..часопис “Перемога” за 20.04.2018 о 09:33. на своїх шпальтах розмістив розмову з бувшим продавцем батарейок у місцевому борівському магазинчику “Леон” (зовсім нещодавно), а тепер цілим керівником Фастівського району (яка стрімка кар’єра!) Геннадієм Павловичем Сиваненко, про ситуацію що склалася у смт.Борова . Традиційно про борівські проблеми спілкувалася Зоя ЗІНОВ’ЄВА.
Свобода слова без відповідальності, або Що нового дізналися борівчани про ситуацію у своєму селищі зі ЗМІ
І не було б цього інтерв’ю, якби не збурив думку репортаж на телевізійному каналі “Інтер” про “правовий безпрєдєл у селищі Борова Київської області”, який показали у телеефірі наприкінці березня. Воно б нічого: нехай собі колеги гострять перо, чи то пак у цьому випадку – язика, якби не вів мовлення цей канал на всю Україну. Та й навіть це – не найгірше у цій історії. Ну подивилися телесюжет глядачі з інших регіонів, приміром, десь там на Закарпатті чи Волині, та й забули, бо що їм до чужого “безпрєдєлу” у якомусь селищі під Києвом, як свого місцевого “безпрєдєлу” вистачає? А от борівчанам далеко не все одно: вони із цим мають жити щодня. І їм не байдуже: а де ж правда? Слову ЗМІ, друкованому чи висловленому в ефірі, чимало читачів і глядачів ще, в добрий час, довіряють. А тут “…аж сам “Інтер” сказав, що місцева влада має бажання “роздерибанити” дев’яносто гектарів землі! До того ж у Боровій стільки невирішених питань, а у селищі, за твердженнями авторів телевізійного сюжету, ще “слід добиватися верховенства права”. Дати відповіді на ці та інші питання ми попросили людину, досвідчену у сфері місцевого самоврядування – голову Фастівської районної ради, кандидата економічних наук Геннадія Сиваненка.
– Геннадію Павловичу, прикро про це говорити, але в інтерівському сюжеті, не кажучи вже про місцеві соціальні мережі, Ви фігуруєте як “керівник і координатор свавілля, анархії, саботажу і захоплення влади” у Боровій. Що можете сказати з цього приводу?
– Почнімо з того, що деякі засоби масової інформації, а особливо соціальні мережі, перетворюються в брудний інструмент політичних інтриг. І для того, щоб просто очорнити людину, не потрібно ніяких фактів, ніяких підтверджень, іноді достатньо просто заяви або інформації, яка може бути просто витвором чиєїсь хворобливої уяви.Але слово запущено в люди, і ці люди мимоволі звертають на нього увагу. На жаль, наша судова система такі заяви трактує як оціночні судження, і подеколи у тих, на яких зведено наклеп або безпідставно ображено, навіть немає можливості захистити свою честь і гідність.
Щодо сюжету на “Інтері”, то, на мою думку, він є замовним, і журналіст просто відпрацьовував заплачені гроші, і за моїм оціночним судженням, відпрацював досить неграмотно, надавши в ефір неправдиву інформацію.
– Дехто справді користується ЗМІ для маніпулювання громадською думкою. Адже люди далеко не завжди до кінця розуміють суть питання, бо отримавши інформацію неповну, а тим більше недостовірну, їм складно докопатися до правди. Та й не кожен має бажання докопуватися до тієї правди – багато хто схильний вірити на слово. Тому хотілося б із перших вуст дізнатися професійну точку зору на суть земельного питання у Боровій, і перш за все, отримати відповідь: чи має якийсь вплив на його вирішення районна влада?
– Система влади в Україні вибудуванатаким чином, що всі органи місцевого самоврядування є самостійними і незалежними. І ніякого впливу районної ради на вирішення будь-яких питань стосовно землі Борівською селищною радою, згідно із чинним законодавством, не може бути. Повноваження районної ради завершуються затвердженням технічної документації з нормативно-грошової оцінки землі, тож наголошую: інших земельних питань райрада не розглядає.
Говорити ж про зацікавленість до якихось віртуальних десятків, а то й сотень гектарів землі, про що йшлося в недавньому телевізійному сюжеті, як мінімум безглуздо. Але ж, погодьтеся, це, тобто земельне питання, таки когось турбує, і цей “хтось” дуже зацікавлений, щоб дискредитувати інших людей.
Справді, земельне питання у Боровій стоїть дуже гостро, бо це – єдиний населений пункт на Фастівщині, де взагалі немає земель запасу і земельного резерву в межах селища. Згідно з генеральним планом Борової, розробленим ще одним із колишніх селищних голів Анатолієм Франчуком, попередньо в межах селища включено земельний масив площею дев’яносто гектарів. Зараз ця земельна ділянка перебуває у постійному користуванні державного підприємства “Дослідне господарство “Дмитрівське” Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України. З часом до цього господарства було приєднано землі колишнього дослідного господарства “Фастівське”, і таким чином у межах Борової зараз насправді близько трьохсот гектарів землі. Цілком очевидно, що є люди, які не хочуть віддавати ці гектари громаді селища для їх раціонального використання. Жодних практичних дослідницьких робіт у господарстві не ведеться, його приміщення не використовуються за призначенням і стають дедалі все більш занедбаними. Одним словом, замість того, щоб співпрацювати, хтось починає розкручувати тему землі в Боровій у своїх інтересах.
Зазначу, що стосовно дев’яноста гектарів землі, яка перебуває в межах Борівської селищної ради, я неодноразово направляв звернення до Президії Академії наук України щодо передачі цих земель у комунальну власність селищної ради, адже, згідно із чинним законодавством, у Боровій необхідно першочергово забезпечити земельними ділянками дев’яносто п’ять учасників АТО. На жаль, така пропозиція не знайшла підтримки ні в керівництва дослідного господарства, ні в Академії наук, тому селище і далі залишається без реальних перспектив розвитку.
– У сюжеті на “Інтері” депутат Борівської селищної ради Дмитро Босой заявив, що Ви маєте попередню змову із, процитую, “місцевим забудовником Віктором М’яликомстосовно земельного масиву площею дев’яносто гектарів”. Це так?
– Знаєте, такі заяви все більше переконують мене у тому, що складовою цієї “історії” є наближення парламентських виборів (чергових чи позачергових – покаже час). З огляду на мою репутацію і те, що мене не можна підкупити чи залякати, або й навіть чимось скомпрометувати, так само, як і Віктора М’ялика, кандидати чи кандидат в народні депутати намагаються такими брудними методами очорнити нас в очах людей, до яких прислуховується частина громади, які своїм життям показують принципову позицію. Власне, мене не полишають неприємні відчуття і образа за нашого найщедрішого благодійника Віктора Ничипоровича М’ялика. Цій людині дякувати і дякувати за допомогу селищу й людям, які потрапили в біду. Втім, не Вам про це розказувати: “Перемога” неодноразово писала про його добрі справи на Фастівщині, і у Боровій зокрема. Минулого року він посів друге місце в Україні за обсягами благодійної діяльності. Більшу частину своїх статків ця поважна людина витрачає на допомогу громадам і конкретним людям. А якщо повернутися до біографії Віктора М’ялика, то бачимо, що він виріс у багатодітній сім’ї в далекому селі на Поліссі і не з чуток знає, що таке біда. Зараз виховує шістьох власних дітей і допомагає тисячам інших. Він реалізує багато проектів щодо підтримки АТО, адресної допомоги конкретним людям – як дорослим, так і дітям. Таким, особистостям, як М’ялик, слід дякувати, а не намагатися їх скомпрометувати якимись фейками і заявами. І я вважаю, що багато борівчан зі мною у цьому погодяться. Але ж у нас дуже полюбляють теорії конспірології: шукають якісь змови, заколоти і заколотників, прикриваючи цим власну некомпетентність і бездіяльність, а то й чисто меркантильні інтереси, жагу і жадобу до влади і до грошей.
– А як Ви сприймаєте звинувачення на свою адресу щодо корупційних діянь?
– Я не бачу жодного сенсущось доводити чи спростовувати, бо немає якихось конкретних фактів. Є набір тверджень і висловів абсолютно некомпетентних людей, але де факти?
До речі, оце і є ота звична політична технологія: звинуватити людину (Ви – корупціонер!) і поставити її в умови, коли треба щось доводити. Більшість користувачів соціальних мереж просто “з’їдають” голослівно запущену інформацію, не маючи часу або бажання дослідити, чи є для її появи якісь обґрунтовані підстави (документи, дії тощо). До того ж, у нас склалася тенденція сприйняття як догми негативного іміджу державного службовця чи посадової особи, і часто треба доводити, що більшість працівників органів місцевого самоврядування чи виконавчої влади – люди порядні й чесні.
– А якщо відверто, Вам потрібна земля у Боровій?
– Ні, мені особисто не потрібна. Вона необхідна для розвитку селища. У мене є десять соток, і мені їх достатньо.
А зрештою, якщо з’являються підозри, то давайте розберемося у доцільності моєї зацікавленості. Як економіст мушу зазначити, що в цьому має бути економічна складова, і перше у цій складовій – попит на землю або на нерухомість. А що ми маємо сьогодні? У Фастівському районі такий попит сьогодні відсутній! У людей, тим більше зі сфери бізнесу, немає сьогодні зацікавленості щось будувати, розвивати на Фастівщині, бо це економічно невигідно. Саме тому так важко йде інвестиційний процес. Скільки сільських і селищних рад пропонують земельні ділянки для їх використання, скільки зусиль райдержадміністрація докладає до пошуку інвесторів! А все марно, бо ті поки що не бачать економічних перспектив у розвитку своєї справи – будь то будівництво чи ведення фермерського господарства. Тож говорити про якусь зацікавленість з мого боку принаймні безглуздо.
– А як Ви вважаєте, вдасться відстояти землю в межах Борової на користь громади?
– Знову ж таки, Ви торкнулися дуже актуального і болючого питання. Відомо, що з до-слідних земель орендна плата не сплачується Візьмімо Великоснітинську сільську раду. Село велике, а сільський бюджет – як кіт наплакав. І так роками. Є процедура передачі дослідних земель: треба мати погодження керівника-землекористувача, рішення Президії Академії наук і рішення сільської чи селищної ради про включення переданих земель у власність громади. Якщо вдасться пройти цей складний шлях отримання необхідних погоджень і рішень, то дев’яносто гектарів стануть комунальною власністю селищної громади.
– Районна рада на своїх сесіях неодноразово ухвалювала звернення і запити щодо землі. Конкретизуйте, будь ласка, їх суть.
– Тільки протягом цього скликання районною радою і особисто мною було направлено до вищого керівництва держави чотири запити, які стосуються передачі повноважень щодо управління землями на місця. Що значить “на місця”? Уточнюю: не на рівень районної ради, а на рівень сільських і селищних рад. На моє глибоке переконання, лише громада може вирішувати земельні питання як у межах населеного пункту, так і поза його межами. Тому що тільки члени громади зможуть правильно збалансувати всі інтереси щодо землі: і приватні, і суспільні. На жаль, відповіді на ці запити (а ми їх оприлюднювали на сесіях районної ради) не передбачають конструктивних рішень, а лише носять характер повідомлень на кшталт “ваші пропозиції будуть розглянуті і трансформовані у законопроекти щодо передачі управління землями новоствореним об’єднаним громадам”. Щоправда, один із законопроектів про погодження земельних питань на місцях дійшов до розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України, але, на жаль, підтримки депутатськими голосами він не знайшов. Тому публічно звертаюся до всіх парламентарів, у тому числі й від нашого виборчого округу, із закликом сприяти вирішенню цього питання, що унеможливить будь-які інсинуації щодо землі.
– Геннадію Павловичу, а окрім земельних, у Боровій, найбільшому населеному пункті району, є інші проблемні питання?
–Є, і їх чимало. За кошти Віктора М’ялика почато відновлення приміщення після пожежі для розміщення поліцейського відділення, щоб забезпечити правопорядок. Також після численних звернень районної ради до Уряду було введено в експлуатацію важливий соціальний об’єкт – рентген-діагностичне відділення Борівської районної лікарні.
Наразі серйозними проблемами у Боровій залишаються ремонт доріг і будівництво щонайменше одного дитячого садка (взагалі ж там є потреба у двох-трьох нових дошкільних закладах). Моє листування із представниками міністерств на рівні заступників міністрів, із працівниками регіонального Фонду державного майна дозволяли залучити певні кошти для реалізації проектів щодо вирішення цих проблем. Але ж такі проекти потрібно розробити! На жаль, не було підготовлено жодного, і це лише у Боровій. Хіба ж не свідчить це про повний непрофесіоналізм особи, яка виконувала на той час обов’язки селищного голови? (голова райради принципово не хотів називати прізвище Дмитра Босого – авт.). Вочевидь, зручніше підписувати якісь тимчасові угоди, використовуючи бюджетні кошти на ремонт доріг, які наступного року треба буде ремонтувати знову. Причину такої зацікавленості не в капітальних, а в часткових інвестиціях пояснювати, думаю, не варто. То чому ж про це не пишуть борівські “трубачі-патріоти” в соціальних мережах? Чи, можливо, не знають про те, що там, де сільські очільники “з головою” і без лінощів, щось таки для людей робиться? Як приклад – недавно зданий в експлуатацію і визнаний одним із найкращих на Київщині дитячий садок у Дідівщині, дитсадок, що зараз зводиться у Дмитрівці, ремонт доріг у Томашівці, де проекти об’єктів були вчасно розроблені.
Окрім цих двох проблем є й інші не менш серйозні. Одна з них – реконструкція очисних споруд, завершення робіт на яких значно пришвидшилося завдяки клопотам і контролю з боку депутата Київської обласної ради Олександра Волинця. І ще одна проблема, про яку в Боровій добре знають, бо вона є справжнім головним болем, а точніше, гордієвим вузлом, який тривалі роки ніяк не вдається розв’язати, – це передача об’єкта незавершеного будівництва (шістдесятиквартирного житлового будинку на вулиці Миру) у власність територіальної громади селища.
Навіщо зараз я згадав те, про що борівчани й так добре знають? А щоб підкреслити, наскільки великим був простір для реалізації сил “молодої команди” селищної ради. І що ж натомість отримали виборці Борової, привівши її до влади? Чвари, бійки на сесійних засіданнях, судові розбірки.
– А як проходить децентралізаційний процес у Боровій? Не допоможе створення Борівської об’єднаної громади у розв’язанні накопичених проблем?
– Протягом 2015-2016-го років районна та селищна ради, райдержадміністрація ініціювали і слухання, і звернення до громадян Борової стосовно їхнього бачення перспектив створення об’єднаної територіальної громади, вислуховувалися й аналізувалися різні пропозиції. Причому було дотримано засади чинного законодавства щодо організації і проведення цієї роботи селищною радою, а районна влада лише допомагала, консультувала і сприяла реалізації децентралізаційного процесу, як того вимагає закон. Підкреслюю, що створення об’єднаної територіальної громади – це справа тільки самої громади.
– І наостанок. Я не можу залишити нез’ясованим питання щодо “лінчування” Дмитра Босого (так висловився у телесюжеті на “Інтері” один із депутатів селищної ради). Що Ви можете сказати про позбавлення повноважень “місцевого голови сільради” (за визначенням “Інтера”)?
– По-перше, це суцільна брехня, коли кажуть, що борівські депутати позбавили повноважень селищного голову. Не голову позбавили, а виконуючого обов’язки голови, а це – зовсім різні речі. Визначатися із кандидатурою секретаря селищної ради є повною компетенцією депутатського корпусу. По суті, секретар – це найманий управлінець, і наймає його на роботу колегіальний орган, тобто селищна рада. Тому у повноваженнях депутатів при його незадовільній роботі є право такого секретаря звільнити, що й відбулося у Боровій. У компетенції депутатів ради закладено й визначення особи, яка буде виконувати обов’язки голови ради на час його відсутності. Якщо ж говорити про селищного голову, то його обирає більшість виборців, і цим вони надають йому розширені повноваження стосовно ухвалення рішень й управління громадою. У цьому випадку, про який ми зараз говоримо, є намагання залишитися на посаді ще хоч трошки і явне небажання виконувати прямі норми закону щодо призначення позачергових виборів селищного голови. Замість клопотання до Верховної Ради у листопаді 2016 року (через два з половиною місяця після складення повноважень Федором Воробеєм) було відправлено лист із проханням роз’яснити подальші дії селищної ради. Саме ж клопотання було надіслано до парламенту у квітні 2017-го, тобто аж через півроку, а не у двотижневий термін, як цього вимагає закон. І навіщо ж це було робити, якщо процедура чітко прописана в законодавстві? Зрозуміло – заради затягування часу. Для прикладу, коли Кожанський селищний голова, на жаль, через хворобу вимушена була достроково скласти повноваження і селищна рада 6 жовтня 2017 року ухвалила відповідне рішення, то вже 18 жовтня (через два тижні) до Верховної Ради України відправлено клопотання щодо призначення позачергових виборів.
Серед складових, що характеризують ситуацію у Боровій, я не бачу фактору справедливості, не бачу якихось конкретних здобутків в особистій професійній діяльності, щоб можна було презентувати успішний досвід на посаді, яку колишній службовець селищної ради займав завдяки довірі людям. Не бачу нічого, крім жаги зайняти владне крісло і отримати доступ до коштів, які можна використовувати на свій розсуд. До того ж, дії колишнього секретаря селищної ради доводять, що він є лише інструментом у чиїхось руках. Всі ж чудово розуміють, що людина без доходів, без місця роботи не може витрачати колосальні ресурси на громадську діяльність, а ще й на досить дороговартісні телевізійні сюжети і судові позови.
Прикро, дуже прикро за тележурналістів “Інтеру”, які вперше потрапили до Борової і не захотіли зустрітися з борівчанами, які терпляче очікують на судову апеляцію, а ще більше – на позачергові вибори селищного голови. “Безпрєдєлу” у восьмитисячній Боровій не повинно бути…
Розмову вела Зоя ЗІНОВ’ЄВА
п.с.: дуже цікава і прозора розмова. Шкода що втрачається дорогоцінний час, а з ним і шанс, зробити щось дійсно гарне і корисне для селища Борова, бо той з ким вела розмову Зоя ЗІНОВ’ЄВА трішки накидав різного і не все воно правда. Посіпаки його продемонстрували вже свою “компетентність” на наших теренах за минулий час, а численні факти порушень місцевою адміністрацією чинного законодавства, що повинні були присікатись одразу – прикриваються і навіть підтримуються районними верхами. А хто сидить у нас в районі і керує? Отож…
..треба подякувати за важку працю Зої ЗІНОВ’ЄВІЙ, яка мусить її робити …