО
- Вгору↑ У Каунасі відкрили пам’ятну дошку Євгену Коновальцю // УНІАН
Джерела та література[ред. • ред. код]
- Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського Руху. — Вінніпег, 1981. — 327 с.
- Дерев’яний І. Сила волі. Євген Коновалець. — Львів : Центр досліджень визвольного руху; Національний музей-меморіал «Тюрма на Лонцького»; Часопис, 2013.
- Доценко О. Зимовий похід (6.12.1919 — 6.5.1920). — К. : Видавництво ім.. Олени Теліги, 2001. — 376 с.
- Капустянський М. Похід Українських Армій на Київ-Одесу в 1919 році. — Мюнхен, 1946. — Кн. 1. — 110 с.
- Кардаш Д. Евген Коновалець — Прага, 1941. — 26 с.
- Книш З. Становлення ОУН. — К., 1974. — 125 с.
- Ковальчук М. На чолі січових стрільців: військово-політична діяльність Євгена Коновальця в 1917—1921 рр. — К., 2010. — 288 с.
- Коновалець Є. Я б’ю в дзвін, щоб зрушити справу ОУН з мертвої точки… — К. : Темпора. — 272 с.
- Кучерук О. Коновалець Євген // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 28. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Кучерук О. Коновалець Євген Михайлович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — С. 288. — ISBN 978-966-02-7304-7.
- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.
- Сватко Я. Євген Коновалець — творець ОУН. — Л., 2006. — 64 с.
- Хома І. Січові стрільці. Створення, військово-політична діяльність та збройна боротьба Січових стрільців у 1917—1919 рр.- К: Наш час, 2011. — 104 с.
- Хома І. Історія військового формування Січових стрільців (1917—1919 роки): Монографія. — Львів : Вид-во Львівської політехніки, 2016. — 240 с.
- Хома І. Євген Коновалець. — Харків : Клуб сімейного дозвілля, 2016. — 256 с.
У Вікіджерелах є оригінали текстів на тему: |
Посилання[ред. • ред. код]
- “Промова Степана Бандери над Могилою Євгена Коновальця”(аудіо)
- ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ | Програма “Велич особистості” | 2014 (ВІДЕО)
- Долинський Роман. Паломництво до наших героїв.
- Евген Коновалець: Причинки до історії української революції.
- Ісаюк Олеся. Мандрівка до Полковника. Де похований Коновалець // Історична правда.
- Короткий життєпис полк. Евгена Коновальця // Діло, 31.05.1938.
- Кричильський Сергій. Пекельна машина у Роттердамі.
- Мірчук Петро. Євген Коновалець.
- Під знаком стрільця. Виповнилося 120 років від дня народження провідника Українських Січових стрільців Євгена Коновальця // Україна Молода, № 101, 15.06.2011.
- Полк. Евген Коновалець // Діло, 31.05.1938.
- Творець державницької традиції — Полковник Коновалець.
- Червак Богдан. «Смерть Націоналіста. На пошану полковника Євгена Коновальця» «Українська правда. Історична правда», 23 травня 2013.