Цікава подорож. Архип Люлька

Цікава подорож

16 вересня 2018 року группа борів чан перебувала в селі Саварка що розташувалось на березі мальовничої річки Рось. Село Саварка відоме тим, що в ньому народився , жив та навчався наш знаменитий земляк Архип Михайлович Люлька. Не всі, мабуть, знають що всі турбореактивні літаки розроблені та побудовані в СРСР та їх сучасні модифікації , літають на двигунах розроблених генієм Архипа Люльки.

В Саверці нині проживають його нащадки, однин з я ких, а саме правнук Андрій Люлька, мешкає в смт.Борова, погодився ознайомити нас з історією своєї родини. Збереглася стара школа, побудована на початку ХХ сторіччя, в якій навчався Архип Михайлович. Але учні зараз навчаються в новій двоповерховій світлій школі, збудованої на кошти Люльки.

Сільська інтелігенція, вчителі та учні з любов’ю зберігають пам’ять про свого знаменитого земляка. Вони створили два історичних музея – один в новій школі, а інший в будинку, в якому в 20-40 роках минулого соліття проживали вчителі. В новій школі нам побувати не довелось – вона була зачинена – а ось другий музей нам люб’язно відкрили і познайомили з його експозицією великі ентузіаст музейної справи місцева вчителька Тетяна Петрівна Петрик.

В музеї тематично окреслено усі історичні етапи розвитку місцевості та села – від племені антів до наших днів. Дореволюційний період (до 1917 р.) Революція, громадянська війна, колективізація, голодомор, війна 1941-1945 років, колгоспне будівництво – всі ці теми показані в експозиції музею.

Предмети селянського побуту та вжитку вражають своєю різноманітністю. Єцікаві експонати періоду другої світової війни, наприклад американський польовий телефон. Відновлена кімната сільського вчителя 20-30 років минулого століття з повним набором меблів та предметів обстановки.

З великою пошаною в музеї зберігають пам’ять про своїх односельців, які навчали та ставили на життєвий шлях Архипа Люльку, які полягли на полях війни, які піднімали господарство та лишили слід своєю працею.

Експозиція присвячена своєму земляку Архипові Люльці теж різноманітна та цікава. Є особисті речі, такі як одежа, радіоприймач, книги, багато численні матеріали присвячених його винаходам та діяльності. Дуже цікавий документ з особистим підписом Сталіна, а саме телеграма з поздоровленням в зв’язку завершенням державних випробувань першого СРСР реактивного двигуна.

Не заюувайте, що діяльність Архипа Люльки проходила в ржимі надзвичайної секретності. І наостанок хочеться згадати всі регалії конструктора: керівник особливого конструкторського бюро «Сатурн», Герой соціалістичної праці, Лауреат Ленінської та двох Сталінських премій, три ордена Леніна.

Можете по різному відноситься до Леніна і Сталіна, але заперечувати той факт, що все що літає (радянське і пострадянське) приводиться у рух двигунами Архипа михайловича Люльки, неможливо.
Звичайно, якби Архип Михайлович жив і працював в Америці, його музей був би не гіршим за музей Сікорського.

А в Саварці музей розташовано в старому учительському будинку 20-х років, дах протікає, на підлозі сліди води. Ремонту не було декілька десятиріч. Фінансування відсутнє, все тримається на голому ентузіазмі Тетяни Петрик. І тим не менш, вона рада бачити усіх, хто цікавиться історією свого краю. Ще більше вона було б задоволена, якби з’явився небайдужий меценат, який би допоміг музею. Треба встановлювати сигналізацію, бо музей одного разу вже був пограбований.

..тож такий невеличкий звіт з подорожі від наших односельців смт.Борова.


..трохи інформації з вікіпедії:

Люлька Архип Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до навігаціїПерейти до пошуку

Люлька Архип
Михайлович
Lulka.jpg
Народився 10 (23) березня 1908
Саварка, Київська губернія, Російська імперія(нині Богуславський район,Київська область)
Помер 1 червня 1984 (76 років)
Москва, РРФСР, СРСР
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія УРСР
Національність українець
Діяльність інженер, Конструктор
Відомий завдяки авіація
Alma mater Київський політехнічний інститут
Науковий ступінь доктор технічних наук
Заклад АН СРСР
Членство Російська академія наук іАкадемія наук СРСР
Відомий завдяки: Розробив конструкцію першого у світі двоконтурного турбореактивного двигуна (1939—1941)
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Нагороди Лауреат Ленінської премії(1976), Герой Соціалістичної Праці(1957), ЛауреатСталінських премій (1948,1951)

Архи́п Миха́йлович Лю́лька (10 (23) березня 1908, Саварка, Київська губернія, Російська імперія (тепер Саварка, Богуславського району, Київської області, Україна)— 1 червня 1984, Москва, РРФСР, СРСР) — український радянський конструктор авіаційних двигунів. Член-кореспондент АН СРСР1960), академік АН СРСР (1968).

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1925 закінчив ремісниче училище в Білій Церкві. З другого разу вступив до Київського Політехнічного інституту, який закінчив у 1931. Учень Михайла Кравчука.

У 19371939, працюючи у Харківському авіаційному Інституті, створив конструкцію першого в СРСР двоконтурного турбореактивного двигуна (ТРД)

Розробив конструкцію першого у світі двоконтурного турбореактивного двигуна (1939–1941), інших двигунів. Дослідив нові енергетичні речовини.

У 1941-1942 евакуйований у Башкортостан, працював на закритому танковому заводі у Челябінську.

1941 р. А.М. Люлька запатентував двоконтурну схему турбореактивного двигуна — ТРДЦ, але на той момент не було можливостей для її практичної реалізації (це стане можливим тільки у 60-ті роки XX ст.). Розуміючи це, Архип Михайлович запропонував двигун, заснований на більш простій одноконтурній схемі. Але і цей проект випередив свій час, не маючи аналогів. Слід зазначити, що і на сьогоднішній день двоконтурна схема турбореактивного двигуна є головною схемою сучасних двигунів як військової, так і цивільної авіації.

З 1946 — генеральний конструктор авіаційних двигунів. Згодом під його керівництвом створені потужні ТРД нового типу.

Був піонером розробки турбореактивних двигунів для надзвукової авіації, зробивши перші кроки у цьому напрямі ще в далекі тридцяті роки. Під його керівництвом створюється спеціальне КБ, нині НВО «Сатурн», яке носить його ім’я.

У 1938 році групою Архипа Люльки розроблений двигун РГД-1, що дав змогу літаку розвинути швидкість до 900 км/год. Але справжнє визнання талановитий конструктор здобув у повоєнні роки.

28 травня 1947 року літак Су-11 з двигуном ТР-1 конструкції Люльки розвинув швидкість 900 км/год. Згодом ТР-1 було встановлено на літаки Іл-22. Восени 1957 року відбулися випробування літака Су-7, який вперше перевищив швидкість звуку вдвічі. На базі цього літака згодом були створені бомбардувальник і штурмовик. А один з останніх створених Люлькою двигунів АЛ-31 Ф стоїть на всесвітньо відомому Су-27, яким встановлено 27 світових рекордів і виконуються такі фігури вищого пілотажу, як «Колокол» і «Кобра Пугачова». Дітище Архипа Люльки — двигун АЛ-29 встановлено на макеті-аналозі космічного корабля багаторазового використання «Буран», який свого часу був розроблений у КБ ім. Павла Сухого.

У 1948 р. у процесі доводочних робіт на базі ТР-3 (тягою 4000 кг) було створено більш потужний двигун тягою 5000 кг, що отримав позначення АП-5 і став двигуном для відомих реактивних літаків: Як-1000, Ла-190, Ил-30, Ил-46. За створення цього двигуна велику групу співробітників КБ на чолі з А.М. Люлькою було нагороджено Державною премією. Після АП-5 всі наступні двигуни КБ А.М. Люльки позначалися ініціалами їх розробника.

У 1952 р. випущено двигун АЛ-7 для Ил-54 і гідролітака конструкторського бюро Г.М. Берієва. Модифікований форсажною камерою згорання АЛ-7 став ТРДФ, АЛ-7Ф і впроваджувався на надзвукових літаках Су-7Б, Су-9, Ту-280. Літаки П.С. Сухого і Г.М. Берієва з двигунами А.М. Люльки встановили понад двадцять світових рекордів.

Більш форсований варіант ТРДФ АЛ-21ФЗ (тягою 11200 кгс) став двигуном шести модифікацій літака з крилами змінної стріловидності Су-17 і такої ж кількості військового бомбардувальника (з крилами змінної геометрії) Су-24. У 70-ті роки в ОКБ А.М. Люльки на базі двоконтурного реактивного двигуна було створено нові ТРДФ (АЛ-31 та інші), які не поступалися найкращим світовим аналогам. Конструкторську і наукову роботу А.М. Люлька успішно поєднував із громадською діяльністю Його неодноразово обирали депутатом Верховної Ради СРСР.

У 1968 р. Архип Михайлович був обраний дійсним членом Академії наук СРСР, де він очолював комісію газових турбін Академії.

Двигуни Архипа Люльки на радянських літаках[ред. | ред. код]

Двигун АЛ-21 Ф3 конструкції А. М. Люльки

  • ТР-1 для Су-11 та Ил-22
  • АЛ-5 для Ил-30 та Ил-46
  • АЛ-7 для Ил-54
  • АЛ-7Б (ПБ) для Ту-98
  • АЛ-7Ф-1 для Су-7 та його модифікацій
  • АИ-7 для Су-9
  • АЛ-21 для Су-22, Су-24
  • АЛ-31 для Су-27, Су-30
  • АЛ-35 для Су-27
  • АЛ-41 для Су-37 та МіГ МФ1

Відзнаки[ред. | ред. код]

Герой Соціалістичної Праці (1957). Лауреат Ленінської премії (1976). Лауреат Сталінських премій (1948, 1951).

Вшанування[ред. | ред. код]

На честь академіка Саварський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дитячий садок» названий іменем Люльки, у російському місті Москва іменем Люльки названу площу.
В с. Саварка Богуславського району Київської області – рідному селі А.М.Люльки 25 травня 2007 р. відкрито пам’ятник А.М.Люльці на подвір’ї школи його імені.[1]

В Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського” встановлено меморіальну дошку Люльки, його портрет – в Галереї видатних випускників КПІ, за головним корпусом КПІ на алеї видатних вчених встановлено пам’ятник Архипу Михайловичу Люльці.[2]

23 березня 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам’ятна дата – 110 років з дня народження Архипа Люльки (1908-1984), конструктора авіаційних двигунів.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

ЛЮЛЬКА АРХИП МИХАЙЛОВИЧ

ЛЮЛЬКА Архип Михайлович (10(23).03.1908–01.06.1984) – конструктор авіац. двигунів, один із фундаторів теорії повітряно-реактивних двигунів. Академік АН СРСР (1968), генерал-полковник-інженер, Герой Соц. Праці (1957). Н. в с. Саварка (нині село Богуславського р-ну Київ. обл.) в багатодітній сел. родині. Навч. в сільс. школі, де під час громадян. війни директором був математик (майбутній академік) М.Кравчук. Закінчив ремісниче уч-ще в м. Біла Церква (1925). За наполяганням М.Кравчука поступив на мех. ф-т Київ. політех. ін-ту. 1931 закінчив ін-т за фахом “турбобудування”. Того ж року зарахований аспірантом Харків. НДІ пром. енергетики. Водночас працював інженером-дослідником Харків. турбінного з-ду. 1933–39 викладав на кафедрі авіадвигунів Харків. авіац. ін-ту. Запропонував проект першого турбокомпресорного повітряно-реактивного двигуна. 1939 його з групою однодумців було переведено до СКБ-1 Кіровського з-ду (м. Ленінград, нині м. Санкт-Петербург), Л. став там тех. кер. проекту турбореактивного двигуна (ТРД) для швидкісного бомбардувальника. 1941 одержав авторське свідоцтво на винахід схеми двоконтурного ТРД зі змішуванням потоків (за цією схемою від 1970-х рр. й досі будують абсолютну більшість ТРД). 1941–42 – його з його творчою групою евакуювали до Челябінського тракторного з-ду, там вони удосконалювали повітроходи у танках. 1942–43 керував проектом реактивного двигуна в дослідно-конструкторському бюро (ДКБ) з-ду № 293 (смт Білімбай Свердловської обл, потім – м. Хімки Моск. обл., РФ). 1943–44 був нач. лабораторії з вивчення й розробки реактивних двигунів Центр. ін-ту авіац. двигунів (м. Москва). 1944–46 – нач. відділу турбореактивних двигунів НДІ-1. Від 30 березня 1946 працював гол. конструктором у створеному ним же ДКБ-165 (з 1967 – ДКБ “Сатурн”). За його безпосередньою участю та під його кер-вом створений перший рад. ТРД (ТР-1), що успішно пройшов держ. випробування (1947). В подальшому під його кер-вом було створено низку ТРД, використаних на літаках П.Сухого, С.Ільюшина, Г.Берієва, А.Туполєва: ТР-1 для Су-11 та Ил-22; АЛ-5 для Ил-30 та Ил-46; АЛ-7 для Ил-54; АЛ-7Б (ПБ) для Ту-98; АЛ-7Ф-1 для Су-7 та його модифікацій; АЛ-7 для Су-9; АЛ-21 для Су-22, Су-24; АЛ-31 для Су-27, Су-30; АЛ-35 для Су-27; АЛ-41 для Су-37 та МиГ МФ1. Загалом, двигунами конструкції Л. було оснащено тисячі літаків ВПС СРСР, України, Росії та десятків країн світу. Водночас 1950–60 викладав в Моск. авіац. ін-ті (з 1954 – професор). Від 1955 також працював у проекті за участю А.П.Александрова та М.Келдиша зі створення ядерного двигуна для потреб надзвукової авіації та космонавтики (МТ-35). Від 1957 був ген. конструктором авіац. техніки. 1958 йому присуджено вчений ступінь д-ра тех. н. Від 1967 – голова Комісії АН СРСР з газових турбін.

Створив (1959–75) рідинний ракетний двигун Д-57 і його модифікацію з висувним соплом Д-57М на кріогенних компонентах (рідкий кисень + рідкий водень); Д-57 був призначений для місячного ракетно-космічного комплексу Н-1 і пройшов весь комплекс необхідних випробувань. 1981 під його кер-вом були розпочаті роботи зі створення двигунів для універсальної космічної системи “Енергія” з кораблем багаторазового використання “Буран” (15 листопада 1988 система “Енергія”–”Буран” з цими двигунами здійснила успішний політ у космос). З двигунів наземного призначення конструкції Л. масово виготовлялися АЛ-31СТ (нині застосовується як енергопривод газоперекачувального агрегату на газопроводах ВАТ “Газпром” та в РАТ “ЄЕС Росії”). Л. зробив вагомий внесок і у розв’язок низки теор. проблем, зокрема, визначив межі застосування турбореактивного двигуна щодо максимальних швидкостей польоту, обґрунтував переваги осьових компресорів перед відцентровими, вперше ввів поняття коефіцієнта відновлення тиску повітря у вхідному пристрої силової установки літака з турбореактивним двигуном. Розробив метод розрахунку ККД газової турбіни з врахуванням вихідної швидкості газів, увів поняття повного польотного ККД турбореактивного двигуна, розробив теорію та запропонував метод розрахунку високошвидкісних характеристик двигуна.

Лауреат Держ. премій СРСР (1948, 1951), Ленінської премії (1976).

П. у м. Москва, похований на Новодівичому кладовищі.

Ім’ям Люльки названо НВО “Сатурн” (до нього входить створене Л. ДКБ), площу в м. Москва.

У Києві на стіні біля входу в Держ. музей техніки (розташов. на території Нац. тех. ун-ту України “Київський політехнічний інститут”) йому встановлено меморіальну дошку.

дата публікації: 2009 р.

Comments are closed.