..в мережі інтернет почали обговорення нового проекту закону про ГБО та інші “інновації”. Тим хто не в “вкурсі”,даю посилання: Проект Закону (понад 150 стр. дрібного шрифту!) про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері автомобільного транспорту з метою приведення їх у відповідність з актами Європейського Союзу (Номер, дата реєстрації: №4683 від 17.05.2016). Ініціатор(и) законопроекту: Гройсман Володимир Борисович Кабінет Міністрів України.

Там зазначено дуже багато різних моментів, що вимагають уважного перегляду, бо можуть бути основою для великих змін на дорогах. Там є і про повернення ТО,

..пошук конкретної заборони, по всьому проекту закону, дав лише цей текст десь на 16 стр.:

Стаття 32. Основні вимоги щодо переобладнання транспортних засобів

Переобладнання транспортних засобів (тобто зміна типу, призначення чи параметрів конструкції транспортних засобів, що перебувають в експлуатації) шляхом установки кабіни, кузова, інших складових частин або їх деталей, спеціального обладнання і номерних агрегатів, не передбачених нормативно-технічною документацією на такий транспортний засіб, та сам транспортний засіб після переобладнання повинні відповідати вимогам технічних приписів, правил, норм і нормативів, чинних на дату першої реєстрації (перереєстрації) в Україні.

Не дозволяється переобладнання транспортного засобу без згоди виробника транспортних засобів та їх складових частин, без документа про технічну можливість та умови безпечного переобладнання транспортного засобу, виданого спеціально уповноваженою на це Кабінетом Міністрів України організацією з питань переобладнання, що призводить до зміни повної маси і її розподілу по осях, розміщення центру мас, типу двигуна, його маси і потужності, колісної бази чи колісної формули, систем гальмового управління і кермування та силової передачі, підвіски, коліс, приладів зовнішнього освітлення та сигналізації, кількості місць для сидіння та конструкції сидінь, аварійних виходів з автобусів, встановлення газобалонного обладнання, обладнання для перевезення дітей (школярів), людей з обмеженими фізичними можливостями, небезпечних вантажів.

У разі переобладнання п’яти і більше транспортних засобів протягом року суб’єкти господарювання, які провадять господарську діяльність з переобладнання транспортних засобів, повинні мати узгоджену з уповноваженими державними органами нормативно-технічну документацію на переобладнання та свідоцтво про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Допуск до експлуатації таких переобладнаних транспортних засобів здійснюється лише в разі проведення спеціальних випробувань у частині виконаного переобладнання та оформлення сертифіката відповідності вимогам технічних приписів, правил, норм, нормативів, чинних на дату першої реєстрації (перереєстрації).

Інформація про переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, зазначається в його реєстраційних документах.

Переобладнання транспортних засобів здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

 

 

…далі сам проект:

Номер, дата реєстрації:4683 від 17.05.2016Сесія реєстрації:4 сесія VIII скликанняРедакція законопроекту:ОсновнийРубрика законопроекту:Галузевий розвитокСуб’єкт права законодавчої ініціативи:Кабінет Міністрів УкраїниІніціатор(и) законопроекту:

• Гройсман Володимир Борисович Кабінет Міністрів України

Головний комітет:

• Дубневич Я.В. Комітет з питань транспорту

Інші комітети:

• Кожем’якін А.А. Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності
• Галасюк В.В. Комітет з питань промислової політики та підприємництва
• Южаніна Н.П. Комітет з питань податкової та митної політики
• Дирів А.Б. Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
• Павелко А.В. Комітет з питань бюджету
• Соболєв Є.В. Комітет з питань запобігання і протидії корупції
• Іонова М.М. Комітет з питань європейської інтеграції

Текст законопроекту та супровідні документи:

• Проект Закону 17.05.2016
• Подання 17.05.2016
• Пояснювальна записка 17.05.2016
• Порівняльна таблиця 17.05.2016

 

 

 

ПРОЕКТ

Вноситься
Кабінетом Міністрів України

ВВ. ГРОЙСМАН

“     ”                     2016 р.

Закон УкраЇни

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
у сфері автомобільного транспорту з метою приведення
їх у відповідність з актами Європейського Союзу
__________________________________________________

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст. 1122):

1) абзац перший частини третьої статті 121 викласти в такій редакції:

“Керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов’язковому технічному контролю, обов’язковій перевірці придатності до експлуатації, але своєчасно їх не пройшов, —”;

2) частину першу статті 121² викласти в такій редакції:

“Перевезення водіями пасажирів понад максимальну кількість, передбачену технічною характеристикою транспортного засобу або визначену в реєстраційних документах на такий транспортний засіб, —

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”;

3) статтю 122² доповнити частиною такого змісту:

“Невиконання водіями вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті про зупинку комерційного транспортного засобу —

тягне за собою накладення на водія комерційного транспортного засобу штрафу від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”;

4) доповнити Кодекс статтею 127² такого змісту:

“Стаття 127². Порушення норм нанесення підпису і використання індивідуальної печатки експерта з питань перевірки придатності до експлуатації колісних транспортних засобів

Порушення норм нанесення підпису і використання індивідуальної печатки експерта з питань перевірки придатності до експлуатації колісних транспортних засобів відповідно до положення про індивідуальну печатку експерта з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації на сертифікаті про придатність транспортного засобу до експлуатації —

тягне за собою накладення штрафу на власника печатки від ста п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права користування індивідуальною печаткою строком на п’ять років.”;

5) статтю 128 викласти в такій редакції:

“Стаття 128. Випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам, або без документів, передбачених законодавством

Випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан, обладнання або комплектність яких не відповідають вимогам правил, що стосуються убезпечення дорожнього руху, технічної експлуатації, які переобладнано без відповідного погодження, не зареєстровано в установленому порядку, таких, що не пройшли обов’язкового технічного контролю, обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації у зв’язку з істотними та небезпечними недоліками конструкції та технічного стану, які не мають поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката “Зелена картка”) чи не пройшли контроль технічного стану, перевірку придатності транспортного засобу до експлуатації, а також направлення в рейс одного водія для здійснення пасажирських перевезень на автобусному маршруті протяжністю понад п’ятсот кілометрів —

тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, забезпечення проведення обов’язкової перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації, забезпечення проведення обов’язкового технічного контролю, відповідність устатковання, експлуатацію транспортних засобів, на громадян — суб’єктів господарської діяльності від сорока до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, —

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, забезпечення проведення обов’язкової перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації, забезпечення проведення обов’язкового технічного контролю, відповідність устатковання, експлуатацію транспортних засобів, на громадян — суб’єктів господарської діяльності від п’ятдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”;

6) доповнити Кодекс статтею 128² такого змісту:

“Стаття 128². Ненадання комерційного транспортного засобу для проведення придорожньої перевірки придатності його до експлуатації

Ненадання для проведення придорожньої перевірки придатності до експлуатації відповідно до Закону України “Про автомобільний транспорт” комерційного транспортного засобу або за наявності ознак, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу, —

тягне за собою накладення штрафу на водія або посадову особу його підприємства, яка прийняла відповідне рішення, від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”;

7) статтю 132¹ викласти в такій редакції:

“Стаття 132¹. Порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів та правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних
засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами

Порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами —

тягне за собою накладення штрафу на водіїв від тридцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян — суб’єктів господарської діяльності — від сорока до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Рух великогабаритних і великовагових транспортних засобів без дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, чи без документа про внесення плати за проїзд або порушення визначених у зазначеному дозволі умов та режиму проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами —

тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв від сімдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, —

тягне за собою накладення штрафу на водіїв від ста п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відмова водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю —

тягне за собою накладення штрафу від двохсот п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Недостовірність даних щодо маси вантажу, наведених у товарно-транспортних накладних, —

тягне за собою накладення штрафу на вантажовідправника від ста п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”;

8) у статті 133¹:

частину шосту виключити;

частину дев’яту викласти в такій редакції:

“Перевезення пасажирів чи вантажів без проведення перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації —

тягне за собою накладення штрафу на водія транспортного засобу від тридцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”;

частину десяту виключити;

абзац перший частини одинадцятої викласти в такій редакції:

“Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою, другою або восьмою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, —”;

доповнити статтю частинами такого змісту:

“Керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред’явила свідоцтво професійної компетентності водія, документи на вантаж працівникам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, для проведення перевірки у випадках, передбачених законодавством, —

тягне за собою накладення штрафу від тридцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Керування транспортним засобом з вимкненим, несправним контрольним пристроєм реєстрації режимів праці та відпочинку водія (тахографом) та/або обмежувачем швидкості або без таких пристроїв, якщо їх використання (наявність) передбачено законом, використання пристрою, здатного змінювати дані тахографа та/або налаштування обмежувача швидкості, або підробка протоколів, що стосуються налаштувань тахографів та/або обмежувачів швидкості, або даних, завантажених із тахографа та/або картки водія, —

тягне за собою накладення штрафу на водія транспортного засобу від двохсот п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Керування транспортним засобом без використання картки водія до цифрового тахографа та/або з підробленою карткою водія або з карткою, власник якої не є водієм цього транспортного засобу, або з карткою, яку було отримано на основі недостовірної інформації та/або підроблених документів, та/або з використанням одним водієм двох карток водія —

тягне за собою накладення штрафу на водія транспортного засобу від двохсот п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Перевищення максимальних щоденних, щотижневих та двотижневих періодів керування транспортним засобом та/або зменшення періодів щоденного або щотижневого відпочинку на час:

від п’ятнадцяти до шістдесяти хвилин включно —

тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен з таких фактів;

від шістдесяти до дев’яноста хвилин включно —

тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен з таких фактів;

більше ніж дев’яносто хвилин —

тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен з таких фактів.

Перевищення водієм граничного часу керування більше ніж на 14 годин для шестиденного періоду або більше ніж на 22,5 години для двотижневого періоду праці та відпочинку; перевищення водієм добового часу керування більше ніж на 4,5 години без здійснення перерви або без неперервного добового часу відпочинку —

тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожен з таких фактів.

Непред’явлення водієм під час перевірки контрольними органами даних цифрового тахографа в друкованому вигляді з будь-яких причин, зокрема внаслідок відсутності паперу, та/або необхідної кількості тахокарт, та/або бланків підтвердження діяльності за поточну добу та попередні 28 діб —

тягне за собою накладення штрафу на водія транспортного засобу від двохсот п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Наявність у водія картки водія, яка занесена до переліку загублених і викрадених карток, —

тягне за собою накладення штрафу на водія транспортного засобу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами чотирнадцятою, пунктом 3 частини п’ятнадцятої, частинами шістнадцятою, сімнадцятою або вісімнадцятою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, —

тягне за собою накладення штрафу у подвійному розмірі.”;

9) доповнити статтю 135 частинами такого змісту:

“Допуск до перевезення водієм (кондуктором) автобуса пасажирів без квитка (талона), що підтверджує оплату вартості проїзду на міжнародних автобусних маршрутах загального користування, на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласні маршрути), на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, на міських автобусних маршрутах загального користування — тягне за собою накладення штрафу на водія (кондуктора):

в автобусі міського автобусного маршруту — у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

в автобусі приміського автобусного маршруту — у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

в автобусах міжміського автобусного маршруту, що не виходить за межі території області, — у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

в автобусах міжміського автобусного маршруту, що виходить за межі території області, — у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

в автобусах міжнародного автобусного маршруту — у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Випуск перевізником для роботи на міжнародних автобусних маршрутах загального користування, на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласні маршрути), на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, на міських автобусних маршрутах загального користування, де передбачено отримання екіпажем оплати пасажирами вартості проїзду, без забезпечення відповідних членів екіпажу квитками, талонами та обліковими документами —

тягне за собою накладення штрафу на відповідну посадову особу перевізника у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.”;

10) назву статті 164 викласти в такій редакції:

“Стаття 164.   Порушення порядку провадження господарської діяльності, крім діяльності з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом”;

11) доповнити Кодекс статтею 164¹⁷ такого змісту:

“Стаття 164¹⁷. Порушення порядку провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом

Провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом без державної реєстрації як суб’єкта господарювання, без реєстрації в Державному реєстрі автомобільних перевізників, без відповідної ліцензії на провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом або без договору на здійснення пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування —

тягне за собою накладення штрафу у розмірі чотирьохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та оплатне вилучення транспортного засобу.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке саме правопорушення, —

тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі дев’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та конфіскацію транспортного засобу.”;

12 у частині першій статті 222 слово і цифри “статті 128–129” замінити словом і цифрами “статті 128, 128¹, 129”, а слова і цифри “частини третя, шоста, восьма, дев’ята, десята і одинадцята статті 133¹” — словами і цифрами “частини третя, восьма, дев’ята і одинадцята статті 133¹”;

13) у статті 229:

у частині першій слова і цифри “(стаття 119, частина п’ята статті 133, частини перша, друга, четверта, п’ята і сьома статті 133¹, стаття 133², частина друга статті 134, абзаци шостий та восьмий статті 135)” замінити словами і цифрами “(стаття 119, статті 127², 128², 132¹, частина п’ята статті 133, частини перша, друга, четверта, п’ята, сьома, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята, сімнадцята, вісімнадцята і дев’ятнадцята статті 133¹, стаття 133², частина друга статті 134, абзаци четвертий, шостий і восьмий статті 135, стаття 164¹⁷)”;

у частині другій:

у пункті 1 слова і цифри “(частини перша, друга, четверта, п’ята і сьома статті 133¹, стаття 133²)” замінити словами і цифрами “(статті 127², 128², 132¹, частини перша, друга, четверта, п’ята, сьома, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята, сімнадцята, вісімнадцята і дев’ятнадцята статті 133¹, статті 133², 164¹⁷)”;

у пункті 2 слова і цифри “(частина третя статті 119, частина п’ята статті 133, частина друга статті 134, абзац восьмий статті 135)” замінити словами і цифрами “(частина третя статті 119, частина п’ята статті 133, частина друга статті 134, абзаци четвертий і восьмий статті 135)”;

14) у пункті 1 частини першої статті 255:

в абзаці другому слово і цифри “статті 122², 122⁴, 122⁵” замінити словами і цифрами “частини перша і друга статті 122², статті 122⁴, 122⁵”;

в абзаці дев’ятому слова і цифри “(статті 136, 141, 142, 164 — в частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, пов’язаної з перевезенням пасажирів і вантажів)” замінити словами і цифрами “(частина друга статті 122², статті 136, 164 — в частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, пов’язаної з перевезенням пасажирів і вантажів залізничним транспортом, стаття 164¹⁷)”;

 

 

15) доповнити Кодекс статтею 265⁴ такого змісту:

“Стаття 265⁴. Затримання та вилучення транспортних засобів

У разі вчинення порушення, передбаченого частиною першою статті 164¹⁷ цього Кодексу, транспортний засіб затримується та зберігається до розгляду справи про адміністративне правопорушення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням із Державною судовою адміністрацією України. Залежно від результатів розгляду справи транспортний засіб у встановленому порядку повертається власнику, а в разі прийняття рішення про оплатне вилучення — реалізується.

У разі затримання транспортного засобу складається протокол про адміністративне правопорушення.

Посадова особа центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті,  доставляє транспортний засіб для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, зокрема за допомогою спеціального автомобіля — евакуатора відповідно до статті 265² цього Кодексу.

Порядок застосування оплатного вилучення і реалізації транспортних засобів встановлюється Кабінетом Міністрів України.”.

 

2. У Законі України “Про дорожній рух” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 31, ст. 338 із наступними змінами):

1) у статті 4:

абзац тринадцятий викласти в такій редакції:

“визначення порядку здійснення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів, проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації та визначення обсягів перевірки транспортних засобів, визначення переліку обладнання, необхідного для одержання суб’єктами господарювання права на проведення обов’язкової перевірки придатності до експлуатації транспортних засобів, що призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, а також переліку документів, що подаються для одержання такого права та інші повноваження, визначені цим Законом;”;

доповнити статтю після абзацу тринадцятого новим абзацом такого змісту:

“визначення порядку придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації та визначення відповідних обсягів і процедур перевірки комерційних транспортних засобів, що пересуваються дорогами України, вимог до суб’єктів, які перевіряють придатність до експлуатації комерційних транспортних засобів;”.

У зв’язку з цим абзаци чотирнадцятий — вісімнадцятий вважати відповідно абзацами п’ятнадцятим — дев’ятнадцятим;

2) у статті 16:

у частині другій:

абзац другий після слів “власників наземних транспортних засобів” доповнити словами “, сертифікат придатності транспортного засобу до експлуатації чи інший документ, що підтверджує придатність транспортного засобу до експлуатації (сертифікат придатності) відповідно до міжнародних договорів”;

доповнити частину після абзацу другого новим абзацом такого змісту:

“мати при собі, пред’являти для проведення перевірки працівникам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, документи на вантаж у разі надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів, індивідуальну контрольну книжку водія та/або тахокарту, та/або картку цифрового тахографа, протокол перевірки і адаптації тахографа та обмежувача швидкості до транспортного засобу;”.

У зв’язку з цим абзаци третій – дванадцятий вважати відповідно абзацами четвертим – тринадцятим;

абзац четвертий після слів “виконувати розпорядження поліцейського,” доповнити словами “центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті,”;

в абзаці восьмому слова “що підлягає обов’язковому технічному контролю, на такий контроль” замінити словами “що підлягає обов’язковій перевірці придатності до експлуатації, на таку перевірку”;

частину третю доповнити пунктом “в” такого змісту:

“в) на вимогу посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, для проведення відповідно до закону придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації.”;

 

 

 

 

3) статті 29 — 34 викласти в такій редакції:

“Стаття 29. Допуск транспортних засобів до участі у дорожньому русі

До участі в дорожньому русі допускаються рейкові транспортні засоби, які відповідають вимогам законодавства, та колісні транспортні засоби, що відповідають Класифікації колісних транспортних засобів, наведеній у додатку до цього Закону, а їх конструкція і технічний стан також відповідають вимогам технічних приписів, правил, норм і нормативів, чинних на дату першої реєстрації в Україні, що мають сертифікат відповідності цим вимогам, укомплектовані відповідно до законодавства та, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов’язковій перевірці придатності до експлуатації, обов’язковому технічному контролю — пройшов таку перевірку (контроль).

Під технічними приписами, правилами, нормами і нормативами у цьому Законі розуміють Правила Європейської Економічної Комісії Організації Об’єднаних Націй (Правила ЄЕК ООН) — міжнародні технічні регламенти, які є додатками до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, підписаної 20 березня 1958 року в м. Женеві, з поправками 1995 року (Женевська угода 1958 року); Приписи Європейської Економічної Комісії Організації Об’єднаних Націй (Приписи ЄЕК ООН) — міжнародні технічні регламенти стосовно вимог до транспортного засобу, які є додатками до Угоди про прийняття єдиних технічних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів, підписаної 13 листопада 1997 року в м. Відні (Віденська угода 1997 року); нормативно-правові акти, зокрема технічні регламенти, а також технічні вимоги, що стосувалися певних категорій транспортних засобів до їх першої державної реєстрації.

Для збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, видається на підставі звернення автомобільного перевізника або уповноваженої ним особи до уповноважених підрозділів Національної поліції.

Для отримання дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, автомобільний перевізник або уповноважена ним особа подає:

1) заяву, в якій зазначаються заплановані строки проїзду транспортного засобу, маршрут руху, геометричні (висота, ширина, довжина) і вагові (загальна вага, осьові навантаги) параметри транспортного засобу, інформація про вантаж, найменування, адреса, телефон автомобільного перевізника та прізвище, ім’я, по батькові відповідальної за перевезення особи.

Дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, видається на одноразовий проїзд транспортного засобу, вагові або габаритні параметри якого перевищують нормативні. У разі здійснення постійного проїзду за одним маршрутом тим самим транспортним засобом дозвіл може видаватися на декілька проїздів, але строк дії такого дозволу не може перевищувати трьох місяців.

Рішення про видачу або відмову у видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, приймається в п’ятиденний строк з дня надходження заяви та документів до неї.

Отримання дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, засвідчується особистим підписом керівника автомобільного перевізника, фізичної особи — підприємця або уповноваженої ним особи у разі пред’явлення документа, що посвідчує таку особу, та документа про внесення плати за його видачу.

Відмову в наданні дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, може бути надано з таких підстав:

1) подання перевізником заяви з порушенням вимог частини п’ятої цієї статті;

2) виявлення в документах, поданих перевізником, недостовірних відомостей.

Підставами для переоформлення дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є зміна відомостей щодо строків проїзду транспортного засобу та його параметрів, маршруту руху, вантажу.

Підставами для видачі дубліката дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є втрата або пошкодження дозволу.

Підставами для анулювання дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, є:

1) звернення автомобільного перевізника із заявою про анулювання дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні;

2) встановлення факту надання в заяві або документах, поданих автомобільним перевізником, недостовірних відомостей.

Переоформлення, видача дубліката або анулювання дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, здійснюється на безоплатній основі.

Не допускаються до участі в дорожньому русі автомобільними дорогами з твердим покриттям транспортні засоби з обшипованими пневматичними шинами, крім руху за заздалегідь визначеними відповідними органами місцевого самоврядування маршрутами з урахуванням дорожньо-кліматичних умов, за яких безпеку дорожнього руху неможливо забезпечити з використанням інших засобів протиковзання.

Експлуатація транспортних засобів категорій L, M₁, M₂, N₁ у зимовий сезон на автомобільних дорогах із твердим покриттям допускається винятково із застосуванням зимових або всесезонних пневматичних шин.

Експлуатація транспортних засобів у літній сезон допускається із використанням зимових пневматичних шин для повного використання їх ресурсу за умови відсутності шипів та залишкової висоти рисунка протектора не більше трьох міліметрів.

Особи, які експлуатують транспортні засоби категорій L, M₁, M₂, N₁, забезпечують заміну пневматичних шин з урахуванням сезонності протягом 20 діб з дня закінчення відповідного сезону.

Місце переїзду автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів транспортними засобами на гусеничному ходу для виконання сільськогосподарських робіт встановлюється власником дороги, вулиці та залізничного переїзду.

Пересування транспортних засобів на гусеничному ходу дозволяється тільки на дорогах місцевого значення без твердого покриття за температури повітря нижче 0°С.

Не допускаються до участі в дорожньому русі транспортні засоби з правим розташуванням керма, крім спеціальних (комунальних, транспортних засобів, водії яких виконують технологічні операції, орієнтуючись на дорожнє покриття, об’єкти дорожнього сервісу та архітектурне облаштування, розташоване з правого боку автомобільної дороги).

Стаття 30. Основні вимоги до виробництва і торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами

Конструкція транспортних засобів повинна відповідати вимогам технічних приписів, правил, норм і нормативів.

Перед початком серійного виробництва транспортних засобів, їх складових частин, призначених для введення в обіг на території України, виробник таких транспортних засобів, їх складових частин забезпечує затвердження конструкції транспортних засобів, їх складових частин відповідно до порядку затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, визначеного центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, а також відповідність цієї продукції вимогам технічних приписів правил, норм і нормативів протягом усього періоду виробництва.

Якщо виробник передбачає введення транспортного засобу в обіг на території України, а його конструкція не підлягає затвердженню, виробник зобов’язаний узгодити документацію на конструкцію такого транспортного засобу відповідно до Порядку узгодження нормативно-технічної документації на конструкцію колісного транспортного засобу, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Для узгодження нормативно-технічної документації на зазначений транспортний засіб та змін до неї виробник подає до уповноваженої Кабінетом Міністрів України організації (підприємства) з проведення науково-технічної експертизи відповідну заяву, до якої додає на паперових чи електронних носіях такі документи, що відповідають стандартам:

проект нормативно-технічного документа на транспортний засіб з даними для повної ідентифікації такого засобу і його складових частин у двох екземплярах;

експлуатаційну документацію, в якій визначає підприємства технічного сервісу, обсяг і спосіб отримання від виробника інформаційного забезпечення для технічного обслуговування та ремонту транспортного засобу;

специфікації і креслення загального вигляду транспортного засобу;

протоколи випробувань транспортного засобу або відповідні розрахунки чи інші дані, якими виробник або незалежна випробувальна лабораторія підтверджує відповідність споживчих характеристик транспортного засобу.

Організація (підприємство) з проведення науково-технічної експертизи вивчає заяву та додані до неї документи, протягом п’яти робочих днів з дня їх надходження визначає, чи необхідно проводити науково-технічну експертизу для підтвердження безпечності транспортного засобу протягом його життєвого циклу і в разі виникнення потреби повідомляє про це виробнику, укладає з ним договір і проводить експертизу.

Якщо конструкція, експлуатаційна документація відповідають вимогам безпечної експлуатації транспортного засобу, організація (підприємство) з проведення науково-технічної експертизи узгоджує нормативно-технічні документи на транспортний засіб листом або підписом керівника (заступника) на титульних аркушах одного примірника і надсилає виробнику висновок науково-технічної експертизи.

Організація (підприємство) з проведення науково-технічної експертизи:

виконує всі роботи у строк, що не перевищує 10 робочих днів. До зазначеного строку не входить час отримання висновку науково-технічної експертизи;

розміщує інформацію про узгоджені нормативно-технічні документи на своєму офіційному веб-сайті з наданням вільного доступу;

відмовляє в узгодженні нормативно-технічного документа на транспортний засіб, якщо додані до заяви документи подано не в повному обсязі або не підписано керівником (заступником), якщо не забезпечено безпечність транспортного засобу протягом його життєвого циклу, не наведено даних заявлених виробником споживчих характеристик транспортного засобу, отримано негативні висновки науково-технічної експертизи.

Транспортні засоби допускають до обігу, якщо вони, умови їх технічного експлуатування, зберігання і транспортування адаптовані до кліматичних умов України.

Технічний регламент щодо істотних вимог до колісних транспортних засобів, складових частин, систем з урахуванням кліматичних умов експлуатації та відображення їх характеристик в експлуатаційній документації затверджується Кабінетом Міністрів України.

На транспортний засіб наноситься ідентифікаційний номер (VIN), а на його складові частини — марковання, достатнє для їх однозначної ідентифікації відповідно до вимог технічних приписів, правил, норм і нормативів.

Забороняється введення в обіг транспортних засобів як нових, зокрема нова марка транспортного засобу, складених (виготовлених) із використанням номерних складників (кузов, рама, шасі), що раніше перебували в експлуатації.

Підприємства, установи, організації та інші суб’єкти господарювання незалежно від форми власності, які мають право здійснювати оптову або роздрібну торгівлю та оформлення відповідних документів на реалізацію транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, зобов’язані вести облік реалізованих транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери. Порядок оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, визначає Кабінет Міністрів України.

Облік підприємств, установ, організацій та інших суб’єктів господарювання незалежно від форми власності, які здійснюють оптову або роздрібну торгівлю і оформлення відповідних документів на реалізацію транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України .Міністерство внутрішніх справ України створює та веде реєстр таких підприємств, установ, організацій та інших суб’єктів господарювання.

Облік підприємств, установ, організацій та інших суб’єктів господарювання незалежно від форми власності, які здійснюють оптову або роздрібну торгівлю і оформлення відповідних документів на реалізацію тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, створює та веде реєстр таких підприємств, установ, організацій та інших суб’єктів господарювання.

Стаття 31. Введення в обіг транспортних засобів, їх складових частин

Введення в обіг транспортних засобів нових або таких, які були у користуванні, складових частин до них здійснюють за наявності сертифіката відповідності, виданого у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до Женевської Угоди 1958 року та актів Європейського Союзу.

Стаття 32. Основні вимоги щодо переобладнання транспортних засобів

Переобладнання транспортних засобів (тобто зміна типу, призначення чи параметрів конструкції транспортних засобів, що перебувають в експлуатації) шляхом установки кабіни, кузова, інших складових частин або їх деталей, спеціального обладнання і номерних агрегатів, не передбачених нормативно-технічною документацією на такий транспортний засіб, та сам транспортний засіб після переобладнання повинні відповідати вимогам технічних приписів, правил, норм і нормативів, чинних на дату першої реєстрації (перереєстрації) в Україні.

Не дозволяється переобладнання транспортного засобу без згоди виробника транспортних засобів та їх складових частин, без документа про технічну можливість та умови безпечного переобладнання транспортного засобу, виданого спеціально уповноваженою на це Кабінетом Міністрів України організацією з питань переобладнання, що призводить до зміни повної маси і її розподілу по осях, розміщення центру мас, типу двигуна, його маси і потужності, колісної бази чи колісної формули, систем гальмового управління і кермування та силової передачі, підвіски, коліс, приладів зовнішнього освітлення та сигналізації, кількості місць для сидіння та конструкції сидінь, аварійних виходів з автобусів, встановлення газобалонного обладнання, обладнання для перевезення дітей (школярів), людей з обмеженими фізичними можливостями, небезпечних вантажів.

У разі переобладнання п’яти і більше транспортних засобів протягом року суб’єкти господарювання, які провадять господарську діяльність з переобладнання транспортних засобів, повинні мати узгоджену з уповноваженими державними органами нормативно-технічну документацію на переобладнання та свідоцтво про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Допуск до експлуатації таких переобладнаних транспортних засобів здійснюється лише в разі проведення спеціальних випробувань у частині виконаного переобладнання та оформлення сертифіката відповідності вимогам технічних приписів, правил, норм, нормативів, чинних на дату першої реєстрації (перереєстрації).

Інформація про переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, зазначається в його реєстраційних документах.

Переобладнання транспортних засобів здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 33. Основні вимоги щодо технічного стану транспортних засобів, що перебувають в експлуатації

Технічний стан транспортного засобу, що перебуває в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху, безпечності автомобільних перевезень, охорони навколишнього природного середовища та енергоефективності має відповідати вимогам технічних приписів, правил, норм і нормативів, чинних на дату першої реєстрації (перереєстрації) в Україні та чинних у частині виконаного переобладнання на дату перереєстрації після переобладнання.

Обов’язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників, орендарів, інших осіб, які їх експлуатують, згідно із законодавством.

Стаття 34. Реєстрація та облік транспортних засобів

Державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов’язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звірянням і в разі потреби дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.

Порядок державної реєстрації колісних транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.

Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає процеси реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби протягом їх життєвого циклу та про їх власників, а також інформацію про результати перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації.

Державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах.

Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Для автоматизованого обліку транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр транспортних засобів, держателем якого є Міністерство внутрішніх справ України.

До Єдиного державного реєстру транспортних засобів вноситься інформація про ідентифікаційні дані транспортного засобу, позначення рівня екологічної норми, дату наступної обов’язкової перевірки придатності до експлуатації або обов’язкового технічного контролю, пробіг на дату першої реєстрації та на момент проведення обов’язкової перевірки придатності до експлуатації або обов’язкового технічного контролю, дані свідоцтва про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, документа про згоду виробника або про погодження технічної можливості та умов (вимог) переобладнання, а також (у разі наявності такої інформації в сертифікаті відповідності):

індивідуальну норму димності спалин (скоригований коефіцієнт поглинання);

рівень акустичного шуму нерухомого транспортного засобу.

Під час державної реєстрації автобуса у реєстраційних документах роблять відмітку щодо його належності до транспортного засобу загального, спеціального чи спеціалізованого призначення.

Під час державної реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-змішувач, підіймач розвідувальний чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Під час державної реєстрації легкових автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (легковий, таксі, автомобіль інкасації, броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).

Органи, які здійснюють відомчу реєстрацію транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування, після реєстрації (внесення змін у відомості про реєстрацію) транспортного засобу невідкладно подають відомості про нього до Міністерства внутрішніх справ України для внесення їх до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Відомчу реєстрацію та облік транспортних засобів здійснюють:

транспортних засобів, які належать військовим частинам, об’єднанням чи організаціям, що входять до складу Збройних Сил України, — уповноважений орган Міністерства оборони України;

транспортних засобів, які належать Національній гвардії України, —уповноважений підрозділ Головного органу військового управління Національної гвардії України;

транспортних засобів, які належать Державній прикордонній службі України, — уповноважений підрозділ спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону;

транспортних засобів, які належать Державній спеціальній службі транспорту, — уповноважений підрозділ органу управління Державної спеціальної служби транспорту;

транспортних засобів, які належать Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, — уповноважений орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань організації спеціального зв’язку та захисту інформації;

транспортних засобів, які належать Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту, — уповноважений орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту;

великотоннажних транспортних засобів та інших технологічних транспортних засобів — центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці;

трамваїв і тролейбусів — центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері транспорту;

перегонових і спортивних транспортних засобів — центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері фізичної культури і спорту;

тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів — центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Порядок здійснення відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів визначається Кабінетом Міністрів України. Для ведення відомчого обліку зареєстрованих транспортних засобів відповідними органами, якими вони зареєстровані, створюються уніфіковані автоматизовані електронно-облікові системи. Відомості відомчого обліку щодо зазначених транспортних засобів є складовою частиною Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов’язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом 10 діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

На транспортні засоби оформляються та видаються реєстраційні документи, зразки яких затверджуються Кабінетом Міністрів України, та закріплюються номерні знаки, які відповідають вимогам, встановленим Міністерством внутрішніх справ України. Закупівля за державні кошти бланків реєстраційних документів та номерних знаків для транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог законодавства тими органами, на які покладено обов’язок щодо їх реєстрації.

Єдині зразки державних номерних знаків та вимоги до них, зокрема до тих, що виготовляються за індивідуальним замовленням, до історичних транспортних засобів, встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Власники транспортних засобів, зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть замовити один додатковий комплект номерних знаків, який виготовляється за їх індивідуальним замовленням.”;

4) у статті 35:

назву та частину першу статті викласти в такій редакції:

“Стаття 35. Обов’язкова перевірка придатності транспортних засобів до експлуатації та обов’язковий технічний контроль транспортних засобів

Транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов’язковій перевірці придатності до експлуатації залежно від строку експлуатації, категорії та призначення транспортного засобу відповідно до цього Закону та у порядку, визначеному у статті 23 Закону України “Про автомобільний транспорт”.”;

частини другу — восьму виключити;

частину десяту замінити частинами такого змісту:

“Відомості про перевірку придатності транспортних засобів до експлуатації вносяться до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Транспортні засоби, придатність до експлуатації яких підтверджена документами відповідно до міжнародних договорів України або сертифікатом придатності транспортного засобу до експлуатації, виданим державою – членом Європейського Союзу, вважаються такими, що вони видані відповідно до статті 35¹ цього закону.

Забезпечення суб’єктів проведення обов’язкового технічного контролю доступом до Єдиного державного реєстру транспортних засобів здійснюється на платній основі. Порядок доступу суб’єктів проведення обов’язкового технічного контролю та обов’язкової перевірки придатності до експлуатації, позбавлення доступу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, розмір плати за надання таких послуг встановлюється Кабінетом Міністрів України.”.

У зв’язку з цим частини одинадцяту – шістнадцяту вважати відповідно частинами тринадцятою – вісімнадцятою;

 

 

 

 

5) доповнити Закон статтями 35¹—35⁷ такого змісту:

“Стаття 35¹. Система обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації

До системи обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації належать державні регулятори перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, суб’єкти проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, об’єкти проведення такої перевірки та процедури її проведення.

Державними регуляторами перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації є Кабінет Міністрів України, компетентний орган та органи державного нагляду (контролю).

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, є компетентним органом з питань затвердження конструкції транспортних засобів, дотримання вимог міжнародних договорів щодо придатності транспортних засобів до експлуатації та обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів, які перебувають в експлуатації.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, є органом державного нагляду (контролю) у сфері обов’язкової перевірки придатності до експлуатації.

Об’єктами проведення перевірки придатності до експлуатації є колісні транспортні засоби, їх системи та складові частини.

Обов’язкова перевірка придатності транспортних засобів до експлуатації передбачає проведення перевірки щодо:

відповідності конструкції транспортних засобів технічним приписам, правилам, нормам і нормативам, чинним на дату їх першої реєстрації, а також порядку переобладнання транспортних засобів, затвердженому Кабінетом Міністрів України;

укомплектованості відповідно до законодавства України і вимог виробника;

відповідності технічного стану транспортних засобів у процесі їх експлуатації вимогам законодавства України та вимогам виробника.

Компетентний орган затверджує:

вимоги до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методи такої перевірки;

технологічні вимоги до засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонту колісного транспортного засобу.

Суб’єктами проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації є уповноважені органи, навчальні центри, пункти технічного контролю, виконавці обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, експерти з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації.

Уповноваженим органом не може бути фізична особа – підприємець.

Органи затвердження типу транспортних засобів, нотифіковані в ООН відповідно до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів у 1958 році з поправками 1995 року, виконують функції уповноважених органів з питань  проведення обов’язкової перевірки придатності до експлуатації транспортних засобів таких категорій та властивостей безпечності їх конструкції, які належать до сфери їх нотифікації згідно з технічними приписами.

Порядок проведення обов’язкової перевірки придатності колісних транспортних засобів до експлуатації, що затверджується відповідно до статті 23 Закону України “Про автомобільний транспорт”, обов’язково має включати:

вимоги до пунктів технічного контролю як до місця проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, зокрема до його території, переліки устатковання і засобів вимірювальної техніки;

інформацію про об’єкт і предмет перевірки придатності до експлуатації, обсяги обов’язкової перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації та коди оцінки його невідповідності, ознаки невідповідностей контрольованих систем та складових частин, вимоги до методів перевірки систем та складових частин, зокрема систем гальмування та кермування, засобів оглядовості, зовнішніх світлових приладів, світловідбивачів, електричних складових частин, осей, коліс, пневматичних шин, підвіски, складеного шасі, установлених на шасі інших складових частин, які необхідно перевіряти на придатність до експлуатації, а також визначення невідповідностей за рівнем впливу на безпечність транспортного засобу;

порядок (спосіб) визначення рівня невідповідностей проконтрольованих складових частин, систем;

процедури обміну інформацією про придатність транспортних засобів до експлуатації пунктом технічного контролю з органом, який реєструє транспортні засоби, одночасно з видачею сертифіката придатності до експлуатації, іншими пунктами технічного контролю та компетентним органом, органом державного нагляду (контролю), уповноваженим органом, Моторно-транспортним страховим бюро України;

визначення необхідності обов’язкової перевірки транспортного засобу на придатність до експлуатації до настання строків, визначених у статті 35² цього Закону, незалежно від дати останньої перевірки на придатність до експлуатації транспортного засобу в таких випадках:

після дорожньо-транспортної пригоди, що спричинила зміни в основних елементах, які впливають на безпечність транспортного засобу (колеса, підвіски, зони пасивної безпеки кузова, системи подушок безпеки, системи кермування або гальмування).

У такому випадку уповноважені підрозділи Національної поліції, після прибуття на місце дорожньо-транспортної пригоди вилучають марковання про придатність транспортного засобу до експлуатації (далі — марковання про придатність) з наступним надсиланням її протягом трьох робочих днів до компетентного органу;

в разі перереєстрації після переобладнання;

в разі зміни власника та/або втрати свідоцтва про реєстрацію, якщо необхідної інформації немає в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.

За позитивними результатами проведення перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації та підтвердження відповідності транспортного засобу вимогам щодо такої обов’язкової перевірки придатності до експлуатації власнику транспортного засобу видається сертифікат придатності транспортного засобу до експлуатації (сертифікат придатності), що містить результати проведеної перевірки. Відомості сертифіката придатності вносяться до Єдиного державного реєстру транспортних засобів. Не внесений до цього реєстру сертифікат вважається недійсним.

Сертифікат придатності повинен містити такі дані: категорію і ідентифікаційний номер транспортного засобу, реєстраційний номер транспортного засобу (VIN або номер шасі) і національний знак України як країни реєстрації; відомості про місце і дату проведення останньої обов’язкової перевірки придатності колісного транспортного засобу до експлуатації; дату проведення наступної обов’язкової перевірки придатності до експлуатації; позначення рівня екологічних норм транспортного засобу відповідно до законодавства; пробіг на момент перевірки за показниками приладу, що вимірює пробіг транспортного засобу (одометр); результати перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації, зокрема перелік кодів виявлених невідповідностей транспортного засобу; найменування і код компетентного органу або пункту технічного контролю, який перевірив придатність до експлуатації; підпис експерта, відповідального за перевірку придатності до експлуатації, скріплений його індивідуальною печаткою; вид виданого марковання про придатність, інші відомості. Сертифікат придатності є дійсним лише за наявності підпису експерта, скріпленого його індивідуальною печаткою.

Сертифікат придатності видає пункт технічного контролю або уповноважений орган.

До сертифіката придатності на кожний транспортний засіб, крім транспортних засобів категорій L та O, додається марковання про придатність, яке розміщується у правому нижньому куті вітрового скла всередині транспортного засобу, який перевірено на придатність до експлуатації.

На маркованні про придатність зазначають дату проведення чергової перевірки придатності до експлуатації, позначення рівня екологічних норм транспортного засобу відповідно до законодавства, пробіг на момент перевірки за показниками одометра.

Відомості, зазначені в маркованні, підтверджуються підписом та індивідуальною печаткою експерта з питань перевірки придатності до експлуатації, відповідального за таку перевірку.

Стаття 35². Об’єкти проведення перевірки придатності до експлуатації, періодичність її проведення

Обов’язковій перевірці придатності до експлуатації підлягають колісні транспортні засоби загального призначення, а також спеціалізовані і спеціальні транспортні засоби, виконані на їх базі, таких категорій:

L₃, L₄, L₅ і L₇ та L₃е, L₄е, L₅е і L₇е;

М₁, М₂ і М₃;

N₁, N₂ і N₃;

О₂, О₃ і О₄;

Т₅;

R₁b — R₄b, якщо вони сполучені з трактором категорії Т₅.

Не підлягають обов’язковій перевірці придатності до експлуатації транспортні засоби:

1) які використовуються винятково для спортивних змагань;

2) історичні транспортні засоби — транспортні засоби, які перебувають в експлуатації понад 30 років, відповідають критеріям історичної цінності за експертною оцінкою та мають спеціальні номерні знаки історичних транспортних засобів відповідно до законодавства;

3) на власників яких поширюється дипломатична недоторканність;

4) які підлягають відомчій реєстрації відповідно до цього Закону, зокрема призначені для використання винятково в сільському господарстві, зокрема в садівництві, лісовому господарстві, фермерському господарстві або рибальстві лише на території України, і переважно на польових дорогах, в лісі та на полях сільськогосподарського призначення, а також ті що визначені Законом України “Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України”;

5) які використовуються лише на території зони відчуження відповідно до Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

6) спеціалізовані для перевезення лише територією України цирку та парку розваг з максимальною швидкістю, що не перевищує 40 км/год.

Придатність транспортних засобів до експлуатації, зазначених в частині другій цієї статті, перевіряють суб’єкти господарювання, які утримують такі транспортні засоби, на відповідність вимогам законодавства і виробника.

Транспортні засоби, що підлягають обов’язковій перевірці придатності до експлуатації, перевіряють з такою періодичністю:

1) транспортні засоби категорій L₃, L₄, L₅ та L₇ та L₃е, L₄е, L₅е і L₇е з робочим об’ємом двигуна понад 125 куб. сантиметрів — через два роки після дати першої реєстрації, у подальшому — кожні два роки;

2) транспортні засоби категорій М₁ і N₁ — через два роки. Нові транспортні засоби підлягають обов’язковій перевірці придатності транспортного засобу до експлуатації через чотири роки після дати першої реєстрації транспортного засобу, у подальшому — кожні два роки;

3) транспортні засоби категорії M₁, що використовуються як таксі або машини швидкої медичної допомоги, автобуси категорій M₂, M₃ для перевезення школярів, а також інші транспортні засоби категорій M₂, M₃, N₂, N₃, О₂, О₃ і О₄ — через один рік після дати першої реєстрації, у подальшому — кожен рік;

4) транспортні засоби категорії T₅ та їх причепи категорій R₁b — R₄b, які використовуються переважно на дорогах загального користування для вантажних перевезень, — через чотири роки після дати першої реєстрації транспортного засобу, у подальшому — кожні два роки.

Зазначена в частині четвертій цієї статті періодичність може бути продовжена не більш ніж на 14 календарних днів.

Стаття 35³. Класифікація невідповідностей придатності транспортного засобу до експлуатації

Невідповідності, встановлені під час перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації, у порядку проведення обов’язкової перевірки придатності колісних транспортних засобів до експлуатації, з підвищенням їх рівня класифікують за такими категоріями:

1) незначні невідповідності без істотного впливу на безпечність транспортного засобу або впливу на безпеку навколишнього природнього середовища та учасників дорожнього руху, за наявності яких може бути виданий сертифікат придатності до експлуатації із зазначенням у ньому цих невідповідностей;

2) істотні невідповідності, які можуть створити загрозу безпечності транспортного засобу або безпеці навколишнього природнього середовища чи становлять небезпеку для учасників дорожнього руху;

3) небезпечні невідповідності, які створюють загрозу безпечності транспортного засобу або безпеці навколишнього природнього середовища і учасникам дорожнього руху, про наявність яких пункт технічного контролю та уповноважений орган інформують орган державного нагляду (контролю) стосовно небезпечних недоліків комерційного транспортного засобу, який вилучає марковання про придатність.

Транспортний засіб, що має більш ніж одну таку невідповідність, відноситься до більш високого рівня небезпечності таких невідповідностей відповідно до законодавства.

Сукупність невідповідностей однієї категорії відносять до категорії більшого рівня, якщо такі невідповідності разом становлять відповідну загрозу для безпечності транспортного засобу, безпеки навколишнього природнього середовища та учасників дорожнього руху.

Сукупність невідповідностей однієї категорії та їх оцінку визначають у порядку проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації.

Стаття 35⁴. Суб’єкти проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації

Суб’єктів проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації визначають у порядку проведення обов’язкової перевірки придатності колісних транспортних засобів до експлуатації, який повинен встановлювати:

вимоги щодо їх кадрового забезпечення, які повинні містити умови обов’язкової наявності в штаті експерта (експертів) з питань перевірки придатності до експлуатації, що має (мають) відповідний кваліфікаційний рівень і професійну підготовку, підтверджену свідоцтвом про відповідність вимогам щодо компетентності;

вимоги щодо технологічного документування проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації з використанням засобів комп’ютерної техніки з програмними продуктами для створення, обробки, надсилання і зберігання інформації з питань перевірки придатності до експлуатації;

технічні вимоги щодо засобів перевірки, що використовуються такими суб’єктами для проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, з урахуванням вимог виробників та законодавства;

вимоги щодо відсутності конфлікту інтересів за основним видом діяльності — проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації.

Вимоги щодо відсутності конфлікту інтересів для пунктів технічного контролю як підрозділів суб’єктів господарювання за основним видом діяльності встановлюються з урахуванням того, що:

фінансова діяльність пункту технічного контролю виокремлена з основної фінансової діяльності суб’єкта господарювання;

оплата праці працівників пункту технічного контролю не залежить від результатів основної діяльності суб’єкта господарювання, зокрема підприємства технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів;

пункт технічного контролю не має прямих виробничих відносин з виробником і дилерами транспортних засобів, їх складових частин (запасних частин), іншими суб’єктами проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, якщо такий конфлікт не усунено договірними зобов’язаннями сторін.

Уповноважений орган:

надає іншим суб’єктам проведення перевірки методичну допомогу з питань її проведення, інформацію про екологічні та інші характеристики транспортних засобів затвердженого типу;

за письмовим зверненням органу державного нагляду (контролю) проводить повторну перевірку придатності транспортного засобу до експлуатації;

аналізує недоліки технічного стану транспортного засобу, виявлені під час перевірки придатності його до експлуатації пунктами технічного контролю, та інформує компетентний орган про доцільність проведення заходів державного нагляду щодо таких пунктів;

проводить статистичні спостереження за технічним станом транспортних засобів;

проводить спостереження стосовно транспортних засобів з небезпечними недоліками, про які їх повідомляють пункти технічного контролю та орган державного нагляду (контролю) за результатами виявлення небезпечних недоліків транспортних засобів під час проведення відповідно до статті 23¹ Закону України “Про автомобільний транспорт” придорожньої перевірки їх придатності до експлуатації, відповідно до правил спостережень за технічним станом колісних транспортних засобів, які затверджує компетентний орган, та інформує про них центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

проводить за результатами обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації щорічну оцінку придатності до експлуатації транспортних засобів за правилами спостережень за технічним станом колісних транспортних засобів, а під час щорічної оцінки придатності транспортних засобів до експлуатації враховує також наявну інформацію про скоєні дорожньо-транспортні пригоди, аварії та катастрофи через непридатність транспортних засобів до експлуатації та результати їх розслідування.

Уповноважений орган може мати пункти технічного контролю за умови виконання вимог щодо відсутності конфлікту інтересів для пунктів технічного контролю за основним видом діяльності, визначених цим Законом.

Виконавець перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, який є власником кількох пунктів технічного контролю, може залучати до проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації експертів з питань перевірки придатності до експлуатації на договірних засадах.

Особа, яка претендує на зайняття посади виконавця, експерта з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, повинна пройти початкове навчання та/або скласти відповідні іспити у навчальних центрах чи в уповноваженому органі, мати індивідуальну печатку.

Виконавець, експерт з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації зобов’язаний систематично (не менше одного разу на три роки) підвищувати рівень спеціальних знань шляхом проходження відповідного навчання та складення за його результатами відповідного іспиту або скласти іспит без навчання.

Відсутність конфлікту інтересів для експерта з питань перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації полягає у тому, що він не перевіряє транспортні засоби:

працівника виробника і дилера таких транспортних засобів, їх складових частин (запасних частин), експлуатаційних матеріалів, авторизованого і неавторизованого виконавця, з якими має виробничі відносини пункт технічного контролю, де він працює, якщо такий конфлікт не усунено договірними зобов’язаннями сторін;

власників, з якими перебуває у виробничих відносинах, а також працівників органів влади, які здійснюють контроль (державний нагляд) за процесами обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, перевіряють підписані ним сертифікати придатності до експлуатації транспортних засобів;

осіб, які можуть вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час здійснення експертом наданих йому службових повноважень.

Навчальні центри забезпечують платну підготовку і складення іспитів з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації відповідно до статті 23 Закону України “Про автомобільний транспорт” за затвердженими навчальними програмами, створюють умови для проведення відповідних іспитів для претендентів в експерти, виконавці з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації або осіб, які бажають підтвердити відповідність рівня своїх знань. Для цього навчальні центри повинні мати необхідні приміщення, відповідне устатковання, підготовлений персонал. Інформацію про це центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті.

Навчальні центри проводять іспити за затвердженими тестами з визначених питань у встановлений час з використанням засобів комп’ютерної техніки. Перелік питань тестів кожного наступного іспиту формується спеціальною комп’ютерною програмою. Результати тестування навчальні центри надсилають в електронному вигляді до визначеного компетентним органом уповноваженого органу для перевірки, яка триває не довше трьох робочих днів.

У разі отримання позитивних результатів іспиту претендентів в експерти, виконавці з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації або особа, яка бажає підтвердити відповідність рівня своїх знань, отримують в навчальному центрі відповідну посвідку.

Викладач навчального центру повинен мати посвідки про підвищення рівня спеціальних знань за затвердженою навчальною програмою в уповноваженому органі, в навчальних центрах виробника транспортних засобів, його систем, складових частин.

Вимоги до рівня компетентності експертів з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, зразок посвідки про відповідність виконавця та експерта з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації вимогам щодо компетентності і професійної підготовки, положення про індивідуальну печатку експерта з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, правила навчання, екзаменування експертів та виконавців обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації навчальними центрами, правила підготовки викладачів з питань підготовки експертів та виконавців обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, зразок свідоцтва про відповідність вимогам щодо компетентності експерта (експертів) з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації та порядок його видачі, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Стаття 35⁵. Поширення інформації про проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації

Пункти технічного контролю або уповноважений орган за письмовим зверненням експертів з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації та з розслідування дорожньо-транспортних пригод, аварійних комісарів, судових експертів, експертів з оцінки збитків від пошкодження транспортних засобів надають в електронному вигляді інформацію про результати проведеної перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, а також систематично подають інформацію:

1) що міститься в сертифікаті придатності, — уповноваженому органу Міністерства внутрішніх справ України, який реєструє транспортні засоби, шляхом видачі в кінці робочої зміни таких сертифікатів в електронному вигляді;

2) про перелік виданих сертифікатів придатності — органу державного нагляду (контролю) щокварталу протягом 10 робочих днів наступного місяця;

3) про перелік виявлених під час проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації небезпечних невідповідностей та кількість проведених перевірок — уповноваженому органу щокварталу через 15 робочих днів наступного місяця для систематизації, проведення аналізу та інформування органу державного нагляду (контролю) відповідно до законодавства.

Процедура надання інформації про результати проведеної перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, які наводять у протоколі перевірки придатності до експлуатації, визначається у порядку проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації.

Стаття 35⁶. Державний нагляд у сфері обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює державний нагляд у сфері обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації відповідно до Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”.

Порядок державного нагляду у сфері обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації затверджується Кабінетом Міністрів України.

Порядок має включати положення про контроль за діяльністю пунктів контролю технічного стану, перевірку процесів підвищення рівня спеціальних знань і екзаменування виконавців обов’язкової перевірки придатності до експлуатації та експертів з питань перевірки придатності до експлуатації, вироблення пропозицій щодо припинення або тимчасового припинення діяльності суб’єктів проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, своєчасність подання інформації про проведені перевірки та виявлені невідповідності транспортних засобів, а також вимоги до персоналу органу державного нагляду (контролю), повноваження інспекторів органу державного нагляду (контролю), процедури розгляду апеляцій і скарг стосовно державного нагляду за суб’єктами проведення перевірки придатності до експлуатації, які підлягають такому нагляду.

Державний нагляд у сфері обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації здійснюється шляхом проведення перевірки суб’єктів проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації та їх доброї репутації на ринку послуг, що надаються ними, за якої:

1) виконавці та експерти з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації мають посвідки про відповідність виконавця та експерта з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації вимогам щодо компетентності і професійної підготовки, індивідуальну печатку, а також внесені до реєстру компетентного органу;

2) відсутні неусунені зауваження органу державного нагляду (контролю) та визнані справедливими скарги споживачів послуг, що надаються;

3) відсутні неоплачені штрафи за порушення законодавства з питань проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації з боку виконавців обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, експертів з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації;

4) спотворення інформації сертифіката придатності, затримка у наданні інформації до єдиної державної бази зареєстрованих транспортних засобів, органу державного нагляду (контролю), уповноваженому органу більше ніж на 10 днів та частіше ніж двічі на рік.

Уповноважений орган, пункти технічного контролю не підлягають державному нагляду, якщо вони акредитовані у відповідній сфері згідно із Законом України “Про акредитацію органів з оцінки відповідності”.

Уповноважений орган Міністерства внутрішніх справ України здійснює моніторинг інформації переданої виконавцями та пунктами технічного контролю до єдиної державної бази зареєстрованих транспортних засобів для упередження можливих правопорушень і позбавлення доступу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Стаття 35⁷. Уповноваження суб’єктів проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації

Уповноваження виконавця та пункту технічного контролю.

Суб’єкт господарювання, який має намір стати виконавцем або пунктом технічного контролю (далі — суб’єкт господарювання — заявник), надсилає до компетентного органу із супровідним листом повідомлення про відповідність персоналу, матеріально-технічної, інформаційної бази для обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, якщо він має:

персонал, що відповідає вимогам законодавства;

приміщення та устатковання згідно з переліком устатковання, необхідного для проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів відповідно до заявленої сфери діяльності;

атестат акредитації (у разі наявності) у сфері діяльності, пов’язаній з перевіркою придатності транспортних засобів до експлуатації відповідно до Закону України “Про акредитацію органів з оцінки відповідності”.

Відповідно до вимог, установлених порядком обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, до заяви додають такі документи:

перелік пунктів технічного контролю виконавця з реквізитами як виконавця, так і пунктів технічного контролю;

перелік експертів з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації;

ксерокопії посвідок про відповідність експертів, виконавця;

відбитки індивідуальних печаток експертів;

дані про матеріально-технічну, інформаційну базу щодо обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації;

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців про дозволені види діяльності;

копії правовстановлюючих документів про дозволені види діяльності;

копії правовстановлюючих документів на право володіння чи користування земельною ділянкою та/або виробничими будівлями;

завірені суб’єктом господарювання (фізичною особою – підприємцем) фотографії (13 х 18 сантиметрів) (загальний вигляд території з виробничим приміщенням, робочі місця з установленим обладнанням та вигляд обладнаного місця для прийому громадян).

Компетентний орган після дати надходження повідомлення вивчає протягом 3 робочих днів додані до нього документи. Якщо документація за формою і змістом відповідає нормам законодавства, компетентний орган доручає наглядовому органу провести перевірку відповідності суб’єкта господарювання — заявника отриманому повідомленню. Якщо документація та/або технічне забезпечення суб’єкта господарювання — заявника не відповідають нормам законодавства, компетентний орган повертає її суб’єкту господарювання з обґрунтованими зауваженнями. Суб’єкт господарювання може подавати повідомлення повторно після усунення зауважень.

Наглядовий орган оприлюднює інформацію про місце проведення перевірки, контактні дані претендентів на отримання повноважень виконавця чи пункту технічного контролю на своєму офіційному веб-сайті, а також дату і час проведення перевірки, контактні дані для надіслання листа-заяви у паперовій або електронній формі щодо участі в перевірці громадських організацій, виробничих асоціацій та уповноважених пунктів технічного контролю. Перевірка проводиться протягом двох робочих днів. За результатами перевірки наглядовий орган складає відповідно до законодавства акт, в якому може бути відображена особлива думка громадських організацій і виробничих асоціацій.

Інформацію про виконавця, пункт технічного контролю, які відповідають вимогам законодавства, компетентний орган вносить до переліку, який з метою інформування власників транспортних засобів оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті, та листом надсилає їм відповідне свідоцтво, а також протягом однієї години надає інформацію про виконавця, пункт технічного контролю уповноваженому органу Міністерства внутрішніх справ України засобами електронного зв’язку, після чого інформує у письмовому вигляді, для надання доступу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів. Усі роботи з уповноваження пункту технічного контролю проводяться безоплатно. У разі втрати доброї репутації на ринку послуг з перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації або виявлених наглядовим органом істотних порушень законодавства пунктом технічного контролю та виконавцем їх вилучають з переліку відповідно до законодавства. У разі втрати пунктом технічного контролю, виконавцем права на проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації компетентний орган вилучає їх з переліку.

Про вилучені з переліку пункти технічного контролю та виконавців компетентний орган протягом однієї години інформує уповноважений орган Міністерства внутрішніх справ України засобами електронного зв’язку, після чого інформує у письмовому вигляді для упередження можливих правопорушень і позбавлення доступу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Загальна тривалість надання повноважень виконавцю, пункту технічного контролю від дати отримання повідомлення до надіслання листа не повинна перевищувати 10 робочих днів.

У разі зміни інформації, що подавалася з повідомленням, виконавець, пункт технічного контролю без затримки надсилають документи з урахуванням внесених змін компетентному органу листом. Якщо сферу діяльності розширено або впроваджено альтернативні методи перевірки транспортних засобів компетентний орган проводить нову процедуру уповноваження пункту технічного контролю.

Уповноваження навчальних центрів та установ з прийому іспитів із спеціального навчання.

Суб’єкт господарювання — заявник, який має намір стати навчальним центром, установа з прийому іспитів в експерти з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації із супровідним листом надсилає до компетентного органу такі документи:

інформаційний листок з відомостями про викладачів або фахівців, що прийматимуть іспити, їх освіту, рівень кваліфікації та досвід професійної діяльності;

копії посвідок про відповідність викладачів встановленим вимогам;

дані про матеріально-технічну, інформаційну базу щодо обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, зокрема дані про програмний продукт для тестування знань експертів;

копії документів, що підтверджують право власності суб’єкта господарювання — заявника або оренди ним приміщень, де проводитиметься спеціальне навчання;

витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців про дозволені види діяльності;

копії правовстановлюючих документів про дозволені види діяльності;

копії правовстановлюючих документів на право володіння чи користування земельною ділянкою та/або виробничими будівлями;

завірені суб’єктом господарювання (фізичною особою – підприємцем) фотографії (13 х 18 сантиметрів) (загальний вигляд аудиторій, приміщень з установленим обладнанням для проведення практичних занять, складання іспитів).

Компетентний орган після дати надходження повідомлення вивчає протягом п’яти робочих днів додані до нього документи. Якщо документація та/або технічне забезпечення суб’єкта господарювання — заявника не відповідають нормам законодавства, компетентний орган повертає її суб’єкту господарювання з обґрунтованими зауваженнями. Суб’єкт господарювання може подавати повідомлення повторно після усунення зауважень. Якщо встановлено, що документація за формою і змістом відповідає нормам законодавства, компетентний орган у строк не пізніше трьох календарних днів оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті інформацію про місце, дату і час роботи атестаційної комісії та контактні дані для надіслання листа-заяви у паперовій або електронній формі щодо участі в роботі атестаційної комісії інших навчальних центрів і громадських організацій.

До складу атестаційної комісії розпорядчим документом компетентного органу включаються представники компетентного та органу державного нагляду (контролю), наукових організацій, інших навчальних центрів та громадськості, визначаються голова і секретар. Представники навчальних центрів та громадськості мають право дорадчого голосу. Рішення комісії приймаються більшістю голосів. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос голови. В рішенні атестаційної комісії може бути відображено особливу думку інших навчальних центрів та громадськості.

Атестаційна комісія за результатами розгляду поданих документів приймає рішення щодо визначення або відмови у визначенні суб’єкта господарювання — заявника навчальним центром або установою з прийому іспитів експертів, якщо він не відповідає вимогам законодавства.

Повідомлення про уповноваження суб’єкта господарювання — заявника разом з копією відповідного розпорядчого документа центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, надсилається суб’єкту господарювання — заявнику не пізніше трьох робочих днів з дати затвердження протоколу засідання атестаційної комісії.

Рішення про відмову в уповноваженні суб’єкта господарювання — заявника навчальним центром та установою з прийому іспитів експертів з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації,  приймається у разі недостовірності даних у документах, наданих суб’єктом господарювання — заявником або невідповідності суб’єкта господарювання — заявника вимогам щодо забезпечення навчання або прийому іспитів відповідно до законодавства.

Повідомлення про відмову в уповноваженні суб’єкта господарювання — заявника разом з копією рішення надсилається суб’єкту господарювання — заявнику не пізніше трьох робочих днів з дати затвердження протоколу засідання атестаційної комісії.

У разі відмови в уповноваженні суб’єкт господарювання — заявник може подати після усунення причин, що стали підставою для відмови, нову заяву разом з копією рішення про відмову в уповноваженні.

Усі роботи, що пов’язані з визначенням суб’єкта господарювання — заявника, проводяться на безоплатній основі.”;

6) статтю 36 викласти в такій редакції:

“Стаття 36. Основні організаційні вимоги до технічного обслуговування, ремонту транспортних засобів

Виробник, дистриб’ютор, постачальник, який виробляє чи ввозить транспортні засоби, їх системи та складові частини з метою вільного обігу, забезпечує можливість своєчасного технічного обслуговування та ремонту відповідного транспортного засобу, його систем та складових частин.

Виробник, дистриб’ютор, постачальник транспортних засобів, складових частин та систем зобов’язаний надати інформацію щодо ремонту та обслуговування колісних транспортних засобів виконавцям перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, пунктам обов’язкового технічного контролю та незалежним операторам.

Інформація щодо ремонту та обслуговування колісних транспортних засобів повинна охоплювати питання діагностування, обслуговування, перевірки, періодичного технічного контролю технічного стану, ремонту та програмного забезпечення транспортного засобу, яку виробники надають своїм авторизованим дилерам та ремонтникам, включаючи всі виправлення та доповнення до такої інформації. Зокрема така інформація стосовно транспортного засобу повинна містити:

дані щодо ідентифікації;

інструкції з експлуатації;

технічні настанови (навчальні посібники);

дані щодо деталей і складових частин та їх діагностування (наприклад, мінімальні та максимальні значення розмірів);

схеми з’єднань (монтажні схеми) діаграми електромереж;

коди недоліків технічного стану, зокрема спеціальні коди виробника;

ідентифікаційний номер для тестування програмного забезпечення стосовно кожної конструкції транспортного засобу;

дані про спеціальні інструменти, прилади та спеціальне устатковання виробника для технічного обслуговування та ремонту;

дані, накопичені в пам’яті бортового комп’ютера щодо контролю та випробувань.

Незалежні оператори — підприємства, які не є авторизованими дилерами та ремонтниками, які прямо чи опосередковано пов’язані з ремонтом, технічним обслуговуванням транспортних засобів, ремонтники та виробники або дистриб’ютори ремонтного устатковання, інструменту і запасних частин, видавці технічної інформації, автомобільні клуби, оператори технічної допомоги на дорогах, оператори, що навчають монтажників, виробників та ремонтників обладнання для живлення транспортних засобів альтернативними видами палива.

Власники транспортних засобів або особи, які їх експлуатують на законних підставах, зобов’язані забезпечувати своєчасне і в повному обсязі проведення робіт з їх технічного обслуговування і ремонту, перевірку придатності до експлуатації згідно з вимогами технічних приписів, правил, норм і нормативів, чинних на дату першої реєстрації в Україні, перереєстрації після переобладнання, а також встановленим інформаційним забезпеченням від виробника вимогам для визначених ним умов технічної експлуатації транспортних засобів.

Для визначення обсягу збитків, завданих внаслідок пошкодження транспортного засобу або його складових частин, експерт, який визначає збитки відповідно до законодавства, застосовує методи і операції ремонту, враховує їх трудомісткість, встановлену для визначених виробничих умов і технологічних процесів виробником транспортного засобу та законодавством.

Методи та операції технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, їх складових частин та систем із числа заборонених виробником не застосовуються.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування повинні організувати роботу і всіляко сприяти створенню мережі служб швидкої технічної допомоги учасникам дорожнього руху безпосередньо на автомобільних дорогах, вулицях та залізничних переїздах.”;

7) в частині першій статті 37 слова “чи не відповідає вимогам стандартів” виключити;

8) у другому реченні статті 45 слова “щозмінні передрейсові і післярейсові огляди,” виключити;

9) у статті 52¹:

абзац четвертий виключити;

абзац п’ятий викласти в такій редакції:

“ведення автоматизованого обліку, накопичення, оброблення та використання відомостей про транспортні засоби, що підлягають державній та відомчій реєстрації протягом їх життєвого циклу та про їхніх власників, інформацію про результати проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, обов’язкового технічного контролю та дату наступної перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації (контролю), інформацію про укладення договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підлягають обов’язковій перевірці придатності транспортних засобів до експлуатації, яка надається страховиками;”;

абзаци дев’ятий і одинадцятий виключити;

10) доповнити Закон додатком такого змісту:

“Додаток

до Закону України “Про дорожній рух”

від 30 червня  1993 року № 3353-XII

КЛАСИФІКАЦІЯ КОЛІСНИХ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ

Загальні положення

1. Ця класифікація колісних транспортних засобів (далі — транспортні засоби) розроблена відповідно до Женевської угоди 1958 року, ратифікованої Законом України від 10 лютого 2000 року № 1448-ІІІ “Про приєднання України до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, 1958 року з поправками 1995 року” для встановлення єдиних з Європейським Союзом термінів та визначень стосовно колісних транспортних засобів.
2. Терміни у цій класифікації вживаються у такому значенні.

2.1. Навантага — дія фізичного тіла (тіл) або пристрою (пристроїв), що своєю вагою чи іншим чином впливають на транспортний засіб або його системи, складові частини.

2.2. Споряджена маса (маса без навантаги стосовно транспортних засобів категорії L) — маса транспортного засобу без водія, пасажирів, вантажу, із доповненими на 90 відсотків об’єму встановленим виробником баком та на 100 відсотків іншими експлуатаційними рідинами та паливним обладнанням, яке виробник поставляє додатково до необхідного для нормального функціонування (запасне колесо, набір інструментів, вітрове скло, багажник, захисні пристрої тощо).

2.3. Споряджена маса (маса без навантаги стосовно транспортних засобів категорій M, N, O, R) — маса транспортного засобу без водія, членів екіпажу, пасажирів та вантажу (багажу), з кузовом та зчіпним пристроєм для колісного трактора для напівпричепів (сідельний тягач) або маса шасі з кабіною, якщо виробник не встановлює кузов та/або зчіпний пристрій, з охолоджувальною рідиною для двигуна, оливами складників, із доповненими на 90 відсотків об’єму встановленими виробником паливними баками та на 100 відсотків іншими експлуатаційними рідинами (пальне для обігрівача, рідина змивача вітрового скла тощо), з інструментами, запасним колесом та у разі наявності кухні, туалету – включно з масою води у їх ємностях, заповнених на 100 відсотків, з порожніми ємностями для відходів.

Споряджена маса спеціального і спеціалізованого транспортного засобу повинна включати усі складові частини та обладнання відповідно до експлуатаційної документації виробника у стані, придатному для виконання спеціальних і спеціалізованих функцій, згідно з вимогами виробника та законодавства.

2.4. Повна маса — передбачена виробником споряджена маса транспортного засобу плюс маса водія (75 кілограмів), пасажирів з їх багажем, вантажу, а для автобусів — маса членів екіпажу (по 75 кілограмів), якщо для кожного з них передбачено місце для сидіння.

Повна маса для цілей цієї класифікації:

1) для колісного трактора для напівпричепа — включає також повну масу напівпричепа, що діє на зчіпний пристрій як вертикальна статична навантага;

2) для транспортного засобу, що може буксирувати центроосьовий причіп або причіп із жорстким дишлом, — включає повну масу, яка діє на тягач через зчіпний пристрій як вертикальна статична навантага;

3) для напівпричепа, з центральним розміщенням осей коліс (центроосьового причепа) та причепа із жорстким дишлом — це маса, якою діють на ґрунт колеса однієї осі або групи осей у положенні, коли відповідний транспортний засіб зчеплено з тягачем;

4) для підкатного візка (для напівпричепа) — включає повну масу напівпричепа, що діє на зчіпний пристрій колісного трактора для напівпричепа як вертикальна статична навантага.

2.5. Маса без навантаги сільськогосподарського, лісогосподарського трактора (стосовно транспортного засобу категорії T) − маса трактора з охолоджувальною рідиною із заповненими на 90 відсотків об’єму, встановленим виробником паливним баком та на 100 відсотків іншими експлуатаційними рідинами, інструментами та масою водія (75 кілограмів), захисним пристроєм проти перекидання, без маси необов’язкового допоміжного обладнання.

2.6. Механічний транспортний засіб — транспортний засіб, що приводиться в дію двигуном.

2.7. Місце для сидіння — будь-яке місце, на якому здатна розміститися сидячи одна особа згідно з Правилами ЄЕК ООН № 14.

2.8. Сидіння — повнокомплектна, призначена для посадки однієї особи конструкція з оббивкою, вбудована або не вбудована в конструкцію кузова транспортного засобу.

2.8.1. Термін “сидіння” охоплює як окремі сидіння, так і сидіння-лавки.

2.8.2. Визначення терміна “сидіння” стосується також складаних та знімних сидінь.

2.9. Місце для вантажу — місце у транспортному засобі, розташоване за рядом (рядами) сидінь або за місцем водія, якщо у транспортному засобі передбачено лише місце для водія.

3. Якщо значення виміряних мас, що визначені в пунктах 2.2—2.5 цієї класифікації, відрізняються не більш як на 3 відсотки таких значень, встановлених виробником в рамках типу, або не більш як на 5 відсотків вантажних транспортних засобів та причепів до них повної маси не більш як 3,5 тонни, для цілей класифікації застосовують значення маси та її розподіл за осями, що встановлені виробником.

У вантажних транспортних засобах повна маса, що припадає на задню вісь (осі), може бути перевищена не більш як на 15 відсотків, а повна маса транспортного засобу може бути перевищена не більш як на 10 відсотків або на 100 кілограмів з вибором меншого із значень і винятково під час буксирування причепа за умови, що швидкість руху не перевищує 80 кілометрів на годину — виробник транспортного засобу зазначає будь-які з таких обмежень або інші умови використання в експлуатаційній документації.

4. Кількість місць для сидіння.

4.1. Вимоги стосовно кількості місць для сидіння встановлюються для пересування транспортного засобу дорогою.

4.2. Вимоги не встановлюються щодо сидінь, які сконструйовані для використання у разі, коли транспортний засіб не пересувається, та які чітко позначені для користувачів піктограмою або знаком з відповідним текстом.

4.3. Для встановлення кількості місць для сидіння дотримуються таких правил:

1) кожне окреме місце для сидіння вважається місцем для сидіння однієї особи;

2) у разі наявності сидіння-лавки кожне місце шириною 400 міліметрів, виміряне на рівні подушки сидіння, вважається одним місцем для сидіння із застосуванням також загальних положень, наведених у пункті 2.6;

3) проте сидіння, що визначені підпунктом 2 пункту 4.3, не вважаються одним місцем для сидіння, якщо:

а) сидіння-лавка має деталі, які заважають спині манекена, що сидить, перебувати у природному для людини положенні, — наприклад: наявний невідкидний підлокітник сидіння із сховком для дрібних речей, необбита поверхня або частина внутрішнього оздоблення перериває поверхню для сидіння;

б) конструкція днища транспортного засобу, що розташована безпосередньо перед відповідним місцем для сидіння (наприклад, за наявності тунелю) та заважає розташувати ноги манекена у природному для людини положенні.

4.4. Згідно з положеннями Правил ЄЕК ООН № 107 розміри, наведені в підпункті 2 пункту 4.3 цієї класифікації, повинні співвідноситися з мінімальним простором, необхідним для однієї особи залежно від класу транспортного засобу.

4.5. Якщо в транспортному засобі наявні елементи кріплення для знімного сидіння, таке знімне сидіння враховується у кількості місць для сидіння.

4.6. Згідно з положеннями Правил ЄЕК ООН № 107 розміри, наведені в підпункті 2 пункту 4.3 цієї класифікації, повинні співвідноситися з мінімальним простором, необхідним для однієї особи залежно від класу транспортного засобу.

4.7. Якщо в транспортному засобі наявні елементи кріплення для розбірного сидіння, таке сидіння враховується у кількості місць для сидіння.

4.8. Місце для інвалідного візка вважається одним місцем для сидіння. Слід забезпечити:

1) спеціально виділене місце у проекції на поверхню підлоги шириною 750 міліметрів та довжиною 1300 міліметрів для кожного користувача інвалідного візка у пасажирському відсіку. Поздовжня площина цього простору має бути паралельною поздовжній площині транспортного засобу, а поверхня підлоги вкрита протиковзним покриттям.

Якщо користувач інвалідного візка сидить обличчям вперед за рухом транспортного засобу, верхівка спинки сидіння, розташованого перед візком, може займати вільний простір згідно з Правилом ЄЕК ООН № 107;

2) у місці для інвалідних візків можуть бути розміщені складані сидіння, які у складеному положенні займають місце для інвалідних візків;

3) у місці для інвалідних візків можуть бути розміщені розбірні сидіння, які може легко прибрати водій або член екіпажу;

4) якщо місце на поверхні для ніг біля будь-якого сидіння або частина розбірного сидіння під час використання займає місце для інвалідних візків, такі сидіння повинні мати такий напис на цій поверхні або поряд з нею: “Будь ласка, поступіться місцем користувачеві інвалідного візка”.

5. Рішення про належність транспортного засобу до визначеної цією класифікацією категорії приймає виробник.

Категорії транспортних засобів

6. Категорія L — механічні транспортні засоби з двома, трьома або чотирма колесами (зокрема, із здвоєними колесами) — мотоколісні засоби.

6.1. L₁ — транспортний засіб з двома колесами, робочий об’єм двигуна якого у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння не перевищує 50 кубічних сантиметрів, а максимальна конструктивна швидкість незалежно від типу двигуна — не перевищує 50 кілометрів на годину (двоколісний мопед).

L₁е — виготовлений для держав – членів Європейського Союзу транспортний засіб з двома колесами, робочий об’єм двигуна якого у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння не перевищує 50 кубічних сантиметрів, потужність у разі застосування електродвигуна не перевищує 4 кіловати, а максимальна конструктивна швидкість незалежно від типу двигуна не перевищує 45 кілометрів на годину.

6.2. L₂ — транспортний засіб з трьома колесами (з будь-яким їх розташуванням), робочий об’єм двигуна якого у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння не перевищує 50 кубічних сантиметрів, а максимальна конструктивна швидкість незалежно від типу двигуна не перевищує 50 кілометрів на годину (триколісний мопед).

L₂е — виготовлений для держав – членів Європейського Союзу транспортний засіб з трьома колесами, робочий об’єм двигуна якого у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння не перевищує 50 кубічних сантиметрів, потужність у разі застосування електродвигуна не перевищує 4 кіловати, а максимальна конструктивна швидкість незалежно від типу двигуна не перевищує 45 кілометрів на годину.

6.3. L₃ — транспортний засіб з двома колесами, робочий об’єм двигуна якого у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння перевищує 50 кубічних сантиметрів або максимальна конструктивна швидкість незалежно від типу двигуна перевищує 45 кілометрів на годину (мотоцикл).

L₃е — виготовлений для держав – членів Європейського Союзу транспортний засіб з трьома колесами, робочий об’єм двигуна якого у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння не перевищує 50 кубічних сантиметрів, а максимальна конструктивна швидкість незалежно від типу двигуна не перевищує 45 кілометрів на годину.

6.4. L₄ — транспортний засіб (з коляскою) з трьома колесами, асиметрично установленими відносно середньої поздовжньої вертикальної площини, робочий об’єм двигуна якого у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння перевищує 50 кубічних сантиметрів або максимальна конструктивна швидкість незалежно від типу двигуна перевищує 50 кілометрів на годину (мотоцикл з боковим причепом).

L₄е — виготовлений для держав – членів Європейського Союзу транспортний засіб (з коляскою) з трьома асиметрично установленими відносно середньої поздовжньої вертикальної площини колесами, робочий об’єм двигуна якого у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння не перевищує 50 кубічних сантиметрів, а максимальна конструктивна швидкість незалежно від типу двигуна перевищує 45 кілометрів на годину.

6.5. L₅ — транспортний засіб з трьома колесами, симетрично розташованими відносно середньої поздовжньої вертикальної площини, робочий об’єм двигуна якого у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння перевищує 50 кубічних сантиметрів або максимальна конструктивна швидкість незалежно від типу двигуна перевищує 50 кілометрів на годину, маса без навантага не більше 400 кілограмів (мототрицикл).

L₅е — виготовлений для держав — членів Європейського Союзу транспортний засіб з трьома колесами, симетрично розташованими відносно середньої поздовжньої вертикальної площини, робочий об’єм двигуна якого — у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння перевищує 50 кубічних сантиметрів, а максимальна конструктивна швидкість незалежно від типу двигуна перевищує 45 кілометрів на годину.

6.6. L₆ — транспортний засіб з чотирма колесами, маса без навантаги якого не перевищує 350 кілограмів, без урахування маси акумуляторних батарей у разі застосування електричного двигуна, максимальна конструктивна швидкість не перевищує 45 кілометрів на годину, а робочий об’єм двигуна не перевищує 50 кубічних сантиметрів у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або максимальна корисна потужність не більш як 4 кіловати у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння іншого типу, або максимальна номінальна потужність не більш як 4 кіловати у разі застосування електричного двигуна (легкий мотоквадрацикл).

L₆е — виготовлений для держав — членів Європейського Союзу транспортний засіб з чотирма колесами, маса без навантаги якого не перевищує 350 кілограмів, без урахування маси акумуляторних батарей у разі застосування електричного двигуна, максимальна конструктивна швидкість не перевищує 45 кілометрів на годину, а робочий об’єм двигуна не перевищує 45 кубічних сантиметрів у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння з іскровим запалюванням або максимальна корисна потужність не більш як 4 кіловати у разі застосування двигуна внутрішнього згоряння іншого типу, або максимальна номінальна потужність не більш як 4 кіловати у разі застосування електричного двигуна.

6.7. L₇ — транспортний засіб з чотирма колесами, інший, ніж ті, що належать до категорії L6, маса без навантаги якого не перевищує 400 кілограмів (550 кілограмів для транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів) без урахування маси акумуляторних батарей у разі застосування електричного двигуна та максимальна номінальна потужність якого не перевищує 15 кіловат в режимі тривалої навантаги (мотоквадрацикл).

L₇е — виготовлений для держав — членів Європейського Союзу транспортний засіб з чотирма колесами, інший, ніж ті, що належать до категорії L6, маса без навантага якого не перевищує 400 кілограмів (550 кілограмів для транспортних засобів, призначених для перевезення вантажів) без урахування маси акумуляторних батарей у разі застосування електричного двигуна та максимальна номінальна потужність якого не перевищує 15 кіловат в режимі тривалої навантаги. Такі транспортні засоби відповідають технічним вимогам до транспортних засобів категорії L₅е, якщо інше не передбачено окремою директивою.

7. Категорія М — механічні транспортні засоби, що мають не менш як чотири колеса та призначені для перевезення пасажирів та їх багажу:

7.1. M₁ — транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів, у якому кількість місць для сидіння, не враховуючи місця для водія, не перевищує восьми (легковий автомобіль).

У транспортному засобі, що належить до категорії M₁, не передбачають місця для пасажирів, що стоять.

Кількість сидінь може обмежуватися одним місцем для водія.

7.2. M₂ — транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів, у якому кількість місць для сидіння, не враховуючи місця для водія, перевищує вісім, повною масою не більш як 5 тонн.

У транспортному засобі, що належить до категорії M₂, можуть бути передбачені місця для пасажирів, що стоять.

7.3. M₃ — транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів, у якому кількість місць для сидіння, не враховуючи місця для водія, перевищує вісім, повною масою більш як 5 тонн.

У транспортному засобі, що належить до категорії M₃, можуть бути передбачені місця для пасажирів, що стоять.

7.4. Механічні транспортні засоби категорій M₂ та M₃, що виконані для перевезення не більш як 22 пасажирів, не враховуючи водія, належать до таких класів:

1) клас А — транспортні засоби, призначені для перевезення пасажирів, які стоять; такі транспортні засоби можуть бути обладнані сидіннями і повинні мати майданчик для пасажирів, які стоять;

2) клас В — транспортні засоби, призначені для перевезення пасажирів, які сидять; такі транспортні засоби не мають майданчика для розташування пасажирів, які стоять.

7.5. Механічні транспортні засоби категорій M₂ та M₃, що виконані для перевезення більш як 22 пасажирів, не враховуючи водія, належать до одного з таких класів:

1) клас І — транспортні засоби, конструкцією яких передбачені місця для пасажирів, які стоять, за умови забезпечення можливості їх безперешкодного пересування;

2) клас ІІ — транспортні засоби, конструкція яких призначена переважно для перевезення пасажирів, які сидять, та допускає можливість перевезення пасажирів, які стоять у проході між рядами сидінь та/або в зоні поза проходом, на майданчику, площа якого не перевищує за розміром площі, необхідної для розміщення двох здвоєних місць для сидіння;

3) клас ІІІ — транспортні засоби, конструкція яких призначена винятково для перевезення пасажирів, які сидять.

7.6. Зчленований механічний транспортний засіб категорії M₂ або M₃ — автобус, що складається з двох або більше жорстких секцій, які з’єднані між собою та можуть повертатися одна відносно іншої; пасажирські салони кожної секції забезпечують вільне переміщення пасажирів між ними; жорсткі секції можливо роз’єднати тільки в умовах підприємства технічного сервісу чи виробництва із застосуванням спеціального устатковання.

Зчленований транспортний засіб категорії M₂ або M₃, що складається з двох або більше секцій, зазначених у пункті 7.6 цієї класифікації, вважається як один транспортний засіб.

7.7. Марковання та визначення за типом кузовів транспортних засобів категорії М1 наведено в пункті 19.2, категорій М₂ та М₃ — в пункті 19.3 цієї класифікації.

8. Категорія N — механічні транспортні засоби, що мають не менш як чотири колеса і призначені для перевезення вантажів:

8.1. N₁ — транспортний засіб, призначений для перевезення вантажів, повна маса якого не більш як 3,5 тонни;

8.2. N₂ — транспортний засіб, призначений для перевезення вантажів, повна маса якого більш як 3,5 тонни, але не більш як 12 тонн;

8.3. N₃ — транспортний засіб, призначений для перевезення вантажів, повна маса якого більш як 12 тонн.

8.4. Марковання та визначення за типом кузовів транспортних засобів категорій N₁, N₂ та N₃ наведено в пункті 19.4 цієї класифікації.

9. Категорія O — причіпні транспортні засоби, призначені та сконструйовані для перевезення вантажів або людей, а також для використання як житлові приміщення:

9.1. O₁ — причіпні транспортні засоби повною масою не більш як 0,75 тонни;

9.2. O₂ — причіпні транспортні засоби повною масою більш як 0,75 тонни, але не більш як 3,5 тонни;

9.3. O₃ — причіпні транспортні засоби повною масою більш як 3,5 тонни, але не більш як 10 тонн;

9.4. O₄ — причіпні транспортні засоби повною масою більш як 10 тонн.

9.5. Марковання та визначення за типом кузовів транспортних засобів категорій О₁ — О₄ наведено в пункті 19.5 цієї класифікації.

10. Якщо значення маси, що визначені в пунктах 2.2—2.5 цієї класифікації, відрізняються не більш як на 3 відсотки значень, встановлених виробником в рамках типу, або не більш як на 5 відсотків транспортних засобів, що належать до категорій N₁, O₁, O₂ чи категорії М₂ з повною масою не більш як 3,5 тонни, для цілей класифікації застосовують значення маси та її розподіл за осями, встановленими виробником.
11. Категорія Т (не стосується сідельних тягачів категорії N) — механічні транспортні засоби сільськогосподарського або лісогосподарського призначення, які мають щонайменше дві осі та характеризуються максимальною конструкційною швидкістю не менш як 6 кілометрів на годину, спеціально призначені для того, щоб тягнути, штовхати, везти і приводити в дію змінні машини, призначені для виконання сільськогосподарських або лісогосподарських робіт, чи буксирувати сільськогосподарські та лісогосподарські причепи.

Зазначені транспортні засоби застосовуються також для перевезення вантажів під час виконання сільськогосподарських та лісогосподарських робіт і обладнуються сидіннями для пасажирів.

11.1. Категорія Т₁ — трактор масою без навантаги понад 600 кілограмів та дорожнім просвітом (найкоротша відстань між площиною опорної поверхні і нижньою нерухомою точкою транспортного засобу, якщо його багатовісні візки беруться до уваги як одна вісь) і не більш як 1000 міліметрів, максимальна конструкційна швидкість якого не перевищує 40 кілометрів на годину, мінімальна ширина колії найближчої до водія осі становить не менш як 1150 міліметрів.

11.2. Категорія Т₂ — трактор з масою без навантаги понад 600 кілограмів та дорожнім просвітом не більш як 600 міліметрів, максимальна конструкційна швидкість якого не перевищує 40 кілометрів на годину, мінімальна ширина колії становить менш як 1150 міліметрів. Визначене відповідно до ДСТУ ISO 789-6 співвідношення висоти центра мас трактора від поверхні землі та середнього значення мінімальної ширини колії усіх осей перевищує 0,9, максимальна конструкційна швидкість становить не більш як 30 кілометрів на годину.

11.3. Категорія Т₃ — трактор з масою без навантаги не більш як 600 кілограмів, максимальна конструкційна швидкість якого не перевищує 40 кілометрів на годину.

11.4. Категорія Т₄ — трактор спеціального призначення, максимальна конструкційна швидкість якого не перевищує 40 кілометрів на годину:

1) категорія Т₄.1 — трактор з великим дорожнім просвітом, призначений для роботи з такими високорослими культурами, як виноград. Шасі (частина шасі) такого трактора піднята, що дає змогу пересуватися паралельно рядкам рослин правими та лівими колесами по краях одного або кількох рядків. У робочому положенні дорожній просвіт осі трактора, що є перпендикулярною до рядків рослин, становить більш як 1000 міліметрів. Співвідношення визначеної відповідно до ДСТУ ISO 789-6 висоти центра мас трактора з шинами, тип яких відповідає вимогам експлуатаційної документації, та середнього значення мінімальної ширини колії усіх осей перевищує 0,9, максимальна конструкційна швидкість становить не більш як 30 кілометрів на годину.

Трактор, що належить до категорії T₄.1, призначений для роботи з причіпними та навісними машинами, робочим знаряддям, які можуть прикріплюватися до них спереду, між осями, позаду або на платформі;

2) категорія Т4.2 — надширокі трактори, призначені переважно для оброблення значної площі сільськогосподарських угідь;

3) категорія Т4.3 — трактори з низьким дорожнім просвітом, чотирма приведеними в дію  колесами, оснащені змінними причіпними машинами, що призначені для сільськогосподарського та лісогосподарського використання і мають несучу конструкцію опорної рами, з одним або більше валами відбору потужності, повна маса яких становить не більш як 10 тонн, а співвідношення такої маси та маси без навантаги становить менш як 2,5. Центр мас таких тракторів з шинами, тип яких відповідає вимогам експлуатаційної документації, виміряний відносно землі відповідно до ДСТУ ISO 789-6, становить менш як 850 міліметрів.

11.5. Категорія Т₅ — трактори, максимальна конструкційна швидкість яких перевищує 40 кілометрів на годину.

12. Категорія R — причепи до сільськогосподарських та лісогосподарських тракторів.

12.1. Категорія R₁ — причепи, для яких сумарна технічно допустима маса, що припадає на осі, не перевищує 1500 кілограмів.

12.2. Категорія R₂ — причепи, для яких сумарна технічно допустима маса, що припадає на осі, становить від 1500 до 3500 кілограмів.

12.3. Категорія R3 — причепи, для яких сумарна технічно допустима маса, що припадає на осі, становить від 3500 до 21000 кілограмів.

12.4. Категорія R₄ — причепи, для яких сумарна технічно допустима маса, що припадає на осі, перевищує 21000 кілограмів.

12.5. Відповідно до конструкційної швидкості позначення кожної категорії причепів містить також літеру латинської абетки:

“a” — для причепів з максимальною конструкційною швидкістю, що дорівнює або менше ніж 40 кілометрів на годину;

“b” — для причепів з конструкційною швидкістю понад 40 кілометрів на годину.

Підкатегорії транспортних засобів

13. Транспортний засіб особливого призначення — транспортний засіб категорій M, N або О, призначений для перевезення пасажирів певних категорій та/або вантажів (спеціалізований транспортний засіб) або для виконання спеціальних робочих функцій (спеціальний транспортний засіб), для чого необхідне встановлення спеціального кузова та/або обладнання. Ця категорія включає транспортні засоби, обладнані винятково для перевезення пасажирів з інвалідністю на візках та осіб, що їх супроводжують.

Маса обладнання, змонтованого на транспортному засобі особливого призначення, є складовою повної маси.

Марковання та визначення транспортних засобів особливого призначення наведено в пункті 19.6 цієї класифікації. Для незавершених транспортних засобів, які мають належати до підкатегорії транспортних засобів особливого призначення, до літер і цифр, що визначають категорію транспортного засобу, додають літеру “S”.

14. Транспортний засіб підвищеної прохідності — транспортний засіб категорії М або N, що має специфічні технічні особливості, які дають змогу використовувати його поза дорогами з твердим покриттям.

Для зазначених категорій транспортних засобів додають літеру “G” до літер і цифр, що визначають категорію транспортного засобу.

15. Транспортний засіб особливого призначення з підвищеною прохідністю — транспортний засіб, що належить до категорії М або N та має специфічні технічні особливості відповідно до пунктів 13 та 14 цієї класифікації.

Для таких категорій транспортних засобів до літер і цифр, що визначають категорію транспортного засобу, додають літеру “G”.

Крім того, для незавершених транспортних засобів, що призначені належати до підкатегорії транспортних засобів особливого призначення, додають другою літеру “S”.

Критерії віднесення транспортного засобу до категорії
або підкатегорії вантажних, спеціалізованих та спеціальних

16. Критерії для визначення належності транспортних засобів до категорії N.

16.1. Визначення належності типу транспортного засобу до категорії N ґрунтуються на технічних характеристиках транспортного засобу відповідно до пунктів 16.2—16.6 цієї класифікації.

16.2. Відсік/відсіки де розташовано всі місця для сидіння, мають бути повністю відділені від вантажного відсіку.

16.3. Як виняток з вимог пункту 16.2 цієї класифікації людей та вантажі можливо перевозити в одному відсіку за умови, що вантажний відсік обладнано засобами безпеки, призначеними для захисту людей, яких перевозять, від зсуву вантажу під час їзди, зокрема під час різкого гальмування та зміни напрямку руху.

16.4. Транспортні засоби обладнані засобами безпеки — засоби закріплення — призначені для убезпечення вантажу відповідно до вимог пункту 16.3 цієї класифікації, а також системами перегородок транспортних засобів повної маси не більше ніж 7,5 тонни.

16.5. Кількість місць для сидіння, крім місця водія, не повинна перевищувати:

1) шість — для транспортних засобів категорії N₁;

2) вісім — для транспортних засобів категорії N₂ або N₃.

16.6. Транспортні засоби повинні мати вантажність, що дорівнює або вища, ніж виражена відповідно до пасажировмісності маса пасажирів.

16.6.1. В усіх конструктивних рішеннях, в яких визначено наявність місць для сидіння, має бути передбачено щоб:

1) у разі відсутності місць для сидіння, крім місця для водія, різниця між повною масою та масою транспортного засобу без навантаги повинна бути не менше ніж 100 кілограмів;

2) у разі наявності одного або двох місць для сидіння, крім місця для водія, різниця між повною масою транспортного засобу та сумою маси без навантаги цього транспортного засобу та маси передбаченої конструкцією максимальної кількості пасажирів (за умовної маси одного пасажира 68 кілограмів) повинна бути не менше ніж 150 кілограмів;

3) у разі наявності більше ніж двох місць для сидіння, крім місця для водія, різниця між повною масою транспортного засобу та сумою маси без навантаги цього транспортного засобу та маси передбаченої конструкцією максимальної кількості пасажирів (за умовної маси одного пасажира 68 кілограмів) повинна бути не менше маси цих пасажирів.

16.6.2. Маса обладнання, що встановлене на транспортний засіб з метою розміщення в ньому вантажів (наприклад, бак, кузов тощо), виконання операцій з вантажами (наприклад, кран, підіймач тощо) та для убезпечення вантажів (наприклад, пристрої для захисту вантажу), враховують як частину маси вантажу.

Маса обладнання, яке не застосовують у цілях, наведених в абзаці першому пункту 16.6.2 (такого як компресор, лебідка, генератор електричного струму, радіопередавальне обладнання тощо), не враховується додатково для визначення маси без навантаги цього транспортного засобу.

16.7. Вимоги пунктів 16.2 — 16.6 цієї класифікації встановлюються для всіх варіантів та версій в рамках одного типу.

16.8. Критерії для віднесення транспортного засобу до категорії N₁ або М₁.

16.8.1. Транспортний засіб належить до категорії N₁, якщо він відповідає всім визначеним критеріям.

Якщо транспортний засіб не відповідає одному або кільком критеріям, такий засіб є таким, що належить до категорії М₁.

16.8.2. Категорія транспортних засобів, у яких водій та вантаж розташовані в одному відсіку (наприклад, у кузові виду “ВВ”), наявна стінка або перегородка, що повністю або частково відділяє вантаж та розміщена між рядом сидінь та вантажним простором, крім критеріїв, визначених пунктами 16.2 — 16.6, визначається за такими критеріями.

16.8.2.1. Завантаження можливе через задні двері, задній відкидний борт або бокові двері, сконструйовані для цих цілей.

16.8.2.2.З наявності задніх дверей або відкидного борту проріз для завантаження повинен відповідати таким вимогам:

а) якщо транспортний засіб обладнано лише одним рядом сидінь або лише сидінням для водія, мінімальна висота прорізу для завантаження повинна бути, не менш як 600 міліметрів;

б) якщо транспортний засіб обладнано двома або більше рядами сидінь, мінімальна висота прорізу для завантаження повинна бути не менш як 800 міліметрів, а площа прорізу повинна становити не менш як 12800 квадратних сантиметрів.

16.8.2.3. Місце для вантажу має відповідати таким вимогам:

а) поверхня для вантажу повинна бути переважно пласкою;

б) якщо транспортний засіб обладнано лише одним рядом сидінь або одним сидінням, мінімальна довжина місця для вантажу повинна становити не менш як 40 відсотків колісної бази;

в) якщо транспортний засіб обладнано двома або більше рядами сидінь, мінімальна довжина місця для вантажу повинна становити не менш як 30 відсотків колісної бази.

Якщо сидіння останнього ряду сидінь легко знімається без застосування спеціальних інструментів, дотримання вимог стосовно довжини вантажного місця здійснюється з урахуванням усіх сидінь, встановлених у транспортному засобі;

г) встановлена виробником довжина місця для вантажу, дотримана, коли спинку сидіння першого або останнього ряду (за наявності декількох рядів), що передбачено конструкцією, встановлено в робоче положення для використання пасажирами та/або водієм.

16.8.2.4. Особливі умови для вимірювання прорізу для завантаження:

1) визначення стосовно прорізу:

а) висота прорізу для завантаження — відстань між двома горизонтальними площинами, дотичними до вищої точки нижньої частини прорізу для дверей та до нижчої точки верхньої частини прорізу для дверей;

б) поверхня прорізу для завантаження — найбільша площа поверхні ортогональної проекції на вертикальну площину, перпендикулярну до осьової лінії транспортного засобу, максимального прорізу в разі, коли задні двері або відкидний борт повністю відчинено;

в) колісна база — відстань між осьовою лінією передньої осі та осьовою лінією задньої осі за наявності у транспортному засобі двох осей або осьової лінії передньої осі та осьової лінії умовної осі, що розташована на однаковій відстані від другої та третьої осей заднього візка тривісного транспортного засобу;

2) розташування сидінь:

1. a) сидіння встановлюються у їх крайньому задньому положенні;

б) спинка сидіння, якщо її нахил можливо відрегулювати, встановлюється таким чином, щоб умістити корпус тривимірного манекена під кутом 25 градусів;

в) спинка сидіння, якщо її нахил неможливо відрегулювати, повинна бути в положенні, встановленому виробником транспортного засобу;

г) якщо сидіння можна відрегулювати за висотою, його слід встановити у найнижчому положенні;

3) вимоги до транспортного засобу:

а) транспортний засіб повинен бути у завантаженому стані, що відповідає його повній масі;

б) керовані колеса транспортного засобу встановлюють у положенні для руху прямо вперед;

4) вимоги підпункту 16.8.2.2 не застосовуються, якщо транспортний засіб облаштовано стінкою або перегородкою між вантажним відсіком та водієм;

5) вимірювання довжини вантажного відсіку:

а) якщо транспортний засіб не обладнано перегородкою або стінкою, довжина вимірюється між точкою, що торкається найбільш віддаленої задньої точки верхньої частини спинки сидіння, яка належить вертикальній, перпендикулярній поздовжній осі транспортного засобу, площині, і поверхнею заднього внутрішнього скла або дверей, або відкидного борту в зачиненому стані;

б) якщо транспортний засіб обладнано перегородкою або стінкою, довжина вимірюється між точкою, що торкається найбільш віддаленої задньої перегородки або стінки та належить вертикальній, перпендикулярній до поздовжньої осі транспортного засобу площині, і поверхнею задньої внутрішньої перегородки або стінки, або відкидного борту в зачиненому стані;

в) довжина вимірюєть вздовж горизонтальної лінії, яка належить поздовжній вертикальній площині, що проходить через поздовжню вісь транспортного засобу, на рівні площини, дотичної до підлоги для вантажу.

16.8.3. Крім загальних ознак, наведених у пунктах 16.2 — 16.6 цієї класифікації, категорія транспортних засобів, в яких водій та вантаж розташовані не в одному відсіку (наприклад, у кузові “ВЕ”), визначається за такими ознаками:

1) якщо транспортний засіб обладнано кузовом закритого типу:

1. a) наявність можливості завантаження вантажів через задні двері, відкидний борт або задню панель кузова чи іншим способом;

б) мінімальна висота прорізу для вантажу повинна становити не менш ніж 800 міліметрів, а площа прорізу — не менш ніж 12800 квадратних сантиметрів;

в) мінімальна довжина вантажного відсіку повинна становити не менш як 40 відсотків колісної бази;

2) якщо транспортний засіб обладнано відкритим вантажним відсіком, застосовуються лише положення підпунктів “а” та “в” підпункту 1 пункту 16.8.3 цієї класифікації;

3) положення пункту 16.8.3 цієї класифікації застосовуються з урахуванням положень пункту 16.8.2 цієї класифікації;

4) вимоги стосовно довжини вантажного відсіку виконують вздовж горизонтальної лінії, розташованої у поздовжній вертикальній площині, що проходить через поздовжню вісь транспортного засобу на рівні підлоги для вантажу.

17. Критерії підкатегорії транспортних засобів підвищеної прохідності.

17.1. Транспортні засоби категорій M₁ та N₁ належать до підкатегорії транспортних засобів підвищеної прохідності (позадорожник), якщо вони відповідають усім таким вимогам:

1) не менше ніж одна передня вісь та не менше ніж одна задня вісь призначені для одночасного приведення в дію, незалежно від того, чи можна відключати одну приведену в дію вісь;

2) встановлено не менше ніж один механізм блокування диференціального механізму або механізм аналогічної дії;

3) здатність долати підйом у 25 відсотків без причепа;

4) відповідність п’яти з таких шести вимог:

а) кут переднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів;

б) кут заднього звису має бути не меншим ніж 20 градусів;

в) кут поздовжньої прохідності має бути не меншим ніж 20 градусів;

г) дорожній просвіт під передньою віссю має бути не меншим ніж 180 міліметрів;

ґ) дорожній просвіт під задньою віссю має бути не меншим ніж 180 міліметрів;

д) дорожній просвіт між осями має бути не меншим ніж 200 міліметрів.

17.2. Транспортні засоби категорій N₂, M₂ та M₃, повна маса яких становить не більше ніж 12 тонн, належать до підкатегорії транспортних засобів підвищеної прохідності, якщо вони задовольняють підпункту 1 чи вимогам підпунктів 2 і 3 цього пункту:

1) всі їх колеса можуть бути одночасно приведені в дію, незалежно від того, чи можна відключати одну або більше приведених в дію осей;

2) відповідність усім таким вимогам:

а) наявність не менше ніж однієї передньої осі та не менше ніж однієї задньої осі, призначених для одночасного приведення в дію, незалежно від того, чи можна відключати одну з приведених в дію осей;

б) встановлено не менше ніж один механізм блокування диференціального механізму або механізм аналогічної дії;

в) здатність долати підйом у 25 відсотків без причепа;

3) відповідність п’ятьом з таких шести вимог, якщо їх повна маса не перевищує 7,5 тонни, та чотирьом, якщо їх повна маса перевищує 7,5 тонни:

а) кут переднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів;

б) кут заднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів;

в) кут поздовжньої прохідності має бути не меншим ніж 25 градусів;

г) дорожній просвіт під передньою віссю має бути не меншим ніж 250 міліметрів;

ґ) дорожній просвіт під задньою віссю має бути не меншим ніж 300 міліметрів;

д) дорожній просвіт між осями має бути не меншим ніж 250 міліметрів.

17.3. Колісні транспортні засоби категорії M₃ або N₃, повна маса яких перевищує 12 тонн, або категорії N₃ належать до підкатегорії транспортних засобів підвищеної прохідності, якщо вони відповідають вимогам підпункту 1 чи вимогам підпунктів 2 і 3 цього пункту:

1) всі колеса приводяться в дію одночасно, незалежно від того, чи можна відключати одну або більше приведених в дію осей;

2) відповідність усім таким вимогам:

а) не менше ніж половина осей (або дві осі з трьох для тривісного транспортного засобу та з відповідними змінами для п’ятивісного транспортного засобу) призначено для одночасного приведення в дію, незалежно від того, чи можна відключати одну з приведених в дію осей;

б) встановлено не менше ніж один механізм блокування диференціального механізму або механізму аналогічної дії;

в) здатність долати підйом у 25 відсотків без причепа;

 

3) відповідність щонайменше чотирьом з таких шести вимог:

а) кут переднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів;

б) кут заднього звису має бути не меншим ніж 25 градусів;

в) кут поздовжньої прохідності має бути не меншим ніж 25 градусів;

г) дорожній просвіт під передньою віссю має бути не меншим ніж 250 міліметрів;

ґ) дорожній просвіт під задньою віссю має бути не меншим ніж 300 міліметрів;

д) дорожній просвіт між опорною поверхнею і осями має бути не меншим ніж 250 міліметрів.

17.4. Умови перевірки відповідності характеристик прохідності.

17.4.1. Умови геометричних вимірювань:

1) транспортні засоби, що належать до категорії M₁ або N₁, повинні бути без вантажу з манекеном, за якого 50 відсотків осіб чоловічої статі мають розміри менші за розміри цього манекена, встановленого на місце для сидіння водія, споряджені охолодною рідиною, експлуатаційними рідинами та мастильними матеріалами, паливом, інструментами, запасним колесом, якщо воно передбачено виробником.

Манекен можна замінити схожим пристроєм, що має ту саму масу;

2) транспортні засоби, інші, ніж визначені у підпункті 1 пункту 17.4.1, повинні мати повну масу.

Розподіл маси за осями повинен бути як у разі найгіршого збігу для прохідності з дотриманням установлених критеріїв;

3) транспортний засіб відповідного типу повинен бути в стаціонарному положенні з колесами, зорієнтованими для руху прямо вперед.

Поверхня, на якій здійснюється вимірювання, повинна бути максимально рівною та горизонтальною з максимальним похилом 0,5 відсотка.

17.4.2. Визначення кутів переднього та заднього звису, кута поздовжньої прохідності та величини дорожнього просвіту:

1) кут в’їзду (кут переднього звису) — найбільший кут між горизонтальною площиною та площиною, дотичною до шин передніх коліс, окреслених статичним радіусом таким чином, що жодна точка транспортного засобу, розташована у нижній частині, та жодна частина, що нерухомо прикріплена до транспортного засобу, не перебувають нижче цієї площини;

2) кут з’їзду (кут заднього звису) — найбільший кут між горизонтальною площиною та площиною, дотичною до шин задніх коліс, окреслених статичним радіусом таким чином, що жодна точка транспортного засобу, розташована позаду осі та жодна частина, нерухомо прикріплена до транспортного засобу, не перебувають нижче цієї площини;

3) кут поздовжньої прохідності — гострий кут, виміряний між площинами, дотичними до статичних радіусів передніх і задніх коліс, вершина якого лежить у нижній частині транспортного засобу між його осями. Цей кут є найбільшим кутом перелому, за якого транспортний засіб може подолати перешкоду, що розміщена між його осями, згідно із Зведеною резолюцією про конструкцію транспортних засобів;

4) дорожній просвіт між осями − найкоротша відстань між опорною поверхнею та найнижчою нерухомою точкою транспортного засобу, згідно із Зведеною резолюцією про конструкцію транспортних засобів на відстані між статичним радіусом пневматичної шини задньої осі передньої групи осей та статичним радіусом пневматичної шини передньої осі із задньої групи осей. У визначеному просторі не може перебувати жодна нерухомо прикріплена частина транспортного засобу;

5) дорожній просвіт під однією віссю — відстань у напрямку вниз від найвищої точки дуги кола, що проходить через центр плями статичного контакту протектора шин коліс однієї осі (внутрішніх за наявністю здвоєних коліс) з поверхнею плоскої опори і торкається нижньої нерухомої точки транспортного засобу між колесами.

Вимірювання дорожнього просвіту здійснюється на кожній осі кожної з груп осей. У разі потреби дорожній просвіт для кількох осей зазначається у порядку їх розташування, наприклад 280/250/250.

17.4.3. Здатність долати похил дороги на підйом має бути підтверджена шляхом проведення випробувань або моделювання відповідно до законодавства.

18. Тип, варіант та версія транспортного засобу.

18.1. Тип транспортного засобу — сукупність моделей транспортних засобів однієї категорії, які не відрізняються один від одного за основними ознаками.

18.2. Варіант транспортного засобу — сукупність моделей транспортних засобів одного типу, які не відрізняються один від одного за основними характеристиками.

18.3. Версія транспортного засобу — сукупність моделей транспортних засобів одного варіанта, які можуть мати різні визначені виробником параметри, що не відрізняються за основними характеристиками.

18.4. Категорія L.

18.4.1. До транспортних засобів одного типу належать транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Із зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затверджений тип не змінюється;

2) мають однакові шасі, раму, підрамник, базову платформу або каркас, на якому змонтовано основні складники;

3) мають джерело енергії однакового принципу дії (двигун внутрішнього згоряння, електричний, гібридний тощо);

4) мають однакове позначення типу.

Тип транспортного засобу може мати варіанти та версії.

18.4.2. До транспортних засобів одного варіанта належать транспортні засоби, якщо:

1) вони мають однакову форму кузова (однакові базові характеристики);

2) у рамках групи транспортних засобів (версій) різниця мас без навантаги між найнижчим та найвищим значеннями не перевищує 20 відсотків найнижчого значення;

3) у рамках групи транспортних засобів (версій) різниця у повній масі між найнижчим та найвищим значеннями не перевищує 20 відсотків найнижчого значення;

4) вони мають однакові ознаки конструкції двигуна (дво- або чотиритактний, іскрове запалювання або запалювання від стиснення);

5) у рамках групи транспортних засобів (версій) різниця в робочому об’ємі двигуна (за наявності двигуна внутрішнього згоряння) між найнижчим та найвищим значеннями не перевищує 30 відсотків найнижчого значення;

6) мають однакову кількість та розташування циліндрів двигуна;

7) у рамках групи транспортних засобів (версій) різниця у вихідної потужності двигуна між найнижчим та найвищим значеннями не перевищує 30 відсотків найнижчого значення;

8) мають однаковий режим функціонування електричних двигунів;

9) мають однаковий тип коробки передач (ручна, автоматична тощо).

18.4.3. До транспортних засобів однієї версії належать транспортні засоби, які можуть також включати будь-яке передбачене виробником обладнання, складники або системи за умови, що:

1) транспортний засіб має однакові параметри щодо:

а) маси без навантаги;

б) повної маси;

в) ефективної потужності силового агрегата;

г) робочого об’єму двигуна;

2) результати випробувань відповідно до законодавства для затвердження типу різних версій не відрізняються.

18.5 Категорія М₁.

18.5.1. До транспортних засобів одного типу належать транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Із зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затверджений тип не змінюється;

2) однакові конструкція та спосіб складання основних частин несучого кузова, а також транспортні засоби, кузов яких прикріплено болтовими з’єднаннями або приварено до несучого підрамника;

3) найменування виробника і тип транспортного засобу на попередньому етапі — для транспортного засобу поетапного складання.

18.5.2. Як виняток, якщо виробник використовує ту ж частину підлоги кузова, а також основні складники передньої частини кузова, що розташовані безпосередньо перед поверхнею вітрового скла, у конструкціях кузовів різного виду (наприклад, седану, купе), він може визначати транспортні засоби як такі, що належать до одного типу.

18.5.3. Кожен тип транспортного засобу має щонайменше один варіант та одну версію.

18.5.4. До транспортних засобів одного варіанта належать транспортні засоби, що мають усі з таких ознак:

1) кількість бокових дверей або тип кузова відповідають положенням пункту 19.2 цієї класифікації;

2) джерело приведення в дію має такі конструктивні особливості, як:

а) однаковий двигун (внутрішнього згоряння, електричний двигун або інше);

б) однакові ознаки конструкції двигуна (примусове запалювання, запалювання від стиснення або інше);

в) кількість та розташування циліндрів — для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння (наприклад, L₄ — рядний чотирициліндровий, V₆ — V-подібний шестициліндровий);

3) кількість осей;

4) кількість та розташування приведених в дію осей;

5) кількість ведених осей;

6) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/незавершений).

18.5.5. До транспортних засобів однієї версії належать транспортні засоби, що мають такі характеристики:

1) повна маса;

2) робочий об’єм двигуна — для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння;

3) максимальна ефективна потужність двигуна внутрішнього згоряння або максимальна номінальна потужність для електричного двигуна;

4) вид пального (бензин, дизельне паливо, зріджений нафтовий газ, двопаливне або інше);

5) максимальна кількість місць для сидіння;

6) рівень звуку під час руху;

7) позначення екологічної норми викидів у спалинах (наприклад, Євро-5, Євро-6 або інше);

8) сумарна або зважена маса викидів двооксиду вуглецю у змішаному циклі згідно з Правилами ЄЕК ООН № 101;

9) зважене споживання електроенергії у змішаному циклі згідно з Правилами ЄЕК ООН № 101;

10) сумарна або зважена витрата пального у змішаному циклі згідно з Правилами ЄЕК ООН № 101;

11) наявність унікальних відповідно до законодавства новітніх технологій.

18.6. Категорії М₂ та М₃.

18.6.1. До транспортних засобів одного типу належать транспортні засобі, що мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Із зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затверджений тип не змінюється;

2) категорія;

3) такі особливості конструкції:

а) конструкція основних складників, що формують шасі;

б) конструкція основних складників, з яких сформовано несучий кузов;

4) кількість поверхів (один чи два);

5) кількість секцій (зокрема зчленованих);

6) кількість осей;

7) джерело енергії приведення в дію (вбудоване або розміщене поза транспортним засобом);

8) найменування виробника та типу транспортного засобу на попередньому етапі (для транспортного засобу поетапного складання).

18.6.2. Тип транспортного засобу має щонайменше один варіант та одну версію.

18.6.3. До транспортних засобів одного варіанта належать транспортні засоби, що мають такі однакові:

1) тип кузова згідно з пунктом 19.3 цієї класифікації;

2) клас або комбінацію класів засобів;

3) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/ незавершений/ поетапно завершений);

4) джерело приведення в дію стосовно таких конструктивних особливостей:

а) тип джерела енергії (двигун внутрішнього згоряння, електричний двигун або інше);

б) принципи роботи двигуна внутрішнього згоряння (примусове запалювання, запалювання від стиснення або інше);

в) кількість та розташування циліндрів — для транспортного засобу з двигуном внутрішнього згоряння (L₆, V8 або інше);

18.6.4. До транспортних засобів однієї версії в рамках варіанта належать транспортні засоби, що мають такі однакові характеристики:

1) повна маса транспортного засобу;

2) придатність або непридатність транспортного засобу буксирувати причіп;

3) робочий об’єм двигуна — для транспортного засобу з двигуном внутрішнього згоряння;

4) максимальна ефективна потужність двигуна або максимальна номінальна потужність — для транспортного засобу з електричним двигуном;

5) різновид пального (бензин, дизельне паливо, зріджений нафтовий газ, двопаливне або інше);

6) рівень звуку під час їзди;

7) позначення екологічної норми викидів у спалинах (наприклад, Євро-5, Євро-6 або інше);

 

 

18.7. Категорія N₁.

18.7.1. До транспортних засобів одного типу належать транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Із зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затверджений тип не змінюється;

2) конструкція та спосіб складання основних частин несучого кузова;

3) конструкція основних складників, з яких сформовано шасі для несучого кузова;

4) найменування виробника і тип транспортного засобу на попередньому етапі виготовлення — для транспортного засобу поетапного складання.

18.7.2. Якщо виробник застосовує частину підлоги кузова, а також основні складники, з яких сформовано передню частину кузова, розташовану прямо перед вітровим склом, у конструкції кузовів різного виду (наприклад, фургону та вантажного автомобіля без кузова, різних шасі та різних за висотою дахів), як виняток з положень підпункту 2 пункту 18.7.1 цієї класифікації такі транспортні засоби за визначенням виробника можуть розглядатися як такі, що належать до одного типу.

18.7.3. Тип транспортного засобу має щонайменше один варіант та одну версію.

18.7.4. До транспортних засобів одного варіанта належать транспортні засоби, які мають однакові:

1) кількість бокових дверей або тип кузова, визначені у пункті 19.4 цієї класифікації (для завершених засобів), якщо виробник застосовує критерій пункту 18.7.2 цієї класифікації;

2) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/ незавершений/ поетапно завершений);

3) джерело приведення в дію стосовно таких конструктивних особливостей:

а) тип джерела енергії (двигун внутрішнього згоряння, електричний двигун або інше);

б) принцип роботи двигуна внутрішнього згоряння (примусове запалювання, запалювання від стиснення або інше);

в) кількість та розташування циліндрів — для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння (L6, V8 або інше);

4) кількість осей;

5) кількість та розташування приведених в дію осей;

6) кількість ведених осей;

18.7.5. До транспортних засобів однієї версії в рамках варіанта належать транспортні засоби, що мають такі однакові характеристики:

1) повна маса транспортного засобу;

2) робочий об’єм двигуна — для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння;

3) максимальна ефективна потужність двигуна або максимальна номінальна потужність — для транспортних засобів з електричним двигуном;

4) різновид пального (бензин, дизельне паливо, зріджений нафтовий газ, двопаливне або інше);

5) максимальна кількість місць для сидіння;

6) рівень звуку під час їзди;

7) позначення екологічної норми викидів у спалинах (наприклад, Євро-5, Євро-6 або інше);

8) сумарна або зважена маса викидів двооксиду вуглецю у змішаному циклі згідно з Правилами ЄЕК ООН № 101;

9) зважене споживання електроенергії у змішаному циклі згідно з Правилами ЄЕК ООН № 101;

10) сумарна або зважена витрата пального у змішаному циклі згідно з Правилами ЄЕК ООН № 101;

11) наявність унікальних відповідно до законодавства технологій.

18.8. Категорії N₂ та N₃.

18.8.1. До транспортних засобів одного типу належать транспортні засоби, що мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Із зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затверджений тип не змінюється;

2) категорія;

3) конструкції шасі, спільні для однієї виробничої лінії виготовлення;

4) кількість осей;

5) найменування виробника і тип транспортного засобу на попередньому етапі виготовлення — для транспортного засобу поетапного складання.

18.8.2. Тип транспортного має щонайменше один варіант та одну версію.

18.8.3. До транспортних засобів одного варіанта належать транспортні засоби, які мають однакові усі з таких особливостей конструкції:

1) тип і конструкція кузова, яку визначено у пунктах 19.4 та 19.7 цієї класифікації для завершених та поетапно завершених транспортних засобів;

2) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/ незавершений/ поетапно завершений);

3) джерело приведення в дію стосовно таких особливостей конструкції:

а) тип джерела енергії (двигун внутрішнього згоряння, електричний двигун або інше);

б) принцип роботи двигуна внутрішнього згоряння (примусове запалювання, запалювання від стиснення або інше);

в) кількість та розташування циліндрів — для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння (L₆, V₈ або інше);

4) кількість та взаєморозташування приведених в дію осей;

5) кількість ведених осей.

18.8.4. До транспортних засобів однієї версії в рамках варіанта належать транспортні засоби, що мають такі однакові характеристики:

1) повна маса транспортного засобу;

2) здатність або нездатність буксирувати такий причіп:

а) відсутність гальмової системи;

б) наявність інерційної системи гальмування згідно з Правилами ЄЕК ООН № 13;

в) наявність гальмової системи згідно з Правилами ЄЕК ООН № 13;

г) категорії О₄, з яким повна маса сполучених транспортних засобів не перевищує 44 тонни;

ґ) категорії О₄, з яким повна маса сполучених транспортних засобів перевищує 44 тонни;

3) робочий об’єм двигуна;

4) максимальна ефективна потужність двигуна;

5) різновид пального (бензин, дизельне паливо, зріджений нафтовий газ, двопаливне або інше);

6) рівень звуку під час їзди;

7) позначення екологічної норми викидів у спалинах (наприклад, Євро -4, Євро-5 або інше);

 

 

18.9. Категорії О₁ та О₂.

18.9.1. До транспортних засобів одного типу належать транспортні засоби, які мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Із зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затверджений тип не змінюється;

2) категорія;

3) конструкція згідно з пунктом 19.5 цієї класифікації;

4) такі особливості конструкції:

а) конструкція основних складників, з яких сформовано шасі;

б) конструкція основних складників, з яких сформовано несучий кузов;

5) кількість осей;

6) найменування виробника і тип транспортного засобу на попередньому етапі виготовлення — для транспортних засобів поетапного складання.

18.9.2. Тип транспортного засобу має щонайменше один варіант та одну версію.

18.9.3. До транспортних засобів одного варіанта належать транспортні засоби одного типу, якщо вони мають однакові:

1) вид кузова для завершених та поетапно завершених транспортних засобів згідно з пунктом 19.5 цієї класифікації;

2) стан щодо завершення виготовлення (наприклад, завершений/незавершений/поетапно завершений);

3) тип системи гальмування (наприклад, без гальмової системи/інерційний/з підсилювачем).

18.9.4. До транспортних засобів однієї версії в рамках варіанта належать транспортні засоби, що мають такі однакові характеристики:

1) повна маса транспортного засобу;

2) конструкція підвіски (пневматична, на пружних сталевих або гумових елементах, торсіонна або інша);

3) конструкція тягового дишла (у поперечному перерізі кутник, труба).

18.10. Категорії О₃ та О₄.

18.10.1. До транспортних засобів одного типу належать транспортні засоби, які мають такі спільні ознаки:

1) виготовлені одним виробником. Із зміною організаційно-правової форми юридичної особи (виробника) затверджений тип не змінюється;

2) категорія;

3) конструкція причепа виконана згідно з визначеннями у пункті 19.5 цієї класифікації;

4) особливості конструкції основних складників, з яких сформовано:

а) шасі;

б) несучий кузов;

5) кількість осей;

6) найменування виробника і тип транспортного засобу на попередньому етапі виготовлення — для транспортного засобу поетапного складання.

18.10.2. Тип транспортного засобу має щонайменше один варіант та одну версію.

18.10.3 До транспортних засобів одного варіанта належать транспортні засоби одного типу, які мають однакові:

1) вид кузова для завершених та поетапно завершених транспортних засобів, згідно з підпунктом 19.5 цієї класифікації;

2) стан завершення (наприклад, завершений/ незавершений/ поетапно завершений);

3) конструкцію підвіски (на пружних сталевих елементах, пневматична або з гідроамортизаторами);

4) такі технічні характеристики:

а) здатність або нездатність шасі розсуватися (змінювати колісну базу);

б) висота підлоги (нормальна, низька, напівнизька тощо).

18.10.4. До транспортних засобів одного типу належать транспортні засоби, які мають такі однакові характеристики:

1) повна маса транспортного засобу;

2) візок або комбінації візків транспортних засобів, в яких частина повної маси транспортного засобу, що припадає на одну вісь, залежно від відстані між двома осями візка становить:

а) 11 тонну, якщо відстань між осями менша ніж 1 метр;

б) 16 тонн, якщо відстань між осями не менша ніж 1 метр, але не більша ніж 1,3 метра;

в) 18 тонн, якщо відстань між осями не менша ніж 1,3 метра, але не більша ніж 1,8 метра;

г) 20 тонн, якщо відстань між осями більша ніж 1,8 метра;

3) візок або комбінації візків колісних засобів, в яких частина повної маси транспортного засобу, що припадає на одну вісь залежно від відстані між двома осями тривісного візка становить:

а) 21 тонна, якщо відстань між осями менша ніж 1,3 метра;

б) 24 тонни, якщо відстань між осями не менша ніж 1,3 метра, але не більша ніж 1,4 метра;

4) призначення, кількість та розташування стосовно осей: підйомних, тягових, керованих.

18.11. Загальні вимоги для всіх категорій транспортних засобів.

18.11.1. Якщо транспортний засіб визначають як такий, що належить до кількох категорій за повною масою та/або кількістю місць для сидіння, виробник для визначення варіанта або версії може застосувати критерії однієї або іншої категорії.

Приклади:

1) тип транспортного засобу “А” може бути затверджений як для категорії N₁ (з повною масою не більш як 3,5 тонни) так і для категорії N₂ (повною масою 4,2 тонни). У такому разі ознаки, визначені для категорії N₁, можуть застосовуватися також для транспортного засобу, що визначений як такий, що належить до категорії N₂, або навпаки;

2) тип транспортного засобу “В” може бути затверджений як для категорій М₁ та М₂ залежно від кількості місць для сидіння (7+1 або 10+1), ознаки, наведені для категорії М₁, можна застосовувати також для транспортного засобу, що визначений як такий, що належить до категорії М₂, або навпаки.

18.11.2. Тип транспортного засобу категорії N може бути затверджено відповідно до вимог до категорії М₁ або М₂, що можливо, якщо він призначений для дообладнання у транспортний засіб під час подальшого поетапного складання.

Така можливість стосується лише незавершених транспортних засобів, які повинні мати спеціальний код варіанта, наданий виробником базового транспортного засобу.

18.11.3. Позначення типу, варіанта та версії:

1) виробник надає буквено-цифровий код, що складається з латинських букв та/або арабських цифр, кожному типу, варіанту та версії транспортного засобу.

Застосування дужок та дефісів дозволяється лише за умови, що вони не замінюють букву або цифру;

2) повний буквено-цифровий код повинен бути позначений таким чином: тип-варіант-версія або ТВВ;

3) позначення ТВВ визначає унікальну комбінацію технічних характеристик відповідно до ознак згідно з цією класифікацією;

4) якщо транспортний засіб визначають як такий, що належить до двох або більше категорій, його виробник може застосовувати один і той самий код для визначення типу транспортного засобу;

5) виробник не застосовує один і той самий код для більше ніж одного затвердженого типу в рамках однієї категорії транспортних засобів.

Елементи марковання транспортних засобів

18.12. Кількість знаків для коду тип-варіант-версія.

1) кількість знаків не повинна перевищувати:

1. a) 15 — для коду типу транспортного засобу;

б) 25 — для коду одного варіанта;

в) 35 — для коду однієї версії;

2) повний буквено-цифровий код тип-варіант-версія не повинен містити більше ніж 75 знаків;

3) якщо код тип-варіант-версія застосовується як узагальнений код, між позначеннями типу, варіанта та версії залишають проміжки.

Наприклад: 159AF  0054  977К(ВЕ).

19. Найменування і позначення транспортних засобів за типом кузовів завершеної, поетапно завершеної конструкції.

19.1. Тип кузова завершених та поетапно завершених транспортних засобів залежно від їх категорії, призначення зазначається кодом, який складається з:

1) двох букв — для транспортних засобів загального призначення категорій М, N та O;

2) двох букв та у разі потреби додатково двох цифр — спеціальних транспортних засобів;

19.2. Марковання колісних засобів категорії М₁:

19.2.1. АА — седан, що має закритий кузов із салоном, який може мати стояк між боковими вікнами, жорсткий дах, частина якого може відкриватися, двоє або четверо бокових дверцят, чотири і більше бокових вікна; в салоні кузова розміщується чотири або більше сидіння у два або більше рядів;

19.2.2. АВ — хетчбек, що має кузов типу седан (АА) із задніми дверцятами, які відкриваються вверх, а дах, що має вікно, плавно знижується у напрямку до задньої частини транспортного засобу;

19.2.3. АС — універсал, що має закритий кузов з жорстким дахом, виконаний для перевезення як пасажирів, так і вантажів, частина якого може відкриватися, чотири і більше бокових вікна, двоє або четверо бокових дверцят, задні дверцята; в салоні кузова розміщується чотири або більше сидінь у два або більше рядів, які у разі перевезення вантажу можуть бути складені або демонтовані без застосування звичайних інструментів;

19.2.4. AD — купе, що має закритий кузов з жорстким дахом, частина якого може відкриватися, два і більше бокових вікна, двоє бокових дверцят, може мати задні дверцята, що відкриваються вверх; в салоні кузова розміщується два або більше сидіння в один або більше рядів;

19.2.5. АЕ — кабріолет, що має відкритий кузов, із складаним м’яким або жорстким дахом, який фіксується не менш як у двох положеннях: перше — дах закриває кузов, друге — дах у складеному стані, два і більше бокових вікна, двоє або четверо бокових дверцят; в салоні кузова розміщується два або більше сидіння в один або більше рядів;

19.2.6. AF — транспортний засіб багатоцільового призначення, що має кузов, який не належить до кузовів типу АА, АВ, АС, AD, АЕ, призначений для перевезення пасажирів та їх багажу або вантажів у єдиному відділенні.

19.2.7. AG — універсал, пасажирський транспортний засіб, що має закритий кузов з повністю відділеним багажним відсіком, жорсткий дах, проте частина даху може відчинятися або підніматися; чотири або більше сидіння, розташованих щонайменше у два ряди, задні сидіння знімні або із складаними спинками для звільнення платформи для вантажу; двоє, троє або четверо бокових дверцят та задні дверцята; чотири або більше бокових вікна; опорна точка R місця для сидіння водія (згідно з Правилами ЄЕК ООН № 13) має бути принаймні у 750 міліметрів над опорною поверхнею транспортного засобу.

19.3. Марковання транспортних засобів категорій М₂ або М₃ (автобуси).

19.3.1. Транспортні засоби класу І:

1) CA — транспортний засіб, в якому місця для пасажирів розташовані на одному рівні або таким чином, що вони не утворюють двох перехрещуваних рівнів;

2) CB — транспортний засіб (двоповерховий автобус), в якому місця для пасажирів розташовані, в одній частині на двох рівнях, що перетинаються, а на верхньому поверсі не передбачено місця для пасажирів, що стоять;

3) CC − зчленований одноповерховий автобус, транспортний засіб, що складається з двох або більше жорстких секцій, які з’єднані між собою та можуть повертатися одна відносно іншої; пасажирські салони кожної секції забезпечують вільне переміщення пасажирів між ними; жорсткі секції можливо роз’єднати тільки в умовах сервісного підприємства чи виробника із застосуванням спеціального устатковання;

4) CD — зчленований двоповерховий автобус, що складається з двох або більше жорстких секцій, які з’єднані між собою та можуть повертатися одна відносно іншої; пасажирські салони кожної секції забезпечують вільне переміщення пасажирів між ними на одному рівні; жорсткі секції можуть бути роз’єднані тільки в умовах сервісного підприємства чи підприємства виробника із застосуванням спеціального обладнання;

5) CE — автобус з низькою підлогою, транспортний засіб класів І, ІІ або А, в якому щонайменше 35 відсотків місць (без урахування простору на сходах) для пасажирів, що стоять, та з доступом їх хоча б до одного службового виходу (таке може мати місце в передній секції зчленованого транспортного засобу або на нижньому рівні двоповерхового транспортного засобу);

6) CF — двоповерховий автобус з низькою підлогою, що має два поверхи, а за іншими показниками відповідає транспортному засобу з маркованням CE;

7) CG — зчленований автобус з низькою підлогою, що відповідає транспортним засобам з маркованням СС та CE;

8) CH — зчленований двоповерховий автобус з низькою підлогою, що відповідає транспортним засобам з маркованням СD та CF;

19.3.2. Транспортні засоби класу ІІ:

1) CI — одноповерховий транспортний засіб з відкритим верхом; транспортний засіб, що має дах частково або не має його взагалі;

2) CJ — двоповерховий транспортний засіб з відкритим верхом; транспортний засіб, що не має даху на всю довжину верхнього поверху;

3) CK — зчленований автобус;

4) CL — зчленований двоповерховий автобус;

5) CM — автобус з низькою підлогою;

6) CN — двоповерховий автобус з низькою підлогою;

7) CO — зчленований автобус з низькою підлогою;

8) CP — зчленований двоповерховий автобус з низькою підлогою;

19.3.3. Транспортні засоби класу IIІ:

1) CQ — автобус;

2) CR — двоповерховий автобус;

3) CS — зчленований автобус;

4) CT — зчленований двоповерховий автобус.

19.3.4. Транспортні засоби класу A:

1) CU — автобус;

2) CV — автобус з низькою підлогою.

19.3.5. Транспортні засоби класу B:

1) CW — автобус.

19.3.6. Марковання незавершених транспортних засобів:

1) СХ — шасі автобуса — незавершений транспортний засіб у вигляді рами або ферми з двигуном та силовою передачею, осями, призначений для укомплектування кузовом відповідно до вимог перевізника.

19.4. Марковання транспортних засобів категорії N:

19.4.1. BA — транспортний засіб категорії N₁, N₂ або N₃, який призначено винятково або переважно для перевезення вантажів та який також може буксирувати причепи як тягач;

19.4.2. ВВ — фургон, транспортний засіб, кабіна якого об’єднана з кузовом;

19.4.3. ВС — транспортний засіб для буксирування напівпричепів (трактор або сідельний тягач), що є тягачем, призначеним винятково або переважно для буксирування напівпричепів;

19.4.4. BD — транспортний засіб для буксирування причепів (дорожній трактор або баластний тягач), що є тягачем, призначеним переважно для буксирування причепів, крім напівпричепів, а також може мати платформу для встановлення вантажу (баласту);

19.4.5. ВЕ — пікап вантажний, транспортний засіб, повна маса якого не більш як 3500 кілограмів, в якому місця для сидіння та вантажний простір розташовано у різних відсіках;

19.4.6. ВХ — шасі з кабіною або шасі-капот, незавершений транспортний засіб, у якого є лише кабіна (повністю або частково), шасі, силова передача, осі, призначений для укомплектування кузовом відповідно до потреб транспортного перевізника.

19.5. Марковання колісних засобів категорії О:

19.5.1. DA — напівпричіп; причіп, виконаний таким чином, щоб приєднуватися до тягача або підкатного візка так, щоб передавати основну вертикальну навантагу на транспортний засіб-тягач або на підкатний візок.

З’єднувальний пристрій, який використовується для такої комбінації транспортних засобів, має складатися із шворня та зчіпного пристрою для напівпричепів.

19.5.2. DB — причіп із дишлом; причіп, що має принаймні дві осі, одна з яких — керована:

1) обладнаний зчіпним пристроєм, який може переміщатися вертикально (зв’язаний з причепом) та

2) який передає менш як 100 даН статичної вертикальної навантаги на транспортний засіб-тягач.

19.5.3. DC — причіп центроосьовий — причіп з центральним розташуванням осі (осей) близько до центру мас транспортного засобу таким чином, що на транспортний засіб-тягач за умови рівномірної навантаги передається лише статична вертикальна навантага, яка не перевищує 10 відсотків навантаги, що відповідає повній масі причепа, або навантага в 1000 даН залежно від того, що менше.

19.5.4. DE — причіп із жорстким дишлом; транспортний засіб з однією віссю або групою осей, обладнаний дишлом, що передає статичну навантагу, яка не перевищує 4000 даН, на транспортний засіб-тягач відповідно до конструкції та який не відповідає визначенню центроосьового причепа.

З’єднувальний пристрій, який слід застосовувати для такої комбінації колісних транспортних засобів, не повинен складатися із шворня та зчіпного пристрою для напівпричепів.

19.6. Марковання та визначення транспортних засобів особливого призначення.

19.6.1. SA — транспортний засіб для відпочинку (кемпер − автомобіль-будинок) — транспортний засіб особливого призначення з житловим приміщенням, що містить: стіл та місця для сидіння, спальні місця, які можуть бути улаштовані із сидінь, обладнання для приготування їжі та місце для зберігання майна. Таке устатковання жорстко кріпиться у салоні, проте стіл може бути знімним (складаним);

19.6.2. SB — броньований транспортний засіб — транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів та/або вантажів, який відповідає, зокрема, вимогам щодо захисної куленепробивної обшивки;

19.6.3. SC — швидка медична допомога (ambulance) — транспортний засіб категорії М для перевезення хворих або травмованих людей, що має спеціальне обладнання;

19.6.4. SD — катафалк — транспортний засіб категорії М для перевезення померлих, що має спеціальне обладнання;

19.6.5. SE — житловий причіп (караван) — причіпний транспортний засіб категорії О, призначений для експлуатації на дорогах як пересувне житлове приміщення;

19.6.6. SF — пересувний кран (автокран) — транспортний засіб категорії N3, не призначений для перевезення вантажів, обладнаний краном, перекидний момент якого не менш як 400 кілоньютонометрів;

19.6.7. SH — транспортний засіб, призначений для перевезення пасажирів з інвалідністю на колясках — транспортний засіб категорії М₁, призначений або спеціально переобладнаний для розміщення однієї або кількох осіб, які під час руху сидять у візках;

19.6.8. SG — інші транспортні засоби особливого призначення;

19.6.9. SJ — підкатний візок (для напівпричепа), транспортний засіб категорії О, обладнаний зчіпним пристроєм для підтримки напівпричепа з метою його перетворення на повний причіп;

19.6.10. SK — причіп для перевезення нестандартних вантажів, транспортний засіб категорії О₄, призначений для перевезення нероздільних вантажів, що є предметом обмежень стосовно швидкості та руху дорогами через свої розміри.

Це визначення також охоплює модульні причепи з приведеними в дію гідравлічними засобами незалежно від кількості модулів.

19.6.11. Затверджений тип не має:

1) підкатного візка; якщо інше не визначено законодавством стосовно їх малих серій;

2) нерухомо зчепленого з тягачем причепа;

3) причепа, в якому перевозять пасажирів дорогами (в Україні таке перевезення пасажирів заборонено).

19.7. Марковання транспортних засобів, які мають різні види кузовів, доповнюється такими цифрами:

01    Кузов-платформа

02    Кузов з відкидними бортами

03    Кузов вагонного типу

04    Ізотермічний кузов з термоізольованими стінками та обладнанням для підтримування внутрішньої температури

05    Ізотермічний кузов з термоізольованими стінками, але без обладнання для підтримування внутрішньої температури

06    Із тентом

07    Знімний кузов (для змішаних перевезень)

08    Контейнеровоз

09    Транспортний засіб із гаковим підйомником

10    Самоскид

11    Цистерна

12    Цистерна для перевезення небезпечних вантажів

13    Транспортний засіб для перевезення тварин

14    Автовоз

15    Бетонозмішувач

16    Бетононасос

17    Лісовоз

18    Транспортний засіб для прибирання сміття

19    Транспортний засіб для підмітання, сухого очищення вулиць, вуличної каналізації

20    Компресор

21    Транспортний засіб для перевезення човнів

22    Транспортний засіб для перевезення планерів

23    Транспортний засіб для роздрібної торгівлі та демонстрації товарів

24    Автомобіль-евакуатор

25    Транспортний засіб з драбиною

26    Вантажівка-автокран (інший, ніж пересувний кран, визначений у пункті 19.6.6)

27    Транспортний засіб з платформою для виконання робіт на висоті

28    Транспортний засіб з буровою установкою

29    Причіп з низькою підлогою

30    Транспортний засіб для перевезення елементів вікон

31    Пожежний транспортний засіб

99    Кузов (інший, ніж кузови, наведені у попередньому переліку).”.

 

3. Статтю 8 Закону України “Про транспорт” (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 51, ст. 446; 2006 р., № 22, ст. 184) доповнити частиною такого змісту:

“Транспортні засоби, які мають право використовувати автомобільні перевізники для перевезення пасажирів та/або вантажів, вносяться до державного реєстру автомобільних перевізників.”.

 

4. У Законі України “Про деякі питання ввезення на митну територію України та реєстрації транспортних засобів” (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 34, ст. 435; 2006 р., № 8, ст. 93; 2013 р., № 31, ст. 360):

1) преамбулу викласти в такій редакції:

“З метою регулювання правовідносин щодо ввезення на митну територію України та проведення першої державної реєстрації ввезених або виготовлених в Україні транспортних засобів, а також поетапного запровадження в Україні міжнародних екологічних вимог до транспортних засобів Верховна Рада України постановляє:”;

2) доповнити Закон статтею 1¹ такого змісту:

“1¹. Митне оформлення транспортних засобів, їх частин, а також перша державна реєстрація транспортних засобів, введення в обіг їх частин здійснюються за наявності сертифіката відповідності, виданого за вимогами та процедурами оцінки відповідності, передбаченими Угодою про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, укладеною у 1958 році, з поправками 1995 року Женевською угодою 1958 року (Женевська Угода 1958 року) та адаптованими до законодавства Європейського Союзу.

Порядок видачі таких сертифікатів відповідності визначає Кабінет Міністрів України.”;

3) статтю 2 викласти в такій редакції:

“2. Пропуск на митну територію України з метою вільного обігу та першу державну реєстрацію в Україні ввезених транспортних засобів нових і таких, що були в користуванні, або виготовлених в Україні здійснюють за умови їх відповідності екологічним нормам не нижче рівня “ЄВРО-2”, які застосовують залежно від особливостей конструкції транспортних засобів):

для тракторів колісних для перевезення напівпричепів (сідельних тягачів), автобусів та легкових автомобілів — коди товарних позицій 8701 20, 8702 та 8703 згідно з УКТЗЕД — з 1 січня 2006 року. Ця норма не поширюється до 1 липня 2006 року на зазначені транспортні засоби, переміщені на митну територію України або виготовлені в Україні до 31 грудня 2005 року включно, та транспортні засоби, на які до 31 грудня 2005 року включно видано сертифікати відповідності;

для вантажних автомобілів та автомобілів спеціального призначення – коди товарних позицій 8704 та 8705 згідно з УКТЗЕД — з 1 січня 2007 року.

Пропуск на митну територію України з метою вільного обігу та першу державну реєстрацію в Україні транспортних засобів за кодами товарних позицій 8701 20, 8702, 8703, 8704, 8705 згідно з УКТЗЕД як вироблених в Україні, так і ввезених на митну територію України, нових і таких, що були в користуванні, здійснюєть за умови їх відповідності екологічним нормам:

не нижче рівня “ЄВРО-3” — з 1 січня 2013 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до дати введення екологічних норм не нижче рівня “ЄВРО-3” як обов’язкових;

не нижче рівня “ЄВРО-4” — з 1 січня 2014 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до дати введення екологічних норм не нижче рівня “ЄВРО-4” як обов’язкових;

не нижче рівня “ЄВРО-5” — з 1 січня 2016 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до 31 грудня 2015 року включно, а також за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, які мають чинний сертифікат або інший документ про підтвердження відповідності, виданий до 31 грудня 2015 року згідно із законодавством України, який підтверджує, що конструкція даного транспортного засобу відповідає екологічним нормам не нижче рівня “ЄВРО-4”;

не нижче рівня “ЄВРО-6” — з 1 січня 2018 року, за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України до 31 грудня 2017 року включно, а також за винятком транспортних засобів, вироблених в Україні або ввезених на митну територію України з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року, які мають чинний сертифікат або інший документ про підтвердження відповідності, виданий до 31 грудня 2017 року згідно із законодавством України, який підтверджує, що конструкція даного транспортного засобу відповідає екологічним нормам не нижче рівня “ЄВРО-5”.”;

4) статтю 2¹ викласти в такій редакції:

“2¹. Екологічні норми, методи випробувань, позначення рівня екологічних норм, процедури підтримання відповідного екологічного рівня колісних транспортних засобів протягом усього терміну їх експлуатації визначаються згідно з особливостями конструкції транспортних засобів відповідно до Женевської Угоди 1958 року та доданих до неї Правил Європейської економічної комісії ООН за порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.”;

5) статтю 3² викласти в такій редакції:

“3². Дія статті 2 цього Закону не поширюється на транспортні засоби:

які ввозяться на митну територію України тимчасово, з метою транзиту та у разі переселення громадян на постійне місце проживання до України;

які згідно із законодавством не допускають для участі в дорожньому русі: призначені для застосування винятково в будівництві, шахтах, кар’єрах, морських чи річкових портах та аеропортах, розроблені спеціально для використання та/або виконання робіт поза дорогами загального користування, та/або для виконання технологічних операцій;

призначені для експлуатації Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Міністерством оборони України, Державною службою України з надзвичайних ситуацій, Державною прикордонною службою України, Службою безпеки України;

призначені винятково для спортивних змагань;

дослідні зразки, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування з метою проведення випробовувань, передбачених з метою поставки продукції на виробництво;

максимальна конструктивна швидкість яких не перевищує 25 км/год;

з року випуску яких минуло 30 або більше років, які належать до предметів колекціонування або антикваріату. Перелік видів та категорій таких транспортних засобів та порядок їх ввезення на митну територію України та першої реєстрації визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.”;

6) доповнити Закон статтями 3³ і 3⁴ такого змісту:

“3³. Сертифікат відповідності, виданий згідно з порядком затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, для митного оформлення транспортного засобу, його частин, а також першої державної реєстрації транспортного засобу, введення в обіг його частин не вимагається за наявності чинного на момент ввезення на митну територію України або виготовлення продукції сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання), виданого згідно із Декретом Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року № 46-93 “Про стандартизацію і сертифікацію”, а видача сертифікатів відповідності та свідоцтв про визнання на транспортні засоби та їх частини згідно із зазначеним Декретом припиняється з 1 січня 2016 року.

34. 3⁴. Дія статті 2 цього Закону на період проведення антитерористичної операції та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства не поширюється на транспортні засоби, призначені для застосування правоохоронними органами, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, іншими суб’єктами, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону.”.
35. У Законі України “Про автомобільний транспорт” (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 32, ст. 273 із наступними змінами):

1) преамбулу викласти в такій редакції:

“Цей Закон визначає правові основи державного регулювання діяльності автомобільного транспорту в Україні з метою задоволення потреб суспільства і економіки у безпечному перевезенні пасажирів та вантажів, створення умов добросовісної конкуренції технічного сервісу та перевірки придатності транспортних засобів, які повинні брати участь у дорожньому русі, до експлуатації, а також придорожньої перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації задля безпеки перевезень, захисту довкілля та ефективного споживання ресурсів.”;

2) статтю 1 викласти в такій редакції:

“Стаття 1. Визначення основних термінів

У цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні:

автобусний маршрут — шлях проходження автобуса між початковим та кінцевим пунктами з визначеними місцями на дорозі для посадки (висадки) пасажирів;

автобусний маршрут загального користування — автобусний маршрут, на якому здійснюють регулярні пасажирські перевезення;

автобусний маршрут міжміський — автобусний маршрут, який з’єднує населені пункти і протяжність якого перевищує 50 км;

автобусний маршрут міжнародний — автобусний маршрут, який перетинає державний кордон України;

автобусний маршрут міський — автобусний маршрут, який не виходить за межі території населеного пункту;

автобусний маршрут нерегулярних перевезень — автобусний маршрут, на якому здійснюють нерегулярні пасажирські перевезення;

автобусний маршрут приміський — автобусний маршрут, який з’єднує населені пункти і протяжність якого не перевищує 50 км;

автобусний маршрут спеціальних перевезень — автобусний маршрут, на якому здійснюють регулярні спеціальні пасажирські перевезення;

автомобіль — колісний транспортний засіб, який  приводиться в дію джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та/або вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт;

автомобільний перевізник — суб’єкт господарювання, що має ліцензію на провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезень пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом;

автомобільний самозайнятий перевізник — фізична особа – суб’єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв;

автомобільний транспорт — галузь транспорту, яка забезпечує задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами;

автомобільний транспортний засіб (далі — транспортний засіб) — колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобілі, причіп, напівпричіп), який використовується у сфері автомобільного транспорту для перевезення пасажирів та/або вантажів;

автопавільйон — споруда на зупинці для короткочасного перебування пасажирів;

автостанція — споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під’їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів;

безпечність транспортного засобу — якісна характеристика транспортного засобу, склад конструкції та технічний стан якого відповідають вимогам технічних регламентів, технічних приписів, обов’язкових відповідно до законодавства правил, норм, нормативів, чинних на дату першої реєстрації в Україні, перереєстрації після переобладнання;

бренд — легко пізнавана і юридично захищена символіка, яка може бути логотипом виробника або виготовлених ним транспортних засобів чи їх частин, символізує інноваційний товар або послугу, займає особливе місце серед інших товарів чи послуг;

вантаж — товари, напівфабрикати, матеріали, що розміщені в (на) частині вантажного транспортного засобу, які не мають постійного закріплення в (на) транспортному засобі, зокрема розміщені у вантажних відсіках, контейнерах, спеціальних упакованнях, а також вмістинах, що можуть мати автономні системи підтримування параметрів їх зберігання під час транспортування;

вантажна автомобільна станція — комплекс будівель, споруд, призначених для виконання вантажних, господарських робіт з вантажами та надання транспортно-експедиційних послуг перевізникам;

вантажний термінал (автопорт) — комплекс будівель, споруд, обладнаних навантажувальними засобами, призначених для виконання вантажних, господарських робіт з вантажами, технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів, надання транспортно-експедиційних та інших послуг перевізникам;

вантажні перевезення — перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами;

вантажовідправник — фізична особа або суб’єкт господарювання, яка (-ий) фактично надала (-в) вантаж до перевезення та зазначена (-ий) як така (-ий) в договорі та/або супровідних документах на вантаж;

вантажоодержувач — фізична особа або суб’єкт господарювання, яка (-ий) фактично приймає (-няв) вантаж після перевезення та зазначена (-ий) як така (-ий) у договорі та/або супровідних документах на вантаж;

великоваговий транспортний засіб — транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з вагових параметрів якого перевищує встановлені на території України допустиму максимальну масу чи осьову навантагу;

великогабаритний транспортний засіб — транспортний засіб з вантажем або без вантажу, хоча б один з габаритних параметрів якого перевищує встановлені на території України допустимі параметри;

виконавець обов’язкової перевірки придатності до експлуатації — суб’єкт господарювання, який є власником одного або декількох пунктів технічного контролю, що надають послуги з перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації;

виконавець технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, їх систем, частин — суб’єкт господарювання, який надає послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, їх складових частин (систем):

авторизований виконавець — виконавець, що уповноважений виробником транспортних засобів, їх систем, частин надавати послуги з технічного обслуговування і ремонту відповідно транспортних засобів, їх систем, частин на підприємствах технічного сервісу, а також може виконувати функції неавторизованого виконавця;

неавторизований виконавець — виконавець, що надає послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, їх систем, частин на підприємствах технічного сервісу, які не уповноважені виробником відповідних транспортних засобів, їх систем, частин;

виробнича база — об’єкт інфраструктури автомобільного транспорту, який включає: територію для розміщення і зберігання під охороною транспортних засобів, комплекс споруд, приміщень, обладнання, необхідних для підтримки їх задовільного технічного і санітарного стану, та підготовки транспортних засобів і водіїв до виїзду на маршрут для надання послуг з перевезень;

внутрішні перевезення — перевезення пасажирів та/або вантажів територією України без перетину державного кордону України;

водій транспортного засобу (водій) — особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія транспортного засобу. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, стажується або входить до складу екіпажу відповідно до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі;

графік руху — відомості про час і послідовність виконання рейсу;

громадські пасажирські перевезення — надання послуг на автобусних маршрутах загального користування, на яких здійснюються регулярні пасажирські перевезення, доступні для всіх осіб на підставі оплати проїзду чи користування пільгами на підставі документа на право проїзду на пільгових умовах;

Державний реєстр автомобільних перевізників — автоматизована система збирання, накопичення, обліку та надання інформації про автомобільних перевізників, допущених до провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом;

дистриб’ютор — суб’єкт господарювання, який уповноважений виробником продавати транспортні засоби та їх запасні частини, організовувати передпродажну підготовку, гарантійне та післягарантійне обслуговування у своїй дилерській мережі;

добра репутація автомобільного перевізника — стан господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом, що оцінюється відповідно до цього Закону;

Договірні Сторони — держави, суб’єкти міжнародних правовідносин, що беруть участь у процесі міжнародних автомобільних перевезень, визначені законодавством;

дозвіл на здійснення міжнародних перевезень автомобільним транспортом — документ, що видається уповноваженими органами Договірних Сторін міжнародним автомобільним перевізникам для в’їзду, транзитного проїзду через територію Договірних Сторін, а також здійснення інших видів перевезень, передбачених законодавством;

дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, — документ дозвільного характеру, що дає право на проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу за визначеним маршрутом руху;

документи на вантаж — документи, необхідні для підтвердження надання/отримання послуг з внутрішніх чи міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом;

експлуатаційний життєвий цикл транспортного засобу, його складових частин (експлуатаційний життєвий цикл) — сукупність процесів застосування за призначенням, підтримування роботоздатності, енергоефективності, безпечності технічного стану транспортного засобу (його складових частин) для людей та довкілля, а також систематичного передавання на утилізування швидкозношуваних складових частин, експлуатаційних рідин у період від дати державної або відомчої реєстрації до дати передання його на утилізування;

задовільний фінансовий стан автомобільного перевізника —  стійка ліквідність, платоспроможність та фінансова стійкість підприємства, його забезпеченість власними оборотними засобами, ефективне використання  ресурсів підприємства;

замовник транспортних послуг — суб’єкт господарювання, споживач, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, громадянин, громадська та інша організації, які замовляють транспортні послуги з перевезення пасажирів та/або вантажів;

запасна частина — частина, яка встановлюється на колісному транспортному засобі замість таких його частин, що втратили встановлені виробником технічні характеристики. Запасними частинами є відповідні вимогам, встановленим виробником транспортного засобу, експлуатаційні матеріали колісних транспортних засобів, за винятком автомобільного палива:

запасна частина оригінальна — запасна частина, що виготовлена виробником транспортного засобу відповідно до його технічних вимог, відповідність якої підтверджена сертифікатом або його копією, виданими в установленому законодавством порядку, та/або має відповідне марковання виробника;

запасна частина, що відповідає встановленим виробником вимогам (“неоригінальна”),  —  виготовлена суб’єктом господарювання, який не є виробником транспортного засобу, запасна частина, відповідність якої підтверджена сертифікатом або його копією, виданими в установленому законодавством порядку, що не мають відповідного марковання виробника;

звіт придорожньої перевірки придатності до експлуатації — документ, що містить результати придорожнього контролю придатності до експлуатації комерційного транспортного засобу, відповідності розміщення та закріплення в (на) ньому вантажу;

зимовий сезон — період часу, який розпочинається датою досягнення природних умов, за яких протягом семи діб утримується температура навколишнього природного середовища нижче ніж плюс 5 °С, але не пізніше 30 листопада, та закінчується датою досягнення природних умов, за яких протягом семи діб утримується температура навколишнього природного середовища вище ніж плюс 5 °С, але не пізніше 31 березня;

зупинка — спеціально обладнаний пункт для очікування автобуса та посадки і висадки пасажирів;

індивідуальна контрольна книжка водія — документ установленого зразка, що містить інформацію про прізвище, ім’я та по батькові водія, місцезнаходження та режими праці і відпочинку водія і повинен бути завірений уповноваженою особою, яка відповідає за облік робочого часу та часу відпочинку водіїв автомобільного перевізника;

інформаційне забезпечення від виробника транспортного засобу (інформаційне забезпечення) — інформація, необхідна для ідентифікації, перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації, ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, їх систем, частин;

інфраструктура автомобільного транспорту — сукупність суб’єктів і рухомих та нерухомих об’єктів, за допомогою яких забезпечують безпечні для життєдіяльності людей, довкілля та держави процеси перевезення пасажирів та/або вантажів транспортними засобами;

картка цифрового тахографа — картка з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому контрольному пристрої (тахографі);

керівник, менеджер (управитель) з перевезень — фізична особа, прийнята відповідно до законодавства про працю на роботу, яка постійно та раціонально управляє транспортною діяльністю автомобільного перевізника;

контрольний пристрій (тахограф) — обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про режим праці та відпочинку водіїв;

літній сезон − період часу за календарним роком у проміжок часу між датами кінця і початку зимового сезону;

логотип транспортних засобів та їх запасних частин — словесний, образотворчий (з комбінаціями кольорів включно) або об’ємний знак, зкомбінований з літерами, цифрами, словами або без них, що є маркованням або частиною марковання виробника, дистриб’ютора транспортних засобів, запасних частин чи їх упаковки або виконавця послуг з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, їх систем та частин;

марка (торгове найменування, торгова марка) транспортного засобу — познака (марковання) транспортного засобу, що відображає його виробниче походження;

марковання транспортного засобу та/або його частини — нанесені на транспортний засіб, його частину, а також на документацію з питань затвердження конструкції, перевірки придатності до експлуатації, наданих послуг з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу, його систем та частин знаки, які їх характеризують;

міжнародні перевезення пасажирів і вантажів — перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону;

міжнародні човникові (маятникові) перевезення — перевезення, що передбачають прямі та зворотні поїздки груп пасажирів з певного місця відправлення до певного місця призначення;

мобільний працівник — водій, який входить у штат автомобільного перевізника та може під час здійснення внутрішніх перевезень виконувати іншу роботу, що не входить до часу керування;

модель транспортного засобу — сукупність транспортних засобів одного типу, які не мають відмінностей за конструкцією кузова, кількістю і розташуванням рушійних та керованих осей, характеристиками екологічності, робочими циклами двигунів, кількістю і розташуванням їх циліндрів, а робочі об’єми двигунів не відрізняються більше ніж на 20 відсотків, потужність — 30 відсотків, а маса без навантаги — більше ніж на 20 відсотків нижнього показника із зазначених параметрів;

небезпечний вантаж — речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності і тара з-під них, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин;

нерегулярні пасажирські перевезення — перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладенням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт;

нічна робота — будь-яка робота, яка виконується в нічний період з 00.00 до 07.00;

оборотний рейс — рух автобуса від початкової до кінцевої зупинки маршруту і у зворотному напрямку до початкової зупинки;

параметри комфортності автобуса — конструктивні параметри автобуса, які визначають для пасажира комфортність поїздки;

пасажир з обмеженою мобільністю — пасажир, що має труднощі в користуванні транспортом загального призначення, такий, як людина з інвалідністю (включаючи осіб з ураженням опорно-рухового апарату, зокрема тих, які пересуваються на кріслах колісних, з психічними, інтелектуальними або сенсорними ураженнями, вадами органів зору, слуху та мови, осіб похилого віку, вагітних жінок, пасажирів з дітьми (включаючи дітей у дитячих колясках), особа малого зросту, особа з важким вантажем та/або господарським візком;

пасажирські перевезення — перевезення пасажирів легковими автомобілями або автобусами;

паспорт маршруту — документ, що містить схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду, графіки режимів праці та відпочинку водіїв тощо;

паспорт стоянки таксі — документ, який містить інформацію про засоби облаштування стоянки, інформаційне забезпечення пасажирів, власника стоянки, схеми руху та правила надання послуг;

перевезення для власних потреб — перевезення без отримання будь-якої плати за перевезення, що здійснюються власними транспортними засобами та штатними водіями суб’єкта господарювання з метою забезпечення виробничої діяльності чи інших потреб, за умови, що ці перевезення є супутніми до основної діяльності для визначеного суб’єкта господарювання;

перевезення пасажирів в експресному режимі руху — перевезення пасажирів автобусами на маршруті загального користування, на якому є звичайний режим руху, з дотриманням зупинок, кількість яких за розкладом руху не перевищує 25 відсотків кількості зупинок за звичайного режиму руху;

перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення — перевезення пасажирів легковим автомобілем загального призначення, замовленим юридичною або фізичною особою з укладенням письмового договору на кожну послугу чи на обумовлений термін обслуговування, у якому визначають умови обслуговування, вартість послуги, термін її виконання та інші положення за домовленістю сторін;

перевезення пасажирів у звичайному режимі руху — перевезення пасажирів автобусами на маршруті загального користування з дотриманням усіх зупинок, передбачених розкладом руху;

перевезення пасажирів у режимі маршрутного таксі — перевезення пасажирів на міському чи приміському автобусному маршруті загального користування за розкладом руху, в якому визначається час відправлення автобусів з початкового та кінцевого пунктів маршруту з висадкою і посадкою пасажирів чи громадян на їх вимогу на шляху прямування автобуса в місцях, де це не заборонено правилами дорожнього руху;

перевірка придатності транспортних засобів до експлуатації – перевірка та підтвердження відповідності конструкції, технічного стану та укомплектованості транспортних засобів технічним приписам:

обов’язкова перевірка придатності транспортних засобів до експлуатації – перевірка уповноваженими пунктами технічного контролю придатності транспортних засобів за встановленими законодавством періодичністю, обсягами, методами і процедурами перевірки;

перевірка придатності транспортних засобів до експлуатації автомобільним перевізником – перевірка придатності транспортних засобів за встановленими законодавством періодичністю, обсягами, методами і процедурами перевірки у період між обов’язковими перевірками;

придорожня перевірка придатності транспортних засобів до експлуатації – перевірка уповноваженими державними органами придатності комерційних транспортних засобів в плановому, позаплановому порядку за визначеними законодавством критеріями ризику для безпеки дорожнього руху, процедурами, обсягами і методами перевірки в придорожніх умовах. Придорожня перевірка не стосується здійснення контролю уповноваженими підрозділами Національної поліції за технічним станом транспортних засобів під час їх експлуатації на вулично-дорожній мережі;

підготовка до утилізування або видалення — демонтаж, накопичення до транспортної норми відповідно до законодавства, забезпечення систематичного передавання швидкозношуваних, пошкоджених складників та експлуатаційних матеріалів, що втратили споживчі властивості, транспортного засобу на пункт збору чи перероблення або видалення відповідно до законодавства;

підприємство технічного сервісу (обслуговування) — суб’єкт господарювання, який забезпечує технічні операції і процеси з утримання транспортних засобів, його систем і складників у безпечному технічному стані відповідно до вимог виробника та норм законодавства;

послуга з перевезення пасажирів чи вантажів — перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату;

регулярні пасажирські перевезення — перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень;

регулярні спеціальні пасажирські перевезення — перевезення певних категорій пасажирів (працівників підприємств, школярів, студентів, туристів, екскурсантів та інших) на автобусному маршруті за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку замовником транспортних послуг або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень;

режими праці та відпочинку водія — сукупність періодів часу керування, відпочинку, іншої роботи, що визначені відповідно до законодавства України;

рейдова перевірка (перевірка на дорозі) — перевірка транспортних засобів суб’єкта господарювання на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, контрольно-вагові комплекси та інші об’єкти, що використовуються суб’єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту);

рейс — рух транспортного засобу від початкового до кінцевого пункту маршруту;

ремонт — сфера діяльності із забезпечення відновлення транспортного засобу, його систем та частин в процесі ремонту;

розклад руху — сукупність графіків руху автобусів за маршрутом;

свідоцтво відповідності послуг пасажирського автомобільного транспорту вимогам стандартів якості та соціальних стандартів — документ установленого зразка, який підтверджує відповідність послуг перевізника пасажирського автомобільного транспорту вимогам стандартів якості та соціальних стандартів;

свідоцтво професійної компетентності водія — документ установленого зразка, що засвідчує професійну компетентність водія транспортного засобу на достатньому рівні для безпечного надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів;

свідоцтво професійної компетентності керівників і менеджерів (управителів) у сфері перевезень транспортними засобами — документ установленого зразка, що засвідчує компетентність керівників і менеджерів (управителів) з перевезень, діяльність яких пов’язана з наданням послуг автомобільним транспортом;

система управління безпекою руху — структурована та задокументована система взаємозв’язаних та взаємодіючих елементів автомобільного перевізника, суб’єкта господарювання, який утримує транспортні засоби, щодо управління безпекою руху з метою визначення політики, цілей та відповідних процесів досягнення цих цілей;

соціальні стандарти — критерії мінімального рівня соціального захисту громадян, які повинен забезпечувати перевізник на маршрутах загального користування щодо їх безпечності, потреб осіб з обмеженою мобільністю, захисту навколишнього середовища, а також колективних договірних зобов’язань щодо умов праці, правил і угод стосовно робочих місць найманих працівників і їх соціального захисту за місцем роботи і місцем надання громадських послуг;

соціально значимі послуги автомобільного транспорту — послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства;

спеціальна функція транспортного засобу — функція, яка забезпечується стаціонарно встановленим на транспортному засобі обладнанням або частиною обладнання, що споживає енергію, яка виробляється двигуном цього транспортного засобу або іншим джерелом енергії, виконання під час руху або на місці певної роботи, притаманної цьому транспортному засобу;

спеціальне навчання водіїв транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів — спеціальне навчання водіїв для одержання додаткових актуалізованих знань щодо законодавчих, організаційно-технологічних норм і правил надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

спеціальне навчання керівників і менеджерів (управителів) з перевезень автомобільного транспорту — спеціальне навчання, що проводиться з метою поглиблення раніше здобутих знань, умінь та навичок керівників і менеджерів (управителів) з перевезень, вивчення та дотримання ними чинних правил, вимог актів законодавства та нормативних документів у сфері надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки відповідно до визначеного напряму їх діяльності;

стандарти якості — критерії мінімального рівня послуг, які повинен забезпечувати перевізник на маршрутах загального користування стосовно їх доступності, надійності, зручності, результативності (регулярність руху автобусів, мінімальний час поїздки пасажира до місця призначення, комфортність поїздки, інформативність послуг, сучасні методи надання оплати за проїзд);

таксі — легковий автомобіль, обладнаний розпізнавальним ліхтарем оранжевого кольору, який встановлюється на даху автомобіля, діючим таксометром, сигнальним ліхтарем із зеленим та червоним світлом, розташованим у верхньому правому кутку лобового скла, і який має нанесені композиції з квадратів, розташованих у шаховому порядку на дверцятах автомобіля з лівого та правого боків, призначений для надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу в індивідуальному порядку;

таксометр — прилад, призначений для інформування пасажирів про вартість поїздки та реєстрації параметрів роботи автомобіля-таксі, визначених законодавством;

тахографічна карта аналогового тахографа — бланк (тахокарта), призначений для нанесення і зберігання даних в аналоговому контрольному пристрої (тахографі);

технічне розслідування — система заходів із встановлення обставин та всіх можливих основних та супутніх причин виникнення дорожньо-транспортних пригод (ДТП), катастроф, аварій на автомобільному транспорті шляхом збору та аналізу інформації про організаційні, кваліфікаційні та технічні особливості здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільними перевізниками та розроблення дієвих заходів щодо запобігання виникненню подібних ДТП, катастроф, аварій на автомобільному транспорті у майбутньому;

технічні приписи — Правила Європейської Економічної Комісії Організації Об’єднаних Націй (Правила ЄЕК ООН) — міжнародні технічні регламенти, які є додатками до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, підписаної 20 березня 1958 року в м. Женеві, з поправками 1995 року (Женевська Угода 1958 року); Приписи Європейської Економічної Комісії Організації Об’єднаних Націй (Приписи ЄЕК ООН) — міжнародні технічні регламенти стосовно вимог до транспортних засобів, які є додатками до Угоди про прийняття єдиних технічних умов періодичних технічних оглядів колісних транспортних засобів і про взаємне визнання таких оглядів, підписаної 13 листопада 1997 року в м. Відні (Віденська угода 1997 року), нормативно-правові акти, зокрема технічні регламенти, а також технічні вимоги, що стосувалися певних категорій транспортних засобів до їх першої державної реєстрації;

транспортний засіб загального призначення — транспортний засіб, конструкція якого відповідає всім технічним приписам, правилам, нормам і нормативам стосовно певної категорії транспортних засобів, не обладнаний спеціальним обладнанням і призначений для перевезення пасажирів, зокрема з обмеженою мобільністю (людей з ураженнями органів зору, слуху та опорно-рухового апарату), та/або вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу);

транспортний засіб комерційний – транспортний засіб однієї з категорій M2, M3, N2, N3, О3, О4, Т5, R1b – R4b або передбачені законодавством сполуки транспортних засобів категорій N2, N3 з причепами, напівпричепами категорій О3, О4, транспортних засобів категорії T5 з причепами категорій R1b – R4b, що використовується для перевезення вантажів або пасажирів переважно у комерційних цілях;

транспортний засіб спеціалізованого призначення — транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення певних категорій пасажирів та/або вантажів, що через особливості конструкції може не відповідати певним вимогам технічних приписів (автобус для перевезення школярів, переважно пасажирів з інвалідністю, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, швидка медична допомога, автомобіль інкасації, мобільний офіс, мобільна лабораторія, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання, передбачене законодавством (броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями, приладами тощо);

транспортний засіб спеціального призначення — транспортний засіб, який за своєю конструкцією призначений для виконання спеціальних функцій, що через особливості конструкції може не відповідати певним вимогам технічних приписів (аварійна або ремонтна майстерня, автокран, пожежний, автобетонозмішувач, підіймач чи бурова на автомобільному шасі, баластний тягач, технічна допомога, автомобіль прибиральний, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо);

транспортно-експедиторські послуги — послуги, пов’язані з підготовкою та відправленням вантажів, організацією та забезпеченням перевезень, контролем за проходженням і одержанням вантажів, проведенням взаєморозрахунків;

треті країни — будь-які інші країни стосовно країни-нерезидента та країни-резидента;

уповноважений орган — суб’єкт господарювання, що здійснює затвердження конструкції транспортних засобів, надання інформаційно-методичного забезпечення в системі перевірок придатності транспортних засобів до експлуатації, видачу сертифікатів придатності транспортних засобів до експлуатації відповідно до міжнародних договорів;

уповноважені органи Договірних Сторін — державні органи Договірних Сторін, визначені законодавством для виконання його положень у галузі міжнародних автомобільних перевезень;

утримання транспортного засобу — забезпечення державної або відомчої реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану, забезпечення своєчасного технічного обслуговування, перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації або обов’язкового технічного контролю, ремонту, охорони, підготовки і передачі транспортного засобу та його швидкозношуваних частин і експлуатаційних матеріалів на утилізацію або видалення відповідно до законодавства;

член екіпажу — особа, якій приписано виконувати обов’язки водія, змінного водія або можливого помічника, стюарда.

Терміни “автомобіль вантажний”, “автомобіль легковий”, “автобус”, “напівпричіп”, “причіп”, “транспортний засіб спеціального призначення” та інші, що стосуються конструкції транспортних засобів, вживаються у значенні, наведеному в додатку до Закону України “Про дорожній рух”.”;

3) статті 6 — 9 викласти в такій редакції:

“Стаття 6. Система органів державного регулювання та контролю

Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у сфері автомобільного транспорту, законодавчі основи її реалізації.

Загальне державне регулювання діяльності автомобільного транспорту здійснює Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, здійснює:

формування та реалізацію державної політики у сфері автомобільного транспорту;

нормативно-правове регулювання;

визначення пріоритетних напрямів розвитку автомобільного транспорту.

Реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, прийняті в межах його компетенції, обов’язкові до виконання на території України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, забезпечує:

реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування;

участь у здійсненні сертифікації в установленому порядку;

внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері безпеки на автомобільному транспорті.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює:

державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті;

ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом;

визнання особи непридатною до управління транспортною діяльністю автомобільного перевізника як менеджера (управителя) з перевезень;

ведення Державного реєстру автомобільних перевізників;

нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та винесення рішення щодо її обов’язкової сплати;

контроль за режимами праці та відпочинку водія, за використанням тахографів, карток до цифрового тахографа або тахокарт аналогового тахографа, або веденням індивідуальної контрольної книжки водія;

державний контроль за виконанням перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень;

проведення в установленому порядку технічного розслідування катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті;

погодження паспортів міжміських та приміських автобусних маршрутів регулярних спеціальних перевезень, що виходять за межі території області (міжобласних маршрутів);

внесення змін до розкладу руху міжобласних автобусних маршрутів;

видачу свідоцтва про атестацію автостанцій, ведення переліку атестованих автостанцій та розміщення зазначеного переліку на своєму офіційному веб-сайті;

диспетчерський контроль за роботою автомобільних перевізників, що здійснюють перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування;

габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування;

контроль за дотриманням умов перевезень, визначених договором на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах;

контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України;

виконання функцій наглядового органу з питань проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації;

виконання функцій органу придорожньої перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації комерційних транспортних засобів;

ведення обліку та аналіз причин катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті, а також пожеж на транспортних засобах;

розроблення заходів щодо запобігання виникненню катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті та контроль за їх виконанням;

інші повноваження, визначені законами.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, є органом державного нагляду (контролю) у сфері обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, є органом придорожньої перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації комерційних транспортних засобів.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим та обласні державні адміністрації формують у приміському та міжміському сполученні мережу автобусних маршрутів загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області, та здійснюють в межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування формують мережу міських автобусних маршрутів загального користування і здійснюють у межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

На території України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює:

контроль наявності, видачу дозвільних документів на виконання перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично виконується;

контроль за виконанням автомобільними перевізниками вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень;

контроль технічного, санітарного та екологічного стану транспортних засобів, що впливає на безпеку руху та екологічну ситуацію;

контроль та нагляд за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки на автомобільному транспорті та правил перевезення небезпечних вантажів;

контроль внесення перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами України;

перевірку транспортно-експедиційної документації на здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом;

габаритно-ваговий контроль транспортних засобів.

У пунктах пропуску через державний кордон України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює:

контроль наявності дозвільних документів на виконання перевезень;

габаритно-ваговий контроль транспортних засобів;

контроль за дотриманням перевізниками правил перевезення небезпечних вантажів;

контроль внесення (нарахування) перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами України;

контроль сплати перевізниками штрафів чи виконання приписів органів контролю;

ведення обліку автомобільних транспортних засобів, що здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, здійснює у пунктах пропуску через державний кордон України документальний контроль за дотриманням автомобільними перевізниками законодавства України щодо міжнародних автомобільних перевезень.

Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) відповідно до Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу, критерії для якої визначені в статті 23¹ цього Закону, або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Рейдові перевірки транспортних засобів проводяться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об’єктах, що використовуються суб’єктами господарювання.

Органи державного нагляду (контролю) та автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб’єкти господарювання, які провадять господарську діяльність з надання послуг автостанцій, суб’єкти господарювання, які надають інформаційно-диспетчерські послуги, мають право фіксувати процес здійснення планової, позапланової або рейдової перевірки, придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації засобами фото, аудіо- та відеотехніки, не перешкоджаючи здійсненню таких процесів.

Порядок здійснення державного нагляду (контролю) на автомобільному транспорті в частині проведення рейдових перевірок визначає Кабінет Міністрів України.

У разі проведення позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

 

 

 

Стаття 7. Організація пасажирських перевезень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування

Забезпечення організації пасажирських перевезень та виконання функцій організатора перевезень покладається:

на міжнародних, міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласні маршрути), — на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

на міжміських і приміських маршрутах, які проходять від м. Києва до населених пунктів Київської області та від м. Севастополя до населених пунктів Автономної Республіки Крим, — на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

на міжобласних маршрутах, що проходять виключно по території двох суміжних областей або територією Автономної Республіки Крим та області, що із нею межує (суміжні області), — на Раду міністрів Автономної Республіки Крим та обласні державні адміністрації;

на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), — на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації;

на автобусному маршруті загального користування прямого сполучення місто Київ — міжнародний аеропорт “Бориспіль” — на Київську міську державну адміністрацію;

на міських автобусних маршрутах загального користування — на виконавчий орган сільської, селищної, міської ради відповідного населеного пункту.

Стаття 8. Оцінка відповідності на автомобільному транспорті

Оцінку відповідності транспортних засобів, робіт, послуг на автомобільному транспорті здійснюють з метою:

запобігання використанню транспортних засобів, наданню робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров’я людей та довкілля;

сприяння споживачам у свідомому виборі транспортних засобів, робіт, послуг;

створення умов для участі суб’єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві;

створення прозорого конкурентного середовища для надання споживачам якісних послуг пасажирського автомобільного транспорту на підставі дотримання вимог стандартів якості та соціальних стандартів;

підвищення безпечності процесів автомобільного транспорту;

зменшення шкідливого впливу діяльності автомобільного транспорту на здоров’я людей та довкілля;

захисту прав споживачів, зокрема пасажирів з обмеженою мобільністю, особливо людей з ураженнями органів зору, слуху та опорно-рухового апарату, та сприяння свідомому вибору транспортних засобів, робіт, послуг;

виконання міжнародних договорів України;

створення умов для участі суб’єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту:

є компетентним органом з питань забезпечення виконання Женевської Угоди 1958 року;

визначає перелік Правил ЄЕК ООН, які застосовує Україна відповідно до Женевської Угоди 1958 року;

визначає порядок затвердження конструкції транспортних засобів, їх частин та обладнання, яким визначає: процедури оцінки відповідності транспортних засобів, їх частин та обладнання; перелік технічних приписів та методи випробувань транспортних засобів, їх частин та обладнання; види транспортних засобів, які підлягають затвердженню типу та індивідуальному затвердженню; порядок затвердження типу та індивідуального затвердження транспортного засобу, частин та обладнання; процедури оцінки та перевірки відповідності виробництва транспортних засобів, їх частин та обладнання; форми сертифікатів типу та сертифікатів відповідності транспортного засобу, частин та обладнання; умови видачі виробниками сертифікатів відповідності на підставі сертифікатів типу транспортних засобів, що виготовляють малими серіями, із застосуванням нових технологій, кінцевої серії; умови визнання документів стосовно затвердження типу та інших доказів відповідності транспортних засобів, їх частин та обладнання, наданих відповідно до міжнародних договорів та угод, укладених відповідно до законодавства; екологічні норми, позначення рівнів і кодів екологічних норм, методи випробувань транспортних засобів; правила маркування продукції затвердженого типу;

визначає уповноважені органи затвердження типу, які видають сертифікати типу транспортного засобу, частин та обладнання і сертифікати відповідності;

визначає технічні служби, які виконують випробовування та/або інспектування продукції та/або перевірки відповідності виробництва відповідно до Женевської Угоди 1958 року;

організовує ведення та затверджує порядок ведення реєстру сертифікатів типу та сертифікатів відповідності транспортних засобів та обладнання;

готує та подає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері технічного регулювання, пропозиції щодо призначення та скасування призначення органів з оцінки відповідності для проведення робіт з оцінки та підтвердження відповідності у сфері транспортних засобів, їх частин та обладнання;

виконує функції компетентного органу з питань забезпечення виконання Віденської Угоди 1997 року та доданих до неї Приписів ЄЕК ООН;

здійснює міжнародне співробітництво у сфері технічного регулювання транспортних засобів з відповідними органами інших держав;

здійснює інші повноваження, визначені законами.

Типовий порядок добровільної процедури визначення відповідності послуг автомобільного перевізника вимогам встановлених компетентним органом — організатором перевезень соціальних стандартів та стандартів якості визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Стаття 9. Особливості ліцензування на автомобільному транспорті

Ліцензування господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом здійснюється відповідно до Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності” з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на забезпечення якості та безпеки перевезень, створення рівних умов доступу до ринку послуг автомобільного транспорту.

Завданням ліцензування на автомобільному транспорті є:

надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом винятково перевізниками, які мають добру репутацію, професійну компетентність, задовільний фінансовий стан;

створення конкурентного середовища на ринку послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом, підвищення конкурентоспроможності національних перевізників;

захист прав пасажирів, вантажовласників;

забезпечення соціальних стандартів транспортного обслуговування, зокрема для пасажирів з обмеженою мобільністю, особливо людей з ураженням органів зору, слуху та опорно-рухового апарату;

забезпечення використання безпечних за конструкцією та технічним станом транспортних засобів, що відповідають виду послуги та забезпечують комфортні умови праці водіїв та поїздки пасажирів.

Господарська діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом складається з:

внутрішніх перевезень пасажирів транспортними засобами категорій М₂, М₃;

внутрішніх перевезень пасажирів та їх багажу на таксі;

внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;

внутрішніх перевезень вантажів транспортними засобами категорій  N₂, N₃;

міжнародних перевезень пасажирів транспортними засобами категорій М₂, М₃;

міжнародних перевезень пасажирів та їх багажу на таксі;

міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;

міжнародних перевезень вантажів транспортними засобами категорій N₂, N₃.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом, крім вимог, встановлених пунктами 1 — 3, 5 частини дев’ятої статті 9 Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності”, включають вимоги до:

доброї репутації;

задовільного фінансового стану;

професійної компетентності;

наявності службового приміщення на території України, у якому дійсно зберігається звітність про фінансово-господарську діяльність автомобільного перевізника, документи стосовно режиму праці та відпочинку водіїв.

Для отримання ліцензії автомобільний перевізник повинен бути резидентом України, відповідати вимогам ліцензійних умов та мати хоча б один транспортний засіб у власності або такий, що використовується на інших законних підставах. Конструкція транспортного засобу має відповідати виду здійснюваних перевезень.

Особливості ліцензування на автомобільному транспорті в частині доброї репутації, задовільного фінансового стану та професійної компетентності не розповсюджуються на перевезення пасажирів та їх багажу на таксі, легковими автомобілями на замовлення.

Рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії на підставі невідповідності автомобільного перевізника встановленим вимогам приймається органом ліцензування протягом десяти робочих днів з дня прийняття заяви.

На наступний робочий день після дня прийняття рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії інформація, подана здобувачем ліцензії, вноситься до Державного реєстру автомобільних перевізників та передається до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб — підприємців у порядку, визначеному Міністерством юстиції.

Державний реєстр автомобільних перевізників формується на підставі документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії та містить таку інформацію:

найменування автомобільного перевізника, реєстраційний номер юридичної особи чи фізичної особи – підприємця, реєстраційний номер облікової картки платника податків та правову форму;

адреси місцезнаходження службового приміщення;

реквізити свідоцтва професійної компетентності фізичної особи — підприємця, керівника та/або менеджера (управителя) з перевезень;

серійний номер ліцензії, вид діяльності, на яку видана ліцензія, її статус (чинна/нечинна);

дані про категорії, номерні знаки, ідентифікаційні номери (VIN) транспортних засобів, що використовуються за ліцензією;

дані про вироки, штрафи та порушення законодавства, що допущені автомобільним перевізником, його посадовими особами та водіями в процесі їх діяльності.

Обробка персональних даних перевізника здійснюється відповідно до законодавства про захист персональних даних. Інформація про автомобільного перевізника зберігається в Державному реєстрі автомобільних перевізників безстроково.

Порядок ведення та користування відомостями Державного реєстру автомобільних перевізників встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Використання транспортного засобу для провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів, інформація про який не внесена до Державного реєстру автомобільних перевізників, заборонена. Транспортний засіб, що використовується для провадження господарської діяльності, не може використовуватися декількома ліцензіатами.

За бажанням автомобільний перевізник може звернутися до органу ліцензування із заявою про видачу виписки з державного реєстру автомобільних перевізників про ліцензію та транспортні засоби, що використовуються згідно з ліцензією.

Ліцензія на надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів та/або вантажів дає право автомобільному перевізнику надавати послуги з внутрішніх перевезень пасажирів та/або вантажів.

Ліцензія на надання послуг з перевезень небезпечних вантажів дає право автомобільному перевізнику надавати послуги з перевезень вантажів.

Для цілей цього Закону та Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності” орган ліцензування користується відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів.”;

4) доповнити Закон статтею 9¹ такого змісту:

“Стаття 9¹. Особливості контролю за додержанням вимог ліцензійних умов

Інформація про вироки, штрафи, накладені на автомобільного перевізника, його персонал, та  порушення, виявлені в ході заходів державного контролю (нагляду), зокрема уповноваженими органами інших держав, вноситься до Державного реєстру автомобільних перевізників, в якому вона закріплюється за автомобільним перевізником, керівником, менеджером (управителем) з перевезень одночасно. Орган ліцензування отримує інформацію про фізичну особу – підприємця, юридичну особу та його керівника, менеджера (управителя) з перевезень, водіїв Міністерства внутрішніх справ України, Державної фіскальної служби, їх територіальних органів за допомогою електронної системи обміну інформації. Порядок отримання та обміну інформацією про фізичну особу – підприємця, юридичну особу та його керівника, менеджера (управителя) з перевезень затверджує Кабінет Міністрів України.

Орган ліцензування за інформацією з Державного реєстру автомобільних перевізників про вироки, штрафи та порушення автомобільних перевізників контролює критерії безпеки їх діяльності. У випадку невиконання визначених критеріїв безпеки орган ліцензування інформує про це автомобільного перевізника та призначає проведення позапланової перевірки додержання вимог ліцензійних умов автомобільним перевізником.

Кабінет Міністрів України встановлює критерії ризиків, які складаються із списку категорій, типів, ступеня тяжкості та частоти виникнення порушень.

За результатами планової та позапланової перевірки орган ліцензування приймає рішення про втрату або непорушність доброї репутації керівником та/або менеджером (управителем) з перевезень та встановлює строк на усунення автомобільним перевізником виявлених порушень:

граничний строк, який не перевищує шість місяців і який можна продовжити на три місяці у випадку смерті менеджера (управителя) з перевезень, для прийому на роботу іншого менеджера (управителя) з перевезень, якщо він більше не відповідає вимозі щодо доброї репутації чи професійної компетенції;

граничний строк, який не перевищує шість місяців, коли автомобільний перевізник повинен виправити ситуацію шляхом доведення того, що він має діюче та постійне місце заснування;

граничний строк, який не перевищує шість місяців, у випадку невиконання вимоги щодо задовільного фінансового стану, придатності транспортних засобів до експлуатації методом доведення того, що ця вимога знову буде виконуватися.

У разі втрати доброї репутації керівник та/або менеджер (управитель) з перевезень має скласти іспити відповідно до статті 34⁴ цього Закону.

Після усунення порушень або закінчення строку, що наданий автомобільному перевізнику, орган ліцензування приймає рішення за представленими автомобільним перевізником документами про усунення порушень або проводить позапланову перевірку.

У разі встановлення факту невиконання вимоги щодо усунення порушень орган ліцензування анулює ліцензію. Право на отримання автомобільним перевізником ліцензії на провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом настає не раніше ніж через шість місяців після анулювання ліцензії.

Інформація про визнання керівника та/або менеджера (управителя) з перевезень непридатним для управління діяльністю автомобільного перевізника, встановлення строку на усунення порушень автомобільним перевізником та анулювання ліцензії вноситься до Державного реєстру автомобільних перевізників.

Автомобільні перевізники, керівники та/або менеджери (управителі) з перевезень в установленому законодавством порядку мають право оскаржити рішення органу ліцензування.”;

 

5) статті 10 і 11 викласти в такій редакції:

“Стаття 10. Тарифна політика на автомобільному транспорті

Тарифна політика на автомобільному транспорті має задовольняти підприємницький інтерес, забезпечувати розвиток автомобільного транспорту, стимулювати впровадження новітніх технологій перевезень, застосування сучасних типів транспортних засобів та їх утримання.

Тарифна політика на автомобільному транспорті спрямована на забезпечення:

конкуренції;

стабільності, прозорості та прогнозованості тарифів;

балансу між платоспроможним попитом на послуги та обсягом обґрунтованих витрат на їх надання;

підприємницької діяльності та залучення інвестицій для оновлення та утримання транспортних засобів;

належного рівня оплати праці, умов праці та відпочинку персоналу автомобільного транспорту.

Підставою для перегляду рівня тарифів на послуги автомобільних перевізників є зміна умов виробничої діяльності, що не залежать від господарської діяльності автомобільного перевізника.

Перегляд рівня тарифів на послуги автомобільних перевізників здійснюється за результатами об’єктивного визначення фактичних обсягів перевезень на підставі обстеження пасажиропотоків, яке забезпечують організатори пасажирських перевезень.

Порядок визначення обсягів перевезень на підставі обстеження пасажиропотоків затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Реалізація тарифної політики передбачає затвердження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту:

типової методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту;

експлуатаційних норм середнього ресурсу, витрат складників колісних транспортних засобів і спеціальних машин, виконаних на колісних шасі (пневматичних шин, акумуляторних свинцевих стартерних батарей, змінних елементів систем нейтралізації забруднювальних речовин, інше) та норм витрат експлуатаційних матеріалів.

Органи місцевого самоврядування на підставі типової методики розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту встановлюють методики розрахунку тарифів на перевезення в межах відповідної адміністративної одиниці.

Стаття 11. Соціально значимі послуги на автомобільному транспорті

Надання соціально значимих послуг автомобільного транспорту здійснюється відповідно до законодавства про здійснення державних закупівель. Соціально значимі послуги надаються під час здійснення громадських пасажирських перевезень.

Соціально значимими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.

Обсяги соціально значимих послуг установлюються замовленням. Замовлення є невід’ємною частиною договору автомобільного перевізника з органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування.

Замовленням визначають:

планові обсяги перевезень пільгових пасажирів та пасажирів за регульованими тарифами у міському та внутрішньообласному сполученні;

плановий обсяг компенсаційних виплат за такі перевезення з урахуванням втрат доходів перевізника, порядок, умови та строки їх здійснення;

порядок здійснення компенсаційних виплат за перевезення у міжобласному сполученні.

Розмір компенсації втрат доходів від надання соціально значимих послуг повинен відповідати розміру коштів, достатньому для покриття обґрунтованих витрат автомобільного перевізника, пов’язаних з такими перевезеннями, з урахуванням прибутку, необхідного для його розвитку та сплати податкових зобов’язань. Компенсація втрат доходів здійснюється за рахунок і у межах коштів, передбачених в місцевих бюджетах на зазначену мету.

Розмір обґрунтованих витрат автомобільного перевізника визначається за типовою методикою розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту. Витрати від інших видів діяльності автомобільного перевізника не відносяться до витрат, пов’язаних з виконанням громадських пасажирських перевезень.

Розмір прибутку приймається на рівні, що є середнім для сектору громадських пасажирських перевезень, забезпечує беззбиткову діяльність та враховує фінансовий ризик, що виникає в автомобільного перевізника через надання соціально значимих послуг.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані:

укласти договір з автомобільним перевізником на надання соціально значимих послуг;

відповідно до закону забезпечувати компенсацію втрат доходів автомобільним перевізникам, які надають соціально значимі послуги;

за результатами річної фінансової звітності забезпечувати один раз на рік публікацію в засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті сукупного звіту щодо:

обраних автомобільних перевізників з виконання громадських пасажирських перевезень, зокрема соціально значимих;

виконання зобов’язань стосовно компенсаційних платежів кожному автомобільному перевізнику, з яким укладено договір на перевезення.”;

6) доповнити Закон статтею 13¹ такого змісту:

“Стаття 13¹. Технічне розслідування катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті

Технічному розслідуванню підлягають дорожньо-транспортні пригоди за участю рухомого складу автомобільних перевізників — фізичних осіб–підприємців або юридичних осіб, які здійснюють перевезення пасажирів та/або вантажів.

Технічне розслідування катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод, що трапилися за участю автомобільного транспорту загального користування, (технічне розслідування) проводиться з метою встановлення технічних і організаційних причин виникнення дорожньо-транспортних пригод та розроблення заходів щодо їх запобігання відповідно до порядку проведення технічних розслідувань катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод на автомобільному транспорті, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Технічне розслідування дорожньо-транспортних пригод державного рівня з дуже тяжкими наслідками (подія, в якій 10 і більше осіб загинуло та/або 25 і більше отримали травми) проводиться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, разом з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, та залученням інших центральних органів виконавчої влади, якщо інше не передбачено законодавством.

Технічне розслідування дорожньо-транспортних пригод державного рівня з тяжкими наслідками (подія, в якій від 5 до 10 осіб загинуло та/або від 15 до 25 отримали травми) проводиться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, якщо інше не передбачено законодавством.

Технічне розслідування дорожньо-транспортних пригод регіонального (подія, в якій від 3 до 5 осіб загинуло та/або від 10 до 15 осіб отримали травми) та місцевого рівня (подія, в якій до 3 осіб загинули та/або від 3 до 10 осіб отримали травми) проводиться територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.”;

7) у статті 14:

у частині другій слово “збитків” замінити словами “втрат доходів”;

частину третю викласти в такій редакції:

“Сільські, селищні, міські ради розробляють і затверджують програми розвитку та вдосконалення автомобільного транспорту на відповідній території та розбудови місць стоянок транспортних засобів з метою виконання водіями вимог законодавства України щодо режимів праці та відпочинку.”;

доповнити статтю після частини третьої новими частинами такого змісту:

“У процесі проектування, будівництва, реконструкції і ремонту об’єктів інфраструктури автомобільного транспорту, що використовуються пасажирами, необхідно обов’язково дотримуватися державних будівельних норм, зокрема стосовно забезпечення доступності для пасажирів з обмеженою мобільністю.

Експлуатація транспортних засобів загального призначення та об’єктів інфраструктури автомобільного транспорту, які використовуються пасажирами, без урахування потреб пасажирів з обмеженою мобільністю, особливо людей з ураженнями органів зору, слуху та опорно-рухового апарату, не дозволяється.

Допускається використання автобусів, які конструктивно не можуть бути обладнані (переобладнані) для перевезення пасажирів з інвалідністю на колясках відповідно до вимог чинних соціальних стандартів, за умови обладнання (переобладнання) їх для перевезення всіх інших категорій осіб з обмеженою мобільністю, особливо людей з ураженнями органів зору та слуху.

Фінансування заходів, спрямованих на задоволення потреб пасажирів з обмеженою мобільністю, особливо людей з ураженнями органів зору, слуху та опорно-рухового апарату, здійснюється за рахунок власників (балансоутримувачів) автомобільних транспортних засобів загального призначення та відповідних об’єктів інфраструктури автомобільного транспорту, шляхового господарства, які використовуються пасажирами, або орендарів згідно із договором оренди.”.

У зв’язку з цим частини четверту — восьму вважати відповідно частинами восьмою — дванадцятою;

8) статті 17 і 18 викласти в такій редакції:

“Стаття 17. Вимоги до персоналу автомобільного транспорту

Персонал автомобільного транспорту повинен відповідати визначеним законодавством вимогам, зокрема:

мати необхідний рівень професійної компетентності відповідно до законодавства;

забезпечувати якісне та безпечне надання послуг автомобільного транспорту;

ввічливо та уважно реагувати на звернення і скарги споживачів послуг автомобільного транспорту.

Підготовку, перепідготовку, атестацію та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів здійснюють у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, та Міністерства внутрішніх справ України.

Персонал автомобільного транспорту, пов’язаний із забезпеченням і безпосереднім виконанням робіт (операцій) обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, повинен проходити систематичне підвищення рівня спеціальних знань та/або складання іспитів.

Стаття 18. Особливості організації праці та контролю за роботою водіїв транспортних засобів

З метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов’язані:

організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;

вести облік режимів праці та відпочинку водіїв на основі відомостей обліку робочого часу та часу відпочинку водія, щомісячно складати графік змінності водіїв та зберігати їх не менше одного року після закінчення періоду, який вони охоплюють;

забезпечувати належний технічний стан транспортних засобів;

здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями і обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов’язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства України про працю.

Контроль за режимами праці та відпочинку водіїв здійснюється відповідно до Порядку здійснення державного нагляду (контролю) на автомобільному транспорті, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Організація контролю за режимами праці та відпочинку водіїв має забезпечувати перевірку не менше ніж 3 відсотки робочих днів водіїв за календарний рік, зокрема під час рейдової перевірки на дорозі не менш ніж 30 відсотків та на підприємствах — не менш ніж 50 відсотків робочих днів.

Перевірки на дорогах повинні бути організовані в різних місцях і проводитися в будь-який час та охоплювати достатньо велику частину дороги, щоб перешкодити об’їзду пунктів перевірки.

Під час перевірки на дорозі контроль за режимами праці та відпочинку водіїв повинен проводитися без дискримінації за такими ознаками:

країна реєстрації транспортного засобу;

країна проживання водія;

країна, де зареєстрований автомобільний перевізник;

місця початку та закінчення перевезення;

вид тахографа: аналоговий чи цифровий.

Перевірки проводяться за системою випадкової вибірки з урахуванням відповідного географічного балансу.

Вимоги до робочого часу та часу відпочинку водіїв, відомості обліку робочого часу і часу відпочинку водія, графіка змінності водіїв колісних транспортних засобів встановлюються відповідно до Положення про робочий час та час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, яке затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Для мобільного працівника кількість робочих годин протягом тижня може становити до 60 годин за умови, що протягом чотирьох місяців середня тривалість робочого тижня становить 48 годин і процедура залучення працівника до надурочних робіт витримана відповідно до вимог законодавства про працю.”;

9) доповнити Закон статтею 18¹ такого змісту:

“Стаття 18¹. Індивідуальна контрольна книжка водія

Водії транспортних засобів, що належать резидентам, які не обладнані тахографами відповідно до законодавства, за винятком зазначених в пункті 5 статті 20 цього Закону, ведуть індивідуальну контрольну книжку водія.

Вимоги до індивідуальної контрольної книжки водія встановлюються відповідно до Положення про робочий час та час відпочинку водіїв автотранспортних засобів, яке затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Індивідуальна контрольна книжка водія повинна містити таку інформацію:

прізвище, ім’я та по батькові керівника автомобільного перевізника чи уповноваженої особи, відповідальної за облік робочого часу та часу відпочинку водіїв;

найменування автомобільного перевізника;

прізвище, ім’я та по батькові водія;

місце розташування службового приміщення автомобільного перевізника;

відомості про використаний робочий час та час відпочинку (заповнюються водієм).

Індивідуальна контрольна книжка водія повинна бути підписана керівником чи уповноваженою особою, відповідальною за облік робочого часу та часу відпочинку водіїв автомобільного перевізника.

Водії здають індивідуальну контрольну книжку водія для зберігання на підприємстві. Строк зберігання повинен бути не менше одного року після закінчення періоду, який вона охоплює. Індивідуальна контрольна книжка водія повинна містити інформацію про режими праці та відпочинку водія за поточний день та попередні 28 днів та оновлюватися кожного місяця.

На запит осіб, уповноважених відповідно до цього Закону на здійснення контролю на підприємстві, повинна надаватися копія індивідуальних контрольних книжок, які зберігаються на підприємстві.

Особам, уповноваженим відповідно до цього Закону на здійснення перевірки на дорозі, водії надають для перевірки режимів праці та відпочинку індивідуальну контрольну книжку водія за поточний період. У разі необхідності підтвердження режимів праці та відпочинку за попередні 28 днів водій надає для перевірки індивідуальну контрольну книжку за попередній місяць.”;

10) статті 19 і 20 викласти в такій редакції:

“Стаття 19. Класифікація транспортних засобів за конструкцією і призначенням

Транспортні засоби поділяють на транспортні засоби загального, спеціалізованого та спеціального призначення, які виконують спеціальні робочі функції.

Класифікацію, визначення категорій та позначення транспортних засобів за конструкцією з урахуванням норм Женевської Угоди 1958 року визначено у додатку до Закону України “Про дорожній рух”.

Класифікацію автобусів стосовно параметрів комфортності здійснюють згідно з Міжнародною системою класифікації туристичних автобусів, схваленою Генеральним секретаріатом Міжнародного союзу автомобільного транспорту.

Порядок визначення класу комфортності автобусів, сфери їх використання за видами сполучень та режимами руху затверджує Кабінет Міністрів України.

Стаття 20. Вимоги до транспортних засобів і частин до них

Конструкція та технічний стан транспортних засобів, а також їх частини мають відповідати вимогам, встановленим законодавством та забезпечувати:

безпеку людей, які користуються транспортними засобами чи беруть участь у дорожньому русі;

відповідність нормам стосовно викидів забруднювальних речовин, парникових газів, електромагнітних завад, рівню шуму та інших чинників негативного впливу на людину та довкілля;

запобігання пошкодженню транспортними засобами доріг та їх облаштування;

ефективне використання енергетичних ресурсів, частин і експлуатаційних матеріалів;

захист від незаконного використання транспортних засобів та запобігання пошкодженню вантажів;

збереження властивостей безпеки від моменту виготовлення транспортного засобу до його утилізації;

відповідність іншим вимогам законодавства.

Транспортні засоби та частини до них повинні відповідати вимогам нормативної і конструкторської документації та мати марковання для їх ідентифікації.

Технічні вимоги до обладнання, що встановлюється на таксі, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Транспорті засоби категорій М₂, М₃ та N₂, N₃, які використовуються для надання послуг з перевезень пасажирів та/або вантажів, повинні бути обладнаними тахографами затвердженого типу згідно з вимогами ЄУТР.

Транспортні засоби, виготовлені після 16 червня 2010 року, мають бути обладнані цифровими тахографами. У разі виходу з ладу аналогового тахографа він має бути замінений на цифровий.

Тахограф повинен мати верхню межу вимірювань швидкості щонайменше 125 км/год. Тахографи використовуються з картками або тахокартами затвердженого типу згідно з вимогами ЄУТР.

Роботи з установлення, перевірки, адаптації та технічного обслуговування контрольних пристроїв (тахографів) в автомобільних транспортних засобах повинні виконуватися відповідно до вимог ЄУТР.

Власники або особи, які експлуатують транспортні засоби, що повинні бути обладнані контрольними пристроями (тахографами), не мають права здійснювати їх установлення, перевірку, адаптацію та технічне обслуговування.

Тахографами можуть бути не обладнані транспортні засоби:

1) категорій N₂, N₃, М₂, М₃ з конструктивною максимальною швидкістю менше 40 км/год або виготовлені до 2000 року, крім транспортних засобів, які беруть участь в міжнародних перевезеннях;

2) категорій М₂, М₃ на автобусних маршрутах протяжністю до 50 км;

3) категорій N₂, N₃, М₂, М₃, які використовуються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб на внутрішніх перевезеннях без використання праці найманих водіїв;

4) категорій N₂, N₃, які використовуються сільськогосподарськими підприємствами, підприємствами лісового господарства, рибними та комунальними господарствами виключно для цілей цих підприємств в радіусі 100 кілометрів від свого місця розташування;

5) категорій N₂, N₃, М₂, М₃, які використовуються для потреб Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Міністерства оборони України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, а також Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Міністерства охорони здоров’я України.

До міжнародних перевезень пасажирів та вантажів допускаються транспортні засоби, обладнані пристроями для обмеження швидкості відповідно до цієї статті, на які є документи, що підтверджують їх відповідність вимогам щодо безпеки руху та екологічної безпеки країн, на територію яких передбачено в’їзд, а також національні реєстраційні документи, документи стосовно страхування, номерні та розпізнавальні знаки.

Причепи та напівпричепи, які використовуються для міжнародних перевезень вантажів, можуть мати реєстраційні документи, номерні та розпізнавальні знаки іншої держави, у якій вони зареєстровані.

Конструкція та технічний стан транспортних засобів, які використовуються під час виконання міжнародних перевезень, мають відповідати вимогам законодавства України та іноземної держави, дозвіл на проїзд територією якої одержав власник транспортного засобу.

У транспортному засобі, призначеному для міжнародних перевезень небезпечних вантажів, крім документів, що підтверджують їх відповідність вимогам, визначеним цією статтею, мають бути документи про допущення до перевезень таких вантажів, які видаються в порядку, встановленому уповноваженим органом.

У транспортному засобі, призначеному для міжнародних перевезень швидкопсувних вантажів, крім документів, що підтверджують їх відповідність вимогам, визначеним цією статтею, мають бути документи про допущення до перевезень таких вантажів, які видаються в порядку, встановленому уповноваженим органом.

Пристроями для обмеження швидкості повинні бути обладнані такі транспортні засоби:

1) категорій N₂, N₃, які використовуються для міжнародних ватажних перевезень;

2) категорій М₂, М₃, які використовуються для міжнародних пасажирських перевезень;

3) категорій N₂, N₃ з датою першої реєстрації в Україні після 1 січня 2008 року;

4) категорій М₂, М₃ з датою першої реєстрації в Україні після 1 січня 2008 року;

5) категорій М₂, М₃ спеціалізованого призначення, призначені для перевезення школярів.

Пристрої для обмеження швидкості, якими обладнано транспортні засоби, повинні відповідати вимогам технічних приписів та бути налаштовані так, щоб максимальна швидкість транспортних засобів категорій N₂, N₃ не могла перевищувати 90 км/год, транспортних засобів категорій М₂, М₃ — не могла перевищувати 100 км/год.

Пристрої для обмеження швидкості, якими обладнано транспортні засоби категорій М₂, М₃ спеціалізованого призначення, призначені для перевезення школярів, повинні обмежувати максимальну швидкість руху таких автобусів до 70 км/год.

Встановлення, налаштування, технічне обслуговування, ремонт та перевірка пристроїв обмеження швидкості руху транспортних засобів здійснюється в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Пристроями для обмеження швидкості можуть бути не обладнані транспортні засоби:

1) категорій М₂, М₃ з конструктивною максимальною швидкістю менше 100 км/год (крім автобусів спеціалізованого призначення, призначених для перевезення школярів);

2) категорій N₂, N₃ з конструктивною максимальною швидкістю менше 90 км/год;

3) які застосовують як громадський або комунальний транспорт виключно в умовах міста;

4) які експлуатуються винятково поза дорогами загального користування.

Порядок встановлення вимог щодо обладнання транспортних засобів обмежувачами швидкості, тахографами та використання карток визначає Кабінет Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, з урахуванням вимог ЄУТР затверджує:

порядок ведення переліку суб’єктів господарювання, що здійснюють установлення та технічне обслуговування контрольних пристроїв (тахографів), обмежувачів швидкості на транспортних засобах. Цей порядок має передбачати, зокрема, вимоги до формування та оприлюднення цього переліку на офіційному веб-сайті, а також вимоги до доброї репутації та процедуру звітування цих суб’єктів господарювання про виконані роботи та форму такого звіту в електронному вигляді;

порядок обігу карток, що використовуються в контрольних пристроях (тахографах);

інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів), обмежувачів швидкості на транспортних засобах.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, з урахуванням вимог Угоди про міжнародні перевезення швидкопсувних харчових продуктів та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для цих перевезень, затверджує порядок видачі свідоцтв про відповідність транспортного засобу вимогам зазначеної Угоди.

Вантаж, що перевозиться, має бути розміщений та закріплений відповідно до європейських стандартів, Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.”;

11) статтю 22 виключити;

12) доповнити Закон статтями 22¹—22³ такого змісту:

“Стаття 22¹. Суб’єкти мережі забезпечення технічної експлуатації транспортних засобів

До суб’єктів мережі забезпечення технічної експлуатації транспортних засобів відносять:

1) авторизоване ремонтне підприємство, що має авторизованих виконавців, відповідає вимогам виробника і законодавства;

2) неавторизоване ремонтне підприємство, яке може мати:

неавторизованого виконавця, який не функціонує в системі дистрибуції, встановленій виробником та/або постачальником транспортних засобів, які він ремонтує та обслуговує;

авторизованого виконавця в системі дистрибуції певного постачальника відповідно до того ступеня, в якому він надає послуги з ремонту та обслуговування транспортних засобів, стосовно яких він не є членом системи дистрибуції постачальника;

3) неавторизований дистриб’ютор, який може бути:

дистриб’ютором запасних частин транспортних засобів, який не функціонує в системі дистрибуції, встановленій постачальником транспортних засобів, дистрибуцію запасних частин для яких він здійснює;

авторизованим дистриб’ютором в системі дистрибуції певного постачальника, в тій мірі, в якій він здійснює дистрибуцію запасних частин для транспортних засобів, стосовно яких він не є членом системи дистрибуції відповідного постачальника;

4) підприємство системи вибіркової дистрибуції, в якій постачальник зобов’язується продавати за контрактом товари або послуги прямо або опосередковано лише дистриб’юторам, які обрані на основі спеціальних критеріїв та зобов’язуються не продавати такі товари або послуги неавторизованим дистриб’юторам на території, що зарезервована постачальником для функціонування цієї системи;

5) пов’язані із суб’єктами мережі забезпечення технічної експлуатації транспортних засобів підприємства:

а) підприємство, в якому сторона угоди прямо або опосередковано має більше половини голосів або має право призначати більше половини членів наглядового органу, управлінського органу чи органів, які юридично представляють підприємство, або має право управляти справами підприємства;

б) підприємство, яке прямо або опосередковано має права, зазначені у підпункті “а”, стосовно сторони угоди;

в) підприємство, стосовно якого підприємство, зазначене у підпункті “б”, прямо або опосередковано має права, зазначені у підпункті “а”;

г) підприємство, стосовно якого сторона угоди разом з одним або більше підприємствами, зазначеними у підпунктах “а”, “б” або “в”, або стосовно яких два або більше таких підприємств спільно мають права, зазначені у підпункті “а”;

ґ) підприємство, стосовно якого права, зазначені у підпункті “а”, спільно мають сторони угоди або їх відповідно пов’язані підприємства, зазначені у підпунктах “а” — “г”, або одна чи більше сторін угоди, або одне чи більше пов’язаних з ними підприємств, зазначених у підпунктах “а” — “г”, та одна або більше третіх сторін.

Підприємства, виробничі асоціації підприємств однієї мережі забезпечення технічної експлуатації транспортних засобів укладають вертикальні угоди і узгоджують дії в мережі забезпечення технічної експлуатації транспортних засобів з урахуванням норм антимонопольного законодавства і відслідковують свою частку на ринку певного товару або послуг.

Інформаційне забезпечення постачальнику транспортних засобів і авторизованому виконавцеві, а також на договірних засадах за обґрунтовану плату неавторизованому виконавцеві на його запит або іншим заінтересованим особам надає виробник транспортних засобів, його систем і складових частин. Якщо інформаційне забезпечення в певній частині є об’єктом права інтелектуальної власності або новітньою технологією, виробник може у письмовій формі обґрунтовано відмовити у доступі до неї.

Вимоги до інформаційного забезпечення та порядок надання його виробником, дистриб’ютором, постачальником транспортних засобів, його систем, складових частин для забезпечення технічної експлуатації, обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

 

Стаття 22². Забезпечення технічної експлуатації транспортних засобів

Автомобільні перевізники, підприємства, що використовують транспортні засоби, протягом експлуатаційного життєвого циклу транспортного засобу дотримуються норм безпечності його технічного стану, встановлених виробником та законодавством, норм охорони праці, пожежної безпеки, правил дорожнього руху, охорони навколишнього природнього середовища та забезпечення санітарного стану.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, затверджує:

правила технічної експлуатації колісних транспортних засобів, правила технічної експлуатації коліс та пневматичних шин колісних транспортних засобів категорій L, M, N, O і спеціальних машин, створених на їх шасі, правила технічної експлуатації свинцевих стартерних акумуляторних батарей транспортних засобів та спеціальних машин, створених на колісних шасі, правила технічної експлуатації інших складових частин транспортних засобів, порядок періодичного підвищення рівня спеціальних знань з питань утримання транспортних засобів, їх складових частин та систем (один раз на п’ять років). Зазначені правила повинні дотримуватися всіма особами, які зобов’язані утримувати транспортні засоби у безпечному технічному стані;

перелік основних складових частин, предметів обладнання та експлуатаційних матеріалів укомплектованого транспортного засобу, які підлягають утилізації, протягом експлуатаційного життєвого циклу, перелік складових частин, повторне використання яких створює загрозу життю та навколишньому природньому середовищу і які заборонені, перелік експлуатаційних рідин, що підлягають утилізації на спеціалізованих підприємствах, перелік матеріалів, предметів обладнання та частин, які можуть містити свинець, ртуть, кадмій та шестивалентний хром;

правила надання послуг з технічного обслуговування та ремонту колісних транспортних засобів, їх систем, складових частин, положення про технічне обслуговування та ремонту колісних транспортних засобів, у якому залежно від кліматичних умов передбачено протягом експлуатаційного життєвого циклу необхідність здійснення суб’єктами інфраструктури автомобільного транспорту технічного обслуговування, зокрема регламентованого виробником сезонного обслуговування із заміною експлуатаційних рідин (оливи двигунів і силових передач, робочі тіла систем управління, моторне паливо, інші), матеріалів (мастильні, для полегшення пуску двигуна, захисту від корозійних ушкоджень), складових частин (пневматичні шини і колеса) на відповідний сезон.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті довідкову інформацію про дату настання поточного сезону експлуатації транспортних засобів у регіонах.

Стаття 22³. Технічне обслуговування і ремонт транспортних засобів

Виконавці технічного обслуговування і ремонту дотримуються норм виробника та документів, зазначених у статтях 22¹ і 22² цього Закону, і повинні мати:

виробничі будівлі та споруди, що відповідають нормам охорони праці та навколишнього природного середовища, пожежної безпеки або нормам, установленим виробником транспортних засобів стосовно таких будівель та споруд;

власні або орендовані засоби технічного обслуговування і ремонту, що відповідають установленим законодавством вимогам;

персонал необхідного рівня професійної кваліфікації та компетентності відповідно до видів виконуваних робіт;

інформаційне забезпечення від виробника транспортних засобів, його систем і складових частин;

технологічну документацію, яка забезпечує безпечність виробничих процесів для людей і навколишнього природного середовища, безпечність транспортного засобу, що відремонтований або пройшов технічне обслуговування, певної моделі, торгової марки, а також його системи, частини.

Вимоги до виконавця технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів протягом експлуатаційного життєвого циклу, процедури з підтвердження відповідності транспортного засобу після технічного обслуговування та/або ремонту встановлюються у технічному регламенті технічного обслуговування і ремонту колісних транспортних засобів, який затверджує Кабінет Міністрів України.

У період дії гарантійних зобов’язань виробник не має права відмовлятися від передбачених законом гарантій, зокрема за умови, що гарантійне технічне обслуговування або ремонту проведено згідно з вимогами інформаційного забезпечення від виробника, авторизованим чи неавторизованим виконавцем підприємства будь-якої мережі забезпечення технічного сервісу відповідно до частини другої статті 22¹ цього Закону та з використанням запасних частин неавторизованого дистриб’ютора, якщо не доведено, що зазначені роботи (операції) виконані з порушеннями вимог його інформаційного забезпечення.

Виконавець технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, його систем, частин використовує запасні частини з відповідним маркованням. Якщо замовник використовує для ремонту складові частини транспортних засобів, які йому надає замовник відповідних послуг, гарантійні зобов’язання виконавця на такі частини не поширюються.

Виробник оригінальних запасних частин наносить логотип, марковання, символ власного бренду в такий спосіб, щоб споживач міг відрізняти їх від запасних частин іншого походження.

Власник транспортного засобу або особа, яка його утримує:

забезпечує своєчасне і в повному обсязі проведення робіт з технічного обслуговування і ремонту згідно з нормами, нормативами, встановленими інформаційним забезпеченням від виробника для визначених умов технічної експлуатації;

у разі потреби застосовує оригінальні і неоригінальні запасні частини з маркованням, коригує відповідно до положення про технічне обслуговування та ремонту транспортних засобів норми, нормативи, встановлені інформаційним забезпеченням від виробника, якщо фактичні умови технічної експлуатації транспортних засобів відрізняються від тих, що визначені виробником;

згідно з положенням про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів суб’єкт господарювання, який утримує такі засоби, або підприємство технічного сервісу, яке обслуговує транспортні засоби на умовах договору, затверджує скориговані відповідно до його виробничих умов норми (нормативи) щодо технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів у післягарантійний період, зокрема для переобладнаних у сфері технічної експлуатації транспортних засобів, для прийняття прогресивних технологічних рішень з технічного обслуговування і ремонту, для застосування сучасних експлуатаційних матеріалів;

готує до утилізації або видалення транспортні засоби та їх складові частини, що втратили споживчі властивості протягом життєвого циклу.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, здійснює технічне регулювання у сфері технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, формує та веде перелік виконавців, які підтвердили відповідність послуг, що надаються, встановлює порядок формування та ведення переліку застосованих відповідно до законодавства засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонту транспортного засобу.

Порядок гарантійного обслуговування, ремонту або гарантійної заміни колісних транспортних засобів затверджує Кабінет Міністрів України.”;

 

 

 

13) статтю 23 викласти в такій редакції:

“Стаття 23. Перевірка придатності транспортних засобів до експлуатації

Придатність транспортних засобів до експлуатації встановлюється шляхом проведення перевірки їх конструкції, технічного стану та укомплектованості в процесі:

обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації. Порядок проведення обов’язкової перевірки придатності колісних транспортних засобів до експлуатації затверджує Кабінет Міністрів України. У цьому порядку повинні бути визначені обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, технічний опис, зразок сертифіката придатності колісного транспортного засобу до експлуатації, інші норми відповідно до Закону України “Про дорожній рух”;

здійснення заходів щодо забезпечення проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації у період між обов’язковими перевірками автомобільними перевізниками, іншими суб’єктами господарювання, які утримують транспортні засоби. Порядок проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації автомобільними перевізниками затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту. Цей порядок повинен передбачати щозмінну візуальну перевірку придатності транспортного до експлуатації водієм, що змінює іншого водія на маршруті чи на початку зміни. Перевірка щодо укомплектованості, внесення в конструкцію і комплектність самовільних змін проводиться щокварталу для пасажирських та щопівроку для вантажних транспортних засобів;

придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації. Порядок проведення придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації затверджує Кабінет Міністрів України.

Обов’язкова перевірка придатності транспортних засобів до експлуатації або еквівалентні види перевірки транспортних засобів, проведені в інших державах, визнають в Україні за умови, що вони охоплюють необхідний обсяг перевірок, а строк їх дії не закінчився.”;

14) доповнити Закон статтею 23¹ такого змісту:

“Стаття 23¹. Придорожня перевірка придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації

Придорожню перевірку придатності до експлуатації комерційних транспортних засобів резидентів і нерезидентів здійснюють інспектори органу державного нагляду (контролю) та у разі потреби із залученням експертів з питань перевірки придатності до експлуатації з використанням технічних можливостей пунктів технічного контролю за дорученням органу державного нагляду (контролю).

Придорожня перевірка придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації може проводитися разом з рейдовими перевірками.

Інспектори, які проводять придорожню перевірку придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації:

повинні пройти навчання як експерти з питань перевірки придатності до експлуатації без включення до реєстру експертів з питань перевірки придатності до експлуатації та без права отримання індивідуальної печатки або повинні залучати до перевірки експертів з питань перевірки придатності до експлуатації на комерційних засадах;

повинні пройти навчання і здати іспити з питань перевірки дотримання норм щодо розміщення і закріплення вантажу;

повинні мати засоби для електронного зв’язку або інші засоби для забезпечення процесів перевірки технічного стану.

Придорожня перевірка придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації повинна проводитися поза проїзною частиною автомобільних магістралей, автомобільних доріг (вулиць) переважно на спеціально обладнаному місці, яке повинно мати зручні для комерційних транспортних засобів під’їзні/виїзні дороги і не бути віддалене від основної дороги більш як на 400 метрів. Автобуси повинні перевірятися на кінцевих зупинках маршруту.

Критеріями для зупинки транспортного засобу є:

реєстраційний номер, інформаційні таблиці стосовно перевезення небезпечного вантажу забруднені наскільки, що їх інформацію неможливо зчитати;

зовнішні світлові прилади: пошкоджені; їх світлофільтри відсутні або розбиті; колір світлофільтрів не відповідає встановленим вимогам; відсутні, невідповідно функціонують;

пневматичні шини не відповідають встановленим вимогам з питань технічної експлуатації;

задні і бокові захисні пристрої пошкоджені, не закріплені;

марковання стосовно проведення обов’язкової перевірки придатності до експлуатації та інше, передбачене законодавством відсутнє;

вантаж не відповідно розміщено, закріплено;

надмірна димність викидів випускної системи двигуна;

траєкторія руху причепа не відповідає траєкторії руху тягача;

витоки експлуатаційних рідин із складових частин транспортного засобу;

не закріплені частини вантажу або транспортного засобу під час руху коливається так, що виходять за габарити складових частин транспортного засобу;

світлорозподіл фар дальнього, ближнього світла не відповідає вимогам;

одне із коліс заблоковане, здеформовано, відсутнє;

гальмова пневмосистема не герметична;

оцінки ризиків для зупинки транспортного засобу здійснюють відповідно до Порядку проведення придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації.

На першому етапі придорожня перевірка придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації передбачає:

ознайомлення з останнім сертифікатом придатності до експлуатації, звітом придорожньої перевірки придатності до експлуатації;

проведення візуальної оцінки придатності транспортного засобу до експлуатації, усунення недоліків, що були виявлені під час попередньої придорожньої перевірки;

проведення візуальної оцінки розміщення і закріплення вантажу на транспортному засобі;

прийняття рішення про передачу транспортного засобу на поглиблений другий етап перевірки.

Підставою для прийняття рішення про проведення поглибленої перевірки є наявність візуально визначених істотних та/або небезпечних невідповідностей транспортного засобу чи невідповідність наданих документів з питань придатності транспортного засобу до експлуатації, а також письмове розпорядження керівника органу державного нагляду (контролю) щодо проведення перевірки транспортних засобів перевізників, які мають високий ступінь ризику використання їх транспортних засобів.

Придорожня перевірка придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації на другому етапі відповідно до порядку проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації передбачає проведення перевірки одного або кількох таких елементів, як ідентифікаційні дані; система кермування; оглядовість; зовнішні світлові прилади та електрообладнання; осі, колеса, пневматичні шини та підвіска; шасі та складові частини, що прикріплені до шасі; інше обладнання, зокрема тахограф, обмежувач швидкості; екологічні характеристики викидів забруднюючих речовин; витоки палива чи мастильних матеріалів (олив). Систему гальмування і викиди забруднюючих речовин у разі можливості перевіряють відповідно до методів, наведених в порядку проведення обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації. Перед перевіркою інспектор бере до уваги інформацію останнього сертифіката придатності до експлуатації та/або останнього звіту придорожньої перевірки придатності до експлуатації за наявності. Залежно від обставин інспектор може брати до уваги також будь-який інший документ, виданий уповноваженим органом відповідно до міжнародного договору і наданий водієм.

У разі коли відповідність складової частини транспортного засобу підтверджено наданими водієм документами, а під час візуальної перевірки не виявлено істотної або небезпечної невідповідності такої частини, системи, поглиблена перевірка не проводиться протягом трьох місяців.

Якщо інспектор за результатами придорожньої перевірки встановив, що недоліки технічного стану комерційного транспортного засобу є істотними чи небезпечними та можуть становити загрозу учасникам дорожнього руху, він приймає рішення щодо проведення поглибленої перевірки такого засобу в:

пересувному пункті технічного контролю органу державного нагляду (контролю) — місці проведення поглибленої придорожньої перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації з єдиним комплексом пересувного устатковання та підготовленим персоналом, що відповідають вимогам до пункту технічного контролю, відповідно до порядку проведення обов’язкової перевірки придатності колісних транспортних засобів до експлуатації;

пункті технічного контролю органу державного нагляду (контролю), розташування якого визначено (визначений пункт технічного контролю) органом державного нагляду (контролю) — місці проведення поглибленої придорожньої перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації з єдиним комплексом стаціонарного устатковання та підготовленим персоналом, що відповідають вимогам до пункту технічного контролю;

найближчому пункті технічного контролю для проведення обов’язкової перевірки придатності транспортного засобу до експлуатації відповідно до статті 23 цього Закону за згодою водія транспортного засобу.

У разі незгоди водія на проведення перевірки в найближчому пункті технічного контролю або отримання істотних чи небезпечних недоліків щодо придатності до експлуатації використання транспортного засобу може бути тимчасово припинено згідно із законодавством до усунення зазначених недоліків.

У разі виявлення за результатами поглибленої перевірки з використанням устатковання невідповідностей за її проведення стягується плата, що дорівнює витратам на проведення перевірки, розмір якої визначається відповідно порядку проведення придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації.

Загальна кількість придорожніх перевірок протягом календарного року повинна становити не менш як 5 відсотків середньої кількості зареєстрованих за цей час в Україні комерційних транспортних засобів кожної категорії. В такому ж співвідношенні перевіряють транспортні засоби, що зареєстровані або допущені до дорожнього руху в інших державах, але експлуатуються в Україні.

Персонал органу державного нагляду (контролю) повинен бути вільним від будь-якого конфлікту інтересів, які можуть вплинути на упередженість і об’єктивність проведення перевірки.

Порядок проведення придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації повинен передбачати:

умови відбору транспортних засобів для придорожньої перевірки придатності до експлуатації без дискримінації за ознакою громадянства водія, держави реєстрації або держави, в якій транспортний засіб допущено до експлуатації;

метод визначення ступеня ризику від експлуатації транспортного засобу та у разі перевищення такого ступеня для певного транспортного засобу понад 80 відсотків добровільні перевірки такого засобу на придатність до експлуатації.

Відповідно перевізник для зниження ступеня ризику може добровільно проводити обов’язкову перевірку придатності до експлуатації частіше, ніж передбачено граничною тривалістю періодів між такими перевірками відповідно до статті 35² Закону України “Про дорожній рух”.

Під час проведення придорожньої перевірки придатності до експлуатації комерційних транспортних засобів контролюється дотримання норм щодо розміщення та закріплення вантажу. Відповідна класифікація та процедура оцінки невідповідностей визначається у порядку проведення придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації.

У разі виявлення істотних і небезпечних недоліків у розміщенні та закріпленні вантажу використання транспортного засобу може бути тимчасово припинено згідно із законодавством до усунення зазначених недоліків.

За результатами придорожньої перевірки інспектор оформляє звіт за формою, визначеною у порядку проведення придорожньої перевірки придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації. Звіт реєструється у базі даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, надається водієві транспортного засобу та інформується у встановленому порядку уповноважений орган про виявлені небезпечні недоліки щодо придатності комерційних транспортних засобів до експлуатації для оформлення статистичних спостережень.”;

15) статтю 24 викласти в такій редакції:

“Стаття 24. Вимоги до автомобільних палив, інших експлуатаційних матеріалів та паливної економічності транспортних засобів

Автомобільні палива та інші експлуатаційні матеріали, що використовуються на транспортних засобах, повинні відповідати вимогам законодавства, технічних регламентів, технічних приписів, конструкторської і експлуатаційної документації виробників транспортних засобів.

У документації щодо затвердження конструкції, експлуатаційній документації на транспортний засіб та інформаційному забезпеченні від виробника має бути зазначено інформацію про марку і екологічний клас палива, мастильних матеріалів (олив), які можуть застосовуватися для транспортного засобу, нормативи вмісту діоксиду вуглецю у викидах забруднюючих речовин та показників паливної економічності транспортного засобу (для електромобіля/гібридного автомобіля — про витрати електроенергії, електроенергії/паливної економічності та запасу ходу).

Автомобільні палива та мастильні матеріали (оливи) на місці реалізації повинні відповідати вимогам законодавства, що має бути документально підтверджено.”;

16) у частині другій статті 29 слова “компенсацію відповідно до закону” замінити словами “компенсацію втрат їх доходів відповідно до закону”;

17) частини другу і третю статті 30 викласти в такій редакції:

“Автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов’язаний:

забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт;

забезпечувати перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення проведення перевірки наявності у пасажирів документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовляти у міжнародному перевезенні пасажирам, які не пред’явили необхідних документів;

забезпечувати проведення перевірки придатності до експлуатації та санітарного стану автобусів чи таксі перед початком роботи;

забезпечувати водіїв необхідною документацією;

утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення;

забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки чи місця призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через несправність транспортного засобу.

Автомобільний самозайнятий перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов’язаний:

утримувати транспортні засоби в належному технічному та санітарному стані, забезпечувати їх своєчасне подання для посадки пасажирів та відправлення;

забезпечувати проїзд пасажирів до зупинки чи місця призначення за маршрутом без додаткових витрат у разі припинення поїздки через несправність транспортного засобу;

забезпечувати перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення перевірку наявності у пасажирів документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та відмовляти у міжнародному перевезенні пасажирам, які на його вимогу не пред’явили необхідних документів;

проходити обов’язкову перевірку придатності транспортного засобу до експлуатації в установленому порядку.”;

18) статті 31 і 34 викласти в такій редакції:

“Стаття 31. Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування

Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування (міських, приміських та міжміських (внутрішньообласних та міжобласних), з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про здійснення громадських пасажирських перевезень, в якому встановлюються перелік маршрутів загального користування (рейсів), які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, стандарти якості транспортного обслуговування населення, соціальні стандарти, строк роботи автомобільного перевізника, зобов’язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під’їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів). Порядок компенсації втрат доходів автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів встановлюється замовленням, яке є невід’ємною частиною договору, відповідно до статті 11 цього Закону.

У договір можуть бути включені інші питання за згодою сторін.”;

“Стаття 34. Вимоги до автомобільного перевізника та суб’єкта господарювання, що здійснює перевезення для власних потреб

Автомобільний перевізник та суб’єкт господарювання, що здійснює перевезення для власних потреб, повинні:

виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/або вантажів;

утримувати транспортні засоби;

забезпечувати здійснення контролю за технічним і санітарним станом транспортних засобів перед виїздом на маршрут;

забезпечувати проведення медичного огляду водіїв;

забезпечувати спеціальне навчання керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та водіїв транспортних засобів;

організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;

забезпечувати умови для праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

вести облік режимів праці і відпочинку водіїв транспортних засобів у спосіб, передбачений законодавством, за допомогою відомості обліку робочого часу та відпочинку водія та/або індивідуальної контрольної книжки водія, та/або бланків підтвердження діяльності, та/або карток та даних цифрового тахографа в друкованому вигляді, та/або даних в електронній формі;

надавати для здійснення контролю, якщо це передбачено законодавством, інформацію про режими праці і відпочинку водіїв транспортних засобів;

забезпечувати проведення інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту;

забезпечувати безпеку дорожнього руху;

забезпечувати водіїв відповідною документацією щодо перевезення пасажирів.”;

19) доповнити Закон статтями 34¹—34⁷ такого змісту:

“Стаття 34¹. Вимоги до доброї репутації автомобільного перевізника

Умови щодо доброї репутації передбачають, що керівник автомобільного перевізника, менеджер (управитель) з перевезень, фізична особа – підприємець під час провадження діяльності з перевезення не були притягнуті до кримінальної відповідальності за:

злочини у сфері економічної діяльності;

грубе порушення законодавства про працю;

злочини у сфері службової діяльності та професійної відповідальності, пов’язаної з наданням публічних послуг;

злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;

злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту;

незаконне переправлення осіб через державний кордон України.

Умови щодо доброї репутації передбачають, що сума адміністративно-господарських та адміністративних штрафів, накладених на автомобільного перевізника, його керівника, менеджера (управителя) з перевезень, водіїв під час здійснення перевезень територією України, стосовно яких завершено усі передбачені процедури оскарження, не перевищує протягом календарного року суми, встановленої Кабінетом Міністрів України щодо:

перевищення водієм граничного часу керування більш як на 14 годин для шестиденного періоду або більш як 22,5 години для двотижневого періоду праці та відпочинку (порушення більш як 25 відсотків);

перевищення водієм добового часу керування більш як на 4,5 години (порушення більш як 50 відсотків) без здійснення перерви або без неперервного добового часу відпочинку;

відсутності тахографа та/або обмежувача швидкості або використання пристрою, здатного змінювати дані тахографа та/або налаштування обмежувача швидкості, чи підробки протоколів щодо налаштувань тахографів та/або обмежувачів швидкості, або даних, завантажених із тахографа та/або картки водія;

водіння без картки водія та/або з підробленою карткою водія, або з карткою, власником якої не є водій цього транспортного засобу або яку отримано на основі недостовірної інформації та/або підроблених документів;

водіння без свідоцтва професійної компетенції водія;

водіння без сертифіката придатності транспортного засобу до експлуатації або документа щодо підтвердження придатності транспортного засобу до експлуатації відповідно до міжнародних договорів, за наявності істотних та небезпечних недоліків транспортного засобу, що потребує тимчасового припинення використання транспортного засобу до усунення недоліків;

дорожнє перевезення небезпечних вантажів, заборонених для перевезення, або транспортування таких вантажів в упаковці, що не відповідає встановленим вимогам, або без ідентифікації небезпечних вантажів на транспортному засобі та потребує тимчасового припинення використання транспортного засобу;

надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів без ліцензії, договору на здійснення пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування. Підтвердженням наявності відповідних документів може бути інформація про реєстрацію в Державному реєстрі автомобільних перевізників;

перевезення пасажирів, що стоять в автобусах, конструкція яких не передбачає місць для таких пасажирів, а на міжміських і міжнародних маршрутах — пасажирів, кількість яких перевищує кількість місць для сидіння, порушення водієм правил проїзду через залізничні переїзди, порушення правил надання послуг з перевезення організованих груп дітей, не видачі водієм автобуса квитків (талонів) пасажирам, що підтверджують оплату проїзду чи випуск перевізником для роботи на маршруті екіпажу автобуса без забезпечення його квитками (талонами) для оплати пасажирами вартості проїзду;

перевезення вантажів, у процесі яких перевищено максимально допустиму масу транспортного засобу на 20 відсотків чи більше для транспортних засобів категорії N₃, а також на 25 відсотків чи більше для транспортних засобів категорії N₂;

жорстокого поводження з тваринами під час транспортування, що призвело до їх мучення, каліцтва чи загибелі.

У разі втрати доброї репутації менеджера (управителя) з перевезень орган ліцензування визнає таку особу непридатною до управління транспортною діяльністю автомобільного перевізника як менеджера (управителя) з перевезень та вносить відповідну інформацію до Державного реєстру автомобільних перевізників.

Добра репутація вважається відновленою:

щодо умов, визначених частиною першою цієї статті, — в разі, коли судимість керівника, менеджера (управителя) з перевезень, фізичної особи – підприємця погашена чи знята;

щодо умов, визначених частиною другою цієї статті, — в разі, коли оплачені всі штрафи, накладені на автомобільного перевізника, його керівника, менеджера (управителя) з перевезень, водіїв та вжиті заходи до приведення діяльності автомобільного перевізника у відповідність з вимогами законодавства.

Інформація, необхідна для оцінювання доброї репутації автомобільного перевізника, про непритягнення до кримінальної та/або адміністративної, та/або адміністративно-господарської відповідальності підтверджується відповідним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України, Державної фіскальної служби України за запитом органу ліцензування у строк, що становить 10 робочих днів.

Стаття 34². Вимоги до менеджера (управителя) з перевезень

Автомобільний перевізник повинен мати щонайменше одного менеджера (управителя) з перевезень, який має добру репутацію та необхідну професійну компетентність, а також:

фактично керує діяльністю підприємства з перевезень;

є найманим працівником або керівником, акціонером підприємства. У разі коли діяльність з перевезення провадиться фізичною особою – підприємцем, менеджером (управителем) з перевезень повинна бути така фізична особа – підприємець.

Якщо автомобільний перевізник не відповідає вимозі щодо професійної компетентності або не має в штаті хоча б одного менеджера (управителя) з перевезень, орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії за умови, що:

автомобільний перевізник призначив за договором фізичну особу, що має право на виконання обов’язків менеджера (управителя) з перевезень від імені автомобільного перевізника;

договір, який пов’язує автомобільного перевізника з менеджером (управителем) з перевезень, зобов’язує його безпосередньо та постійно виконувати щонайменше такі обов’язки, як забезпечення придатності транспортних засобів до експлуатації, перевірка договорів та документів на перевезення, дотримання правил перевезень, режимів праці та відпочинку водіїв, умов ліцензування, основ бухгалтерського обліку, розподіл транспортних засобів, вантажів або послуг, забезпечення виконання вимог щодо безпеки дорожнього руху та перевезень;

менеджер (управитель) з перевезень діє виключно в інтересах автомобільного перевізника та виконує свої обов’язки незалежно від впливу з боку осіб або підприємств, що замовляють послуги з перевезення;

менеджер (управитель) з перевезень може управляти діяльністю до чотирьох автомобільних перевізників включно, які використовують не більш як 50 транспортних засобів для надання послуг з перевезення.

Стаття 34³. Вимоги щодо підтвердження задовільного фінансового стану

На підтвердження задовільного фінансового стану щодо здатності виконувати свої господарські зобов’язання протягом фінансового року юридична особа надає за останній звітний рік фінансову звітність, а фізична особа – підприємець — податкову звітність або документи, що підтверджують наявність основних засобів, суму отриманого доходу, оборотних та фінансових активів на загальну суму не менш як 1500 неоподаткованих мінімумів у разі використання одного транспортного засобу та 800 неоподаткованих мінімумів за використання кожного наступного транспортного засобу.

Вимоги щодо підтвердження задовільного фінансового стану автомобільного перевізника визначаються ліцензійними умовами на провадження господарської діяльності на автомобільному транспорті.

Стаття 34⁴. Вимоги до професійної компетентності керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та водіїв

Спеціальне навчання проходять керівники, менеджери (управителі) з перевезень, діяльність яких пов’язана з наданням послуг автомобільного транспорту, водії транспортних засобів для надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів.

Керівник, менеджер (управитель) з перевезень повинен володіти знаннями у сферах цивільного, комерційного, соціального, податкового права, з питань ділового та фінансового управління підприємством, допуску до ринку перевезень, технічних приписів, вимог, умов та технології перевезень, експлуатації транспортних засобів, безпеки транспортного процесу.

Автомобільні перевізники зобов’язані забезпечувати спеціальне навчання керівників, менеджерів (управителів) з перевезень один раз на десять років, а тих, що останні п’ять років не працювали керівниками, менеджерами (управителями) з перевезень, — один раз на п’ять років, водіїв — один раз на п’ять років. Відповідальні посадові особи з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки зобов’язані проходити спеціальне навчання один раз на три роки. Фізична особа – підприємець проходить спеціальне навчання в порядку і строки, встановлені для керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та водіїв.

Порядок спеціального навчання керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та водіїв затверджує Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Керівники, менеджери (управителі) з перевезень, водії повинні підтвердити свій рівень професійної компетентності шляхом складення письмового іспиту. Порядок спеціального навчання керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та водіїв повинен передбачати можливість та умови складення в окремих випадках усного іспиту.

Свідоцтво професійної компетентності керівника, менеджера (управителя) з перевезень видається керівнику, фізичній особі – підприємцю без складення іспиту:

у разі наявності вищої освіти та досвіду роботи протягом останніх десяти років керівником автомобільного перевізника, що мало добру репутацію;

з предметів, які охоплюються наявною в особи кваліфікацією вищої освіти.

Свідоцтво професійної компетентності водія для надання послуг з перевезення пасажирів автобусами можуть одержати водії, які мають посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії D1, D1E, D, DE згідно з класифікацією, визначеною Конвенцією про дорожній рух. Свідоцтво професійної компетентності водія для надання послуг з перевезення вантажів вантажними автомобілями можуть одержати водії, які мають посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорії С1, С1Е, С, СЕ згідно з класифікацією, визначеною Конвенцією про дорожній рух.

Свідоцтво професійної компетентності не може бути передане іншій особі.

Строк дії свідоцтва професійної компетентності становить:

для керівників, менеджерів (управителів) з перевезень — десять років з дати його видачі, а для тих, що останні п’ять років не працювали керівниками, менеджерами (управителями) з перевезень, — п’ять років з дати його видачі;

для водіїв — п’ять років з дати його видачі;

для відповідальних посадових осіб з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки — три роки з дати його видачі.

Центри спеціального навчання керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та/або водіїв на основі встановлених критеріїв забезпечують високоякісну підготовку до іспитів, а також постійне оновлення знань керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та водіїв.

Органи, уповноважені проводити перевірку знань керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та водіїв, на основі встановлених критеріїв організовують, приймають письмові та усні іспити, видають свідоцтво професійної компетентності.

Вимоги щодо організації системи спеціального навчання та перевірки знань керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та водіїв затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, регулярно перевіряє дотримання центрами спеціального навчання та  органами, уповноваженими проводити перевірку знань, критеріїв, на основі яких вони проводять спеціальне навчання та приймають іспити, в порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті.

Стаття 34⁵. Порядок визначення центрів спеціального навчання  керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та/або водіїв, а також органів, уповноважених проводити перевірку їх знань

Суб’єкт господарювання, який бажає бути визначеним як центр спеціального навчання або орган, уповноважений проводити перевірку знань керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та водіїв (далі — заявник), подає до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, разом із супровідним листом заяву, до якої додає:

копію установчого документа заявника, засвідчену підписом керівника та печаткою заявника;

копію затвердженого керівником заявника порядку проведення спеціального навчання керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та/або водіїв або складення ними іспитів;

копії документів, що підтверджують право власності заявника або оренди ним приміщень, де проводитиметься спеціальне навчання або складення іспитів;

інформаційний листок з відомостями щодо матеріально-технічної бази заявника, що використовуватиметься для забезпечення проведення спеціального навчання або складення іспитів;

інформаційний листок з відомостями про викладачів або фахівців заявника, що прийматимуть іспити, щодо їх освіти, рівня кваліфікації та досвіду професійної діяльності у галузі автомобільного транспорту.

Для проведення робіт з визначення центрів спеціального навчання керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та/або водіїв, а також органів, уповноважених проводити перевірку їх знань, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, створює атестаційну комісію.

Під час проведення засідання атестаційна комісія за результатами розгляду поданих документів приймає рішення про визначення або відмову у визначенні заявника центром спеціального навчання керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та/або водії або органом, уповноваженим проводити перевірку знань керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та/або водіїв.

Підставами для прийняття рішення про відмову у визначенні заявника є:

неповний комплект документів, поданий заявником; або

недостовірність даних, зазначених у документах, поданих заявником; або

неможливість заявника забезпечити якісне навчання або прийом іспитів згідно з поданими документами.

Повідомлення про прийняте рішення оформляється в письмовій формі та разом з копією відповідного наказу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, надсилається заявнику не пізніше десяти робочих днів з дати затвердження протоколу засідання атестаційної комісії.

У разі відмови у визначенні заявник може подати нову заяву після усунення причин, що стали підставою для відмови, не раніше ніж через три місяці з дати прийняття відповідного рішення.

Визначення центрів спеціального навчання керівників, менеджерів (управителів) з перевезень та/або водіїв, а також органів, уповноважених проводити перевірку їх знань, здійснюється на безоплатній основі.

Стаття 34⁶. Система та управління безпекою руху

Система управління безпекою руху колісних транспортних засобів створюється з метою попередження дорожньо-транспортних пригод, зменшення тяжкості їх наслідків та мінімізації економічних збитків, пов’язаних з ними.

Положення про систему управління безпекою руху колісних транспортних засобів та методичні рекомендації щодо її розроблення та впровадження затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту за погодженням з Міністерством внутрішніх справ.

Автомобільний перевізник, суб’єкт господарювання, який утримує транспортні засоби, повинен розробити, впровадити, підтримувати і удосконалювати систему управління безпекою руху на підприємстві з урахуванням вимог положення про систему управління безпекою руху колісних транспортних засобів, методичних рекомендацій щодо її розроблення та впровадження, міжнародних та національних стандартів.

Управління безпекою руху полягає у взаємодії з інфраструктурою системи дорожнього руху, органами влади і направлене на збереження життя та здоров’я людей, шляхом підготовки, прийняття та реалізації управлінських рішень.

Управління безпекою руху повинно забезпечувати ідентифікацію ризиків та їх розподіл за ступенями ризику, а також заходів запобігання негативним чинникам, що впливають на безпеку руху.

Стаття 34⁷. Система сповіщень щодо безпеки руху колісних транспортних засобів

Систему обов’язкових сповіщень щодо безпеки руху колісних транспортних засобів створює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, з метою сприяння збору інформації про катастрофи, аварії, дорожньо-транспортні пригоди, а також, фактичні чи потенційні ризики в забезпеченні безпеки руху колісних транспортних засобів.

Автомобільні перевізники, суб’єкти господарювання, які утримують транспортні засоби зобов’язані забезпечити передачу центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, та центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, інформації, передбаченої системою обов’язкових сповіщень.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту затверджує: перелік катастроф, аварій, дорожньо-транспортних пригод з колісними транспортними засобами; обсяг інформації щодо безпеки руху колісних транспортних засобів, які підлягають обов’язковому сповіщенню; порядок розслідування, а також сповіщення, проведення аналізу отримуваної інформації та вжиття відповідних профілактичних заходів.

Систему добровільних сповіщень щодо безпеки руху колісних транспортних засобів створює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, з метою сприяння збору інформації про факти порушень вимог законодавства, які можуть призвести до зростання ризиків безпеки руху. Добровільні сповіщення фіксуються в рамках системи обов’язкових сповіщень на нерегулярній основі за фактом їх надходження.

Інформація про катастрофи, аварії, дорожньо-транспортні пригоди, надана в рамках системи обов’язкових сповіщень, вноситься до бази даних добровільних і обов’язкових сповіщень, порядок ведення якої визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту. До бази даних добровільних і обов’язкових сповіщень не вносяться жодні імена чи адреси юридичних та фізичних осіб.

Система добровільних сповіщень надає кожній особі можливість інформувати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, про події негативного характеру, які були ним зафіксовані чи до яких заявник був причетний.

База даних добровільних і обов’язкових сповіщень використовується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, у межах своїх повноважень з метою систематичного аналізу отриманої інформації для виявлення тенденцій, пов’язаних з безпекою руху колісних транспортних засобів, та вжиття відповідних профілактичних заходів.

Інформація, зібрана в базі даних добровільних і обов’язкових сповіщень, охороняється відповідно до законодавства.”.

20) статтю 35 після частини п’ятої доповнити новими частинами такого змісту:

“Під час здійснення спеціальних регулярних пасажирських перевезень забороняється перевезення пасажирів, що не включені до списку пасажирів, який повинен бути у водія, або таких, що не мають відповідного посвідчення працівника замовника.

Під час здійснення нерегулярних пасажирських перевезень та перевезень для власних потреб забороняється здійснення посадки та висадки пасажирів у пунктах і на зупинках, визначених для посадки і висадки пасажирів на маршрутах регулярних перевезень. Ці перевезення не повинні мати ознак регулярних перевезень, таких, як: щоденне, або з певною періодичністю здійснення перевезень за одними маршрутом, місцями зупинок, часом відправлення — прибуття автобусів та оплатою вартості проїзду не замовником автобуса (перевезень), а кожним пасажиром.”.

У зв’язку з цим частини шосту — шістнадцяту вважати відповідно частинами восьмою — вісімнадцятою;

21) статті 37 і 39 викласти в такій редакції:

“Стаття 37. Пільгові перевезення пасажирів автомобільним транспортом

Послуги з перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються пільгами, надаються для здійснення громадських пасажирських перевезень на підставі договорів між органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування — організатором перевезень та автомобільним перевізником. У договорах зазначаються обсяги і умови здійснення таких перевезень згідно із замовленням, яке є невід’ємною частиною договору. У замовленні, що формується відповідно до статті 11 цього Закону, визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, втрат доходів від таких перевезень.

Автомобільному перевізнику, який здійснює громадські пасажирські перевезення забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, передбаченого договором з організатором перевезень.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення, визначеного договором перевізника з організатором перевезень, тягне за собою відповідальність згідно із законом.”;

“Стаття 39. Документи, на підставі яких здійснюються пасажирські перевезення

Автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких здійснюються пасажирські перевезення.

Документами, на підставі яких здійснюються регулярні пасажирські перевезення, є:

для автомобільного перевізника — ліцензія, договір з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах;

для водія автобуса — посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, свідоцтво професійної компетентності водія, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень);

для пасажира — квиток на проїзд в автобусі та на перевезення багажу (для пільгового проїзду — посвідчення особи встановленого зразка).

Документами, на підставі яких здійснюються регулярні спеціальні пасажирські перевезення, є:

для автомобільного перевізника — ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах;

для водія автобуса — посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, свідоцтво професійної компетентності водія, схема маршруту, розклад руху.

Документами, на підставі яких здійснюються нерегулярні пасажирські перевезення, є:

для автомобільного перевізника — ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах;

для водія автобуса — посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, свідоцтво професійної компетентності водія, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг.

Документами, на підставі яких юридична особа здійснює перевезення пасажирів на таксі, є:

для автомобільного перевізника — ліцензія;

для водія таксі — посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтво професійної компетентності водія.

Документами, на підставі яких фізична особа здійснює перевезення пасажирів на таксі, є:

для автомобільного перевізника — ліцензія;

для водія таксі — посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтво професійної компетентності водія.

Документами, на підставі яких юридична особа здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення, є:

для автомобільного перевізника — ліцензія, договір із замовником послуги, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія легкового автомобіля — посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтво професійної компетентності водія, копія договору із замовником послуги.

Документами, на підставі яких автомобільний самозайнятий перевізник здійснює перевезення, є ліцензія, посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтво професійної компетентності водія, медична довідка.

Документами, на підставі яких фізична особа здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями на замовлення, є:

для автомобільного перевізника — ліцензія, договір із замовником послуги;

для водія легкового автомобіля — посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтво професійної компетентності водія, копія договору із замовником послуги.

Документами, на підставі яких здійснюється перевезення пасажирів автобусами для власних потреб, є:

для автомобільного перевізника — документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника;

для водія — посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на автобус, список пасажирів, яких перевозять, завірений підписом перевізника.

Документами, на підставі яких водій юридичної особи здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб, є посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Документами, на підставі яких фізична особа здійснює перевезення пасажирів легковими автомобілями для власних потреб, є посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

Крім документів, визначених частинами другою — дванадцятою цієї статті, автомобільні перевізники та водії повинні мати і пред’являти особам, уповноваженим на здійснення контролю відповідно до цього Закону, страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) з урахуванням вимог Закону України “Про страхування”.”;

22) частину першу статті 43 викласти в такій редакції:

“Визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах, крім транспортних підприємств, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад та мають свої власні автобуси для забезпечення перевезень пасажирів.”;

23) статті 44, 46 і 48 викласти в такій редакції:

“Стаття 44. Визначення умов перевезення та проведення конкурсу

Організація проведення конкурсу та визначення умов перевезення покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Обов’язковими умовами конкурсу з перевезення пасажирів є:

визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтована структура парку автобусів, що працюватимуть на маршруті загального користування, за пасажиромісткістю, класом, технічними та екологічними показниками;

стандарти якості та соціальні стандарти у сфері транспортного обслуговування населення.

Договір з переможцем конкурсу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають на строк до десяти років.

Строк дії договору може бути продовжена максимально на 50 відсотків початкового строку, якщо перевізник забезпечує значні інвестиції в оновлення рухомого складу, необхідного для надання послуг з перевезення пасажирів згідно з укладеним договором.

Продовження строку дії договору здійснюється за умови наявності факту інвестування в транспортні засоби.

Автомобільний перевізник — переможець конкурсу повинен самостійно забезпечувати перевезення за більшою частиною рейсів.

Для підготовки та проведення конкурсу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування утворюють конкурсний комітет, до складу якого входять представники відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, та територіальних органів Національної поліції, відповідальних за безпеку дорожнього руху, а також громадських організацій у сфері автомобільного транспорту.

До конкурсного комітету не можуть входити представники суб’єктів господарювання — автомобільних перевізників, які є учасниками конкурсу або діють на ринку перевезень пасажирів і можуть впливати на прийняття рішень комітету.

Для організації забезпечення і підготовки матеріалів для проведення засідань конкурсного комітету органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на конкурсних умовах за договором залучають підприємство (організацію), що має фахівців та досвід роботи не менше трьох років з питань організації пасажирських перевезень. Конкурс проводиться із залученням представників відповідних органів виконавчої влади, а також представників громадських організацій. Залучене для проведення засідань конкурсного комітету підприємство (організація) готує матеріали щодо умов конкурсу, паспортів автобусних маршрутів, проведення аналізу одержаних пропозицій та їх оцінки, договорів з переможцями конкурсу та інші матеріали.

Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів визначає Кабінет Міністрів України.”;

 

 

 

 

“Стаття 46. Проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування

Для участі в конкурсі з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування автомобільний перевізник подає конкурсному комітету такі документи:

заяву встановленого зразка із зазначенням автобусного маршруту загального користування, на якому він має намір працювати;

копію ліцензії на право надання послуг з перевезення пасажирів, засвідчену посадовою особою підприємства (організації), яка забезпечує підготовку матеріалів для проведення засідань конкурсного комітету, виписку про транспортні засоби з Державного реєстру автомобільних перевізників, які будуть використовуватися на автобусному маршруті;

відомості про додаткові умови обслуговування маршруту;

документ, що підтверджує внесення плати за участь у конкурсі.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не менш як за дев’ять днів до дня проведення конкурсу забезпечують інформування відповідних підрозділів Національної поліції про перевізників-претендентів, які подали документи на конкурс.

Порядок інформування Національної поліції про перевізників-претендентів, які подали документи на конкурс, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту, за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України.

У разі рівних пропозицій автомобільних перевізників перевага надається претендентам, які на добровільних засадах представили до конкурсного комітету свідоцтво відповідності послуг соціальним стандартам та стандартам якості, мають більш низький розрахунковий ступінь ризику з питань дотримання вимог щодо придатності транспортного засобу до експлуатації, а для міжміських та міжобласних автобусних маршрутів — також свідоцтво відповідності автобуса параметрам комфортності.

Відсутність свідоцтва відповідності послуг соціальним стандартам та стандартам якості не може бути причиною для недопущення автомобільного перевізника до участі у конкурсі.

Фінансування проведення конкурсу здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за рахунок коштів, внесених претендентами як плата за участь у конкурсі, а також за рахунок власних коштів.

Якщо конкурс не відбувся або переможця не було визначено, претендентам повертається плата за участь у конкурсі, а витрати на підготовку конкурсу відносять на рахунок органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.”;

“Стаття 48. Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення

Автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред’являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких здійснюються вантажні перевезення.

Документами, на підставі яких здійснюються внутрішні перевезення вантажів, є:

для автомобільного перевізника — ліцензія, документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах;

для водія — посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, свідоцтво професійної компетентності водія, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

У разі перевезення небезпечних вантажів, крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов’язковими документами для водія також є свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов’язковим документом також є дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень, визначених законодавством, становить менше 7 відсотків.

Крім документів, визначених частиною другою цієї статті, автомобільні перевізники та водії повинні мати і пред’являти особам, уповноваженим на здійснення контролю відповідно до цього Закону, страхове свідоцтво (поліс, сертифікат) з урахуванням вимог Закону України “Про страхування”.”;

24) у статті 51:

частину другу доповнити абзацом такого змісту:

“відшкодовувати перевізнику кошти, внесені як плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, та збитки, завдані перевізнику у зв’язку із забороною руху внаслідок невідповідності фактичної маси вантажу даним, зазначеним у товарно-транспортній документації, у разі, коли перевантаження транспортного засобу виникло з вини замовника.”;

доповнити статтю частинами такого змісту:

“Вантажовідправник, здійснюючи навантаження на транспортний засіб, має право:

перевірити у представника автомобільного перевізника чи водія наявність дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, або документа про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів та у разі його відсутності відмовитися від здійснення навантаження транспортного засобу;

перевірити відповідність даних, зазначених у товарно-транспортній накладній, фактичній масі вантажу, завантаженого на транспортний засіб, та у разі потреби усунути допущене порушення.

Вантажоодержувач має право:

перевірити фактичну масу вантажу в процесі його прийняття;

вимагати від перевізника другий примірник товарно-транспортної накладної.

Замовник за договором про перевезення вантажу не має права вимагати від водія транспортного засобу здійснення перевезення вантажу більшої маси, ніж зазначено у товарно-транспортній накладній.”;

25) статтю 53 викласти в такій редакції:

“Стаття 53. Організація міжнародних перевезень пасажирів і вантажів

Організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Під час здійснення міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати:

дозволи іноземних держав, територією яких буде здійснюватися перевезення;

дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень, визначених законодавством, становить менше 7 відсотків;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

свідоцтво професійної компетентності водія;

сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам держав, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

документи на вантаж (міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR).

Під час здійснення міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати:

дозволи іноземних держав, територією яких буде здійснюватися перевезення;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

список пасажирів (для нерегулярних та маятникових перевезень);

білетно-облікову документацію;

схему маршруту.

Під час здійснення міжнародних перевезень вантажів нерезиденти України повинні мати:

дозвіл України;

дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових (габаритних) обмежень, визначених законодавством, становить менше 7 відсотків;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

сертифікат відповідності транспортного засобу вимогам законодавства України щодо безпеки руху та екологічної безпеки, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

документи на вантаж.

Під час здійснення міжнародних перевезень пасажирів нерезиденти повинні мати:

дозвіл України;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;

список пасажирів (для нерегулярних та маятникових перевезень);

білетно-облікову документацію.

Водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов’язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія та/або тахокарти аналогового тахографа, та/або картку водія для цифрових тахографів, та/або бланки підтвердження діяльності, та/або даних цифрового тахографа в друкованому вигляді для підтвердження діяльності, що проводилась протягом поточної доби та попередніх 28 календарних діб.”;

26) у частині першій статті 56 слова “і мають понад 20 місць для сидіння пасажирів” виключити;

27) у статті 58:

у частині першій слова “що забезпечує реалізацію державної політики” замінити словами “що реалізує державну політику”;

у частині другій:

абзац п’ятий викласти в такій редакції:

“перевірка придатності до експлуатації, зокрема розрахункового ступеня ризику з питань дотримання вимог щодо придатності транспортних засобів до експлуатації, санітарного стану транспортних засобів;”;

в абзаці шостому слово “небезпечних” виключити;

28) статті 59 і 60 викласти в такій редакції:

“Стаття 59. Міжнародний автомобільний перевізник пасажирів і вантажів

Резиденти України, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів чи вантажів, повинні мати передбачену законодавством документацію та забезпечувати всі види обов’язкового страхування, передбачені законодавством України.

Нерезиденти України, які здійснюють регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) перевезення пасажирів у міжнародному сполученні територією України, повинні забезпечити необхідні відповідно до міжнародних угод режими праці і відпочинку водіїв, технічний, санітарний та екологічний стан автобуса перед виїздом на маршрут.

Право на здійснення транспортними засобами міжнародних перевезень пасажирів надається водіям, яким виповнився 21 рік.

Право на керування автобусами на міжнародних маршрутах мають водії, які останні три роки працюють водіями автобусів.

 

 

 

Стаття 60. Відповідальність за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт

За порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються такі адміністративно-господарські штрафи:

за безпідставну відмову від пільгового перевезення пасажира — штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 і 48 цього Закону, — штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів транспортним засобом, не внесеним до Державного реєстру автомобільних перевізників, — штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за експлуатацію легкового автомобіля, який облаштований як таксі і не внесений до Державного реєстру автомобільних перевізників, — штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за стоянку легкового автомобіля, який не облаштований як таксі і не внесений до Державного реєстру автомобільних перевізників, та посадку пасажирів на стоянці таксі — штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за виконання нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, перелік яких визначений статтею 53 цього Закону, — штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за порушення нерезидентами вимог статті 57 цього Закону — штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за перевезення пасажирів на маршруті протяжністю понад 500 кілометрів одним водієм — штраф у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за відсутність у випадках, передбачених законодавством, списку пасажирів під час здійснення міжнародного перевезення пасажирів автомобільним транспортом — штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за використання автомобільних транспортних засобів під час перевезення без контрольного пристрою (тахографа) та/або обмежувача швидкості, якщо їх застосування передбачено цим Законом, — штраф у розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за використання автомобільних транспортних засобів під час перевезення із застосуванням тахографа та/або обмежувача швидкості, який не відповідає встановленим законодавством вимогам, — штраф у розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

за використання автомобільних транспортних засобів під час перевезення без картки водія до цифрового тахографа або без тахокарт аналогового тахографа у кількості, передбаченій законодавством, якщо застосування таких тахографів передбачено цим Законом, чи з підробленою карткою водія, яку отримано на підставі недостовірної інформації та/або підроблених документів, або з карткою водія, власником якої не є водій транспортного засобу, який перевіряється, або з пристроєм, здатним змінювати дані тахографа та/або налаштування обмежувача швидкості, або з підробленими протоколами щодо налаштувань тахографів та/або обмежувачів швидкості, або даних, завантажених із тахографа та/або картки водія, — штраф у розмірі двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за здійснення перевезень з тахографом, що має прострочену дату перевірки та/або адаптації тахографа:

• до п’яти календарних днів включно, — штраф у розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• понад п’ять календарних днів включно, — штраф у розмірі ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за ненадання автомобільним перевізником для контролю під час здійснення планових та позапланових перевірок відповідно до законодавства інформації про режими праці і відпочинку водіїв транспортних засобів за допомогою щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку або бланків підтвердження діяльності, або тахокарт аналогового, даних цифрового тахографа в друкованому вигляді, або відповідних даних в електронній формі, або індивідуальної контрольної книжки водія — штраф у розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за здійснення водіями міжнародних автомобільних перевезень без розпізнавальних знаків держави реєстрації транспортного засобу — штраф у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

за невиконання перевізниками або їх представниками приписів органів державного нагляду (контролю) щодо усунення порушень транспортного законодавства — штраф у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Випуск з території України (впуск на територію України) транспортного засобу, що здійснює міжнародне перевезення, на якому порушено транспортне законодавство, здійснюється тільки після надання водієм документа щодо сплати штрафу чи виконання припису органу державного нагляду (контролю), якщо скарга на постанову щодо накладення адміністративного стягнення залишилися без задоволення.

У разі вчинення однією особою двох або більше правопорушень адміністративно-господарський штраф накладається за кожне правопорушення окремо.

Розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Адміністративно-господарські штрафи та плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, згідно з рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті, стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до Державного бюджету України.

Порядок стягнення штрафу за порушення, зазначені у цій статті, та порядок оскарження постанови у справі про правопорушення визначаються Кабінетом Міністрів України.

За невиконання обов’язку перевірити перед початком пасажирського міжнародного автомобільного перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник несуть відповідальність, передбачену законом.

Відмова автомобільного перевізника, автомобільного самозайнятого перевізника у міжнародному автомобільному перевезенні пасажиру, який на вимогу автомобільного перевізника, автомобільного самозайнятого перевізника не пред’явив документи, необхідні для в’їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, не тягне за собою обов’язок автомобільного перевізника, автомобільного самозайнятого перевізника відшкодувати пасажиру заподіяну у зв’язку з цим шкоду.”.

6. Доповнити статтю 2 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 2007 р., № 29, ст. 389; 2014 р., № 36, ст. 1189; 2015 р., № 7—9, ст. 55, № 11, ст. 75, № 28, ст. 236) після частини другої новою частиною такого змісту:

“Державний нагляд (контроль) на автомобільному транспорті в частині проведення рейдових перевірок, перевірок придатності транспортних засобів до експлуатації здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законами України “Про автомобільний транспорт” та “Про дорожній рух”.”.

У зв’язку з цим частину третю вважати частиною четвертою.

7. Пункт 24 частини першої статті 7 Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 23, ст. 158; 2016 р., № 4, ст. 40) викласти в такій редакції:

“24) надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським, залізничним, повітряним транспортом, перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом з урахуванням особливостей, визначених Законом України “Про автомобільний транспорт”;”.

 

ІІ. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

 

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

абзацу тридцятого підпункту 3 пункту 2 розділу І, який набирає чинності з 1 січня 2016 року;

абзацу тридцять сьомого підпункту 5 пункту 2 розділу І, який набирає чинності з 1 січня 2022 року;

абзацу сто сьомого підпункту 3 та абзацу тридцятого підпункту 23 пункту 5 розділу І (у частині ліцензії, що дає право на здійснення внутрішніх перевезень вантажів), які набирають чинності з 1 листопада 2017 року;

абзаців сто дванадцятого — сто п’ятнадцятого підпункту 3 та абзаців першого — сорок шостого, сорок восьмого — п’ятдесят сьомого підпункту 19 пункту 5 розділу І, які набирають чинності з 1 листопада 2017 року;

абзаців сто двадцять четвертого, сто двадцять сьомого підпункту 3 пункту 5 розділу І та підпункту 4 пункту 5 розділу І, які набирають чинності з 1 листопада 2017 року;

абзацу восьмого підпункту 7 пункту 5 розділу І, який набирає чинності з 1 січня 2016 року;

абзацу дев’ятнадцятого підпункту 8 пункту 5 розділу І, який набирає чинності:

• у разі проведення перевірки кількості робочих днів водіїв за перший календарний рік не менш як 1 відсоток, не менш як 2 відсотки — через два роки, не менш як 3 відсотки — через чотири роки;
• у разі проведення перевірки кількості робочих днів водіїв за календарний рік не менш як 15 відсотків на дорозі і не менш ніж 30 відсотків на підприємствах — через два роки, не менш як 30 відсотків на дорозі і не менш як 50 відсотків на підприємствах — через чотири роки;

абзацу тридцять шостого підпункту 10 пункту 5 розділу І, який набирає чинності з 1 листопада 2017 року;

абзаців тридцять сьомого — тридцять дев’ятого підпункту 10 пункту 5 розділу І, які набирають чинності з 1 листопада 2018 року;

абзацу третього підпункту 14 пункту 5 розділу І, який набирає чинності не пізніше 20 травня 2020 року;

абзацу сорок третього підпункту 14 пункту 5 розділу І, який набирає чинності не пізніше 20 травня 2022 року;

абзацу сорок сьомого підпункту 19 пункту 5 розділу І, який набирає чинності з 1 листопада 2018 року;

абзацу десятого підпункту 7 пункту 1 розділу І (у частині свідоцтва професійної компетенції водія) та абзацу сорок восьмого підпункту 19 пункту 5 розділу І, які набирають чинності:

• у разі здійснення перевезення дітей, небезпечних вантажів — з 1 листопада 2016 року;
• у разі здійснення всіх інших видів перевезень — з 1 листопада 2017 року.

2. Установити, що:

1) експерти з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, що до 20 травня 2018 року вже працюють або уповноважені виконавцем, чи уповноваженим органом з питань проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, звільняються від проходження початкового навчання чи відповідних іспитів, установлених абзацом вісімдесят четвертим підпункту 5 пункту 2 розділу І;

2) підготовка викладачів з питань підготовки експертів та виконавців обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, правила навчання, екзаменування таких експертів та виконавців навчальними центрами, які визначені у абзацах дев’яностому та дев’яносто першому підпункту 5 пункту 2 розділу І, повинні відповідати нормативно-правовим актам, зазначеним в абзаці дев’яносто четвертому підпункту 5 пункту 2 розділу І, не пізніше 20 травня 2017 року;

3) державний нагляд (контроль) у сфері обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації, зазначений в абзацах сто першому — сто дев’ятому підпункту 5 пункту 2 розділу І, здійснюється починаючи з 1 листопада 2019 року. До початку функціонування органів державного нагляду (контролю) у сфері обов’язкової перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації питання здійснення державного нагляду в зазначеній сфері врегульовуються у порядку проведення обов’язкової перевірки придатності колісних транспортних засобів до експлуатації;

4) експлуатація транспортних засобів загального призначення, які використовуються пасажирами, з урахуванням потреб пасажирів з обмеженою мобільністю, зокрема людей з ураженнями органів зору, слуху та опорно-рухового апарату, відповідно до абзацу сьомого підпункту 7 пункту 5 розділу І, забезпечується відповідно до такого графіка:

автобусів класу І:

• на міських маршрутах загального користування — з 1 січня 2017 року;
• на приміських та міжміських маршрутах загального користування — з 1 січня 2019 року;

автобусів класу ІІ:

• на міських маршрутах загального користування — з 1 січня 2019 року;
• на приміських та міжміських маршрутах загального користування — з 1 січня 2020 року;

автобусів класу ІІІ:

• на міських маршрутах загального користування — з 1 січня 2020 року;
• на приміських та міжміських маршрутах загального користування — з 1 січня 2025 року;

5) відповідно до абзацу четвертого підпункту 13 пункту 5 розділу І обов’язкова перевірка придатності транспортних засобів до експлуатації проводиться відповідно до такого графіка:

вантажних комерційних транспортних засобів, які беруть участь у міжнародному дорожньому русі та підлягають такій перевірці, — з дня, наступного за днем набрання чинності цим Законом;

пасажирських транспортних засобів, які беруть участь в міжнародному дорожньому русі, а також шкільних автобусів, автобусів приміських та міжміських маршрутів загального користування, вантажних автомобілів, якими перевозять небезпечні вантажі, — не пізніше 1 листопада 2017 року;

6) відповідно до абзаців тридцять восьмого – сорок другого підпункту 5 пункту 2 розділу І починаючи з 1 листопада 2019 року протягом шістнадцяти місяців обов’язкову перевірку придатності до експлуатації відповідно до законодавства повинні пройти транспортні засоби, що отримали державну реєстрацію до 1 листопада 2019 року протягом непарного календарного року, а з 1 січня 2020 року протягом шістнадцяти місяців — транспортні засоби, що отримали державну реєстрацію протягом парного календарного року;

7) транспортні засоби, зазначені в абзаці тридцять сьомому підпункту 5 пункту 2 розділу І, підлягають обов’язковій перевірці придатності до експлуатації з 1 січня 2022 року;

8) до дат, визначених у підпунктах 5 і 6 пункту 2 розділу ІІ, обов’язкову перевірку придатності до експлуатації транспортних засобів, що підлягають такій перевірці, проводять відповідно до порядку здійснення обов’язкового технічного контролю, а видані пунктами технічного контролю протоколи перевірки технічного стану транспортного засобу залишаються чинними до дати чергового проходження обов’язкового технічного контролю, зазначеної у таких протоколах, якщо цим Законом не визначено іншого;

9) відповідно до абзацу четвертого підпункту 13 пункту 5 розділу І починаючи з дня набрання чинності цим Законом для вантажних комерційних транспортних засобів, які беруть участь у міжнародному дорожньому русі, а для усіх транспортних засобів не пізніше 1 листопада 2017 року, замість протоколів перевірки технічного стану транспортного засобу відповідно до порядку здійснення обов’язкового технічного контролю оформляються сертифікати придатності до експлуатації згідно з порядком проведення перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації. Такі сертифікати придатності до експлуатації можуть бути роздруковані на аркушах паперу формату А4, підписані експертом з питань перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації і, як виняток, до виготовлення його індивідуальної печатки згідно з положенням про індивідуальну печатку експерта з питань перевірки придатності до експлуатації скріплені печаткою пункту технічного контролю або виконавця перевірки придатності транспортних засобів до експлуатації;

10) абзаци дев’ятий, десятий і дванадцятий підпункту 18 пункту 5 розділу І, за винятком положень щодо перевезень для власних потреб, втрачають чинність з 1 листопада 2017 року;

11) абзац сорок шостий підпункту 19 пункту 5 розділу І втрачає чинність з 1 листопада 2018 року.

Документи щодо навчання керівників та спеціалістів, що видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними до дати закінчення строку їх дії, але не більш як десять років.

Свідоцтва професійної компетентності водіїв, що видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними до дати закінчення строку їх дії, але не більш як п’ять років.

З дня набрання чинності цим Законом з перевізниками, які були визнані переможцями конкурсів з перевезення пасажирів та уклали договір з організаторами перевезень (одержали дозвіл), строк дії якого не закінчився, укладається новий договір строком до десяти років з урахуванням строку, що пройшов після останнього конкурсу. Замовлення щодо здійснення соціально значущих послуг, зокрема пільгових перевезень, повинно бути невід’ємною частиною нового договору.

3. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

        

               Голова
Верховної Ради України

 

 

  кредит на карту