Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов’язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.
Цей документ став продовженням «параду суверенітетів», які знаменували розпад тоталітарної імперії, яким був Радянський Союз. Водночас в Україні продовжувала діяти Конституція УРСР і Україна фактично залишалася частиною Радянського Союзу, тому більшість країн не визнали створення нової держави.
Це сталося лише через рік, коли 24 серпня 1991 року Верховна Рада прийняла Акт про державну незалежність України, а 1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі більше 90% українців проголосували за самостійний історичний шлях України.
Утім, без Декларації про державний суверенітет України цей шлях був би значно довшим.
Історичний контекст
Декларація приймалася в роки розпаду СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки.
17 березня 1991 року проводився єдиний в історії СРСР Всесоюзний референдум про збереження СРСР. Під час проведення єдиного в історії СРСР референдуму (Всесоюзний референдум про збереження СРСР ), що відбувся 17 березня 1991 року і підтримувався Урядом Українській РСР, в Україні за наполяганням Народного Руху України за перебудову було проведене республіканське консультативне опитування: «чи згодні ви, щоб Україна була у складі Союзу Суверенних Республік на підставі Декларації про суверенітет України».
Позитивно на нього відповіло більше 80 % опитаних.
За змістом питання не тільки не збігалося з питанням союзного референдуму, а й навіть заперечувало його.
З тексту українського питання «випало» критично важливе для КПРС слово «соціалізм».
По-друге, в питанні звучала зовсім інша союзна держава — не Союз Радянських Соціалістичних, а Союз Суверенних Республік.
По-третє, Декларація про суверенітет України визначалась як акт, що мав перевагу перед законодавством нової союзної держави.
Таким чином, наслідком ідеологічної боротьби Народного Руху України за перебудову стало те, що референдумом і опитуванням в Україні були легітимізовані мінімум дві (а з бажанням М. Горбачова — то три) зовсім різні форми союзної держави і зроблений крок до незалежності — зобов’язання республіканській владі розробити і прийняти Декларацію про суверенітет України.
12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки.
Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з’їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР» (16 липня 1990 р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з’їзду. 16 липня 1990 року Верховною Радою Української PCP прийнята Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни — документ про проголошення державного суверенітету України.Одночасно того ж 16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила постанову «Про День проголошення незалежності України». У ній зазначено:
-
Зважаючи на волю українського народу та його одвічне прагнення до незалежності,
підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року,Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки постановляє:Вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України.
Декларація про державний суверенітет України, відредагована депутатами від РУХу, далеко випередила декларації Росії і прийняту на з’їзді КПУ.
По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави.
По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення незалежної держави.
За місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави.
Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР, але вона спиралась на результати проведеного 17 березня 1991 року опитування.
Це не означало революційної зміни поглядів комуністів. Заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.
День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. За відсутності інших ритуалів у першу річницю прийняття Декларації комуністичні керівники урочисто несли квіти до пам’ятників Леніну, які обов’язково були у центрі кожного міста.
Зміст
У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах».
Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України.
Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю.
Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов’язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.
Реакція
Мітингувальники під час ухвалення Декларації про державний суверенітет України.
Поштова марка в честь прийняття Декларації про державний суверенітет України
В суспільстві Декларація була сприйнята неоднозначно. Українська Міжпартійна Асамблея, яка вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки, сприйняла її як пропагандистський акт КПУ.
В п. І Декларації УРСР подана як «суверенна національна держава», хоч за чинною в той час конституцією вона була союзною республікою з обмеженим суверенітетом. Зокрема, вона не мала власних збройних сил, не мала дипломатичних стосунків з країнами поза радянським блоком, не мала права самостійно визначати соціальний лад. За офіційною ідеологією вона була інтернаціональним утворенням. Для конституювання УРСР як держави їй бракувало своїх громадян і суверенної влади.
Якщо Четвертий Універсал Центральної Ради проголосив Українську Народну Республіку державою українського народу, то в Декларації український народ посідає маргінальне становище. Він згадується окремо від «всіх національностей, що проживають на території Республіки». Якщо «всім національностям» Декларація гарантує вільний національно-культурний розвиток, то українцям УРСР лише «забезпечує національно-культурне відродження». Але гарантії вільного розвитку не передбачено.
Єдиним джерелом влади в УРСР Декларація проголосила народ України. А народ України визначений як громадяни республіки всіх національностей. На час прийняття Декларації Конституція УРСР була чинною. Отже, УРСР не мала свого громадянства. Її територію всуціль заселяли громадяни СРСР, відтак народу України не існувало. Джерелом влади при прийнятті Декларації була КПУ, але не як самостійна партія, а як регіональний підрозділ КПРС.
Проте прийнятий документ не одержав статусу конституційного акта. Українська РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тобто на проголошення незалежності Української РСР. Відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР, тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі. Чинні норми міжнародного права також зобов’язували Верховну Раду Української РСР провести республіканський референдум.
Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України». 24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Декларація являла собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод.
Реакція Польщі
27 липня 1990 р. Сенат Республіки Польща прийняв ухвалу з приводу проголошення Україною власного державного суверенітету. В цьому документі, зокрема, відзначається: «Поляки, які свободу і незалежність Вітчизни вважають своїми основними цінностями, цілком розуміють той переломний момент в історії України, — сусіда, з яким бажають жити як рівні і близькі собі народи, а також розвивати співпрацю у всьому…»[1].
Примітки
- ↑ Заставний Ф. Д. Українська діаспора (розселення українців в інших країнах). — Львів: Світ, 1991. — С. 63.
Джерела та література
- О. Бойко. Декларація про державний суверенітет України // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.186 ISBN 978-966-611-818-2
- . М. Мельникова. Декларація про державний суверенітет України 1990 // ІЕнциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 316. —ISBN 966-00-0405-2.
- В. П. Капелюшний. Декларація про державний суверенітет України // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2016. —ISBN 944-02-3354-X.
- Офіційний текст на сайті Верховної Ради
Посилання
- Декларація про державний суверенітет України 1990 // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Міжнародні гарантії незалежності України // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
Герб УРСР
Д Е К Л А Р А Ц І Я
про державний суверенітет України
( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429 )
Верховна Рада Української РСР,
виражаючи волю народу України,
прагнучи створити демократичне суспільство,
виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини,
шануючи національні права всіх народів,
дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,
визнаючи необхідність побудови правової держави,
маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,
П Р О Г О Л О Ш У Є
державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ
Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення.
Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу.
Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.
II. НАРОДОВЛАДДЯ
Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.
Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.
Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР.
Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.
III. ДЕРЖАВНА ВЛАДА
Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.
Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.
Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.
Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.
IV. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНСЬКОЇ РСР
Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР.
Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР визначаються Законом Української РСР про громадянство ( 1636-12 ).
Всім громадянам Української РСР гарантуються права і свободи, які передбачені Конституцією Української РСР ( 888-09 ) і нормами міжнародного права, визнаними Українською РСР.
Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Українська РСР регулює імміграційні процеси.
Українська РСР виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української РСР, які перебувають за межами Республіки.
V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО
Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території.
Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.
Українська РСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ
Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.
Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.
Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.
Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки.
Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної власності всіх республік) здійснюється на договірній основі між республіками – суб’єктами цієї власності.
Підприємства, установи, організації та об’єкти інших держав і їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території Української РСР та використовувати природні ресурси України згідно з законами Української РСР.
Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю.
Вищою кредитною установою Української РСР є національний Банк України, підзвітний Верховній Раді Української РСР.
Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів.
Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності.
VII. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА
Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.
Українська РСР має свою національну комісію радіаційного захисту населення.
Українська РСР має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об’єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.
Українська РСР дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.
Українська РСР має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів.
VIII. КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК
Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.
Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.
Українська РСР виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки.
Національні, культурні та історичні цінності на території Української РСР є виключно власністю народу Республіки.
Українська РСР має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Української РСР.
IX. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА
Українська РСР має право на власні Збройні Сили.
Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР.
Українська РСР визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки.
Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР.
Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ
Українська РСР як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.
Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.
Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.
* * *
Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.
Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору.
Прийнята Верховною Радою Української РСР
м. Київ, 16 липня 1990 року
N 55-XII